Письменник про письменника




Анатолій Костецький про Андрія М'ястківського
13 січня 2024, 23:31   Автор: Анатолій Костецький

«Напевно, істини я не відкрию, коли скажу: всі діти від народження – поети. Так само, як і всі справжні поети на все життя лишаються дітьми!

Тільки дитина та поет можуть довго-довго, сидячи навпочіпки, роздивлятися, як у духмяній траві вовтузяться мурахи, милуватися різьбленими пелюстками волошки, а в шумі черепашки, прикладеної до вуха, не лише чути шерех морських хвиль, а й відчувати на обличчі солоні бризки прибою. Єдина різниця між поетом і дитиною в тому, що поет не тільки чує, бачить, а й уміє образно розказати про побачене людям…

Саме до таких поетів, які вийшли з дитинства й не полишали його, належить Андрій Пилипович М’ястківський...

Народився він 14 січня 1924 року в сім’ї селянина-чоботаря, при світлі каганця навчався грамоті, але дитинство його – це можна стверджувати! – попри всі нестачі та негоди було щасливе. Зеленокоса рідна Вінничина щедро напувала майбутнього поета зі своїх джерел, і дитинно-довірливі очі його жадібно вбирали в себе земну красу, щоби згодом оддати її людям у щемкому й задушевному слові.

Не випалила, не потолочила щире й лагідне серце поета й війна, котру він почав солдатом і солдатом переможно скінчив.

Григір Тютюнник про Андрія М'ястківського
13 січня 2024, 18:16   Автор: Григір Тютюнник

Оповідач дитячої провесни

Від давних давен і по сьогодні народ наш славен своїми народними оповідачами, людьми, що обдаровані рідкісним талантом – оповідати. І не просто вести розповідь, а малювати словом – людей, природу, взагалі життя. Якщо, приміром, такий оповідач розкаже вам про криницю, то вже так, що схочеться з неї води напитися; якщо про людину, якої ви ніколи не знали, то вже так це зробить, що ви почуєте і побачите її в своїй уяві, мовби давнього знайомого. Оповідач – людина здебільшого бувала, до того ж має пильне око до життя і чуйне серце, тож слухати його – все одно, що читати хорошу книжку.

Андрій Пилипович М’ястківський має неабиякий хист оповідати усно, і оповідь його, часом весела, часом сумна, завжди вдатна і завжди щира. Так він і пише, як розповідає, знаючи найважливіше правило митця: не сказати нічого зайвого, а лише те, що має художню вагу, себто, не тільки змушує нас уявляти певну картину, а й хвилюватися від неї: любити чи не любити, печалитися чи радіти, співчувати чи зневажати.

«Павло не балакучий і сміливості не має. «В його сивих очах усе сумно, бо сирота…» – кажуть мої мама. Я не знаю, як це в очах, але в його хаті хоч і пахне медом, хоч і вазонки ростуть, таки сумно. Мені жалко цього високого Павла. Не має мами, тата. Ніхто йому і в голові не поськає, не приголубить. Ніхто за нього не заступиться, як скривдять хлопці на вулиці. Нема йому з ким балакати в тій хатині. І до школи не ходить, бо сирота. Я навіть одного разу тихенького плакав на печі за Павлом, бо як же це – без мами?.. Заслабнеш, а вони тобі і варення малинового, і вкриють тебе кожушиною, і схиляються над тобою. Візьмуть голову у свої долоні, цілують: «Дитино моя слабенька, а що тобі болить?..» І сирота Павло, і хлопчик Миколка, що отак уболіває за свого товариша, – з повісті А. М’ястківського «Хлопці з Бубни». Дитинство героїв цієї повісті припало на кінець 20-х років, коли одноосібному селянству судилося ще й холод і проголодь, а діткам навіть до школи не всім випадало ходити: ні в чому або ні за ким, як ото сивоокому Павлові. Були ще й ... багатії, ... що намагалися лжею та облудою якомога більше загарбати – і землі народної, й сили, а якщо людина талановита, як отой сліпий співака дід Василь, то й обдарування його скорити.

Олександр Гаврош про Радія Полонського
18 грудня 2023, 15:26   Автор: Олександр Гаврош

Таємниця Радія Полонського 

(відомий дитячий письменник був пов’язаний із Закарпаттям)

Закарпаття славиться багатьма талантами. Але є ціле гроно видатних постатей, які начебто не зафіксовані у культурному літописі найзахіднішої області України. Нині про них ніхто не згадує, хоча їхнє життя було безпосередньо пов’язане із Срібною Землею. Хай вони тут не народилися і не поховані, але віддали частку свого серця і Закарпаттю. До таких належить і харків’янин Радій Полонський.  

 

В українській літературі для дітей є низка авторів, які потрапили сюди начебто випадково. Все життя писали «дорослі» твори, але до літературної скарбниці увійдуть в першу чергу дитячими, хоча й  створили  їх усього декілька. До таких, наприклад, належать Петро Козланюк із його казкою-повістю «Мандрівники» та Радій Полонський із «Таємницею країни Суниць». Обидві книжки я пам’ятав ще з дитинства і шкода, що в незалежній Україні вони не набули колишнього розголосу.

На відміну від Петра Козланюка, який загинув під час війни, Радій Федорович прожив 73 роки і помер не так давно – у 2003 році. (Цього року виповнилося двадцять років від його смерті). Тобто, був майже нашим сучасником. У Харкові його добре знали, адже він довгий час очолював обласну організацію Національної спілки письменників України. Запам’ятався виступами на захист української мови, культури, історії.

Валентин Бичко про Наталю Забілу
21 травня 2023, 14:50   Автор: Валентин Бичко

Юний читач шукає у літературних творах не тільки пригод і смішних ситуацій, як часом думають деякі вихователі. Ні, його хвилює і щира непідробна лірика, і складні переживання героїв. А щодо тематики, то навряд чи є така тема, до якої б у нього не було живого інтересу.

Наталя Забіла не вважала, що інтереси цього маленького читача прямо пропорційні його вікові. Малюка цікавить і те, що його оточує, і те, що перебуває близько від нього, і те, що десь далеко, і те, що закрито від нього космічними далями. Коротше кажучи, саме живе життя з усією його реальністю, з усіма його проявами — і в тому числі з фантастичністю уяви — є колом інтересів юного читача, а отже, неминучим творчим матеріалом дитячого письменника. Наталя Забіла більш, ніж хто інший з українських дитячих письменників, змогла оволодіти цим матеріалом і показати в своїх творах життя народу так широко і глибоко, як це дозволяє вік читача. Ми не зустрінемо у віршах Н. Забіли майже жодної абстракції, дуже рідко трапляються у неї загальні, невиразні місця. Адже вона не просто автор творів для дітей, який працює за певними приписами літературної і педагогічної теорії, а оповідач-мати. Мати — дуже зацікавлена особа. Вона внутрішньо, найчастіше підсвідомо, відчуває, що дитині корисно, а що їй шкодить...

Дбаючи про те, щоб читачеві-дитині незрозуміле стало зрозумілим, щоб абстрактне поняття стало конкретним, вклалося в його свідомість, набуло відчутності, поетеса будує свої образи так, щоб більш віддалене порівнювалось з більш близьким, більш широке з таким, що легко оглянути, що можна побачити своїми очима, до чого можна доторкнутися. Так, наприклад, зернятко у неї лягає в землю, немовби в постельку; сніжинки літають у повітрі, мов білі комашинки, а небачена раніше медуза стає просто купкою холодцю.

Відмінною рисою творчості Н. Забіли є густонаселеність її образами дітей. Скільки у нас писалось та й іще, на жаль, пишеться віршів для дітей, в яких бере участь безлике «ми» або безіменні «діти», чи ще щось подібне до цього...

Катерина Єгорушкіна про Володимира Вакуленка
15 березня 2023, 21:11   Автор: Катерина Єгорушкіна

«Російські окупанти замордували і вбили мого колегу — дитячого письменника Володимира Вакуленка-К.

Його ідентифікували за ДНК-аналізом, у могилі номер 319. На деокупованій Харківщині.

Важко дібрати слова, ком у горлі.

Перечитала наше з Володею листування: обмінювалися віршами, планували якісь спільні виступи. Володя часто запрошував долучитися до різних соціальних ініціатив.

До свого сорому, кілька його повідомлень я лишила без відповіді. Певно, одразу не помітила, а потім було не актуально.

Володя був дуже прямим і щирим. Якщо якийсь вірш йому подобався, то писав «супер!», якщо ні — «вибач, не зайшло».

Він був прозорим, без туману, без надбудов. До кінця лишався собою.

Кажуть, коли рашисти брали його в полон, то кричав «Слава Україні!».