КЛЮЧові роздуми




У пошуках «чоловічого» світу або Загадка зниклого Лицарства
19 листопада 2019, 11:24   Автор: Володимир Рутківський, Марія Морозенко, Олександр Гаврош, Степан Процюк, Віталіна Кизилова, та ін.

Останнім часом стала очевидною значна присутність в книзі для дітей і юнацтва Принцес, «дівчат-бунтарок» і всяких-різних інтерпретацій дівчачого характеру на загал. Ідеться про боротьбу магів чи про цькування у школі, науковий пошук чи сексуальний досвід, читач-дівчинка легко відшукає в наявному репертуарі книг цікавий собі персонаж.

А чи мають такий само широкий вибір хлопці?

Чи є нині в дитячій літератури зразки власне «чоловічої» поведінки?

А чи дорослішання хлопчика, становлення його як мужчини, світ, який він розуміє як «свій», не цікаві або «не даються» письменникам, бо зазнали таких сильних змін, що потребують більше часу для осмислення?

 
Аби зорієнтуватися в цьому складному важливому для становлення нового покоління питанні, КЛЮЧ звернувся до письменників, науковців, колег-бібліотекарів і учителів із проханням назвати самого «хлоп’ячого», на їхній погляд, українського автора та найкращі відомі їм «хлоп’ячі» книжки українських і зарубіжних авторів для дітей і юні.

Також пропонувалося відповісти на запитання:

Чи є в сучасній книзі для дітей і юні зразки «нових» стосунків статей, нові гендерні ролі (не обов'язково викличні – трансгендер, ЛГБТ тощо, а щоденні, коли тато – в декреті, а мама – «годує родину», коли дівчинка – боксер, а хлопчик – кондитер)?

  • Чи потрібно створювати нині образ Лицаря так само наполегливо, як твориться образ Принцеси? Чи сама потреба в гармонії статей – застаріла ідея і гендерна рівність у книзі для дітей передбачає «уніфікацію» усіх традиційних ролей?
  • Чи потрібні нині мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки й «чоловічого» світу («чоловіча дружба», «чоловічий характер» тощо, зрештою «чоловічі таємниці» й особливості «чоловічої» гігієни й побуту)?

Сподіваємося, що і запитання, й відповіді наштовхнуть загал небайдужих подивитися на проблему під іншим кутом зору й, можливо, стануть поштовхом до появи нових цікавенних книжокsmiley!

 

Володимир РУТКІВСЬКИЙ, письменник, м. Одеса.

 

1.      Передусім це Марк Твен з його Томом Сойєром та Геком Фінном, а також Микола Гоголь з  Тарасом Бульбою та Іван Франко із Захаром Беркутом.  З наших сучасників на цю роль найбільше підходять Сашко Гаврош та Сергій Гридін зі своїми непересічними персонажами. На чоловічу територію претендує  також Іван Сірко Марії Морозенко.

2.      «Нових зразків» поки що не бачу... 

Хоча цікаво почитати б про дівчинку-боксера у ролі захисника свого коханого хлопця. Але навряд чи захоче хтось покохати дівчинку з вічними синцями, переламаним носом чи відгризеним вухом. Та й бити жінку в груди, задумані природою для годівлі малюка, – це щось поза нормальним людським глуздом. Важко віриться також і в тата, який годує немовля власною цицею. Вважаю, що  треба поважати те, що нам дано природою. А ми вже не раз переконувалися, до чого доводить недолугі  спроби вивищення над нею.

3.      Принцеса… Це хто – дівчинка-нероба, яка неспроможна самостійно навіть черевики одягти? На жаль, саме такий образ культивує більшість «дамських» авторок. А призначення лицаря, на їхню думку, полягає в тому, аби в ім’я  тієї  тонкосльозої нероби  красти квіти в чужих садках і чистити пики іншим таким же горе-лицарям. Ні, будь-яке протиставлення веде до непорозуміння, а відтак і до взаємної зневаги. І ми за цим протиставленням забуваємо про такі поняття, як дружба, любов, ніжність.  Тож ні-ні, та й хочеться запитати: дівчата, а який негідник забороняє вам гратися в тепловозики, а не в ляльки? І якщо вже йдеться про рівні права в усьому, то немає нічого легшого: винайдіть свій друкарський верстат, паротяг, відкрийте еру повітроплавання – і вас вдячні чоловіки на руках будуть носити, а не те, що визнавати за рівню!

4.      Мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки потрібні. Чоловіча дружба – це святе. «Немає нічого славнішого, ніж віддати своє життя за  товариство!» -–вигукує цап із моєї повісті «Щирик зі Змієвої гори», кидаючись у Змієву пащеку. А чи багато кіз здатні підтвердити ці слова такою ж дією? І, взагалі, жінкам легше: сьогодні вони клянуться у вічній любові, а завтра розіб’ють горщики та розлетяться, як  вільні горобці. А от коли зраджує друг, та ще  під час військових дій, – це вже зовсім інша справа. Тут дружба провіряється на рівні життя та смерті.

Що ж до чоловічої та жіночої гігієни з супутніми причандалами – то згадаймо, як ми в дитячих ясельках сиділи на горщках навпроти предмету свого кохання. І нічого підступного в своїх відмінностях не бачили. Гадаю, ці речі в літературі можуть займати таке саме місце, як і в реальному житті. А решта залежить від  майстерності і такту автора.  

 

  

 

«Герої не вмирають!» або Патріотизм у житті та книжці для дітей
5 грудня 2017, 13:24   Автор: Віталіна Кизилова, Наталія Дев'ятко, Тетяна Качак, Валентина Вздульська, Ірина Мацко, Ольга Купріян, Володимир Рутківський та ін.

Нам випало жити в добу змін. У час, коли «вічні істини» щодня набувають нових, почасти протилежних сенсів, а відшліфовані тисячоліттями постійного вжитку до сонцесяйної ясності поняття «патріотизму» та «героїзму» притлумлені буденними негараздами.

Дорослі переживають ті зміни драматично, бо пам‘ять щоразу додає все нові й нові «файли» для порівняння, а досвід — так само розмаїті картинки можливого розвитку подій. Але для дітей оцей мінливий непередбачуваний дивовижний світ — єдино реальний і тому надійний і вартий любові. Як і країна Україна, в якій їм випало народитися.

То чи варто вчити дітей і так «природної» для них любові до рідної землі? Чи має дитяча література формувати не лише естетичні смаки, а й пантеон Героїв у свідомості маленьких громадян України? Чи має, взагалі, Герой дитячої книжки бути саме історичним персонажем? Чи «повинен» сам автор бути патріотом чи героєм?..

Ці та інші запитання, що все ще асоціюються у здебільшого з «ідеологією» як негацією, нині часто зринають у розмовах письменників, науковців, бібліотекарів і вчителів — усіх, кому доводиться щодня відповідати на них насамперед самому собі.

Тому замість розпитувати фахову спільноту про «зимові» чи «різдвяні» новинки книжкового ринку, КЛЮЧ на передодні Нового Року та Різдва спробував з‘ясувати наступне:

1. Ми кажемо, що діти мають рости патріотами своєї Батьківщини, та чи означає це, що сучасні автори ЗОБОВ‘ЯЗАНІ створювати тексти, котрі б формували в дітях патріотичні світоглядні матриці? Назвіть україномовні книжки (для дітей різного віку!), які, на Ваш погляд, можна вважати «патріотичними» й такими, що варті уваги читача. Стисло обгрунтуйте свій вибір.

2. Чи є, на ваш погляд, в сучасній українській дитячій літературі Герой? Якщо так, то хто він і чому? Чи став хоча б хтось із історичних персонажів справжнім Героєм дитячої літератури? Назвіть україномовні книжки (для дітей різного віку!), які, на Ваш погляд, є вдалим зразком творення «Героя», історичної персоналії зокрема.

«Бренд» культурної української спільноти
24 березня 2017, 11:38   Автор: Кизилова Віталіна, Вздульська Валентина, Качак Тетяна, Чернишенко Володимир, Морозенко Марія, Дев'ятко Наталя

Нині розмови навколо дитячого читання та книги для дітей стали своєрідним «брендом» культурної української спільноти. Вони точаться у соцмережах, на сторінках розмаїтих ЗМІ і в традиційному «кухонно-кафешному» форматі smiley.

На жаль, останнім часом сутнісні продуктивні дискусії, що впродовж десятиліття таки рухали книговидання для дітей і оновлювали формати дитячого читання, скотилися до критиканства та «позаочних» викриттів, якоїсь направду «пострадянської» дріб’язкової в‘їдливості.

З надією повернути розмову в русло взаємоповаги та спільного творчого поступу КЛЮЧ запропонував низці дослідників літератури для дітей і юнацтва, критикам і рецензентам відповісти на питання, котрі видаються сутнісними для з‘ясування предмету та причин основних розходжень.

Троянський кінь 2016 : контекст текстів
19 листопада 2016, 15:03   Автор: Уляна Баран

ПРОТИ ІНТЕГРАЦІЇ ДИСЦИПЛІН

«УКРАЇНСЬКА МОВА», «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА» ТА «СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА»

в усіх класах та всіх школах України.

 

«Щоб вивести одне значення в контексті, інші потрібно репресувати».

Вікторія Іваненко,

к. філол. н., доцент, докторант Київського національного лінгвісичного університету;

 відкрита лекція «Привиди Дерріда: знаки-ідеї-текст»

в рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Світова література в сучасному науковому дискурсі»

(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,

10-11 листопада 2016 р.).

 

«… інтегрувати, щоб звести усе українство до 3-х годин порожньої розважалівки?,

то нехай їх так чорти інтегрують до одного казана!»

Наталя Марченко,

к. іст. н.,

старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень

Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського,

провідний бібліограф науково-бібліографічного відділу

Національної бібліотеки України для дітей,

у рамках відкритого обговорення на сторінці Звернення освітян до

Л. Гриневич: https://www.facebook.com/groups/538326086373403/

Facebook: 4. November um 11:38).

 

І.

         «Україна поділена не в просторі, а в часі...

у нас не проблема регіоналізму, а проблема єдності міфопростору...»

Наталя Марченко:

враження від поїздки до Краматорська-Слов'янська

(Facebook, 14.11.16., 12:25).

Душа та Дух України ... . Єдиний Простір та розділений Час…

Погоджуючись із основною думкою Наталі Марченко щодо розриву Душі України у часі в єдиному територіальному просторі України, не погоджуюсь із «проблемою міфопростору», оскільки завдяки мережі Інтернет/Facebook він, «міфопростір», нарешті у 21 ст., а особливо під час «Майдану», а також і в нинішній провокативно-маніпулятивній хвилі реформацій в мовно-літературній освіті України таки об’єднався від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня, – Вся Україна Читає Дітям Українською Мовою: єдиний реальний спільний міфопростір між різними поколіннями, різними статусами та зацікавленнями (додатково про глобальний комунікативний міфопростір: Завадська В.В.  Мережа Інтернет як глобальний комунікативний міфопростір: предметно-символічна суть. – Режим доступу: https://drive.google.com/open?id=0Bz--cSn9eS7zYmtHMFQ5bFBETjQ ). 

Про наш, все ж таки єдиний Час узагальнює у Вступному слові до «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм» Тамара Гундорова: «Ми живемо в післячорнобильській ситуації, майже в після-апокаліптичному часі, і цей час виявився в Україні періодом народження не лише нової держави, але й нової постмодерної свідомости і нової української літератури. Така література, багатоголоса і багатомовна, переформульовує всю історію розвитку національної культури, навчає, крім «ідентичности», бачити «Іншого» та відкриває себе і приймає в себе великий інтертекст світової культури. Отже, і життя, і література тривають у ядерну добу.

У якомусь вищому іронічному сенсі Чорнобиль також засвідчує, що локальні трагедії і теракти страшніші за глобальну катастрофу, а відновлена від слідів цивілізації чорнобильська зона часом нагадує первісний рай. Бачити такі інверсії нас навчив постмодерн». Український науковець опирається у своїх баченнях зокрема і на філософію Еманюеля Лєвінаса. У його етиці відповідальности свідомість є саме тим чинником, який «ставить людину перед лицем смерти й змушує залимислитися про найсуттєвіші питання буття».

Про ці повісті почула раніше, з повідомлень видавництва «Академвидав» про започаткування серії сучасних книжок для підлітків. Знаю авторів анонсованих книг, іншу їхню прозу, а іще й співпрацюю творчо з підлітками, отож поява книг для дітей так званого «перехідного віку» в шанованому видавництві викликала цілком зрозумілий інтерес. Отож, на фестивалі «Азбукове королівство Магів і Янголів» придбала обидві книги та відразу ж взялась до читання.

Насамперед зауважу, повісті Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами» та Сергія Гридіна  «Не-Ангел» – це читання «поза віком». Для мене особисто – це якраз і є знак хорошої книжки, коли її адресація виходить за межі одного рядка. Поза сумнівом, книжка для підліткового віку (як і якісна в сенсі авторського письма книжка іншої вікової адресації) однаковою мірою корисна для прочитання дітьми та батьками. Часом навіть і більшою мірою, як усілякі психологічні посібники. Добре написана автором книжка впливає як емоційно, так і слугує наочною ілюстрацією моделювання поведінки в стосунках дітей і батьків. Приміром, от як може бути в реальності, коли раптом…