Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Баумана, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Замовлення екскурсій
Структура
"Вікно в Америку"
Масові заходи
Клуби за інтересами
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Новини
Державні закупівлі
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Віртуальна довідка
Видання бібліотеки
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес з минулого
"Світ дитячих бібліотек"
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Дитячі бібліотеки України
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сучасна бібліотечна наука
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Нові книги України
Книги обмінного фонду
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Права дитини
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків

Б і б л і о т е к а:  в ч о р а,   с ь о г о д н і,   з а в т р а


Ганна Погребняк

Діяльність самостійних дитячих бібліотек
України в 20-ті роки






Початок 20-х років в Україні характеризується складним економічним становищем, яке склалося після національно-демократичної революції. Але навіть в такий складний період у країні продовжувалося формування структури державного керівництва бібліотечною справою. На місцях застосовувалися губполітосвіти та повітполітосвіти, які здійснювали політико-просвітницьку роботу серед населення. Урядом республіки були проведені заходи в галузі народної освіти і бібліотечної справи в період від-будови народного господарства, які мали великий вплив на бібліотечне обслуговування дітей України.

Особливе значення для розвитку бібліотек мала постанова РНК УРСР від 13 вересня 1921 року "О передаче театров, клубов, библиотек и читалень центральних советских учреждений УССР -Наркомосу" [1 ] та постанова Всеукраїнського ЦВК від 22 листопада 1922 р. "О введении в действие Кодекса законов о народном просвещении УССР" [2 ], а також "Кодекс законів про народну освіту", що був прийнятий 25 червня 1922 р. [3 ]. Значну роль у становленні бібліотек відіграла Третя Всеукраїнська нарада по освіті, яка відбулася 15-17 червня 1921 року. Саме на цій нараді бібліотеки визначалися як знаряддя комуністичного виховання трудящих. На ній було підкреслено, що дитяча бібліотека повинна бути виділена із сітки бібліотек для дорослих, укомплектована спеціалістами, працівниками для дитячих бібліотек, спеціальною дитячою літературою і бібліографією [4 ]. Політизація бібліотек була визначена ще Постановою Всеукраїнського з`їзду Рад "По народній освіті" (3 березня 1921 р.), яка радила "як найскоріше перевести всю позашкільну освіту на політично-освітні рейки".

Незважаючи на виключно важкі економічні умови, проводилася певна робота по створенню системи дитячих бібліотек та комплектуванню їх книжкових фондів.

Голод, що розпочався в південних губерніях України ще з другої половини 1921 року, призупинив не тільки бібліотечне будівництво, а й розвиток всієї економіки країни. Кількість голодуючих у липні 1922 року, за офіційними даними, становила 3,8 млн. осіб, серед них 40 % - діти [5 ].

На середину 1922 року бібліотечна мережа в Україні зазнала значного скорочення. Якщо на середину 1921 року було 6504 хат-читалень, то на середину 1922 року їх було лише 2040. А основними читачами були діти [6 ].

Про важкі часи для бібліотек того періоду Л. Коган у статті "Библиотечная работа в Одесской губернии" писала: "Важкі 1919-1921 рр., коли бібліотеки стихійно росли і тут же стихійно гинули, коли без плану і смислу перекидалася з місця на місце величезна кількість книг, коли десятками засновувались "робітничі" бібліотеки, які заповнювалися книгами, відібраними у буржуазії - дуже красивими, в прекрасних обкладинках, але зовсім робочому непотрібними, - роки ці наклали тяжкий відбиток на бібліотечне життя Одещини. Оздоровлення її почалося 1922 року" [7 ]. Такий стан бібліотечної справи був характерним для всієї тогочасної України.

