КЛЮЧові розмови




Перекладач Володимир Чернишенко: „Хтось у дитинстві мріяв швидше вирости. Я мріяв не дорослішати”
24 жовтня 2011, 10:58   Автор: Володимир Чернишенко, Лідія Стрельченко

Біолог за освітою, перекладач за покликанням – про дитячу літературу, взаємодію перекладів із музикою та творчі плани

Володимир Чернищенко–  Як ти почав перекладати? Адже маєш зовсім іншу професію. Які були твої перші переклади?

– Перекладати почав заледве не раніше, ніж опановувати професію. Тому я не "біотехнолог, який перекладає" і не "перекладач, який працює в лабораторії". Радше щось середнє. І біологія, і перекладацтво паралельно росли в мені, доки я ріс. І розвивалися у дивному симбіозі. Приміром, для науковця будь-якого рівня життєво необхідно знати англійську – уся література англійською, а ще ж листування із зарубіжними колегами, статті у міжнародні журнали... Отак англійська шліфується. З іншого боку, постійна робота зі словом допомагає, коли пишеш яку-небудь статтю про "особливості ферментативної регуляції системи зсідання крові". Приємно, коли старші колеги прибігають запитати, як краще ту чи іншу фразу повернути...

Перші переклади – це вірші Роберта Бернса і того ж Кіплінґа. Перша прозова проба – "Джонатан Лівінґстон, мартин". Досі не опублікована, до речі. Продаю недорого. Авторські права на оригінал коштують тисячу доларів, переклад віддам за тисячу гривень . Перша книга – "Книга Драконів" Едіт Несбіт. Дитячі казки про драконів англійської авторки кінця 19 ст. Потім "Такі Собі Казки" Кіплінґа.

«Суть взаємодії — це нове знання, досвід, переймання найкращого»
14 квітня 2011, 14:46   Автор: Оксана Лущевська, Наталя Марченко

На запитання КЛЮЧа відповідає дитяча письменниця, поетеса, літературний критик

Оксана Лущевська

 

Оксана Лущевська— Чи повинна держава/суспільство якимось чином регулювати процеси в книговиданні для дітей/дитячому читанні поза шкільництвом? Якщо можете, порівняйте ситуацією за межами України з вітчизняною.

Держава мала б усіляко підтримувати й стимулювати книговидання, а не регулювати його. У США, де я зараз отримую освіту, і вивчаю, зокрема, американський досвід у сфері дитячої літератури, функціонують кілька провідних видавництв, таких як Scholastic, Random House, Simon & Schuster, HarperCollins, Penguin Putnam і приблизно 250 менших.  Можна стверджувати, що федеральний уряд практично не втручається в їхню роботу та книговидання загалом за виключенням сфери законів, зокрема щодо прав автора та видавця.

Однак і розмови про державну підтримку теж лишаються в Штатах здебільшого міфом. Книговидання часто підтримується  некомерційними організаціями, які працюють за рахунок пожертвувань, що надходять від комерційних організацій, а також і від людей, що якимось чином зацікавлені в наданні коштів.

 

 

«Шукати свою гармонію – і мислити…»
19 квітня 2010, 12:03   Автор: Іван Андрусяк, Оксана Жила, Наталка Пасічник

Іван Андрусяк– Усе частіше літературні критики зауважують – “Андрусяк дитиніє”, маючи на увазі, що все час­тіше ви звертається до написання дитячої літератури, яку вважаєте “вищим пілотажем” для письменника. Ба більше, свою “дитячу” літературу називаєте іноді навіть більш “дорослою”. Які ознаки цієї “дорослості”?

– Цими словами лише намагався привернути увагу колег до того, що працювати для дітей – це передовсім величезна відповідальність. Останнім часом доволі часто маю змогу виступати перед малечою, спілкуватися з дітьми різного віку – відтак бачу, з якою величезною довірою вони сприймають кожне мовлене, а тим паче написане слово. Причому що менші діти – то більша довіра! З цього випливає, що ми, письменники, які працюють для дітей, – фактично не маємо права на помилку. Бо кожна наша помилка обходиться занадто дорого. Дитяча література – це доросла відповідальність.

"Дитяча література немов попелюшка..."
18 лютого 2010, 22:03   Автор: Володимир Рутківський, Петро Сорока

Володимир Рутківський«…вважаю, що той не прозаїк, хто не написав бодай одного вірша. Адже поезія – це не лише рима чи розмір, це передусім стан душі. Власне, поезія є тим чарівним пензликом, з допомогою якого будь-яке пересічне явище можна перетворити на свято. Особливо це стосується дитячої літератури. Добрий дитячий прозаїк – це завжди гарний поет. Навіть коли він про це не знає.

Що думаєте з приводу української дитячої літератури в світовому контексті?

Та про який контекст може йти мова, коли українську дитячу літературу нищать всі, кому не лінь! Ліквідована комісія з дитячої літератури при Національній Спілці письменників України, анульована відповідна номінація в Комітеті з Шевченківських премій, от-от дитячу книжку знову обкладуть податком. Про критиків я навіть не кажу: вони, схоже, взагалі наклали табу на таке поняття, як дитяча література. І в той же час „дорослим” письменникам вистачає нахабства кричати: нас не люблять, нас не читають! Та хто ж вас читатиме, коли ви не виховуєте читача змалку! Адже дорослий читач виростає саме з дитячої літератури.