Ювілеї




Тамарі Коломієць - 85!
8 квітня 2020, 16:26   Автор: Зірка Мензатюк, Наталка Поклад, Наталя Марченко, Еліна Заржицька, Оксана Шалак, Юлія Куманська та ін.

 

До ювілею Тамари Коломієць

Найперше, звісно, про творчість. Початком моєї великої любові стало насамперед знайомство з чудовими читацькими відкриттями: книжкою-картинкою «Біб-бобище», віршованої казки «Недобрий чоловік Нехай» та віршованої збірочки «Хто розсипав роси» видавництва «Веселка», авторських творів у неймовірних хрестоматіях «Веселка», настільній книзі-календарі «Дванадцять місяців», де, на щастя дітвори, твори Тамари Опанасівни повсякчас були представлені. З нетерпінням очікували ми й на журнали «Соняшник», «Барвінок», «Малятко», збагачені творчістю улюбленої вже авторки.

Чому я пишу про це? Зважаючи на те, що в  сільську бібліотеку авторські книжечки надходили не надто щедро (хоча таки надходили!), а разом із тим доволі промовистим є факт у творчій біографії Тамари Опанасівни: 15 років письменницю не видавали! Виходили друком лишень окремі добірки в пресі.

Як відомо, на той час познайомитись із творчістю авторів можна було виключно через видану авторську книгу. Це зараз інтернет дає можливість ширшої промоції, хоча натомість втрачається ота глибинна трепетна любов до самої книжки. Помітила, що старше покоління найперше оцінює нову книжку візуально-дотиково, а відтак і за змістом. Це як перше очне знайомство з людиною: спочатку зовнішній вигляд, а далі вже – зміст.

Моє ближче знайомство з Тамарою Опанасівною відбулось у 2007 році. Саме тоді видавництво «Країна Мрій» взялось за підготовку нової святкової читанки для дітей. 

Галині Кирпі - 70!
31 грудня 2019, 13:41   Автор: Оксана Шалак, Антоніна Мовчун, Наталка Поклад, Володимир Литвин, Петро Сорока та ін.

 

Поетеса, прозаїк, критик, літературознавець, перекладач, літературний редактор,

член Національної спілки письменників України 

 

 

Кирпа Галина Миколаївна народилася 1 січня 1950 року на хуторі Тарасівка, що біля села Любарці, Бориспільського району Київської області. 1966 року закінчила Любарецьку середню школу. П’ять років проходила «життєві університети», працюючи на фабриці, в радгоспі, друкаркою у видавництві, журналістом, бо з першого разу не вдалося поступити до вищого навчального закладу. Але мрії, якщо в них вірити, завжди збуваються. Навчання на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1971–1976) стало відкриттям неповторного світу й вирішило письменницьку долю на все життя.

З 1969 до 1978 року працювала у видавництвах «Дніпро», «Мистецтво». Пізніше – літературним працівником газети «Молода гвардія», редактором відділу журналу «Барвінок», підтримувала тісні творчі взаємини з журналом «Соняшник». Загалом журналістській роботі віддала 12 років (1978–1990). З 1989 року – на творчій роботі.

 

Галина Кирпа – автор поетичних збірок «День народження грому» (1984), «Гостини» (1986), «Цвіт королевий» (1988), «Ковток тиші» (1999), «Профіль вечора» (2013), книг для дітей «Катруся з роду Чимчиків» (1992, повість у новелах), «Будинок старий, як світ» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003), вибраних творів «Місяць у колисці» (2012), яку номінували 2013 року на здобуття літературної премії імені Лесі Українки, народознавчої книги «Забавлянки мами Мар’янки» (1992, у співавторстві), «Мій тато став зіркою» (2015), «Тринадцятий місяць у році» (2017), «Абетка рідного дому» (2017), віршів та оповідань у збірці «Чарівний вузлик» (2000). У віршах Галини Кирпи для дітей «постає первісно-дитинний світ, коли ще речі тільки-но називаються, усе навколо – щойно побачене» (Марія Литвин).

Зірці Мензатюк - 65!
20 жовтня 2019, 23:42   Автор: Володимир Рутківський, Анатолій Качан, Марія Морозенко, Ніна Вернигора, Лідія Повх, Олександр Гаврош та ін.

ЗІ СВІТЛА Й ЛЮБОВІ

«Є люди, без чиєї присутності можна обійтися. І є люди, чия (навіть віртуальна) присутність є конче необхідною. Для мене такою людиною є Ви, дорога пані Зірко.

На жаль, тривалість наших випадкових зустрічей можна обрахувати ліченими годинами, або й того менше.

Востаннє, якщо пам'ять не зраджує, ми мигцем зустрічалися років із п’ять тому. Тож пам'ять, ні-ні, та й підміняє конкретний образ Вашого щиро усміхненого обличчя з якимось абстрактним образом. Оце з місяць тому при згадці про Вас перед очима виникло видиво настільної лампи, затишне світло якої було спрямоване на розгорнуту сторінку улюбленої книги. А цей образ для мене є найсвітлішим зі спогадів мого дитинства. І от якимось дивним чином він став споріднений із Вашим іменем.

Ваші твори чисті та прозорі, як джерельна вода. Вони підкуповують не тільки точністю зображення чи влучністю думки, а й душевністю та приязню до всього сущого.

Ваша віра в людей безмежна. Люди для Вас є носіями добра і світла. Ви не спроможні думати про них погано навіть тоді, коли хтось із них повівся з Вами не досить гречно.

Особливо яскраво ця риса проступає у Ваших творах. Наприклад, у «Таємниці козацької шаблі» Ви навіть припустити не можете, аби головними носіями лиха виступили люди, а тому всі їхні гріхи Ви переносите на пронозистих чортів.

І ще одне. Ви, як людина і митець, вважаєте, що найкраща зброя у боротьбі з ворогом — шабля і слово. Це так. Але на шаблю завжди знайдеться супротивна шабля, а на слово — супротивне слово. А от проти доброти і душевного світла, які щедро струменять зі сторінок Ваших чудових творів, ніякі пітьма та лихо встояти не можуть!

Взагалі я не цікавлюся датами. Але час від часу переглядаю книжки моїх друзів-письменників, аби налагодити з ними бодай душевний контакт. І саме тоді, коли я гортав книжку, де Ви розповідаєте, як руйнували імперію, зателефонувала пані Наталя Савчук і проговорилася, що Вам вже… ну, в сумі 11smiley. А це вік Ваших найкращих читачів.

Тож будьте такими, як вони, ростіть разом із ними та насолоджуйтеся їхнім вдячним товариством!

От тільки в класики можете не стрибати, бо Ви давно вже тамsmiley.

З Любові та Світла!

Ваш Володимир Рутківський».

Володимир РУТКІВСЬКИЙ,

м. Одеса.

***

«Вельмишановна Зірко Захарівно!

Національна бібліотека України для дітей сердечно вітає Вас з днем народження!

Ви — великий друг нашої книгозбірні. 

Ваш талант письменниці-казкарки є багатогранним та яскравим. Для молодого покоління Ви втілення української душі, національної честі й гідності, а зустрічі з Вами у стінах нашого книжкового храму завжди є для наших дітей бажаною подією і святом. Шанувальники з нетерпінням очікують нові книжки.

 
Десятки тисяч умів і сердець захоплено резонують на Вашу творчість, яка зігріває душу, заворожує своєю щирістю, гостротою та патріотизмом, спонукає до боротьби за краще та гідне життя, виховує майбутніх українців на високих моральних цінностях, освячених часом кращих традиціях свого роду.

Ви завжди відстоюєте правду і бороните словом рідну землю, поважаєте український народ і підтримуєте його у горі й радості.

Ми щасливі бути Вашими сучасниками, вчитися у Вас і захоплюватися Вашою громадянською позицією.

Щиро бажаємо Вам сонячного щастя і міцного здоров’я, творчого натхнення та нових здобутків на літературній ниві, читацької любові, розуміння та підтримки близьких і рідних.

Нехай небо над Вами буде мирним, праця — плідною, радість — повною, а зірка Вашої долі світить якнайяскравіше. Хай віра, надія та любов ніколи не залишають Ваше серце, і завдяки Вашій творчості їх вічні зерна сходять у дитячих душах.

З роси і води Вам, Зірко Захарівно, — на многії і благії літа!»

Колектив Національної бібліотеки України для дітей

та її генеральний директор

Заслужений працівник культури України А. І. ГОРДІЄНКО,

м. Київ.

 

 

Марії Морозенко — 50!
15 березня 2019, 3:20   Автор: Володимир Рутківський, Григорій Клочек, Анатолій Качан, Зірка Мензатюк та ін.

Там, де малинові світанки,

Де захід сонця багряний,

Де зорі у повільнім танку

Навіюють щасливі сни,

Колись у Малині-селі,

Було усього на столі!

Здійснились потаємні мрії,

З’явилась дівчинка Марія

В сім’ї багатій на дітей,

І за столом було гостей

багато. Щастя джерело

Гостей у хату привело.

Марійка вже була дев’ята,

Та щастя заглядало в хату,

І діти в хаті веселяться,

Їх згодом стало вже дванадцять!

Життя було як справжнє свято,

Та раптом в них не стало тата…

А їх матуся Неоніла,

І де взяла тієї сили,

Що в серці є небагатьох?

І пестила дванадцятьох!

І всім дала в життя дорогу!

За всіх в душі була тривога!

Марія стала майстром Слова!

Її поезія казкова,

Звитяжна проза про Сірка,

Що кожну душу доторка,

Із серця чарівного лине,

Її шанує Україна,

А також вдячний наш народ,

Що так втомився від скорбот.

За її людяність, красу,

Ми радості святу росу

Наллємо в кришталеві чари!

Нехай за обрій чорні хмари

Летять. А сонце світить, гріє!

І розквітає хай Марія!!

ЇЇ вітаємо ми щиро!

Бажаємо і щастя, й миру!

Хай доля світла їй яріє,

І завжди береже Марію!!!

Олександр Зубченко,

письменник, пісняр,

м. Вишгород.

 

Світанок року, день п’ятнадцятий

«В ці весняні дні воскресіння природи після зимового сну Марія Морозенко святкує не лише свій життєвий, а й творчий ювілей. Адже рівно 20 років тому, на межі двох тисячоліть, вона дебютувала поетичною збіркою з дещо витіюватою назвою «Зоряні перевесла». За ці два десятиліття, що минули під знаком творчих експериментів, пошуків свого голосу, вона звільнилася від притаманних першим спробам прямолінійного вирішення окремих тем та оспівування зовнішніх проявів життя, подолала водорозділ між журналістським і художнім освоєнням матеріалу і впевнено увійшла в період творчої зрілості. Це особливо яскраво засвідчила повість «Я закохалася», яка високо оцінена критикою, зокрема відомим літературознавцем Григорієм Клочеком (стаття в «Дзеркалі тижня» від 23.09.2017 р.), відзначена (разом із дилогією про Івана Сірка) престижною літературно-мистецькою нагородою ім. Лесі Українки.

 

АНАТОЛІЄВІ КОСТЕЦЬКОМУ — 70!
5 грудня 2018, 22:07   Автор: Анатолій Качан, Лідія Повх, Георгій Почепцов,Оксана Думанська, Наталка Поклад, Віталіна Кизилова,Анна Третяк, Олексій Надемлінський

Співець школярської вольності

Анатолій Костецький увійшов у літературу для юних читачів книжечкою-метеликом «Джміль про сонечко гуде» (1972), коли йому виповнилося 24. Вміщені в ній вірші не відзначалися чимось особливим, адже справжня майстерність приходить із роками. І все ж досвідчений «літературний графолог» Михайло Стельмах зумів розгледіти у тих перших пробах пера ознаки таланту. Тому й благословив збірочку у світ, відібравши до друку всього вісім віршів.