Відбулася націоналізація земських, реквізиція та конфіскація приватних книгозбірень, а також ліквідація, на жаль, бібліотек товариства "Просвіта". За рахунок цього збільшилася мережа бібліотек Наркомосу УРСР. Саме в цей період (кінець 1920 р.) [8 ] у Києві було створено першу бібліотеку для дітей та юнацтва, яка розмістилася на вул. Володимирській, 24. Завідуючою цієї бібліотеки стала Г. Марголіна - людина широкої ерудиції, кваліфікований спеціаліст бібліотечної справи. Слід зазначити, що першою (ще в 1918 році, за Гетьманську добу правління) в м. Києві було відкрито бібліотеку для дітей ім. Т.Г. Шевченка. Це була бібліотека Товариства ЦРК (Цивільної Робітничої Кооперації), що знаходилася на вул. Кузнечній, 107 (згодом - вул. Пролетарська, а пізніше - вул. Горького). Лише в квітні 1920 року ця бібліотека перейшла у відання Наркомосу України.

У 1921-1922 роках розвиток бібліотечної справи і всього культурного будівництва в Україні занепав. Це було викликано громадянською війною і важким економічним становищем, яке склалося після поразки Народно-демократичної революції. Більшовицька влада вживала заходів щодо укріплення бібліотечної мережі і посилення політичної ролі бібліотек.

Поліпшенню організації роботи бібліотек України сприяло проведення Всеукраїнської наради з пропагандистської роботи (2-7 липня 1922 року), де на бібліотечній секції було розглянуто низку питань бібліотечного будівництва в республіці (книгопостачання, фінансування, утворення єдиної бібліотечної системи і т. ін.) [9 ].

Уже в середині 1922 р. в Україні існувала мережа бібліотек, до якої входили декілька груп бібліотек. Найбільші за своїми книжковими фондами бібліотеки УРСР належали до групи державних: центральні губернські бібліотеки, які знаходились на державному бюджеті (Харків, Київ, Одеса, Катеринослав та ін.); центральні губернські бібліотеки, які були на місцевому бюджеті; центральні бібліотеки повітових міст і районні бібліотеки губернських міст (з фондом понад 5 тис. томів). До цієї групи входили самостійні дитячі бібліотеки і дитячі відділи центральних бібліотек.

З 1923 року бібліотечне будівництво в Україні набуває інтенсивного характеру, збільшується кількісно мережа бібліотек, стає більш якісною їхня робота. Тільки за 1923 рік бібліотечна мережа України зросла з 3726 до 5154 бібліотек [10 ]. Замість бібліотек "Просвіти" у ці роки активно створювалися бібліотеки при "Селянських будинках".

Також у цей час широкого розповсюдження набули нові організаційні форми роботи політико-освітніх установ: червоні кутки, ленінські кутки, кутки читача тощо. Але найбільше було бібліотек при хатах-читальнях і селянських будинках, в яких читачами були й діти.

Посилюється увага до комплектування бібліотек, до збільшення асигнувань на придбання книг, до застосування різних форм і методів бібліотечної роботи, до пропаганди книги. Особливо цим відрізнялися дитячі бібліотеки, мережа яких поступово зростала. Крім 23 самостійних центральних дитячих бібліотек, які існували, в основному, в міських центрах - Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Одесі, Кіровограді, Полтаві, Чернігові, Києві, Білій Церкві, Лубнах, Бердичеві та інших містах - було 579 дитячих відділень при бібліотеках широкого користування [11 ].

Змінювався і характер бібліотечної справи. Якщо в 1917-1923 рр. бібліотеки займалися вирішенням організаційних питань, а також поліпшенням матеріального становища, то в 1924-1925 рр. виникає потреба щодо поглиблення змісту роботи бібліотек, масового охоплення ними широких мас населення - дорослих і дітей. У цей період бібліотекарі шукають нові форми і методи бібліотечної роботи з дітьми, формують систему методичного забезпечення дитячих бібліотек. Цю роботу намагалися виконувати центральні дитячі бібліотеки.

Форми та методи бібліотечної роботи з дітьми створювалися і удосконалювалися водночас із розвитком самих дитячих бібліотек. На різних етапах розвитку бібліотечної справи перше місце посідали ті форми роботи, які характеризували біб-ліотеки як соціальні установи. Дитяча бібліотека у 20-х роках в Україні трактувалася бібліотекознавцями як педагогічна установа, яка повинна мати певну програму своєї роботи, програму керівництва читанням дітей у конкретних умовах. Серед масових заходів особливою популярністю користувалися заходи по відзначенню дат революційного календаря, а також бібліографічні вечори. Типовою формою проведення масової роботи в цей час, як у бібліотеках для дорослих, так і для дітей та юнацтва, було "художнє розповідання" та гурткова робота.

Це питання обговорювалося і на Першому Всеросійському з`їзді бібліотекарів. Радилося створювати читацькі організації трьох типів: гуртки читачів, друзів бібліотеки, бібліотечні ради. Створювалися гуртки по боротьбі з неписемністю, голосного читання, "художнього розповідання" або гурток "розповідачів".

У ці роки (1924-1925 рр.) вже починали набирати силу дитячі відділи при основних бібліотеках та читальні. Серед окружних бібліотек заслуговує на увагу діяльність Миколаївської центральної дитячої бібліотеки, якою керувала в цей період Т.Е. Утц. Тут велася робота з вивчення читацьких інтересів, оформлювалися альбоми дитячих малюнків на теми революції. Цікаво працювали бібліотеки Харкова та Херсона, в Балті та Єлисаветграді.

В Києві у цей період було вже 14 дитячих бібліотек, з них 7 - Губполітосвіти, які обслуговували 4 тис. дітей. Але відчувалася гостра потреба в книжкових фондах. Як повідомлялося у статті "Детские библиотеки г. Киева" [12 ], "на всі 7 дитячих бібліотек було лише 300 тис. книг". А між тим: "Детская библиотека имеет такое же право на жизнь, как и школа для детей", - писала автор.

Цікаву роботу в цьому напрямку проводив дитячий відділ Некрасовської бібліотеки у м. Харкові. На початку 1921 року тут почав працювати драматичний гурток, стали видавати журнал "Детский луч", який виходив протягом двох років. На початку 1923 року при дитячому відділі організувався гурток "Юний бібліотекар", а незабаром до нього ввійшов "Літературно-художньо-драматичний". З 1923 року і протягом ряду років тут працював палітурний гурток. У дитячих бібліотеках з`являються нові цікаві форми організаційної роботи з читачами.

Процеси суспільного життя, політизація всіх форм бібліотечної роботи були характерними для діяльності всіх дитячих бібліотек, дитячих відділень при масових бібліотеках. По суті, вся їх діяльність була спрямована на формування у дітей комуністичної ідеології.

Характеризуючи діяльність дитячих бібліотек у 20-ті роки, Г. Марголіна у статті "Специальные и детские библиотеки в Киеве до и после Октября" зазначила, що практика бібліотечної роботи з дітьми випереджає теорію, і що саме в цей період будується методика бібліотечних форм роботи з читачами, і є впевненість, що робота розпочата вірно [13 ].

Проблеми методичного забезпечення бібліотек виникли в Україні з перших днів організації керівних органів бібліотечного будівництва. Методичні об`єднання, бібліотечні секції, бібліотечні ради почали створюватися ще в 1919 році. Причому, вони створювалися не лише в центрах, а й при губернських, повітових і міських центральних бібліотеках. При всіх таких об`єднаннях існували відповідні секції, в т.ч. і секції дитячих бібліотек. На засіданнях секцій обговорювалися різні методичні проблеми як теоретичні, так і практичні.

І що особливо важливо було для того періоду, у містах регулярно скликалися збори і семінари бібліотечних працівників, на яких вони обмінювалися досвідом, слухали лекції і підвищували свій професійний рівень.

Значну роботу проводила дитяча секція Одеського об`єднання бібліотекарів. Спочатку тут існувала Бібліотечна рада. Пізніше (в 1924 р.) вона змінила назву на бібліотечне об`єднання. Бібліотечне об`єднання цікавилося роботою не лише міських бібліотек, а й сільських.

