Попередня Наступна 
Антоненко-Давидович Б. Протеже дяді Васі / Б. Антоненко-Давидович // Слово матері. — К., 1993. — С. 231–242.
Розповідь про заслану у сибірський табір українську дівчину Настю Грицай, яка стала глухонімою у 1933 році в результаті пережитого стресу.
Барка В. Жовтий князь : роман / В. Барка ; передм. М. Жулинського. — К. : Київ. правда, 2003. — 319 с.
У центрі роману — мученицький шлях на Голгофу однієї родини — сім’ї Мирона Катранника. На очах батьків помирають діти Микола та Оленка. У пошуках харчів серед чужих людей гинуть Мирон і Дарія. Вижив лише малий Андрійко, щоб зберегти усе у пам’яті. Автор художньо узагальнив матеріали страшного злочину і через кожну особистість, вчинок, долю відтворив образ цілого народу. Через весь роман проходить символічний образ Жовтого князя — голоду, який несе людям страждання і смерть. Не хочеться вірити, що таке могли задумати і втілити у життя люди проти людей.
Бедзик Ю. Гіпсова лялька : роман. — К. : ЮГ, 2004. — 288 с.
З далеких фронтів громадянської війни повертається більшовик Василь Кондратюк додому у рідне село Тонкі Роги, де на людей уже чатує голод. Спочатку колишній бойовий командир ще вірить у «правильну лінію» партії, шукає правди і захисту у тодішній столиці України Харкові. Але вчинки Каржака, Гуровського, Сусола — тупих виконавців зловісної верховної влади — змушують Кондратюка боротися за свою сім’ю, за своїх односельців, за їхніх дітей. У цьому йому допомагають представники сфери культури — поет В. Сосюра, режисер Л. Курбас.
Виноградська Н. Голодомор : поема / Н. Виноградська ; післямова М. Козака. — Х. : Оригінал, 2007. — 31 с.
У поемі зі слів і свідчень матері авторки М.Є. Манько, яка сама пережила голодомор, відтворено страшні картини геноциду українського народу.
Гриненко Г. Тимошик (1933 р.) / Г. Гриненко // Життя і строфи. — К., 2002. — С. 92–94.
Вірш про померлого під тином від голоду хлопчика.
Гуцало Є. Голодомор / Є. Гуцало // Сльози божої матері : повісті. — К., 1990. — С. 3–84.
За свою страшну роботу Карпо Гнилоквас отримує півфунта хліба. Він звозить у одне місце своїх односельців, померлих від голоду. Часом на грабарку кладе іще напівживих, які до останнього свого місця на цій землі живими не доберуться. Павло Музика, Текля Куйбіда, Марко Груша, Андрій Синиця, Василь Гнойовий... Кожен із них по-своєму переживає голод. Хто стає мародером, хто убивцею, хто полишає цей світ з добром. Автор не шукає причин трагедії, він лише змальовує картини людських страждань.
Дімаров А. Самосуд / А. Дімаров // Самосуд. — К., 1999. — С. 74–116.
Перед читачем постає образ одного з виконавців волі партії комсомольця Данька Сокала, якого уже в роки війни з фашистами розтерзали односельці, бо не змогли простити душогубу його криваві діяння у роки голодомору.
Збанацький Ю. Кандьор / Ю. Збанацький // Ошукана віра. — К., 1989. — С. 40–59.
Розповідь про кандьор, що його щодня варили для дітей однієї із сільських шкіл протягом 1933 року, і як ця «їжа» врятувала дітей від смерті.
Кирій І. Голодна весна : автобіогр. повість / І. Кирій ; передм. С.П. Колесника ; худож. С.Л. Коштелянчук. — К. : Молодь, 1993. — 255 с.
Селян примусили поздавати у колгосп худобу. Уже повигрібали у людей весь до останньої зернини хліб. Діти, як тіні, ледве дочовгують до школи. Насунувся голод, село невідворотно вгрузає в смерть. Не стало навіть птахів, бо їм нічого їсти. Люди збайдужіли до чужого горя, кожен рятується від голоду по-своєму.
Дехто втрачає людську подобу. Схожим на нелюда став голова колгоспу Муляренко. Але чимало залишилося справжніх людей. Серед них — голова сільради Павло Іванович Задорожний.
Лисивець А. «Скажи про щасливе життя...» : повість / А. Лисивець ; худож. Л. Ільчинська. — К. : Веселка, 1993. — 93 с. : ілюстр.
Автобіографічний спогад-роздум жительки села Березань, що на Київщині, про бачене і пережите у голодні часи 1932–1933 років. З роботящої і дружної сім’ї, де були батьки і четверо дітей, живими залишились лише двоє, у тому числі й героїня книжки. Ті страшні роки навічно закарбувалися у пам’яті Насті Лисивець. Особливо хвилюючими є її спогади про святкування 7 листопада 1934 року чергової річниці жовтневого перевороту. Тоді з трибуни їй, дванадцятирічній босоногій дівчинці, наказано було говорити про «...наше щасливе життя, про колгоспний лад, що приніс щастя селянам та їхнім дітям, про партію більшовиків, яка зробила це „щастя”».
Листопад А. Біла молитва братика : поезії / А. Листопад ; передм. М. Жулинського ; худож. оформ. З. Васіної. — К. : Веселка, 1993. — 24 с. : ілюстр.
Магера М. Бевка / М. Магера // Маленька хрестоматія : на допомогу учням і вчителям. — Хмельницький, 1999. — С. 49.
Герой оповідання, третьокласник, потайки підгодовує шкільною юшкою (бевкою) двох сестричок, що не мали на неї права, бо були дітьми «куркулів».
Мак О. Каміння під косою : повість / О. Мак ; худож. О. Распопова. — 3-є вид. — К. : Лелека, 2004. — 144 с. : ілюстр.
Андрію Півполі з-під Ахтирки, де голод викосив майже усе село, вдалося дістатися Харкова. Він хоче працювати, бо тут якось можна вижити. Але що він бачить? Сотні трупів прямо на вулицях. Він уже звик до них, як до буденного явища, бо бачив це у селі, у дитячому будинку, під час своєї мандрівки до Харкова. Але як влаштуватися на роботу без документів і прописки? Він — вигнанець на своїй землі. Та світ не без добрих людей...
Маландій О. Злочинство : свідчення старожилів / О. Маландій // Тоніка малої планети. — К., 1996. — С. 154–162.
Достовірні свідчення очевидців, записані авторами, змальовують запопадливих виконавців-«шкуродерів» від влади, які полювали в обійстях селян «...з револьверами, з щупами і крючками. На всячину і всюди : у погребах і купах дров, у стіжках, і під стріхою, тягли з обійстя все, що потрапляло на очі. Спершу продукти. А коли їх не стало, цупили будь-які речі». А були й такі, що полювали на людей.
М’ястківський А. Одеса-мама / А. М’ястківський // Після п’яного дощу. — К., 1989. — С. 67–93.
Завжди голодний малий Максимко Завірюха дуже винахідливий. Щоб вижити, він їсть земляних черв’яків, ловить пуголовок, на металевому листі засмажує п’явок. Уже немає у живих половини його однокласників. Ось і Максим осиротів. Хлопець мріє стати вуркаганом, потрапити до Одеси-мами, бо лиш там, як він гадає, можна врятуватись від голодної смерті. Поїздом у ящику для вугілля хлопець таки добирається до міста.
Самчук У. Марія / У. Самчук ; худож. оформ. сер. Н. Задорожної. — К. : Школа, 2007. — 316 с. — (Бібліотека шкільної класики).
Роман, написаний за кордоном по гарячих слідах голодомору, є першим художнім твором в українській і світовій літературі на цю трагічну тему. Помираючи голодною смертю, головна героїня роману Марія пропускає через свою свідомість усе своє страдницьке життя. Письменник малює картини людських страждань, мученицьких смертей, аморальних діянь більшовицьких опричників у ту трагічну пору та аналізує витоки того Апокаліпсису.
Сивирин А. І прости нам гріхи наші / А. Сивирин // Окупація. — Т., 2003. — С. 62–82.
«Простивши гріх сусідам, Охріменки проявили милосердя з доброї волі. Те ж саме зробив Петро Середенко, коли приніс Охріменкам останній клунок пшона. Лише милосердя, і ніщо інше, спонукало Журбенкову Параску врятувати і виховати двох немовлят, мати яких померла [від голоду] у неї на очах. А що зло? Воно добром ніколи не відгукнеться, і тому, думаючи про майбутнє, не забуваймо цю істину», — закликає автор.
Руденко М. Хрест = The cross : поема / М. Руденко ; передм. У. Власенка ; пер. англ. мовою Р. Тапічина ; передм. до пер. англ. мовою Л. Рудницького. — К. : Смолоскип, 1996. — 61 с. : портр.
Поема була написана у той час, коли про сталінський голодомор 1932–1933 рр. в Україні не дозволялося і заїкатись. Повернувшись до свого села, більшовик Мирон бачить, що на сто дворів залишився живим лише він один. Від голоду померли рідні, люба матінка. І Мирон прозріває.
Храпач Г.Я. Під хрестом : повість-реквієм / Г.Я. Храпач. — Хмельницький : [б.в.], 1993. — 39 с.
Через сприйняття дев’ятирічного Назарка, героя повісті, з великою психологічною достовірністю письменник — живий свідок страшних подій 30-х років розповідає про долю однієї сім’ї, в якій узагальнено трагедію цілого народу.