Як показали подальші роки, класик не помилився в своєму передбаченні. Його молодий вихованець досить швидко подолав період творчого становлення, пошуків свого голосу, який, втілений у промовисте слово, витримав випробування кількома поколіннями юних читачів. А те, що одна з київських бібліотек для дітей (поблизу метро Берестейська) незабаром носитиме ім’я А. Костецького, свідчить, що інтерес до його творчості не згасає і сьогодні. Прикро тільки, що з цим не рахуються укладачі виданих останнім часом хрестоматій, різноманітних збірників для дітей. Хоча вміщена там друкована продукція багатьох сучасних текстовиків і текстовичок далеко не христоматійна і не витримує конкуренції із творами цього популярного серед школярів автора.

Якщо Всеволод Нестайко вважається визнаним «співцем школярської вольності» в прозі, то Анатолій Костецький, якого за високий зріст і потужну працездатність ми жартома називали високовольтним стовпом дитячої літератури, невимушено і природно зайняв цю творчу нішу в поезії. Невимушено, бо зовні одноманітне шкільне життя, яке окружною дорогою і досі обминають наші побратими по перу, він знав, як кажуть, від А до Я, включно з м’яким знаком: «…нормальні діти після школи відпочивали від учителів, а в школі від батьків, а у мене вчителі і вдома, і в школі...». Цей відомий вислів письменника можна вважати ключем до розуміння його жартівливо-іронічної творчої манери (скажімо, «А що я теж красивий, То це помітно й так»). Манери, котра виключає загравання чи зверхність автора, банальне повчання чи замилування поверховими проявами життя і незмінно викликає захоплення школярів, спонукає їх до самоіронії та відновлення природного світовідчуття. Як на мене, в цьому полягає один із найважливіших секретів успішних творчих пошуків письменника.

Аби цей цінний досвід і напрям мали продовження в новому столітті, було б добре започаткувати літературну премію імені А. Костецького (наприклад, «Жоржина», улюблена осіння квітка Анатолія Жоржиновича, як я його іноді називав) — за високохудожні знакові твори на дефіцитну шкільну тематику (проза, поезія, гумор), які «на зорі туманних років» здатні стати опорою в житті та джерелом радості для юних читачів, допомагають шукати свої стежки-дороги разом із героями улюблених книжок. Адже ціла низка проблем сучасного школяра, зокрема його технозалежність, втрата мотивації до навчання, кліпове мислення і т. ін., залишаються художньо неосвоєною цілиною. Немає сумніву, що А. Костецький, який пішов від нас у розквіті творчих сил, не залишив би ці трепетні теми поза увагою.

 

Сьогодні Байкове, де спочиває Анатолій Георгійович, засипане снігами. Але вічнозелена душа письменника продовжує жити у слові, в пам’яті шанувальників його хвилюючої творчості:

Канікули, канікули! — співає все навколо.

Канікули, канікули, канікули у школі!

 

А що таке — канікули? Це літні дні барвисті,

Це час, коли нам ніколи хоча б на мить присісти.

Бо треба мчати босими наввипередки з вітром,

З густих лісів приносити горіхів повні відра.

Це час, коли за хлопцями ми скучим, як ніколи,

І нам страшенно схочеться скоріше знов до школи!

Анатолій КАЧАН,

грудень 2018 р.

На світлині: У Музеї видатних діячів української культури. На першому плані зліва направо: Степан Жупанин і Валерій Шевчук; стоять Микола Олійник, Віктор Кава, Всеволод Нестайко, Михайло Ґоян (меценат з Австралії), Анатолій Костецький, Олександр Федорук, Леонід Шурко.