Бібліотека ніколи не існувала сама по собі, вона була, є і буде частиною суспільства, яка завжди оперативно реагує на зміни у суспільно-політичному житті країни і, відповідно до них, змінює акценти у своїй роботі. У 70–80-х роках ХХ століття, коли дитяча бібліотека, по суті, була ідеологічною установою і в першу чергу виконувала виховну функцію, постійно наголошувалося на підвищенні її ролі у комуністичному вихованні підростаючого покоління. Початок 80-х та 90-ті роки, для яких було характерно радикальні соціально-політичні перетворення, перехід до демократичних форм управління і ринкової економіки, створили підґрунтя для відмови від головного у той період — ідеологічної функції дитячих бібліотек. З розвитком та впровадженням інформаційних технологій основними соціальними функціями бібліотек стають інформаційна та освітня, особливої актуальності набуває виховна, а наприкінці 90-х додається ще й дозвіллєва.
ХХІ сторіччя — період переоцінки цінностей, що спонукало розставити нові наголоси і у сфері бібліотечної діяльності. Для нас сьогодні найвищі цінності — гідність, духовність, свобода, рівність, солідарність, згуртоване демократичне суспільство, правова держава, міжнаціональна і міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність, справедливість та добро. І якщо ми хочемо зробити світ кращим, розпочинати потрібно з дітей. Всім добре відомо, що саме в дитинстві формується світогляд людини, закладаються основи її інтелекту, культури, освіти, і однією з основних складових розвитку є читання. А саме дитячі бібліотеки, пропагуючи істину, добро і красу, сіючи зерна духовності, покликані удосконалювати та розвивати внутрішній світ дитини, сприяти її всебічному і гармонійному розвитку.
Однією із найхарактерніших рис сучасного суспільного життя є інформатизація. На сьогоднішнього читача впливає зростаючий обсяг інформації, збільшення кількості різноманітної друкованої продукції, поширення відео-, аудіо-, електронних документів, тобто психологія споживача значно змінюється. Недаремно стурбованість світової громадськості викликає падіння показників підліткового читання і збільшення часу, який вони проводять біля телевізора або комп’ютера. За даними досліджень читач відрізняється від нечитача рівнем інтелекту. Читач здатен творчо мислити, швидше знаходити правильне рішення, має більший обсяг пам’яті, активну уяву, краще володіє мовою.
ЗМІ, даючи інформаційно-пізнавальний і розважально-компенсаторний ефект, разом з цим мають і негативний вплив. Перш за все, це інформаційні перенавантаження, тобто великий обсяг вживаної дітьми інформації, що призводить до перевтоми і нервових зривів (у неврологію вже входить термін «інформаційний невроз»). Насторожують і кримінальні наслідки отримання інформації зі ЗМІ: нарівні з дорослими діти та підлітки дивляться фільми з насиллям і вбивствами. Наркотизуючий ефект з’являється тоді, коли вони плутають події фільмів з реальним життям, сліпо наслідують поведінку екранних героїв (не завжди позитивних). Все це штовхає неповнолітніх на девіантну поведінку. Отже, головною проблемою для дитини сьогодні є проблема вибору. Як відрізнити серед лавини інформації потрібну від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної? Цілком очевидно, що самостійно дитині, підлітку цього не зробити — він може просто «захлинутися» у бездонному інформаційному морі. Саме тому, привити дитині навички читання, навчити самостійно знаходити інформацію та критично оцінювати її — є актуальним і першочерговим завданням сучасної дитячої бібліотеки.
Діти і книга. Яку роль відіграє читання в житті юного покоління? Це питання хвилює не тільки бібліотекарів, а й батьків, освітян, громадськість та інші зацікавлені соціальні інституції, які з тривогою говорять про те, що діти дедалі менше читають. В Україні набирає темпів процес «криза читання», що був у 80-ті роки в Європі та Америці. Дитяче читання — явище не просте, це не тільки засіб отримання необхідної інформації, а й середовище спілкування, самопізнання, збагачення знаннями про життя різних людей і, звичайно, джерело насолоди. На читання сьогодні впливають економічні фактори, технічний рівень розвитку суспільства, стан видавничої справи, книжкової торгівлі, бібліотечної справи, рівень освіти читачів-дітей, наявність у них вільного часу. Тому і проблема пробудження, поновлення і розвитку інтересу до читання набуває особливого значення. Недарма Всеукраїнська науково-практична конференція директорів обласних бібліотек для дітей, яка проходила 14–17 вересня 2005 року в м.Львові, мала назву «Дитяче читання: феномен і традиція у ХХІ столітті».
