Сповнила свій обов’язок до кінця

Вона прожила таке коротке життя. Вишукана красуня-аристократка, чудова поетеса, яку називали новітньою Лесею Українкою, ступила на кривавий шлях боротьби за визволення України. Жінка, яка вміла і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог – ставала хороброю та незламною.

           І в павутинні перехресних барв
           Я палко мрію до самого рання,
           Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
           Гарячу смерть – не зимне умирання.

Олена Іванівна Теліга (Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в селищі Іллінському, що під Москвою. Потім сім’я Шовгенових оселилася у Петербурзі. В 11 років Олена разом із родиною переїхала до Києва. Її батько був урядовцем Української Народної Республіки. Коли українську державу розгромили більшовики, він емігрував. Услід за ним у 1922 році до Чехословаччини виїхали і Олена з матір’ю.

У Празі вона була прийнята на історико-філологічний відділ українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Там дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою та усвідомила себе українкою. «Сталося це дуже несподівано і дуже швидко. Це, можливо, була одна секунда… Це було на великому балю в залях Народного дому на Виноградах… Невідомо хто, і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за усіма відомим «залізяку на пузяку», «собачій язик», «мордописня»… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. І я не витримала. «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла!».

Однодумців Олена зустріла в Кракові, де у 1939 році долучилася до Організації українських націоналістів. Улітку 1941 року, коли німецька армія напала на Радянський Союз, похідна група ОУН, до якої входила Олена Теліга, рушила за фронтом. У жовтні дісталися Києва, де Олена за дорученням ОУН організувала Спілку українських письменників, видавала літературний часопис «Літаври», дописувала до газети «Українське слово».

У листопаді німецька влада заборонила самопроголошені українські органи. Оунівці не бажали коритися і не зріклися державотворчих планів. Коли почалися арешти націоналістів, Олена Теліга категорично відмовилася залишати Київ. Вона знала, на що йде, але втікати не збиралася.

9 лютого друзі її попередили, що гестапо готує засідку у приміщенні Спілки, і радили їй туди не йти. Але дівчина сказала: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти, тому що боюсь арешту. Зрештою, їх також заарештують. Я не можу втікти, бо хтось сказав би, що в небезпеці нас залишила, а перед цим говорила про патріотизм. Якщо я не повернуся, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов'язок сповнила до кінця».

У приміщенні Спілки українських письменників її дійсно чекали гестапівці. Разом із Оленою був арештований і Михайло Теліга.

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але, оскільки у лютому відбувалися масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН, розстріляних нацистами у Бабиному Яру.