Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Клуби за інтересами
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

Поетеса всього живого
Наталя Забіла

Талановитість авторів літературних творів, особливо для дітей, найчастіше вимірюється часом. Деякі імена безслідно зникають і залишаються лише в пам’яті істориків, а деякі з великим задоволенням читає не одне покоління. Саме до останніх можна віднести творчість дитячої письменниці Наталі Забіли. Притаманне їй уміння просто і невимушено розмовляти з дітьми, знання психології малят, уміння писати зрозуміло й цікаво, лірично й серйозно, подаючи одночасно потрібну інформацію та виховуючи найкращі людські якості, залишають її твори актуальними й до сьогодні. У творчому доробку письменниці вірші, повісті, оповідання, п’єси і драматичні поеми, а також опубліковані у періодичних виданнях десятки вдумливих статей і рецензій. На таких творах, як «Хатинка на ялинці», «Про Тарасика й Марисю», «Ясоччина книжка», «Катруся вже велика», «Під дубом зеленим», «Веснянки», «Про дівчинку Маринку», «Перший крок», «Малим про велике», «Веселі друзі» та багатьох інших виховувалось не одне покоління української дітвори.

Вірші читають на вибір. Одному подобається інтимна лірика, іншому — широкі поетичні полотна, ще комусь — гумористичні вірші. Твори ж На-талі Забіли читають усі, бо всі обов’язково проходять через той вік, який ми називаємо щасливим дитинством. Поетеса добре володіла тим «секретом», який робить її вірші, поеми, казки однаково цікавими для всіх дітей. Той, хто бере до рук Забілину книжку, ніби розсуває перед собою обрії і входить у новий для нього світ, в якому реальні риси життя дуже природно поєднуються з казкою, з фантазією, де є місце і для забави, і для роздумів, і для споглядання краси природи, і для вболівання за чиюсь долю.

Життя дітей і дорослих, домашній побут — клопітливий, трудівничий, веселий і затишний — все це часто давало поштовх для створення поетесою цікавих віршів; її нелукава казка, часто побудована на народних мотивах, особливо яскравою барвою увійшла до Забілиної палітри. Український поет Валентин Бичко охарактеризував творчість Наталі Забіли як «материнську пісню, цікаву, барвисту, розумну, клопітку, дбайливу», а в передмові до вибраних творів авторки в 4-х томах (Забіла, Н.Л. Вибрані твори : в 4 т. / Н. Забіла ; худож. оформ. О. Якутович ; портр. В. Гончаренка ; передм. В. Бичка. — К. : Веселка, 1983.) він назвав її «однією із найвидатніших українських письменниць, що пишуть для дітей».

Наталя Львівна Забіла народилася 5 березня 1903 р. в місті Санкт-Петербурзі (тоді — Петербург) у дворянській родині. «Мій батько — розповідає письменниця, — був сином академіка-скульптора П.П. Забіли та троюрідним племінником українського поета, друга Т. Шевченка Віктора Забіли. Батькова рідна тітка була дружиною російського художника М.М. Ге. Мама не вміла співати, а, укладаючи дітей спати, читала нам вірші, яких вона знала напам’ять безліч. Не дивно, що майже всі ми змалку любили писати вірші та казки. Це було для нас найулюбленішою розвагою». У цій родині любили й цінували художнє слово, музику, малювання, змалку привчали всіх дітей — а їх було семеро — малювати, складати вірші, вигадувати казки. Для Наталі це стало справою всього життя.

В Україну родина переїхала вже після революції й осіла у Люботині, неподалік Харкова. Саме там Наталя розпочала свій трудовий шлях — вчителювала у Люботинському укрпрофсожі, в школі й одночасно вчилася. У 1924 р. вона закінчила історичний відділ Харківського інституту народної освіти. Приблизно тоді ж з’явилися її перші публікації на сторінках газет і журналів. 1924 р. Кам’янець-Подільська газета «Червоний кордон» надрукувала вірш Наталі Забіли «Війна війні». Незабаром молода поетеса увійшла до Спілки селянських письменників «Плуг». Одна за одною побачили світ поетичні книжки «Далекий край» (1927), «Сонячні релі» (1928), «Про сонце» (1930), «Тракторобуд» (1931-1933). Проте ці соціально наснажені твори нічим не вирізнялись серед поетичних розповідей інших письменників про «щасливе» життя колгоспників і робітників, про героїчних комуністів і мудрого Леніна. Тож особливого успіху вони не мали. Але поряд із «дорослими» творами Н. Забіла написала віршики і оповідання для дітей «За волю», «Про маленьку мавпочку», які одразу сподобались малятам. Вона швидко знайшла свою нішу в українському літературному процесі.

У перших творах для дітей Наталя Забіла дещо зазнала впливу вуль-гарно-соціологічного підходу. Наприклад, вірші «Вугілля» та «Домни» — це заримовані інформаційні повідомлення про ту чи іншу галузь промисловості, а віршики на кшталт «Хатинка над озером» — про перебування Леніна у Фінляндії. Проте велике поетичне чуття, глибока людська порядність, любов до дітей — саме таких, якими вони є, живих, допитливих, непосидючих, а не уявних манекенів, допомогли письменниці подарувати маленьким читачам справді чудові твори про їхнє життя й мрії, надії та сподівання, про все те, чим сповнена дійсність.

Виразно відобразилися особливості творчої манери Наталі Забіли у її першій збірці «Про Тарасика й Марисю» (1930). Сюди увійшли приспівки, примовки, афористичні вірші й оповідання. Особливої популярності набула «Ясоччина книжка» (1934), яка потім неодноразово перевидавалася. Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких віршованих оповіданнячок, об’єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до заключного «Ведмедикова хатка» проходить рівно рік — від зими до зими. Зростає маленька Ясочка, вигадниця та витівниця. Навіть якщо вона захворіє, то і вдома знаходить гру — створює свій дитячий садок, в якому живуть її іграшки. Захопленням світом, прагненням до щастя пронизане оповідання «Ясочка на річці». Ось Яся допомагає малюку Юрасику, який злякався жаби. Ось малює будинок, дитину, ліс, живо сприймаючи оточуюче середовище, великий і дивовижно різноманітний світ, який вперше відкривається перед її очами. Граючись, вона оживляє все навколо себе і навіть свій олівець-малювець, який нібито сам починає малювати на Ясоччиному малюнку дощик («Олівець-малювець»). Ясочка дуже уважно прислуховується, придивляється до оточуючого її світу. І коли інші діти бачать на прогулянці в лісі тільки горіхи і в захваті зривають їх, то Ясочка помічає інше — веселу білку, вона спостерігає її повадки, не може відірвати погляд від поки невідомого їй життя («По горіхи»). Світ для Ясочки повний фантастики, в ньому оживає навіть її улюблений ведмедик («Ведмедикова хатка»). Яся смілива, допитлива, розумна дівчинка. Вона всім цікавиться, все прагне пізнати. Наталя Забіла всі ці риси не описує загальними словами, а зображує яскравий портрет Ясочки в динаміці змін і зростання у живій дії, у зіткненні маленької героїні з самим життям.

Згодом з’явились інші збірочки та окремі твори, які засвідчили, що Наталя Забіла не випадково ступила на нелегкий шлях дитячого письменника. Це, зокрема, «Олівець-малювець», «Хатинка на ялинці», «Зайчик», «Дерев’яний бичок». У них поетеса творчо використала народнопісенні здобутки, а також досвід митців старшого покоління К. Чуковського, С. Маршака та ін. Але в її творах виразно відчувається струмінь самобутності, вони рясно заквітчані власними знахідками, оригінальними темами і образами.

Однією з вершин української дитячої літератури став цикл віршів «Про дівчинку Маринку» (1956). У них авторка любовно й уважно творить образ маленької людини, крок за кроком простежує процес її зростання. Усе, що бачить дитина у кімнаті, на прогулянці, за вікном, опоетизовується у зримих конкретних образах. Вірші густо заселено, насичено повідомленнями про оточуючий світ. І робить це письменниця в такій довершеній формі, у такій безпосередній манері, що маленький читач не просто сприймає інформацію, а вбирає в себе те, про що розповідає книжка. Прості, як на перший погляд, віршики мають і велику виховну силу. Адже в них йдеться про повагу до людей, природну потребу навчатися і трудитися.

Тематика дитячих творів Наталі Забіли дуже різноманітна. Це тематичні цикли про природу («Проліски», «Казки лісової кринички», «Навесні та влітку», «Восени та взимку», «Дванадцять місяців»), мініатюри про побут і пригоди дітей удома і в школі, у дитсадку і на прогулянці. Це справжня «материнська книга», яка весело й цікаво розповідає про світ речей і природу, вчить правил поведінки й формує певні моральні уявлення, образно, наочно й тактовно розповідаючи, «що таке добре й що таке погано».