Для майбутнього процвітання нації надзвичайно важливим є процес входження дітей у світ книжкової культури та стан, в якому знаходиться сфера підтримки читання юних. У світовій практиці напрацьовано значний досвід у вирішенні проблеми «кризи читання». Усвідомлення важливості підтримки читання і особливо читання дітей та підлітків в останні десятиріччя стало предметом опікування з боку держави і суспільства в багатьох країнах світу. У ряді європейських країн дитяче читання введено в ранг національної політики (Франція, Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Швеція). Позитивні зміни відбуваються і в Росії. Російські спеціалісти розробили національну програму «Читання», в якій ці проблеми поставлені в один ряд з важливими державними завданнями захисту, збереження і розвитку національної культури. Було визначено також і головний напрям у роботі з дітьми — зробити так, щоб діти насолоджувалися читанням. Потрібно ненависне зробити привабливим, немиле — улюбленим, обов'язкове перетворити в дарунок долі, навчання — в потребу душі, батьківські муки — в радість спілкування з читаючою дитиною. Для досягнення цього необхідно об’єднати зусилля державних органів, письменницьких та громадських організацій, бібліотек, шкіл, видавництв, засобів масової інформації, благодійних фондів. До вирішення цих проблем також усе інтенсивніше підключаються і впливові міжнародні організації: ЮНЕСКО, ІФЛА, Міжнародна асоціація читання, Міжнародна Рада з дитячої книги та інші. Велику увагу ролі дитячих бібліотек та дитячому читанню було приділено на 68-й Конференції ІФЛА, що проходила у Глазго в серпні 2002 року. Британські колеги відзначили, що в їхній країні діють державні програми, розраховані на подружжя, які тільки чекають дитину. Малюк лише з’явився на світ, а його вже чекає перша книга і запрошення до бібліотеки. Задоволення інформаційних потреб усіх громадян визначено як один із пріоритетних напрямів розвитку публічних бібліотек в Ойрашському маніфесті, прийнятому на конференції РULMAN у 2003 році. В ньому також наголошується, що для досягнення цих цілей публічні бібліотеки мають: зосередитися на потребах дітей і тих, хто їх доглядає; пропонувати веселе, безпечне і стимулююче середовище для навчання й дозвілля; поєднувати ігри та нові технології; запроваджувати партнерські стосунки зі школами та іншими освітніми установами; розвивати функціонально грамотне інформаційне суспільство; активно підтримувати читання, використовуючи різні засоби, включно і Інтернет.
Для вирішення пов’язаних з читанням проблем важливо знати реальну картину, яка б базувалася не лише на емоціях та власному досвіді, але й мала б під собою наукове підгрунтя. Та на жаль сьогодні створити повну і достовірну картину читання дуже складно, бо в незалежній Україні у галузі дитячого читання на державному рівні зовсім не проводилися Всеукраїнські соціологічні дослідження, не було прийнято з цього питання жодної загальнодержавної програми. Сталося так, що читаюча дитина «випала» зі сфери академічної науки і стала об’єктом прикладних досліджень, які спираються лише на методичні та методологічні підходи. Бібліотекарі, які особливо стурбовані проблемами дитячого читання, не маючи в останнє десятиліття ніяких даних від соціологів, самостійно вивчали і вивчають дитяче читання в контексті бібліотечного обслуговування. Слід згадати про Всеукраїнські соціологічні дослідження «Читацькі інтереси та попит на українську художню літературу в бібліотеках республіки» (1988–1992pp.) та другий етап цього дослідження «Особливості читання дітьми молодшого шкільного віку української художньої книги» (1991–1992pp.), які були організовані Національною (тоді Державною) бібліотекою України для дітей. За результатами досліджень перед бібліотеками держави були поставлені нові завдання: формування національної свідомості дітей засобами української книги, вивчення та задоволення національно-культурних потреб дітей в українській книзі. У 2001 році Кіровоградською обласною бібліотекою для дітей ім.А.П.Гайдара було проведено регіональне соціологічне дослідження «Українська художня книга в читанні учнів 1–5 класів». Його мета — виявлення найбільш популярних творів українських письменників. Більш знаними були: Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, П.Мирний, О.Вишня, Б.Чалий, В.Нестайко, А.Костецький, М.Пригара, А.Давидова, П.Глазовий, В.Кава, В.Сухомлинський, називалися також М.Вінграновський, О.Олесь Л.Письменна, Ю.Чеповецький, В.Близнець та ін. На запитання «Хто ж впливає на вибір книги?» відповіді дітей розподілилися таким чином: самостійно добирають літературу — 56,4%, покладаються на професійність бібліотекаря — 27,8%, довіряють порадам друзів —19,1%, а однокласників — 14,9%. На жаль не має жодної згадки про вплив батьків. Результати дослідження спонукали нас звернути більше уваги на залучення батьків до бібліотек та на проведення роботи щодо повернення традицій сімейного читання. Значно сприяла приверненню уваги бібліотекарів, педагогів та батьків до цієї нагальної проблеми обласна акція «Бібліотека для дітей, як центр родинного дозвілля» (2003р.). Як наслідок, відбулися зміни і в структурі обласної бібліотеки для дітей. На сьогодні відділ, що працює з найменшими читачами, має назву «Відділ з надання бібліотечних послуг користувачам дітям дошкільного віку, учням 1–4 класів та їхнім батькам», а абонемент цього відділу «Абонемент дитячого та сімейного читання», відповідно ж змінилися і напрями роботи відділу.
Треба зважувати на те, що йде інтенсивний процес трансформації, докорінна зміна читацьких уподобань, змінюються характеристики дитячого читання: статус читання, його тривалість, характер, способи роботи з друкованим текстом, репертуар читання дітей, мотиви і стимули читання. Змінюються також і джерела отримання друкованої інформації. Сьогодні відбувається заміна старої моделі засвоєння дітьми книжкової культури на нову — діти безумовно читають, але по-іншому, і не завжди ті твори, які були улюбленими у їхніх батьків. Тому дуже важливо з найменшого віку, саме з молодшого відділу дитячої бібліотеки, починати таке велике таїнство як виховання у дитини любові до книжки. Саме тут найбільше втілюється в життя виховна функція дитячої бібліотеки. Якщо старші читачі стали здебільшого користувачами, то дошкільнята та учні молодших класів все-таки є читачами у повному розумінні цього слова. Вони ще насолоджуються читанням, книжка розвиває їхню фантазію, збагачує мовний запас, розвиває, вчить творити, думати, тобто робить все, що може зробити тільки книжка, якщо її читати для душі, а не «користуватися» нею з примусу.
Більш ніж 20 років роботи в бібліотеці дають мені право зробити якісь свої висновки стосовно сучасного стану дитячого читання та навіть порівняти його з тим, що було 10–15 років тому. На мою думку, стан дитячої літератури зараз є набагато кращий, ніж був колись, сучасні діти мають більше можливостей читати цікаву, дійсно дитячу літературу, і вітчизняну, і зарубіжну. Дитяча література перестала бути політично заангажованою, і це найбільше досягнення сучасного українського книговидання. В ній менше фальші, надуманості, в дитячій літературі з'явилися нові українські автори, перекладено на українську мову багато відомих і улюблених дітьми книг російських та зарубіжних авторів. Пам’ятаю, як за «Чарівником Смарагдового міста» О.Волкова завжди була черга, і такі приклади непоодинокі. Тепер є багато примірників таких книжок і російською і українською мовами. 15–20 років потому в нас не було такого вибору української дитячої літератури, який є зараз. Не було науково-пізнавальної книжки українською мовою, вірніше декілька було, але зовсім мало. Твори українських дитячих письменників Наталі Забіли, Грицька Бойка, Всеволода Нестайка, Богдана Чалого, Михайла Стельмаха хоча і видавалися «Веселкою», проте видання ці були дуже скромними, малих форматів і значно програвали чудово оформленим дитячим книжкам, які видавалися Всесоюзними дитячими видавництвами «Детская литература», «Малыш». Складалося враження, що українська дитяча література є значно біднішою. Природно, що дитячі рученята тягнулися до яскравої, гарно оформленої книжки, а вона, переважно, була російською. Зараз ситуація докорінно змінилася на краще. Ми вже маємо прекрасно видані книги українських класиків дитячої літератури, видаються переклади улюблених російських дитячих письменників М.Носова, В.Драгунського, Е.Успенського.
На початку та всередині 90-х, коли ще процес створення нової української дитячої книги тільки розпочинався, прекрасні українські дитячі журнали «Соняшник» та «Барвінок» друкували на своїх сторінках нових авторів, що з’являлися на горизонті української дитячої літератури. Це і Леся Воронина з її чудовим дитячим детективом «Суперагент 000», і Ірен Роздобудько «Подорож в середину скляної кульки», «Місяць у слоїку», «Коли оживають ляльки», «Підкидьок». Журнали і тепер продовжують цю традицію. З’явилося багато прекрасних видавництв, що працюють в різник куточках нашої країни і видають різноманітні якісні яскраві книжки для дітей: «Ранок», «Гроно», «Лелеченя», «Школа», «Махаон-Україна», «Промінь», знаменита «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА». І треба сказати, що все це дає свої результати — інтерес до книжок серед дітей молодшого віку зростає.
Чим старшою стає дитина, тим менше часу відводить вона на читання, її читання є більш «діловим», ніж «вільним». Як свідчать соціологічні дослідження, читання у структурі дозвілля перемістилося на 4–6 місце. Змінюється і сприйняття друкованого тексту та інформації, воно стає поверхневим і фрагментарним, «мозаїчним», «кліповим», і як результат, дитині все важче сконцентрувати увагу на великому за розміром тексті, особливо — повістях і романах. Змінюється мотивація читання і репертуар читацьких переваг, наприклад, під впливом теле- і відеопереглядів посилився інтерес до тем і жанрів, які широко представлені на телебаченні та у відеопрокаті — детективи, триллери, фентезі, кіноромани. Властивий підліткам інтерес до всього незвичайного та загадкового іноді задовольняється не науково-пізнавальною, а іншою літературою: з астрології, магії тощо. Замість дитячої та юнацької літератури підліток читає книги для дорослих, причому інколи сумнівного змісту. Відбувається заміщення серйозної, більш складної для сприйняття, але необхідної української класики, шедеврів світової літератури розважальною продукцією масової культури, її гірші зразки все більше вкорінюються в читацький і глядацький світ підлітка. Тому наша турбота — захистити свідомість підлітка від впливу агресивної псевдокультури.
За результатами соціологічних опитувань, проведених Інститутом соціології НАН України, у сучасного підлітка є великі можливості вибору того щодо проведення дозвілля. Це різні засоби масової комунікації та електронні мас-медіа. Саме діти сьогодні найбільш активна соціальна група, що легко засвоює нові інформаційні технології — це нове «мультимедійне» покоління, у якого інші цінності, моделі поведінки і орієнтири у світі інформації. Оточуюче середовище і доступність різних каналів масової комунікації, друкованих та інших матеріалів мають сильний вплив на ставлення дітей до книги, їх читацькі навики. Електронна культура іноді сприймається як конкурент друкованому слову. Але ми, бібліотечні фахівці, з впевненістю говоримо, що книга і читання не зникнуть.
