Ювілеї




Пам’яті Марії Морозенко (15.03.1969 – 09.10.2023) : До 55-річчя від Дня народження
15 березня 2024, 1:48   Автор: Анатолій Качан, Василь Василашко, Лідія Повх, Олександр Гаврош, Тетяна Виннник, Ольга Романюк, Лариса Недін, Тетяна Качак та ін.

Дивне це відчуття: дні життя, мов стара етажерка.

Миті щастя — книжки, які хочеться так зберегти.

І вдивлятись в рядки — у минуле, неначе люстерко.

Серед плетива днів не згубити себе, а знайти.

 

Дивне це відчуття: пил змітаючи, спогад вернути.

Пригадати усе, що так яро горіло в душі.

Щоб у розпачі буднів не впасти зневірено — БУТИ!

Попрощавшись, зорею зійти у Ковші.

 

Дивне це відчуття: у книжках тих, як смуток пожовклих,

Ті, хто там, за межею прогірклих прощань.

Пригадати усіх, доки тліє в душі кволий вогник.

Пригадати усе, щоб зорею зійти сподівань.

 

Дивне це відчуття: все нажите сприймати буденно.

                                                                 Не триматись за речі, блиск пишних прикрас.

                                                                 А стара етажерка — це ж річ сокровенна!

                                                                 Сторінки старих книг — щемкий спогад про нас.

                                                                                                              Марія МОРОЗЕНКО

 

***

Щира товаришка Національної бібліотеки України для дітей

«Співпраця Національної бібліотеки України для дітей з Марією Морозенко розпочалася 2016 року, коли її було обрано головою Творчого об'єднання дитячих письменників НСПУ. Її громадська активність, відкритість до співпраці та щире бажання робити світ юних читачів кращим вражали, захоплювали та надихали. Відтоді бібліотекарі НБУ для дітей стали частими гостями на засіданнях творчого об’єднання, куди приходили на запрошення Марії Миколаївни. Адже вона розуміла, що тандем автора та бібліотекаря — це синергетичний зв'язок, що сприятиме загальній справі — підвищенню якості дитячого читання.

2016 року Марія Морозенко увійшла до складу Головного журі Всеукраїнського конкурсу «Мрії про Україну: дитячий погляд», який проводився Національною бібліотекою України для дітей на виконання Указу Президента України № 675/2015 від 03.12.2015 «Про відзначення 25-ї річниці незалежності України». Оцінюючи дитячі роботи, пані Марія ставилася до кожного конкурсанта уважно та з повагою, аналізувала твори, делікатно вказуючи на недоліки і турботливо даючи поради на перспективу. Це було безцінним.

Улітку 2017 року Національна бібліотека України для дітей започаткувала Всеукраїнський дитячий літературний конкурс «Творчі канікули», за умовами якого діти від 11 до 18 років створювали конкурсні роботи у різних номінаціях. І ці роботи треба було оцінювати з урахуванням вікових особливостей, розгледіти поміж подекуди наївними дитячими висловами та помилками — справжнє і щире. Тож ми вже знали, що найкращим експертом стане саме Марія Миколаївна.

Грицькові БОЙКОВІ – 100!
4 вересня 2023, 23:38   Автор: Ірина Бойко, Тетяна Качак, Анатолій Качан, Василь Василашко, Марія Морозенко, Ольга Романюк, Наталя Марченко, Андрій Кокотюха та ін.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
05.09.1923 – 25.09.1978
 
 
Він навчив «дітей війни» сміятися. Щиро, голосно, переможно.

У драматичні реалії повоєнних буднів маленьких «будівників комунізму» поет замість закликів і патетики імперських ідеалів приніс щиру радість та всеперемагаючий дитячий сміх.

Він і нині – найуспішніший із українських поетів, які пишуть для дітей: за життя загальний наклад книжок Грицька Бойка становив близько 20 мільйонів примірників. Та саме справжній успіх у читача і щирий масовий запит на твори, а ще більше – загально людські етичні цінності, котрі домінували в його кращих текстах, аж ніяк не вписувалися у вимоги літератури «радянської», покликаної формувати «нових будівників комунізму». І як не намагався письменник «вписатися» у той заданий партією загальний плин, поезія його для дітей так і не навчилася кривити душею.

Він пішов із життя у розквіті, бо ПТСР радянська психіатрія не визнавала (будь-які психічні розлади у фронтовиків вважали проявом слабкості чи не до розвалу СРСР) і не лікувала... Найвеселіший у світі «Дядько Вереда» сам переступив за поріг Тогосвітній, не витримавши жаху загибелі побратимів, яка щоночі у подробицях повторювалася з ним знову і знову як щира яв...

 

СМІШНІ УРОКИ ДОБРОТИ 
 
Творчість відомого дитячого поета Грицька Бойка – його веселинки, жарти, казки, пісні, ліричні вірші, загадки і скоромовки – витримали найсуворіший іспит часом. Так-так, перші шанувальники поета нинi читають його твори своїм онукам, правнукам. 
 
П'ятдесяті – сімдесяті роки минулого століття – період найбільшоï по популярності Грицька Бойка. Мільйонними накладами виходили його книжки, окремі твори друкувалися у букварях, читанках, календарях, журналах, численних збірниках, звучали по радіо і з телеекранів. Нові збірочки зникали з книгарень миттєво та й на полицях бібліотек не залежувалися. А який ранок у дитсадку або в школi обходився без віршів і пісень Грицька Бойка? Бувало, розповідали вчителі, що їхні вихованці, виконуючи завдання вивчити напам'ять улюблений вірш, виявляли, не змовляючись, дивовижну одностайність – і тоді відбувався своєрідний урок-концерт одного автора. 
Здається, автор передбачив усi можливі для малих бешкетників пригоди, уявив усі кумедні ситуації, які тільки бувають у дитсадку чи в школі, вдома, в гостях, на прогулянцi, склав повний перелік усiх дитячих хитрощiв, за які так перепадає і вiд батькiв, i вiд учителів. І не просто передбачив, уявив, а зумів це описати, змалювати так дотепно, так лаконічно, що й слова не переставиш, не викинеш.
Гумор, як відомо, не терпить багатослівності. Звичайно, і сатиричний чи гумористичний вірш може бути розлогим, але й тоді у ньому не повинно бути зайвого. Напевно, саме тому так часто Грицько Пилипович звертався до діалогів, себто розмови двох персонажів. Він щедро вводив їх у свої вірші, а інколи й увесь вірш – це суцільний діалог.
Автор нічого не коментує, не роз'яснює, бо довіряє своєму читачеві, вірить і в його розум, і в почуття гумору. А ще безмежно любить оцих малих пустунів, а якщо й підсміюється над ними, то незлісно, по-доброму.
Грицько Пилипович справді дуже любив дітей. I своїх власних – сина Вадима й донечку Світланку, онуків Гриця, Олежку й Богданку, – і чужих.
Власне, поняття «чужі діти» для нього не iснувало.
 
Наталі ЗАБІЛІ - 120!
6 березня 2023, 18:27   Автор: Ольга Деркачова, Юрій Ковалів, Марія Морозенко, Зірка Мкнзатюк, Лідія Повх, Іван Андрусяк, Оксана Думанська та ін.

Доля цієї непересічної жінки зі шляхетної родини, котрій випало з чотирнадцяти років взяти на себе відповідальність за своє життя та близьких, вмістила всі карколомні звиви ХХ ст. Постійно загрожена та упосліджена в роки розгортання радянської влади «генеральська дочка», хвороблива, викохана у тепличних умовах люблячої впливової родини романтична дівчинка Тася Забелло пройшла люте горнило бід і випробувань, які ламали здорових «мужиків», зберігши свою шляхетну «рівну спину» до глибокої старості. І, що важливіше, не втративши невичерпної здатності любити – світ, людей, саму можливість життя – усе те, що ми зазвичай окреслюємо як людяність. Уже Наталя Львівна Забіла, визнана та впливова дитяча письменниця і радянська функціонерка, посіла вагоме місце на вершині офіціозу, убезпечивши себе та послідовно роздавши «борги» кривдникам.

Та добру пам’ять в українській культурі вона здобула не десятиліттями членства у президії Спілки письменників України, головуванням у Комісії дитячої літератури чи т. п., а шістьма десятиліттями! плідної натхненної праці на ниві дитячої літератури, що подарували поколінням українських дітей десятки самобутніх творів. Саме Забіла так досконало переказала для дітей українські народні казки, що й досі саме її варіанти загально знані. Вона започаткувала в літературі для дітей України низку жанрів і раніше «заборонених» тем, а також ініціювала перейменування журналу «Жовтеня» у рідний багатьом поколінням «Барвінок» (1945), офіційне видання збірок художніх творів школярів, появу першого українського літературно-критичного альманаху, присвяченого дитячій книзі («Весняні обрії», 1968 р.) й багато іншого.

 

Ясочка української літератури

«У мене вдома зберігається книга Наталі Забіли 1962 року. Її подарувала моїй мамі її рідна сестра на день народження, про що свідчить дарчий надпис. Мамі тоді виповнилося, вочевидь, сім років. Мами немає, тому я не маю в кого спитати, чи сподобалася їй книга. Я цю книгу отримала в одне зі своїх гостювань у бабусі. Мені теж тоді було сім. І я читала про Ясочку, Катрусю та іграшки, що розмовляли між собою, коли не чули діти.

Маленькі дівчатка з косичками-бантиками-платтячками та своїм світом, окремішним від світу дорослих. Дівчатка, з якими нічого надзвичайно-особливого не ставалося (вони не потрапляли до чаклунських лісів, не літали на Марс, не подорожували машиною часу), тому вони вигадували свій світ, який, незважаючи на політичну заангажованість, був вільним і таким, яким їм хотілося, аби він був.

Тоді я ще нічого не знала про авторку, про її премії, книги та любовні історії. Зрештою, як і не знають теперішні діти. Хтозна, можливо, це найбільше визнання для письменника, коли ти, дорослим, можеш процитувати рядки улюблених з дитинства віршів, не пам’ятаючи при цьому автора. Хоча тепер на це все є «Гугл».

ПАВЛОВІ КУЩУ – 60!
21 вересня 2022, 1:01   Автор: Марія Морозенко, Анатолій Качан, Валентина Ситник, Ганна Скоріна (Терезюк), Наталя Гажаман та ін.

ДО ЮВІЛЕЮ ПАВЛА КУЩА

«Ми познайомилися з Павлом Вікторовичем вперше заочно, якщо можна так сказати. У 2015 році наші авторські книги в голосуванні на премію Кабінету Міністрів імені Лесі Українки набрали однакову кількість голосів. Тоді була трійка книг у фіналі, вирішальний голос здобула повість Віктора Терена «Хлопчик з планети "Ч" та Вогняні Пси». У нас все ще було попереду. І очне знайомство, підігріте інтересом та інтригою…

Якось у розмові відома дитяча письменниця слушно зауважила: «Ми працюємо на одній ниві, а один про одного дізнаємося часом зовсім випадково»…  Йдеться про те, як звично обмежуємо простір пізнання, і водночас яким просторово-цікавим є сучасний літературний процес. Однак, через брак літературознавчих досліджень так слабко досліджений і позбавлений об’єднавчої цілісності.

Павло Вікторович Кущ родом із Запоріжжя, освіту здобув у Києві (закінчив факультет журналістки Київського національного університету імені Тараса Шевченка), а зріле становлення пройшов на Донеччині. Тут формувалися його літературні напрями, творчі уподобання та відшліфовувався природній хист.

Вже перші авторські книги для дітей не пройшли непоміченими – повісті «Далі буде (1991), «Ревин хутір» (2004) та «КотоВасія» (2006) були відзначені обласними літературними преміями (ім. Павла Байдебури та ім. Григорія Кривди). Уже самі назви цих книг замережані тонким гумором. І це й не дивно, адже це одна із особливих рис авторського стилю письменника – він у своїх творах через гумористичні штрихи глибоко осмислює людей і світ. Недарма ж є причетним до цеху сатириків і гумористів, відзначений найвищими нагородами у цьому жанрі, зокрема і премією Остапа Вишні. Прикметно, що в тому числі за книгу для дітей «Нявмуар-р-р-ри, або На Третій від Сонця» (2011).

Віднедавна Павло Вікторович Кущ очолює столичне об’єднання сатириків і гумористів НСПУ. Відтак живе і працює в столиці. Був змушений виїхати з Донецька із приходом російських найманців. Глибокий і послідовний у слові та діях патріот він продовжує в Києві боротьбу за Україну. Мріє повернутися в мирний український Донецьк…

Володимирові Маликові – 100 років!
20 лютого 2021, 19:24   Автор: Петро Засенко, Ольга Хало, Людмила Красицька, Володимир Рутківський, Анатолій Качан, Наталя Марченко та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Наступні покоління дивитимуться на нас холодними очима, як на мертву історію…»

«…сучасність – це лише скаламучена поверхня життєвого моря. А його глибини – ото найважливіше підгрунтя сучасного…»

«Духовний вакуум нашого життя не дає юній душі поживи для зміцнення, для стержня. Ми повинні плекати дитячу душу»

 

Володимир МАЛИК.

 

 

З ДУМОЮ ПРО МАЛИКА

Іде настійно невблаганний час

Туди, де вічним спокоєм причали,

Приходжу знову в спогади до Вас

Під яблуні, що вже залітували.

Доріжка та, а наче вже й не та,

І горобці на сонечку юрбою.

І хата квилить чайкою пуста,

А біля неї – сад Ваш сиротою.

Під вікнами навшпиньки піднялись

Червоні маки, аж до болю юні.

Зустріли Ви так радо, як колись,

Та тільки вже у бронзовім відлунні.

І слово Ваше в буквах золотих,

І погляд Ваш в обрамленні металу.

І той же спокій  на  лиці застиг,

І море квітів біля пєдесталу.

Та ще книжки – ціною у літа,

Що не спинить ні на одній  зупинці, –

В ній Україна наша пресвята

І гідні щастя вільні українці.

Тож не втомлюсь благати ні на мить:

О, дай же, Боже всемогутній, сили,

Щоб землю рідну нам отак любить,

Як Ви її , понад усе любили…

Ольга ХАЛО,

Лубни, 2021 р.

***

ІЗ ПОКОЛІННЯ ВБИТИХ І ВОСКРЕСЛИХ

Володимир Кирилович Малик (справжнє прізвище Сиченко) належить до того покоління майстрів українського Слова, яке широко відоме іменами Олеся Гончара, Григорія Тютюнника, Андрія Малишка, Василя Швеця, Павла Загребельного, Володимира Булаєнка, Костя Герасименка… Майже всі вони ще в дитинстві пережили як не сирітство, то голод, злидні, а в роки юначого змужніння поневірялися на фронтах війни або в фашистських концтаборах. На їхню долю випали не лише труднощі, і не просто тяжкі, а неймовірні випробування. А двом останнім у цьому списку життєвий і творчий шлях було зупинено ворожою кулею чи снарядом.

Ще 1978 року Павло Загребельний у розмові наводив страшну статистику щодо народжених у період 1918 – 1924 років: уже на той час із кожних ста осіб у живих лишалися на війні тільки троє. «Я належу і до тих ста і до трьох» – говорив про себе П. Загребельний. Те ж саме можна було сказати і про Володимира Малика.

Народився майбутній письменник 1921 року у селі Новосілки Макарівського району на Київщині (тепер село Боярської громади Фастівського району). Цей населений пункт згадується в записах ще ХІІІ століття. Згодом село називалося Лисовка, Старосілля, а з ХУ століття і до нині – Новосілки.