Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Клуби за інтересами
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес з минулого
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

Бесіда четверта

Сила слова

      Чи знаєш ти, на що людина витрачає більшу частину свого вільного часу? На прогулянки? На телевізор? На читання книг? Як виявилось, на спілкування. Простіше кажучи - на розмови. Є нації більш і менш балакучі. До перших належать японці, італійці, канадці. Найменш балакучі - англійці. По телефону вони розмовляють у п'ять разів менше японців. Словесне спілкування - одна із основних потреб людини. Найдавнішими навчальними закладами були школи з риторики, в яких молодь опановувала мистецтво говорити коротко, зрозуміло і виразно, вчилась уважно слухати інших. Адже мистецтво розмови починається з уміння слухати, бо, коли в розмові всі говорять одночасно, ні до чого не можна домовитись. Увага до співрозмовника - це щире і зацікавлене ставлення до людини. Ось про який епізод розповідає О. Горбовський у книжці "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрєєв.- Веселка, 1986.- С. 71-88.). Якось до грецького філософа Сократа привели нового учня, який хотів оволодіти мистецтвом красномовства. Побалакавши з ним, Сократ призначив юнакові подвійну платню. "Чому подвійну?", - запитав учень. "Тому що мені доведеться навчити тебе двом наукам, - відповів філософ, - не лише говорити, але й мовчати".
      Багатослів'я стомлює слухачів, збиває з думки, врешті-решт, просто надокучає. У вже знайомій тобі книжці "Академия Вежливых Наук профессора Бонуса" (Сост. Н.В. Хаткина, М.А. Хаткина.- Донецк: Сталкер, 1997.- С. 331-346.: ил.) її персонажі Куздрямчик, Тюнечка і професор Бонус на цікавих прикладах пояснюють основні правила ведення бесіди, визначають, про що і з ким можна говорити, а про що говорити не варто, якими тоном і словами слід вести бесіду. Адже недбалим і жорстоким словом можна глибоко образити людину. Ще чотири тисячі років тому у стародавньому Шумері на глиняних табличках було написано таке застереження: "Не розтуляй вуст, бережи уста, не говори відразу, якщо роздратований, бо доведеться негайно розплачуватись за необдуману річ". Були часи, коли слово образи ставало приводом для поєдинків, дуелей, на яких гинули люди. Там, де не було звичаю змивати кривду кров'ю, ображений звертався до суду. Так було прийнято і у нас, в Україні. Ось приклад із книжки О. Горбовського "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрєєв.- К.: Веселка, 1986.- С. 71-88). "Вважалося, що лише вирок суду може вернути репутацію людині, коли на її чесне ім'я кинута тінь... Суд виносив ухвалу, і копія її видавалася потерпілому. Це було письмове посвідчення, на кшталт того, яке дістав собі якийсь Лихолап: "Як до цього часу Лук'ян Лихолап цнотливий був, і нині цнота його ні в чому не порушена; як чесний перед тим був, і тепер такий же...". "Щоб нікому більше не кортіло говорити таких кривдних і пустих слів",- свідчив запис суду, - "кожному, хто захоче таке повторити, припечуть штраф".
      Усі ці правила мали силу і в справах, коли хтось посягав на честь та ім'я жінки. У цьому випадку, правда, практикувалося чимале доповнення. Якщо позивачку образили марно, вона мала право в суді бити свого кривдника по щоках. Звичаї, які побутували в Україні, рішуче відучували говорити один одному погані слова. Коли хтось тричі судився, і було визнано, що він несправедливо кривдить іншого, зводить на нього наклеп, за це мав заплатити штраф потрійний, як на той час гроші немалі - по шість копійок. На четвертий раз "… кат виривав йому ніздрі…".
      Досі ми вели розмову про погані слова, але ж є слова, про які Г. Сковорода сказав, що вони викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Видатний англійський письменник Чарльз Діккенс у дитинстві жив у великій скруті - вдень працював у хазяїна, а вночі писав оповідання. Та ніхто не хотів їх друкувати. І лише один старий видавець підбадьорив Чарльза добрими словами, які вселили в його душу надію. Хлопець не покинув писати, і ми дотепер насолоджуємось його творами. Подібна історія трапилась і з нашим видатним майстром пригодницького жанру Володимиром Маликом.
      Добрі слова залишаються в наших серцях на все життя. І ти також намагайся при нагоді казати своїм близьким та знайомим щось добре. Адже це зовсім не складно.
      Кожен народ прагне говорити мовою, яку він створив. Або, як кажуть у народі, яку йому призначив Бог. Наша рідна українська мова - одна з наймилозвучніших. На Всесвітньому конкурсі краси мов, що відбувся у Парижі 1934 року, українська мова посіла третє місце (перше - французька, друге - перська).
      У книжці "Антисуржик" (За заг. ред. О. Сербенської.- Л.: Світ, 1994.- 149 с.) вміщено запис зі щоденника голландського мандрівника У. Вердума, який він зробив, подорожуючи Україною у 1670-1672 рр. "Найбільше ласкавості в словах і жестах знайдеш на Русі (так звалася тоді Україна), спеціально у жінок, до чого спричиняється також русинська мова...". Це видання знайомить із загальними правилами поведінки у товаристві, але основну увагу звернуто на мовленнєвий етикет українців, який покликаний продемонструвати, насамперед, ввічливість співбесідників. Первісне значення слова "співбесідник" - "той, хто дивиться у вічі". Хоча згодом воно набуло ширшого значення: "той, який дотримується правил пристойності". На сторінках цієї книжки висвітлюється самобутня система мовленнєвого етикету українців, відтворено мовленнєві ситуації, в яких можливі помилки, широко представлено побутову лексику, яка вживається у різних місцях: у помешканні, на вулиці, у транспорті, на ринку, в установі, на виробництві, в лікувальних закладах, в армії, у спорті.
      На закінчення цієї бесіди хочемо тобі порадити: більше читай, бо кожна прочитана тобою книжка - неповторний урок мови.
      Ось кілька правил, які допоможуть тобі стати приємним співрозмовником:
умій гарно слухати, не перебивай співрозмовника, виявляй до нього інтерес;
посміхайся, кажи добрі слова;
звертайся до людини по імені;
не вживай слів, значення яких тобі невідоме, а також лайки;
веди розмову доброзичливим тоном;
не вживай суржикових слів (слів-"перевертнів"), а також слів-"бур'янів", таких як: "типу", "розумієш", "ну" і таке інше.

