«Український космос»
23 березня 2010, 16:11   Автор: Наталя Марченко

Український космос : косміч. енцикл. : для юнацтва від 12 до 112 / В. Чередниченко [та ін.]. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. - 45 с. : іл. 

Рано чи пізно, кожен із нас стикається з простою й водночас болючою ситуацією: ти кажеш: Я українець! і чуєш у відповідь: Ну то й що.

А й справді що?! Чого вартий твій народ на тлі інших? Що він таке зробив, аби ти міг із гордістю казати оте Я українець!?

Великоформатне ошатне подарункове видання київського видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА відповідає насамперед на це ключове для кожного з нас запитання.

Видавець енциклопедії Іван Малкович понад сім років добирав до неї цікаві факти! Навіть справжні космонавти знайшли у книзі чимало раніше їм невідомого. Бо й досі більшість українців не знають, що учителем всесвітньо знаного Міколая Коперника був український вчений-звіздар Юрій Дрогобич, а Едуард Ціолковський веде родовід від козацького полковника Северина Наливайка. Так само мало хто свідомий того, що протистояння двох супердержав СРСР та США трималося на розробках уродженців двох сусідніх областей України Запорізької та Дніпропетровської відповідно: конструктор протиракетних систем Григорій Кисунько розбудовував радянську ПРО, а Едвард Гінцтон створював ПРО США. Мало говориться й про те, що перший радянський ракетний полігон Капустин Яр створював і 30 років ним керував уродженець Вінниччини генерал Василь Вознюк. Він же знайшов місце і для нового космодрому, що пізніше став відомий як Байконур. А збудував цей космодром луганчанин генерал М. Григоренко.

Ця книжка нагадує тобі й кожному, що серед п’яти найвидатніших радянських головних і генеральних конструкторів четверо українців (С.Корольов, М.Янгель, В.Челомей, В.Глушко), а серед понад трьох десятків менше знаних українців майже 20! Відтак, здобутки радянської космонавтики значною мірою є насамперед здобутками космонавтики української.

А ще в цій вишукано проілюстрованій Віктором Гаркушею енциклопедії чимало цікавих креслень, фотографії з сайту NASA та фотоальбому Національного космічного агентства України. І дібрані вони так, що навіть наймолодшому та найгуманітарнішому читачеві стає зрозуміло, як саме влаштовано той чи інший пристрій тощо.

Нині тобі нерідко доводиться чути, що імідж України в світі не надто гарний, але пригадай, що ми провідна країна світу з космічними технологіями, якими в тій же Європі володіють лише Франція, Велика Британія, Німеччина, Італія та Росія і тримай голову вище! Бо й сьогодні саме на надпотужному українському реактивному двигуні літає ракета-носій Європейського космічного агентства Вега, унікальний радіотелескоп РТ-70 у Євпаторії спроможний зафіксувати світло від сірника на Місяці, а сумнозвісні шатли замінює створена Україною разом зі США космічна ракетна система Таурус-ІІ.

Отже, ти причетний історії народу, що не лише заспівав-задумався, дивлячись у зоряне небо: Чого я не сокіл, чого не літаю, а й спромігся першим серед усього людства таки злетіти до зірок, відкриваючи шлях у небо іншим!

Дорослому читачеві

Енциклопедії були чи не першим різновидом видань для дітей, що поряд із навчальною літературою виокремився з «дорослої». В Україні були знані й «Короткі відомості про всі науки для вживання дітьми від шести до дванадцяти років» Ж. А. С. Формея (1764), й «Світ у малюнках» Яна Амоса Коменського (1658), й видрукувана у 1913–14 рр. І. Д. Ситіним переробка (зі вставками статей про Росію) англійського видання «Дитячої енциклопедії» Артура Мі. У радянські часи побачила світ перша вітчизняна «Дитяча енциклопедія» (1958–62) у 10 томах для читачів середнього та молодшого шкільного віку, підготовлена Академією педагогічних наук СРСР, кожен том якої розповідав про окрему галузь знання. Згодом, у 1964–69 рр. у видавництві «Просвещение» вийшло її друге перероблене видання в 12 томах, а в 1970 р. — книжка-доповнення до енциклопедії «Познание продолжается». В Україні буквальний переклад цього видання друкувало видавництво «Радянська школа». І це при тому, що ще в 1929 р. була підготовлена до друку самобутня “Українська дитяча енциклопедія” (котра, щоправда, так і не побачила світ), існувала тритомна «Українська загальна енциклопедія: Книга знання» (1930–35), видана під редакцією І. Раковського Видавничим кооперативом «Рідна школа» для потреб шкільництва.

Нині в Україні поза навалою російськомовних довідкових видань для дітей найрізноманітнішої тематики та ґатунку, продукується така кількість найрізноманітніших україномовних видань енциклопедичного зразка для дітей, що постало нагальне питання їх систематизації та критичного аналізу. Адже інколи не те що окремі книжки, цілі серії дублюють одне одного за назвами та змістом.

Та чи можна щодо них говорити «українські», коли здебільшого йдеться про недбалий переклад іноземних зразків, зрідка розширений кількома «українськими» фактами? Так само, чи є сенс називати їх «дитячими», коли автори навіть не намагалися адаптувати до дитячого сприйняття відомості з академічних довідників?

На цьому тлі видрукувана знаковим для вітчизняного книговидання для дітей видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» енциклопедія вирізняється насамперед послідовною громадянською позицією укладачів та свідомою скерованістю на адресата. Книжка стала переможцем Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» 2009 р., була визнана найкращою дитячою книжкою львівського Форуму видавців-2009, отримала Диплом львівського Астрономічного товариства. Здебільшого фахівці відзначали ошатність видання, його інформативність та україноцентричність.

Я б наголосила також внутрішню виваженість і людяність цього, здавалося б, технічного за тематикою видання, провідною для якого стала думка-образ, висловлена видавцем І. Малковичем: «Наші співвітчизники не тільки створили чудову пісню «Дивлюсь я на небо та думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю…», а й зуміли втілити цю пісню в життя…». Власне, ця енциклопедія розповідає не тільки й не стільки про технічні здобутки космонавтики, як про успішне поривання до висот Всесвіту й духу рідного народу.

Самі автори (В. Чередниченко, С. Грабовський, В. Абліцов, В. Гаркуша, І. Малкович; консультував видання В. Платонов) визначають свою книжку як науково-популярне видання та «космічну енциклопедію», мета якої розкрити перед читачем «вагомий вклад українців в освоєння безмежних космічних просторів». Та на практиці вона виконує значно ширші функції і несе більш глибокий інформаційний та дидактико-моральний посил. Насамперед, завдяки широкому залученню в межі «космічної» тематики значних масивів українознавчої загальноісторичної та культурної інформації. Особливо це помітно в біографічних нарисах, де крізь скупі начерки окремої долі проступає ціла епоха в житті народу. Скажімо, розповідь про М. Кибальчича поза всім іншим актуалізує в пам’яті читача відомості про Києво-Могилянську академію, І. Котляревського, Емський указ і відносну свободу українства в Галичині. Сторінка, присвячена В. Глушку містить оповідь про місце Одеси в історії космонавтики та авторський пасаж про те, як одесити «пошанували» пам’ять земляка, перенісши пам’ятник йому на околицю та не заснувавши музей. Тут само вміщено гірку своєю анектодичністю розповідь, як Корольов і Глушко не стали Нобелівськими лауреатами, бо урядовці приписали їх винахід «усьому радянському народові», «включно з тими, які свого часу ламали кістки Корольову й Глушку …» (ст. 19). А широка розповідь про генерала Засядька, що відсилає в часи Війська Запорозького та заставляє пригадати шекспірівську постать останнього кошового Січі Петра Калнишевського, водночас переповідає місцеві оповідки земляків винахідника про те, як той був запустив у політ кота — першого космонавта, котрий по тому втік світ-за-очі.

Так само природно українській контекст оповіді вплетений в загальнопланетарне буття людства. Скажімо, уже на перших сторінках енциклопедії витончений силует Лаврської дзвіниці сусідить із пейзажами Єгипту, а Збруцький ідол та трипільські черепки й писанки – з прижиттєвими зображеннями Птолемея, антикітірського механізму та китайських стріл-ракет. Автори не намагаються приписати українцям якість неймовірні заслуги, а лише не забувають про існування вітчизняних достойників, оповідаючи про світові здобутки людства (так, серед предтеч космічної ери М. Коперника, Й. Кеплера, Г. Галілея та ін. названо й учителя М. Коперника — українського звіздаря Юрія Дрогобича (Котормака)). Водночас, у біографічних довідках зарубіжних достойників у найбільш загальних рисах оповідається найважливіше та найцікавіше в межах тематики книжки, а щодо вітчизняних вчених автори намагаються поєднати в одній розповіді генеалогічні, просопографічні та власне біографічні відомості, прагнучи не просто подати певний обсяг інформації, а й створити нехай фрагментарний, але багатобарвний живий портрет. Якщо генеалогія не відома, обов’язково вказується місце народження вченого, наголошується рівень його освіти та вагомі для світу здобутки. Цікавим є також прийом «кричущих відомостей», коли той чи інший факт підштовхує читача до подальших пошуків в інших інформаційних джерелах. Скажімо, дещо формалізована розповідь про Л. Мацієвича водночас містить думку про можливість «іншого ходу історії», коли б Левко посів місце С. Петлюри. Зрештою, підсвідомо хочеться знайти якусь докладнішу книжку й таки з’ясувати, що він робив поряд з Лесею Українкою, чого 100-тисячний натовп ішов за домовиною в С.-Петербурзі та які стосунки пов’язували Л. Мацієвича з Петлюрою…

Коли матеріал дає змогу, автори тактовно підводять читача до певних узагальнень, зазвичай на прикладі зіставлення окремих біографічних відомостей кількох осіб. Скажімо, наголошення щирої віри в Бога окремо Коперника, Галілея чи Ціолковського наводить читача на думку, що наукове знання може гармонійно співіснувати в людині з глибокою вірою. А розповідь про винахідництво в ув’язненні С. Корольова та В. фон Брауна розкриває внутрішню співмірність комуністичного та фашистського режимів тощо.

Окремо слід спинитися на тому, що автори зовсім не прикрашають дійсність, не приховуючи від юного читача ні трагічного, ні комічного, ні суто політичного боку справи. Розповідають вони про нещастя, котрі траплялися під час випробувань (як-от, чудове спасіння М. Янгеля під час вибуху на Байконурі чи загибель Л. Мацієвича), й про політичні переслідування та катування винахідників (долі С. Корольова, В. Глушка та ін.), й, водночас, переповідають анекдоти й бувальщини (як-от, про американців на Місяці та Хрущова) та прямо висловлюють власну позицію (скажімо, щодо пам’ятника Катерині в Одесі чи того, що Росія не хоче визнати причетність до Голодомору, але привласнює собі всі космічні здобутки).

Власне, саме ця відверта особиста позиція укладачів і робить видання унікальним. Енциклопедія наповнена не безсторонньою інформацією, а осмисленими живими розповідями дорослої людини, котра має певні тверді переконання та чіткий кут зору на світ, зверненими до того, хто їй насправді не байдужий. Отже, це — справді книжка для дітей. І не має значення, скільки років дитині — 12 чи 112, адже неініційована духом рідного краю, рідної спільноти людина й у 112 років залишається дитиною, котра не має ні твердого ґрунту під ногами, ні цілей, ні майбуття. І саме до того, хто формується як свідома себе й свого громадянства доросла людина, звернена ця книга. Вона спонукає не лише знати факти, а й мати власну думку щодо них. Її не можна «ковтнути на хапок». Ця енциклопедія заставляє визначитися.

Водночас, книжка насичена кресленнями та зображеннями інструментів, починаючи від антикітірського механізму та телескопів Кеплера та Галілея до «Луноходу-1» та міжпланетних станцій «Марс». Біографічні оповіді проілюстровано не лише портретами вчених, обкладинками відомих в світі часописів, а й зображеннями марок та монет із їхніми портретами. Те саме стосується окремих цікавих предметів і подій (скажімо, марки з зображеннями китайського воїна зі стрілою-ракетою). Слід відзначити, що, на відміну від інших енциклопедій, я не знайшла жодного зображення, що не мало б відповідного підпису-пояснення чи не було прямо «прив’язане» до тексту розповіді. Така свідома повага до читача заслуговує окремої відзнаки, бо нині це — рідкість. Натомість, діти часто навіть у старшому віці спершу «прочитують» ілюстрації, а лише згодом беруться безпосередньо до тексту. Відтак, продумані підписи біля зображуваного безпосередньо впливають на якість читання і розуміння книжки.

Гадаю, авторам вдалося віднайти оптимальне співвідношення між тематично визначеною інформацією та додатковими фоновими відомостями, які створюють навколо основного інформативного русла живе тло соціокультурного буття українства впродовж століть. І хоча ви не знайдете в тексті жодного патріотично-пафосного слова, з кожною прочитаною сторінкою абстрактне поняття «гордості за свою Батьківщину» набуває все відчутніших обрисів. Можливо, тому, що з героями цієї енциклопедії хочеться себе ідентифікувати? Вони мріють, помиляються, страждають і перемагають. Їхнє життя не безцільне й не змарноване, навіть коли понівечене чи трагічно коротке. Авторам вдалося знайти такий тон розповіді про складнощі історичного буття українського народу на тлі так само непростого буття людства, який спонукає читача не «пережити трагічні сторінки історії», а повірити в свою історичну місію, відчути надійний ґрунт під ногами, аби сміливо дивитися в небо, йдучи вперед. Ця енциклопедія, як загалом всі видання І. Малковича, прищеплюють нашим дітям історичний оптимізм, вітаїстичне відчуття життя як найдивовижнішої пригоди, що дає змогу кожному в борні й щоденних зусиллях відкрити власні Високості.


Коментарі до статті

Василь


Має таку книгу мій син(11 років), він дуже задоволений. Дуже невистачає дитячої думки, оце Вам справжні критики. Бо вони неоптяжені думками про радянскі часи і їх вплив на сучасість. І згоден, що література неадаптована до дитячого читання, на наш з Вами погляд, але не на дитячій)
Наталя Марченко


Повністю з Вами згодна й рада, що Ваш син має смак і обирає справді гарні книжки.
Так само ми з Вами однодумці й щодо того, що найкращі критики видань для дітей - діти.
Тому ми й запрошуємо всіх (т.т., не лише фахівців з дитячого читання, а й читачів - дітей і їніх батьків!) до діалогу. Ви можете написати разом із сином (власне, допомогти йому оформити та відіслати :)) відгук на будь-яку книжку, що його вразила - й ми виставимо Ваші думки на КЛЮЧі.
Щодо останнього зауваження, яке стосувалося "неадаптованості загального валу енциклопедій до дитячого читання", то воно жодним чином не стосувалося "Українського космосу", який мені особисто видається ідеальною українською новітньою енциклопедією для дітей.
Тетяна Щербаченко


Справді гарна книга! Пані Наталю, повністю згодна щодо "ідеальної української новітньої енциклопедії"!
Моя трирічна донька її теж шанує, втім, це не привід ставити позначку "для дошкільнят". У всякому разі, це видання більш універсальне, ніж для "старших школярів".
Наталя Марченко


Пані Тетяно! Хто-хто, а Ви розумієте, наскільки умовні оті рекомендаційні позначки щодо віку читача!
Скажімо, мій старший син років до семи зачитувався академічним виданням Гомера! А коли я спробувала зясувати, з якого дива він читає "не відповідну вікові" книжку, виявилося, що його вражало звучання гекзаметра і докладна описовість (і досі може відтворити весь отой перелік "одягання" героїв, чи перелік кораблів тощо). До "легкого" чтива він доріс аж на 3 курсі філософського факультету :))
Ми ставимо ті позначки для читачів (а такі, на жаль, є), котрі не перечитують книжки, котрі купують своїм дітям, щоб мали хоча б умовний орієнтир, для якого віку призначене видання.
Як на мене, то "віковий ценз" енциклопедичних і довідкових видань, на загал, важко означити, бо доволі часто стикаюся з ситуацією, коли книжка для "середнього шкільного віку" містить більше інформації й вона значно краще згрупована й викладена, ніж те саме у вузівському посібнику!
Для себе поділяю ці видання на "книги малюнків" і "книги текстів".
У першому випадку основну інформацію несе ілюстрація + короткі словесні підписи й дуже стислі коментарі, + все це дуже чітко структуроване.
У другому головне - текст, а все інше - доповнює й "присмачує" читання.
В обох випадках вік читача - не головне. Скажімо, свого часу я осилила "політекономію соціалізму" завдячуючи книженції, де все те доволі суперечливе вчення було викладене в картинках :)))