Якісна дитяча бібліотека прищеплює дитині навички грамотного читання і безперервної самоосвіти. Дітей потрібно заохочувати користуватися бібліотекою з самого раннього віку, так як це збільшує вірогідність того, що вони звертатимуться до її послуг і в подальшому. Власне з таких позицій і будують свою діяльність бібліотеки для дітей Кіровоградської області. Підтримувати інтерес до читання і розвивати його допомагають різноманітні традиційні та інноваційні заходи: екскурсії, бібліотечно-бібліографічні заняття, книжкові виставки, літературні ранки, свята, ігри, конкурси (знавців віршів, загадок, творів окремих письменників), літературні вернісажі і брейн-ринги, бесіди, обговорення книг, огляди та презентації періодики і новинок літератури, читацькі конференції тощо. Особливе місце в цьому переліку займають проведення в області Всеукраїнського тижня дитячої книги, Дня знань, різноманітних обласних та всеукраїнських акції. Цікавим і вдалим було проведення в бібліотеках області Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач — 2005». Три переможці обласного туру: Ігор Січко, учень 10-В класу загально-навчального закладу №2 м.Олександрія; Дар’я Цибуля, учениця 8-Б класу загальноосвітньої спеціалізованої школи №6 м.Кіровограда та Юлія Четвергова, учениця 10 класу загальноосвітньої школи №2 cмт. Петрове, представляли Кіровоградську область у м.Львові на Фестивалі дитячого читання «Час читати!». Проведення конкурсів дає можливість юним користувачам перечитувати свої улюблені твори, знайомитися з новими зразками української та світової літератури для дітей, проявляти знання рідної мови, розвивати вдумливе читання, пам'ять та формувати навички самостійної роботи з книгою.
Стан дитячого читання значною мірою залежить від видавничої політики нашої держави. На жаль сьогодні не все потрібне дітям видається і потрапляє до магазинів та бібліотек. Чого ж чекають від держави працівники дитячих бібліотек, видавці та розповсюджувачі дитячої літератури, і найголовніше — підростаюче покоління, наші читачі? Відповідь напрошується сама — якісного систематичного комплектування. Саме вирішенню цього питання сприяла розробка та реалізація низки державних програм, направлених на забезпечення бібліотек новими виданнями. У 2002 році Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про затвердження Державної програми поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року», в якій відображені нормативи поповнення фондів бібліотек різних рівнів — від наукової до сільської. За умови виконання цієї Програми кожна сільська бібліотека мала б навіть за нинішніми цінами щонайменше десять дитячих газет та журналів, з півсотні нових книжок для дітей. Відповідні програми було розроблено і затверджено на обласному та регіональному рівнях. Але Програма поповнення бібліотечних фондів у повному обсязі не виконувалася у жодному регіоні, хоча була законодавчою підставою надання бібліотекам коштів для поповнення фондів. Протягом 2003–2004pp. за участю Національної Парламентської бібліотеки України та Національної бібліотеки України для дітей активно реалізовувались державні програми «Українська бібліотечна серія» та «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку української мови». Згідно цих програм у 2004 році фонди дитячих бібліотек області поповнилися енциклопедичними, довідковими виданнями, кращими творами класичної та сучасної української літератури майже на 5,3 тис примірників. До дитячих бібліотек надходили і книги, видані за Програмою соціально значущих видань, яка з 2005р. має назву «Українська книга», і в рамках якої, за видавничим проектом «Читаймо разом», буде видано 500 кращих українських дитячих книг тиражами, які дадуть змогу забезпечити кожну дитячу бібліотеку. Це створить «Золоте ядро» дитячої української літератури.
Вжиті заходи, на жаль, ще не повною мірою покращили стан поповнення фондів бібліотек. Як і раніше спостерігається нерівномірність у забезпеченні бібліотек новими дитячими книгами, особливо це стосується районних і сільських бібліотек. Їх фонди катастрофічно зменшуються через мізерні обсяги надходжень та надмірні обсяги вилучення вкрай зношеної літератури. Так за 2004 рік до дитячих бібліотек області надійшло лише 17,47 тис. прим., а вибуло — 52,23 тис. Існує певний дисбаланс між реальними фінансовими можливостями бібліотек та їхніми зобов’язаннями перед суспільством стосовно забезпечення широкого доступу до інформації.
Сьогодні проблеми читання дітей і підлітків надто важливі і не можуть бути турботою лише ентузіастів та професіоналів-бібліотекарів. Добрі результати будуть лише тоді, коли всі усвідомлять, що розвиток читацької культури дитини має бути вагомою часткою національної політики у галузі читання, культури, освіти, книговидавництва. Дитячі бібліотеки розвиваються і будують свою роботу як унікальні соціальні інститути вивчення психології, підтримки і розвитку інтересу дітей до читання, вони роблять все можливе для формування майбутнього сучасного функціонально-досвідченого інформаційного суспільства.