Наталя Забіла — вроджена казкарка. Її казки беруть свої витоки з багатющої скарбниці української народної творчості. Без голої дидактики вона вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнайбільше відповідають світосприйманню дітей. Письменниця твердо обстоює право на «щасливий кінець», виходячи з несхитного переконання, що дитячу психіку дуже легко зранити. Аналіз творів Наталі Забіли свідчить про те, що письменниця у своїй творчості керується саме такими поглядами, враховуючи радісне сприйняття життя дитиною, її бажання, щоб добро завжди перемагало зло, щоб кожна, навіть найдраматичніша, історія мала щасливий фінал. Смуток, безвихідь, загибель героя можуть завдати дитині глибокої моральної травми. Тому її казки, як й інші твори для найменших, мають мажорне звучання: Плескачик (Колобок), зазнавши небезпечних пригод, все ж залишається живим, звірі з казки «Рукавичка» повертають загублену річ дівчинці, щоб не мерзли в неї руки, навіть Снігуронька в обробці казкарки йде з життя, не викликаючи смутку.

Талант Н. Забіли як дитячої письменниці з найбільшою силою розкрився не тільки в її поетичній творчості, але і в прозі. Серед її повістей та оповідань найбільшою любов’ю читачів користується повість «Катруся вже велика» (1955). На початку повісті Катрусі лише п’ять років. Так само, як інших своїх маленьких героїнь, Н.Забіла проводить її через роки життя, описує перші радощі, перші невдачі, перші помилки в житті та їх виправлення. Зростаючи, дівчинка дізнається, чим живуть її батьки, знайомі, як «дихає» місто. Своєрідне продовження повість отримала в оповіданнях «Телефон», «Катрусина стрибайка» і «Подорож до казкового лісу», у яких діють ті ж самі герої. Запам’ятовується читачам і повість «Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда» (1964) — твір фантастично-пригодницького жанру з добре відчутною суто забілинською мудрістю і ліричністю, м’яким гумором. Допитливому хлопчикові Юрчику його вчений дідусь дозволяє випробувати свої винаходи: чарівні таблетки, які зменшують або збільшують тварин і людей; чарівний апарат, який допомагає читати чужі думки тощо. Всі ці дива в руках дитини призводять до різних непорозумінь, пригод і кумедних ситуацій.

Значну сторінку вписала Н. Забіла і в українську драматургію для дітей. У фантастичній п’єсі «Перший крок» (1968), що розповідає про сиву давнину, діють первісні люди: Велика Мати — мудра, досвідчена жінка, яка править родом, та підлітки Юю й Оо. В основі драматичного конфлікту лежать події, пов’язані з прирученням Червоного Звіра-вогню. Одна з головних ідей твору, яку можна назвати перекиданням мосту між часовим простором, особливо наочно розкривається в образі Великої Матері, яка розумом осягає майбутнє, коли люди одомашнять тварин, навчаться освітлювати та обігрівати свої помешкання.

Драматична поема «Троянові діти» (1971) також веде читача у минуле. У ній авторка, використавши історичні матеріали — літописи, наукові праці про Київську Русь, народні легенди і перекази, написала поетичну історію заснування Києва трьома братами та сестрою, відтворила сиве минуле наших предків. Звісно, не слід сподіватися від художнього твору наукової точності, адже авторка створила твір-гіпотезу, твір-легенду, що чарує художньою правдою, поетичністю, високим почуттям патріотизму. Замість напівлегендарних постатей Кия, Щека, Хорива та Либіді зі сторінок постають образи живих людей, доля яких хвилює, викликає співпереживання. Розповідь про них романтично піднесена, свідомо стилізована під старовину.

У 1972 р. за фантастичну п’єсу «Перший крок» та драматичну поему «Троянові діти» Наталя Забіла першою в Україні була удостоєна премії ім. Лесі Українки.

У творчому доробку письменниці є чимало перекладів: переспів «Слова о полку Ігоревім», казки О. Пушкіна, вірші М. Некрасова, М. Лермонтова, К. Чуковського, С. Маршака, С. Михалкова та інших поетів.

Своє вагоме слово сказала Наталя Забіла і в поетичній публіцистиці для дітей, і в теоретичних розвідках з проблем дитячої літератури. Довгий час вона очолювала Харківську письменницьку організацію, редагувала популярний дитячий журнал «Барвінок», багато років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України.

Померла письменниця 6 лютого 1985 року в Києві.

Наталя Забіла подарувала дітям майже двісті книжок. І впродовж усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще. Наталя Львівна ніколи не загравала з юним читачем, а вела розмову з ним серйозно й шанобливо про речі дуже важливі, вселюдські моральні цінності та пріоритети, що залишаються незмінними в усі часи. Саме тому книжки письменниці й донині читають, знають, люблять.

Для відзначення ювілею дитячої письменниці радимо провести кілька заходів, розрахованих на читачів-учнів 1-4 класів (Додатки № 1-3).

До змісту Наступна

 
Останнє оновлення: 10/18/2019
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей