Специфіка казково-фантастичного моделювання світу в повісті-легенді Б. Харчука «Планетник»

Однією із провідних тенденцій розвитку сучасної прози став жанровий синтез, що активізував появу в літературі синтетичних жанрів. Ця тенденція, на думку Ю. Коваліва, генетично зумовлена вродженим синкретизмом мистецтва й настановою письменства на узагальнене художнє осягнення довкілля (Ковалів 2012:44). Проблема руйнування жанрових меж, усвідомлення властивості жанрів бути розімкненою структурою в теорії жанрології лишається актуальною: «Можна вирізняти включені жанри як самостійні, проте проблематичним у жанрології лишається сам цей поділ як і принцип підходу до жанрової інтертекстуальності» (Бовсунівська 2008:494).

Специфіка хронотопу пригодницько-історичної повісті В. Рутківського «Сторожова застава»

Історична тема в художній літературі була й лишається сьогодні досить актуальною й популярною серед реципієнтів. Сягаючи своїм корінням фольклору, житійної літератури, історичних хронік, історична проза акумулює „комплекс художньої інтерпретації минулого нашого народу” (В. Разживін). Незважаючи на жанрову приналежність того чи того твору, її єднає художній матеріал – історія, подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною. За слушним зауваженням Нонни Копистянської, „Історичні жанри мають значення не тільки самі собою, але й тому, що в них, зокрема у романах Вальтера Скотта, зародився історизм, який відкрив залежність людини від загальноісторичних подій та обставин” [2, с. 257].

ПОДОЛАННЯ ТЕМАТИЧНИХ ТАБУ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА: ПОСТКОЛОНІАЛЬНА ПРАКТИКА

Значною мірою поява нових тем та проблем у сучасній літературі для дітей та юнацтва продиктована запитами читачів, особливістю культурного та суспільно-економічного розвитку сьогодення. Однією із центральних тенденцій тематичного оновлення сучасної української прози  являється порушення письменниками тих тем, які були заборонені. Йдеться про радянську літературу для дітей та юнацтва, заангажовану ідеологічно, обмежену тематично й функціонально, що надто виразно виявляється у порівнянні із сучасними текстами. Зважаючи на те, що аналізована проза написана у пострадянський період нашого суспільства, цілком виправдано розглядаємо її, використовуючи наукові здобутки постколоніальних студій.

Мета дослідження — окреслити тематичний спектр сучасної української прози для дітей та юнацтва, відзначити основні аспекти його оновлення на основі подолання табу, актуалізації постколоніальних ознак художніх текстів.

Об’єкт аналізу — написані  у ХХІ столітті прозові твори Валентина Бердта,  Сергія Гридіна, Оксани Думанської, Оксани Лущевської, Галини Малик, Марини Павленко, Володимира Рутківського та ін.

Теоретико-методологічною базою дослідження стали наукові положення постколоніальних студій Оксани Грабович, Петра Іванишина, Марка Павлишина, історичні ракурси вивчення умов розвитку колоніальної літератури Оксани Федотової, а також літературознавчі дослідження текстів для дітей та підлітків Уляни Гнідець, Наталії Марченко, Оксани Січкар та інших.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРОБЛЕМИ НАСИЛЛЯ У СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ:  АВТОРСЬКА ПОЗИЦІЯ ТА ЧИТАЦЬКА РЕЦЕПЦІЯ

Сучасна українська література для дітей — політематична та різножанрова, однак є низка проблем, які недостатньо прописані. Такий стан речей пов’язаний, по-перше, із традицією оминати у літературі, адресованій дітям, тем смерті, насилля, передчасного дорослішання та отримання невластивого дитинству досвіду, психологічних проблем соціалізації тощо. По-друге, небажанням письменників поринати у складний і суперечливий реальний світ дитини чи підлітка, тоді, як значно простіше писати про вигаданих героїв у віртуальному чи фантастичному вимірі.

Сьогодні неодноразово наголошуємо, що книжка, щоб бути цікавою дитині, має давати відповіді на запитання, які її хвилюють; викликати емоції та переживання, асоціації із життєвим досвідом, розширюючи при цьому світобачення читача; пропонувати моделі гуманної поведінки, актуальні у сучасному суспільстві чи навпаки — засуджувати та викривати певні поведінкові практики індивідуального чи колективного характеру. Вивчення художньої літератури (як й інформаційного простору та освітнього середовища) з метою виявлення та критичного засудження пропаганди насилля, а також аналізу шляхів запобігання агресії та жорстокості серед дітей і підлітків, їх психологічної підтримки — на часі. Зрозуміло, що подібне дослідження вимагає перетину кількох наукових площин: літературознавчої, соціологічної, психологічної, педагогічної, філософської тощо.

Коронована Попелюшка, або Як потрапити в історію

(за романом О. Слоньовської «Дівчинка на кулі»)

Ольгу Слоньовську як прозаїка відкрила для себе вперше, хоча знаю, що «Дівчинка на кулі» не єдиний її епічний твір. Уперше прізвище Слоньовська пам'ять зафіксувала у 90-ті роки, коли в одному з науково-методичних журналів друкувалися її конспекти уроків для 10 класу. Вразило, що не було слабких конспектів, матеріал до уроків був запропонований змістовний, глибокий; форми, методи, прийоми роботи відзначалися різноманітністю. Словом, знахідка для вчителя-словесника. Потім раптом усвідомила, що збірка віршів «Гердани», якою зачитувалася кілька років поспіль, написана тією ж особою. Поезія була щирою і небагатослівною. Несподіваність висновків збивала з пантелику якоюсь граничною прозірливістю і болючою правдою: «Чому… Всі чесні і, усі прямі шляхи Виводять завжди тільки на Голгофу?», «В наш час не помирають від кохання. Ті, що клянуться, що умруть, — тим більш», «А смерть не страшна, як людині є Бодай за що вмерти», «Правда завжди красива й страшна, Мов кульова блискавка».