БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Чи ж часто зустрічаєм людину, яка в дитинстві руками ловила коропів-велетнів, а дорослою сам на сам боролася із спрутом, полювала ведмедів та кабанів, барсів та тигрів?
Звісна річ, цікаво з таким співрозмовником. Але головне не в цім. Головне в безмежній закоханості письменника-природолюба Павла Ловецького в навколишній світ, у природу, уміння бачити, спостерігати й захоплююче розповісти про все це у своїх книжках.
Народився Павло Федосійович Ловецький (справжне прізвище Левицький) 1 лютого 1911 року в селі Куцеволівка на Кіровоградщині серед розкішної, багатобарвної української природи.
Вихована батьками любов до тварин викликала у нього бажання стати ветеринаром. Тож Ловецький в 1931 році закінчив ветеринарно-зоотехнічний інститут, а пізніше - біологічний факультет Ростовського університету. Жив у ньому постійний потяг до мандрів, що кликав його в далекі й недалекі дороги. Він працював у степах Казахстану, на кінних заводах Кубані, побував у нетрях кавказьких лісів і на сопках Зеленого Клину, в предковічних степах Асканії-Нової, величних Карпатах. Пройшов письменник і нелегкими дорогами Великої Вітчизняної війни.
Картини народного життя, поетичні епізоди, зворушливі історії дружби людини з природою лягли в основу його творів "Крізь марева степів", "Билиці з дивосвіту", "Гори кличуть у гості", "Перші стежки-доріжки". І кругом зустрічі з "меншими братами", отими вухатими та крилатими: кмітливими бабаками, вірними в дружбі журавликами, відважними джейранами, що здатні відчувати ласку людини і вміють оцінити її доброту. Природа в книжках письменника виступає не сама по собі, а через сприйняття людей, що злилися з нею: самого автора, його героїв. Природа не тільки поетична, вона й грізна. І поряд з жартівливими історіями, які викликають посмішку, справжні трагедії. Природа не терпить легковажних, застерігав автор.
Помер Павло Ловецький в 1975 році.