Одним із важливих напрямків діяльності бібліотечних об`єднань (як і в діяльності Головполіт-освіти) була підготовка і перепідготовка бібліотечних кадрів. Організовувались короткотермінові курси, семінари для підготовки працівників бібліотечної справи.

Спеціальних стаціонарних навчальних закладів для підготовки бібліотечних кадрів ще не було. Лише в 1925 р. розпочалася планомірна підготовка бібліотечних кадрів після відкриття в Україні політико-освітнього факультету при Харківському інституті народної освіти. Спеціалістів для дитячих бібліотек цей факультет ще не готував. Програма була загальною для всіх типів бібліотек.

У 1923-1924 рр. більше уваги стали приділяти комплектуванню і, зокрема комплектуванню радянською літературою. На ІІІ сесії ВУЦВК, яка відбулася в грудні 1924 року [14 ], зверталася увага на забезпечення літературою в необхідній кількості всіх шкіл, бібліотек, сільбудів, хат-читалень та інших культурно-освітніх установ. У вирішенні проблеми забезпечення бібліотек книгами важливу роль стали відігравати пересувні бібліотеки. Наприкінці 1925 року 1014 бібліотек України мали 7522 пересувні бібліотеки, в яких нараховувалось 566272 книжок [15 ]. Серед 16 дитячих бібліотек п'ять - мали пересувний книжковий фонд (2993 прим.) і було 25 пересувних обслужних пунктів. Такі пересувки були і в центральних дитячих бібліотеках. Ними користувалися школи та інші позашкільні установи. Крім того, дитячі бібліотеки використовували групові або колективні абонементи.

Мережа бібліотек республіки у цей період значно розширилась і відповідала адміністративно-територіальному поділу України. Дітей республіки обслуговували самостійні дитячі бібліотеки (в основному, міські та центральні), відділи та філіали при бібліотеках для дорослих, шкільні бібліотеки. Збільшилась кількість книг, читачів, поліпшилася масова робота.

Для вирішення подальших практичних завдань у 1926 р. (1-6 червня) було скликано перший Всеукраїнський з`їзд бібліотечних працівників України. На ньому обговорювалися важливі організаційні завдання бібліотечного будівництва в Україні, питання роботи з читачами, методи вивчення читацьких інтересів, підготовки кадрів для бібліотек, робота серед дітей і ряд інших питань. У резолюції з'їзду пропонувалося створювати у кожному окружному місті центральні окружні бібліотеки. Дітей і підлітків у місті та селі (частково) мали обслуговувати дитячі філії і відділи при бібліотеках для дорослих. Пропонувалося також зберігати і зміцнювати структуру тих самостійних дитячих бібліотек, що вже існували в окремих містах, а при районно-сільських бібліотеках та при сільських організовувати дитячі відділи (коли є така можливість). При центральних округових біб-ліотеках або у філіях радилося створювати комісії бібліотечної роботи серед дітей та підлітків. Зазначалося, що із загальної суми коштів на поповнення бібліотек слід виділяти 25% на поповнення літературою дитячих відділів у промислових округах і 30 % - у сільських. Визначення поняття "дитяча бібліотека" дала зав. Київської Центральної бібліотеки для дітей Г. Марголіна.

20-ті роки стали періодом активного залучення читачів до бібліотеки. Для виконання цього завдання необхідно було знати, з якими запитами, інтересами та потребами приходить людина до бібліотеки. У другій половині 20-х років вивчення читачів в Україні велося в широкому масштабі, в т.ч. вивчалося і читання дітей. Значну роль відігравав бібліотечний відділ Наркомосу УРСР, центральні дитячі бібліотеки республіки, а також Український науковий інститут книгознавства (УНІК), зокрема його кабінет вивчення книги і читача.

У 1927-1930 рр. Кабінет провів фундаментальне дослідження на тему "Анкетне вивчення стану бібліотек України і їх робота з читачами", до якого були залучені й дитячі бібліотеки. За цією анкетою було проаналізовано роботу 13 дитячих бібліотек України. "Анкету..." було складено для дорослих і дітей разом. За віком читачів було: до 10 років - 734; до 13 років - 2874; від 14 до 16 років - 3931 [16 ].

У дослідженні зверталася увага і на керівництво читанням дітей, яке проводилося за допомогою різних форм бібліотечної роботи. Зокрема, використовувались бесіди бібліотекаря з читачем, реєстри рекомендованих книг, листівок, закладок, на яких було зазначено найціннішу літературу і книжкові виставки, літературні та бібліографічні вечори, гуртки читачів при бібліотеці тощо.

Про вивчення юних читачів в Україні в цей період свідчить книга П.А. Рубцевої "Что читают дети" (1928 р.), в якій розглядаються методика, техніка і організація роботи з дітьми. Розділ ІІІ книги присвячено вивченню інтересів дитини, впливу вікових особливостей на запити читачів-дітей, вивченню соціального середовища батьків, тем і книжок, що цікавлять дітей і т.ін. [17 ].

У вступі автор зазначає, що ця праця написана на матеріалах дитячого попиту на книги. З цією метою було використано досвід роботи дитячих бібліотек України, зокрема Харківської та Київської центральних бібліотек, бібліотеки імені Т.Г. Шевченка у м. Києві, Одеських (Центральної районної, Центральної округової і бібліотеки клубу піонерів); Херсонської, Миколаївської (Цен-тральної і районної бібліотек) і дитячої бібліотеки в Новозибкові Брянської губернії.

Слід зазначити, що наприкінці і в середині 20-х років вивчення юного читача велося активно не лише науковими центрами. Воно проводилося також провідними бібліотеками для дітей та юнацтва (Київською центральною бібліотекою юного читача, іншими бібліотеками). Ці дослідження, а також методи, з допомогою яких вони проводилися, цікавили не лише бібліотекознавців, а їх результатами користувалися і вчителі, і психологи, і дитячі письменники, і бібліотекарі. Цікавими є ці дослідження і для сучасних бібліотекознавців, бібліотекарів, які використовують їх з метою вивчення юного читача на сучасному етапі.

Вивченню інтересів юних читачів, літератури, виданої для дітей, розробці питань організації та методики бібліотечної роботи з дітьми у 20-30 роках приділяли велику увагу відомі українські бібліотекознавці: Г. Марголіна, Г. Коган, Н. Перліна, Р. Гуревич, Ф. Гурвич, Г. Гольдберг, О. Берз. На той період вони, опираючись на досягнення педагогіки, творчо узагальнювали досвід роботи бібліотек для дітей України.

На основі вивчення практичної діяльності бібліотек розгорталась тоді методична і науково-дослідна робота, пропаганда питань дитячого читання серед широких кіл населення.

Протягом 1926-1930 рр. на всіх нарадах, у ряді постанов піднімалося питання щодо комплектування бібліотек і "чистки" їхніх фондів.

Зокрема, ще на першому Всеукраїнському з`їзді (1926 р.) бібліотечних працівників було наголошено на необхідності вилучення "шкідливої" літератури з книжкових фондів бібліотек. З цією метою було створено центральну спеціальну комісію з представників Управління політосвіти Наркомосу та Укрліту.

Книжковий фонд дитячих бібліотек у ці роки в Україні значно збільшився, але книг було все ж таки вкрай недостатньо: всього 142 647 примірників [18 ]. У бібліотеках майже не було книг з техніки, природознавства, "ідеологічно витриманої літератури".

А Постанова ЦВКП(б) від 30./iX.1929 р. "Об улучшении библиотечной работы" зобов`язувала протягом 1929-1930 рр. вилучити з книжкових фондів "ідеологічно шкідливу та застарілу літературу". Почалися значні цензурні обмеження щодо користування бібліотечним фондом.

Питання книжкових фондів дитячих бібліотек завжди, і в ці роки особливо, були в центрі уваги Наркомосу. На організацію книжкових фондів ди-тячих бібліотек та на якість їх комплектування мала вплинути нарада державного науково-методологічного комітету Наркомосу УРСР з питань дитячої літератури, гри, іграшок та дитячої бібліотеки, яка відбулася 8-18 січня 1930 р. [19 ]. На ній зазначалось, що необхідно розширити видання художньої, науково-популярної літератури та книг з питань фізики, хімії, сільського господарства і т.ін. Позитивним було те, що нарада внесла пропозицію про створення спеціального державного видавництва дитячої літератури. На цій нараді також піднімається питання про організацію комісії для розробки списків "шкідливої" літератури. І знову чистка, чистка, чистка книжкових фондів...

Наприкінці 1929 року і на початку 1930 року все ще незадовільним був і стан розвитку мереж дитячих бібліотек. Самостійних дитячих бібліотек на ту пору нараховувалося 27, а дитячих відділень при масових бібліотеках - 351.

У цей період особливо гостро відчувалася необхідність у кваліфікованих кадрах і в центрі, який би спрямовував діяльність дитячих бібліотек: надавав би їм методичну допомогу. Кадри вищої категорії почав готувати бібліотечний факультет Всеукраїнського інституту комуністичного виховання. У 1929 році відбувся перший випуск спеціалістів вищої кваліфікації. Але серед них не було підготовлених працівників для роботи в дитячих бібліотеках.

Взагалі кадровий склад бібліотекарів дитячих бібліотек був мало підготовлений. Вони не мали ні спеціальної, ні педагогічної, ні бібліотечної освіти. За звітами Держплану 1929/30 рр. спеціальну бібліотечну освіту мало лише 25,7% дитячих бібліотекарів.

Для розвитку дитячих бібліотек велике значення мала Всеукраїнська нарада окружних інспекторів НКО (1930 р.), на якій обговорювалися плани культурного будівництва на 1930-1931 роки [20].

На нараді було ухвалено рішення про охоплення всіх дітей системою позашкільних установ і передбачалось створити окружні дитячі бібліотеки як бази для районних та міських бібліотек.

Виконанню поставлених перед дитячими бібліотеками завдань сприяла постанова ЦК ВКП(б) "Про загальне обов`язкове початкове навчання" (1930 р.) [21]. У ній йшла мова про докорінну перебудову школи і організацію читання дітей у бібліотеках, про необхідність розгортання мережі самостійних дитячих бібліотек і створення республіканського методичного центру - Центральну дитячу бібліотеку в м. Харкові (тоді - столиця республіки). Наркомос України приступив до реалізації цієї постанови. Відповідні проекти документів були розроблені групою бібліотечних працівників на чолі з Г. Марголіною. Зокрема, було розроблено план розвитку мережі дитячих бібліотек України [22], проект Статуту Республіканської бібліотеки для дітей [23], Проект "Уставу про Всеукраїнську державну бібліотеку для дітей та для юнацтва" [24] і проект "Організація мережі спеціальних дитячих бібліотек УРСР" [25].

Всеукраїнська державна бібліотека для дітей та юнацтва мала бути створена на базі дитячого відділу бібліотеки ім. В. Короленка та отримати всі її фонди дитячої книги. У Києві також планувалось відкрити філіал на підставі окремого положення (малась на увазі Київська Центральна окружна бібліотека для дітей та юнацтва). Характерно, що вже на той час Всеукраїнська бібліотека для дітей та юнацтва мала бути "науково-дослідно-методичною установою Всеукраїнського значення" [26] і підпорядкованою НКО УРСР по сектору Соціального виховання.
Друга спроба створити республіканський методичний центр для дитячих бібліотек закінчилася невдачею. Першою можна вважати спробу в 1919 році, коли працівники секції дитячих бібліотек при Наркомосі УРСР розробили Статут відділу дитячої літератури при Всеукраїнській бібліотеці. Але тут йшлося не про методичний центр, а про центр дитячої літератури.

Таким науковим методичним центром дитячих бібліотек України в 1930 р. став Український науково-дослідний інститут педагогіки.

Важким був шлях розвитку самостійних дитячих бібліотек у 20-х роках. Але важливим було те, що саме вони у цей період були визнані як самостійний тип державних бібліотек. Бібліотекарі дитячих бібліотек сприяли розвиткові мережі самостійних дитячих бібліотек і дитячих відділів при масових бібліотеках, розробили структуру дитячих бібліотек, форми і методи бібліотечної роботи з дітьми і цим внесли вагомий вклад у подальший розвиток самостійних державних дитячих бібліотек України і загалом у бібліотекознавство.


1. О передаче театров, клубов, библиотек и читален центральных советских учреждений УССР - Наркомосу (сентябрь, 1921): Постановление СНК УССР // Нарпомпрос в новой экономической обстановке. - X., 1921. - Вип.i. - С. 36.
2. О введении в действие кодекса законов о народном просвещении (УССР): Постановление Всеукраинского УИК (ноябрь 1922) // Собрание узакононений Рабоче-крестьянского правительства Украины. - X., 1922. - № 49. - С. 849-922.
3. Збірник Узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. - Вид. 1.4.49. -Х., 1922. - С. 682-917.
4. Третье Всеукраинское совещание по просвещению. - Х., 1922. - 158 с.
5. Голод 1921-1922 років в Україні: Зб. документів і матеріалів. - К., 1933. - С. 186.
6. Статистика України. - 1922 . - № 27. - С. 38-39.
7. Коган Л. Библиотечная работа в Одесской губернии // Крас. библиотекарь. - 1924. - № 4-5. - С. 170-174.
8. Коган Г. Київська Центральна бібліотека для дітей та юнацтва // Б-ка у соціаліст. буд-ві. - 1934. - № 9. - С. 39.
9. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 2. - Од. зб. 890. - Арк. 67.
10. История библиотечного дела на Украине (1917-1932 г.г.): Учеб. пособие /Под. ред. Т.А. Скрипник. - Х., 1975. - С. 94.
11. Статистика України. - № 10. - Т. Vii. - Вип. 2. - Х., 1927. - С. 57-58.
12. А.М. Детские библиотеки г. Киева // Крас. Библиотекарь. - 1924. - № 4-5 (7-8). - С. 181-182.
13. Марголина А. Специальные детские библиотеки в Киеве до и после Октября // Крас. библиотекарь. - 1927. - № 9. - С. 54-61.
14. Коган Л. Одеська Центральна дитяча бібліотека // Крас. библиотекарь. - 1927. - № 10. - С. 51-62.
15.Статистика України. - № 110. - Т. Vi -Вид. 2. // Народна освіта України. Установа проф. та політехнічної освіти на 1 грудня 1925 р. - Х., 1927. - С. 59.
16. Довгань К. Матеріали до всеукраїнського обслідування бібліотек (1927-1928 р.р.) // Б-ка і читач на Україні. - Х., К., 1930. - С. 35-61.
17.Рубцова П. Что читают дети. - М., 1928. - 73 с.
18. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1112. - Арк. 90. - Табл. 3.
19. Дитяча література. Матеріали Всеукраїнської наради ДНМК в справі дитячої літератури, гри, іграшок та дитячих бібліотек. 8-18 січня 1930 р. - Х., 1930. - С. 2.
20.ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1113. - Арк. 76.
21. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 8. - Од. зб. 87. - Арк. 10.
22. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1115. - Арк. 14-18.
23. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1115. - Арк. 10-11.
24. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1115. - Арк. 10-11.
25. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1115. - Арк.14-18.
26. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 9. - Од. зб. 1115. - Арк. 10-11

 
Останнє оновлення: 8/20/2014
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей