КЛЮЧові розмови




«Хочу, щоб світ вчився у нас!»
18 вересня 2015, 14:38   Автор: Уляна Баран, Наталя Марченко

«Хочу, щоб світ вчився у нас!»

На XXII Форумі видавців у Львові КЛЮЧеві випала чудова нагода поспілкуватися з Президентом Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Уляною Святославівною Баран. Розмова видалася напрочуд відвертою, щирою та глибокою.

1. Наскільки знаю, свого часу саме Ви стояли біля витоків перших зібрань щодо дитячого читання у межах Форуму видавців у Львові. Згодом ініціювали заснування ЦДЛДЮ у Львові, зорганізували низку міжнародних симпозіумів, фестивалі дитячого читання, організували перші фестивальні бібліотечки під відкритим небом у соціально малозабезпечених місцях України, зібрали у Центрі професіоналів та очолили рух «Вся Україна читає дітям». Що всі ці роки спонукало Вас до цього непростого й часто невдячного чину? Чому обрали саме громадську діяльність?

«Дякую, Наталю, за запитання. І тішуся, що нарешті маю можливість на нього відповісти. Вибачайте, якщо вийде трішки розлого!

Я пізня дитина у моїх батьків. Якщо найстаршого брата мама народила після того, як тато доставив її до пологового будинку на мотоциклі «Ява», а після народження середнього брата мій тато кинув палити, то при моїй появі на світ батько продав мотоцикла. Всі мене завжди дуже любили, всі мною займалися та всі мене всьому, що знали і могли, вчили. Я, напевно, була найщасливіша дитина на світі.

Але у дитинстві ніхто не читав мені жодних книжок. Мене всі вчили вчитися. Мама вчила читати, вивчала зі мною гарні дитячі віршики Тараса Шевченка, Лесі Українки та Наталі Забіли і давала мені самій читати казочки. Тато вчив рахувати та малювати (але реферати таки за мене оформляв, бо мав каліграфічний талант і завжди тримав напоготові у шафці перо та чорну туш).

Володимир Рутківський про «Зелену хвилю» та особливості книгочитання в Одесі
3 вересня 2015, 21:09   Автор: Володимир Рутківський, Наталя Марченко

У серпні 2015 р. в Одесі відбулися XIX міжнародна виставка-ярмарок «Зелена хвиля» та ІІІ Одеський міжнародний Корнійчуковський фестиваль, у межах якого були оголошені переможці III Конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуковська премія».

Організатори отримали 926 заявок на участь у конкурсі з 15 різних країн – не тільки з України, а й із Австралії, Бельгії, Білорусії, Ізраїлю, Казахстану, Кіпру, Киргизії, Киргизстану, Латвії, Молдови, Німеччини, Норвегії, Росії, США, Татарстану. Наймолодшому переможцю Корнійчуковської премії 18 років – це Катерина Арнаут (м. Одеса), яка посіла третє місце в номінації «Проза для дітей старшого віку та юнацтва». Найстаршому – 73 роки. Це Анатолій Качан, переможець у номінації «Поезія для дітей».

Журі премії очолював Володимир Рутківський – дитячий письменник, поет і журналіст, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, а також одесит із шістдесятилітнім досвідом. КЛЮЧ вирішив розпитати В. Рутківського про враження від Фестивалю та Конкурсу.

- Володимире Григоровичу, Ви берете участь у всіх знакових книжкових подіях України останнього десятиліття. Чи змогла одеська «Зелена хвиля»  накрити Вас «із головою»? Має вона якесь власне, осібне від усіх інших книжкових форумів обличчя?

- Так! Перш за все тим, що на відміну від інших форумів, які мають свій Палац Потоцьких чи Арсенал, «Зелена хвиля» є більш демократичною. Вона вишумовує під відкритим небом, але – прошу завважити – на Дерибасівський.  І, на відміну від решти, працює тоді, коли діти, а з ними й батьки з бабусями, переключаються на літні канікули.. Себто організатори ставлять на  затятих книгоманів та гостей міста.

«Все прийшло саме собою і невідомо звідки…» (Інтернет-поштова розмова Лілії Овдійчук із Сергієм Гридіним)

 

Сергій Гридін як письменник, що творить для дітей, уже відомий в Україні. Його казкові повісті про Федька – прибульця з Інтернету набули великої популярності. Книги на полицях бібліотек не затримуються. Діти залюбки читають про пригоди комп’ютерного віруса, який з’явився у квартирі звичайного школяра Сашка Біленького, любителя віртуальних ігор. Саме Федько й запропонував Сашкові та його товаришеві Петрику, якого називали Професором за велику кількість прочитаних книг та енциклопедичні знання, побувати у комп’ютерній грі насправді.

Погоджуючись, хлопці не знали, скільки пригод і випробувань їх чекає, поки вони повернуться додому, в затишну кімнату, подалі від страхів і небезпек. Три книги про Федька, прибульця з Інтернету, давали підстави говорити про автора як дотепного вигадника і казкаря, проте у 2013 р. він раптом написав твір, який за всіма ознаками належить до реалістичної прози. Це повість «Не такий». І ще в одному амплуа проявив себе Сергій Гридін. Під час проведення у Рівному симпозіуму «Література. Діти. Час»  у 2013 р. він був директором літературного фестивалю для дітей «Дивокрай» (разом із Євгенією Пірог, креативним директором, координатором проекту «Додай читання»).

ФОРУМ – ЦЕ ЩОРІЧНИЙ ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЗЇЗД
26 вересня 2014, 18:43   Автор: Володимир Рутківський; Анатолій Качан

ФОРУМ – ЦЕ ЩОРІЧНИЙ ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЗЇЗД

Упродовж 10-14 вересня 2014 р. у Львові відбувався  черговий, 21-й Форум видавців. Як свідчать його учасники, кожен із них мав своє окремішнє обличчя. Про особливості нинішнього ведуть розмову письменники Анатолій КАЧАН та Володимир РУТКІВСЬКИЙ.

-  Володимире Григоровичу,  ти вже не вперше на форумі. Що він значить особисто для тебе?

 - Це форум не лише одних видавців.  Для мене, як й для сотень «діючих» літераторів, він є ще й  своєрідним письменницьким з’їздом, на якому можна обговорити свої проблеми, зустрітися з колегами і взагалі відчути себе часткою того бурхливого і життєрадісного прогресу, який зветься літературним життям. Причому на відміну від звичних з’їздів, які проходять що п’ять років, цей, «львівський», проходить щорічно.

- Чим, він, як на твою думку відрізняється від попередніх?

- Тим, що майже всі - і видавці, і літератори, і читачі –побоювалися, що він взагалі не відбудеться. Адже на сході  точиться війна і на рахунку кожна копійка. Тож нам зараз не до форумів. Проте, на щастя, цього не сталося.  Львів довів, що він обрав гідних очільників,  які цією акцією ніби підкреслюють, що наше життя Донбасом не закінчується, воно, не зважаючи ні на що, продовжується у звичному режимі: працюють установи, гуляють весілля, збираються форуми. І як тут не подякувати невтомній пані Олександрі Коваль -  натхненникові та постійному організаторові  Форуму. Вона у ці важкі часи звалила на свої тендітні плечі те, що не під силу і сотням чоловіків!

Наталя Марченко: «Дітям потрібне щеплення любов’ю до книги задля любові до життя»
13 липня 2012, 16:24   Автор: Наталя Марченко, Мар’яна Кияновська

розмова Мар’яни Кияновської з Наталією Марченко

Наталя Марченко- Пані Наталю, ви — фахівець у царині досліджень літератури для дітей та юнацтва: автор-координатор інтернет-ресурсу «КЛЮЧ». Але при тому Ви ще й кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ. Яким було Ваше професійне становлення? Як Ви, серйозний науковець, прийшли до дитячої літератури? У цьому є щось міждисциплінарне? Чи, може, історія — Ваша професія, а дослідження дитячої літератури — хобі?

«Якщо  вже говорити про мої хобі, то це — всілякі традиційні «жіночі» радощі — вишивання, гачкування та в’язання із шиттям… Натомість, ніяких «серйозних» зацікавлень окрім книги для дітей не маю, починаючи десь із дев’ятого класу, коли вступила до «Школи юного філолога» при філологічному факультеті КДУ імені Т. Шевченка та почала писати перші розвідки. Підтримав таке, на той час не надто актуальне спрямування, Всеволод Якович Неділько — людина, чий внесок у розбудову шкільництва в Україні, а найбільше, в наукове осмислення книги для дітей як однієї з визначальних культурних ланок творення суспільства, й досі, на жаль, належно не оцінений… Навчаючись на українській філології, продовжила займатися дитячим аспектом в літературі (всі курсові, практичні, семінари та навіть відповіді на іспитах у мене так чи інакше опинялися в колі проблем книговидання для дітей, образу дитини в літератури чи хоча б шкільництва). Досі вдячна викладачам, що ЖОДЕН із них ніколи не спробував обмежити мене в цих «непрограмних» пошуках! Тоді саме активно працювала у книгозбірнях і архівах Москви, Ленінграда, Львова, мала змогу спілкуватися з представниками різних наукових шкіл, почала публікуватися, зокрема й у щорічнику «Література. Діти. Час»… Звичайно, то були ще дуже «дитячі» потуги, але мені неймовірно щастило на Вчителів і друзів. За що я довічно вдячна Богові!