У статті розглянуто жанрові модифікації детективних повістей для дітей та юнацтва українських письменників межі ХХ – ХХІ століть, їх особливості, основні об’єкти зображення. Зроблено акцент на специфічних ознаках детективу для юного читача, авторських інноваціях, версіях розбудови актуальних тем і проблем, особливостях рецепції. 

Ключові слова: література для дітей та юнацтва, проза, детектив, жанр, жанрова модифікація.

     У статті на прикладі творів М. Вінграновського, В. Рутківського, Гр. Тютюнника, Ю. Яновського про дітей періоду воєнного лихоліття проаналізовано вітаїстичні тенденції й варіанти їх репрезентації. У дискурсивній моделі пам’яті про війну вони перебувають в опозиції щодо клішованої ідейності й міліарного художнього досвіду, демонструють життєвість, оптимістичність, любов і віру, доброту, гуманність, цінність людського життя. Наголошено на узгодженості цього масиву художнього спадку із загальним історичним контекстом літературного процесу та його системою координат.

     Ключові слова: література для і про дітей, війна, життя, смерть, вітаїзм, дитинство.

     У статті з позиції сприйняття тексту досліджено використання в українських творах для дітей та юнацтва певних семантичних моделей кольорів. Наголошено, що вони взалежнені не лише означуваними предметами і явищами, а й специфікою дитячої рецепції, культурною традицією, орієнтацією на міфологію, фольклор. Обмежений життєвий досвід реципієнтів дошкільного і молодшого шкільного віку свідчить про превалювання зображувальної функції колірної лексики, використання базових відтінків хроматичного спектру на позначення явищ природи, рослин, тварин, живих істот. Порушення філософських, онтологічних, екзистенційних проблем в літературі для юного читача супроводжується творенням оригінальних художніх образів, що зумовлює розширення колірної гами, увиразнюючи концептуально вагомі образи й розкриваючи особливості індивідуального стилю письменника.

     Ключові слова: література для дітей та юнацтва; читач; проза, колір, хроматичний спектр; ахроматичний спектр; індивідуальний стиль.

Жанр як історична категорія залежить від руху текстуальної реальності; він еволюціонує разом з текстами й поза ними не існує. За словами Дмитра Лихачова, жанри «вступають у взаємодію, підтримують існування один одного й одночасно конкурують один з одним» » [7, с.55-56]. З-поміж численної кількості варіантів модифікації жанрових структур є фрагмент жанру в іншому жанрі. У новітніх теоретико-літературних студіях осмислено типологічну характеристику вставних текстів, особливості їх інкорпорування в основну оповідь, своєрідність функціонування вставних складових у творах різної стильової приналежності тощо. «Жанрово викінчені фрагменти тексту, введені у масштабніший епічний твір, пов’язані з його художньою структурою» [8, с. 204] налічують низку формальних показників: невеликий зміст, конденсованість викладу, композиційна завершеність тощо. У науковому вжитку обіграні дефініції «включений жанр» (Тетяна Бовсунівська), «інкорпорована історія» (Олена Бровко), «вставне оповідання» (Валентин Халізєв), «текст у тексті», «текст про текст» (Юрій Лотман) та ін., що здебільшого вживаються як синонімічні.

Специфіка вставної новели перебувала у полі уваги Зинаїди Голубєвої, Тамари Денисової, Івана Денисюка, Миколи Пащенка, Василя Фащенка та ін.

В останнє десятиріччя в українському літературознавстві спостерігаємо активізацію студій літератури для дітей і про дітей (У. Баран, І. Бойцун, О. Гавура, Т. Качак, М. Кіяновська, Н. Марченко, Л. Мацевко-Бекерська, Л. Овдійчук та ін.). У своїх працях учені прагнуть охопити весь жанрово-тематичний спектр дитячої літератури у синхронії та діахронії, вибудувати чіткий термінологічний інструментарій, розширити методологію досліджень через ознайомлення із зарубіжним досвідом.

У контексті поновленого інтересу до дитячої літератури перспективним дослідницьким полем видаються інтермедіальні дослідження, що розглядають тексти для дітей у зв’язку з іншими видами мистецтва. Так, Емер О’Саллівен зазначає, що дитяча література (і культура) більш марковано відзначається своєю інтермедіальністю, ніж т.зв. доросла література. На думку науковця, цікавий предмет для досліджень становлять взаємозв’язки між різними медіа, наприклад, між сюжетами і персонажами, які первісно з’явилися у тексті й були адаптовані у велику кількість різних медіа [5, 196].

У сучасному культурному просторі дитяча література найбільше точок дотику має з кіномистецтвом, що засвідчує принаймні щорічна динаміка екранізацій творів для дітей та юнацтва. Не залишилась осторонь цього процесу і проза про enfant terrible, що експлікує традиційний образ бешкетника, відповідно пропонує авторські інтенції щодо реалістичної та ідеалістичної візій дитинства, і яка активно перекодовувалась на мову кіно. Свою увагу зосереджуємо на одному з найвідоміших творів про шибайголову – оповіданні О.Генрі “Вождь червоношкірих” – і його кіноекранізаціях.