Ювілеї




ВІКТОРОВІ БЛИЗНЕЦЮ – 85!
10 квітня 2018, 18:49   Автор: Галина Кирпа, Дмитро Чериндиченко, Наталя Марченко, Оксана Думанська, Тетяна Качак, Наталя Трохим, Еліна Заржицька та ін.

Світлої пам‘яті Віктора Близнеця[1]

(10 квітня 1933 – 2 квітня 1981)

 

З КВІТНЯ 1981 року

Після річниці по Григорові Тютюннику, 

ховали Віктора Близнеця

 

Уже немає Віктора і Гриця...

Ще Гриць болить, і Віктор вже болить.

Міліє серце, мов стара криниця,

що далі їй і нікуди міліть.

 

Ми стільки пальців вже позагинали,

ми так себе в лічбі переросли!

Ми все втрачали, все втрача...

 втрачали!

Втрачаємо вже навіть щовесни!

 

Вже звідусюди тільки й долинають,

мов звуки павутинки, голоси.

А сонце світить, начебто не знає,

як важко домовини ті нести.

 

А В і н поніс все небо, як фіалку,

став на розмову з небом уночі.

А може, просто — щоб знайти до ранку

притулок для веселих світлячків?

 

А мо’ його покликали древляни,

зя-зюль-ки, птуш-ки, дзвоникове "дінь",

і так йому схотілось над полями,

як світла павутинка пролетіть?..

 

Синьк? — куди не знати лапку тиця,

і Бумсик у розгубі стриботить.

Та вже нема ні Віктора, ні Гриця...

Ще Гриць болить, і Віктор вже болить...

Галина Кирпа1981 р.

 

НА БЕРЕГАХ СПОМИНІВ

Цей спогад про Віктора Близнеця написаний уже давно. Але мимоволі згадався мені після недавньої, торішньої зустрічі з п"ятикласниками однієї київської школи. Я тоді запитала їх про свого улюбленого письменника Віктора Близнеця: хто з вас читав "Звук павутинки"? У відповідь було мовчання. Я запитала: "А "Землю світлячків"? І знов — мовчання. То була найгіркіша зустріч у моєму житті... 


[1] Усі світлини – із особистого архіву Дмитра Чередниченка.

 

 

Володимирові Рутківському — 80!
18 квітня 2017, 0:24   Автор: Анаталій Качан, Галина Малик, Григорій Клочек, Зірка Мензатюк, Віталіна Кизилова, Наталя Марченко та ін.

Вітаємо батька «Джурів»

Давно визнано, що діти неповторно сприймають навколишній світ. А ще вільно володіють даром самовираження, як це особливо зримо засвідчено в їхніх наївних і водночас наповнених поезією, чистотою та свіжістю малюнках. «Мені треба було дожити до старості, щоб навчитися творити так, як творять діти», — несподівано ошелешив багатьох невтомний художник-експериментатор Пабло Пікассо.

Юним читачам та всім шанувальникам Володимира Рутківського пощастило, що письменник ще в молоді літа збагнув, як творять діти, і захопився творчістю для них, не чекаючи похилого віку. Інакше ми ніколи не зустрілися б із героями його самобутніх книжок. Маючи вже кілька поетичних збірок, адресованих дорослому читачеві, В. Рутківський ще далекого 1974 року «відчинив Богданкове вікно» в літературу для юних читачів, а через три роки, вже як прозаїк, остаточно «прописався» в ній. Цей вибір був настільки усвідомлений і безповоротний, що письменника не зупинило навіть те, що з єдиним на той час видавництвом дитячої літератури «Веселка» у нього не склалися стосунки. Одних видавців не влаштовувало те, що у його творах, зокрема у «Бухтику з тихого затону», «багато чортівщини», інших — що пише не так, як співець «школярської вольності» В. Нестайко, який очолював тоді одну з редакцій у «Веселці» і не впізнав в одеському авторові свого колегу по перу, майбутнього Шевченківського лауреата.

Та і в новітні часи, коли Україна стала незалежною, письменника з Одеси ще довго не помічали навіть нашумілі видавці, які в погоні за швидким прибутком переорієнтовувалися на масову літературу, віддаючи перевагу віртуальним і розважально-догоджальним жанрам. «Аби цікаво було читати», — проголосила своє письменницьке кредо одна молода текстовичка. І мало кого хвилювало, що ці читабельні «розважалки» та «віртуалки» дуже часто схожі на новорічну хлопавку — з конфеті та серпантином, але одноразового застосування. За таких обставин, в умовах відсутності критичної думки, яку замінили суб’єктивні рейтингові оцінки та амбітні піар-компанії, легше було знайти голку в сіні, аніж знакову книжку, здатну в перехідному підлітковому віці стати опорою в житті, сприяти подоланню комплексу меншовартості, постколоніальних і пострадянських синдромів.

Анатолієві Григоруку – 85!
20 березня 2017, 9:02   Автор: Оксана Кротюк, Тамара Коломієць, Марія Морозенко, Вадим Скомаровський, Наталя Марченко та ін.

Анатолію Григоруку – поету, прозаїку, перекладачу.

День народження, Сонце в зеніті
З довгожданим дарунком тепла.
По стежинках, промінням зігрітих,
Перша гостя – Весна прибула.
Тож із нею відзначимо свято
Веселкового світлого дня.
Хай нас буде не так і багато:
Вірні друзі, колеги, рідня...
Але треба зазначить-таки –
Є іще читачі, малюки.
Це для них видавались книжки,
Шикувалися струнко рядки,
Дітлахам щонайкраща наука –
Мови нашої рідної звуки,
Щоб Вкраїна в серцях і думках
Залишалася жить у віках.
За безцінну роботу оцю
Поклонімось творцю і знавцю,
Над розмаєм весняних вінків
Побажаймо щасливих років.


Тамара Коломієць,

березень, 2017 р.

Анатолієві Качану - 75!
15 січня 2017, 19:30   Автор: Володимир Рутківський, Григорій Клочек, Тетяна Качак, Петро Сорока, Лідія Ходанич-Повх, Марія Морозенко та ін.