      Шановні батьки! У книжці П.М. Щербаня "Національне виховання в сім'ї" (Для батьків, учителів, вихователів.- К.: Боривітер, 2000.- С. 79-94) у розділі "Мова і національна свідомість" автор наголошує на тому, що не може бути нації без її головної ознаки - мови. Змальовуючи нинішню ситуацію, яка склалась з мовою корінного народу на теренах нашої держави, він говорить про те, що не можна сформувати у дитини національну свідомість без оволодіння національними цінностями і, насамперед, мовою, наводить приклади, як інші нації вміють шанувати і захищати свою мову. У цьому розділі вміщено такі додатки: "Мовні обов'язки батьків і дітей", "Українська мова серед інших мов світу", "Як стати привабливим і приємним співрозмовником".
      "Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена. Мово наша! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Джерела твої б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала втомлених духом, давала їм силу, здоров'я, довгий вік і, навіть, безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали, що молилися на дароване Тобою Слово". Це - уривок з твору "Молитва до мови" відомої української письменниці К. Мотрич, вміщений у вищезгаданій книжці П.М. Щербаня, а також у збірці В. Горбачука "Барви української мови" (К., 1997.- С. 226-227). Хіба можуть такі слова залишити когось байдужими! Прочитайте цей твір разом зі своєю дитиною. Він допоможе вам краще зрозуміти значення української мови у національному вихованні вашої дитини, у формуванні духовності та культури, спонукатиме вас і вашу дитину глибше і повніше опановувати цей неоціненний народний скарб.
      У книжці О. Корніяки "Мистецтво ґречності" (Чи вміємо себе поводити.- К.: Либідь, 1995.- С. 51-58) автор, торкаючись приписів ведення бесіди, таких як: голос, інтонація, зовнішність, акцентує увагу на всіх її частинах - початку, кульмінації та досягненні мети розмови, звертає увагу на роль жартів та гумору під час розмови, принагідно згадує одну із характерних рис ментальності українців - "тонкий український гумор", "природжену насмішкуватість, що не покидає українців і в найтяжчі хвилини". При засвоєнні правил ведення розмови у вашої дитини обов'язково виникнуть запитання. Легко, невимушено написані сторінки цього видання допоможуть вам відповісти на них.

Попередня Наступна

 
Останнє оновлення: 5/22/2019
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей