ІЛЛЯ ІЛЛІЧ МЕЧНИКОВ
(1845–1916)
І.І. Мечников працював у багатьох галузях біологічної науки і практично в усіх зробив видатні відкриття. Він — біолог і патолог, зоолог і ембріолог, бактеріолог та імунолог, творець еволюційної ембріології, теорії імунітету і запалення, батько світової геронтології. Геній І. Мечникова поєднував створення фундаментальних біологічних концепцій і тяжку діяльність в галузі практичної медицини. Ця діяльність іноді мала героїчний і жертовний характер. Так, працюючи в Одесі, І.І. Мечников провів дослід самозараження поворотним тифом, а в 1892 р. під час епідемії холери у Франції, вивчаючи способи боротьби з нею, випив культуру збудника смертельної хвороби.
Народився Ілля Ілліч Мечников у с. Іванівка Куп’янського повіту Харківської губернії в сім’ї гвардійського офіцера. Потяг до науки у хлопця виявився дуже рано. У восьмирічному віці він серйозно захопився ботанікою, у гімназійні роки — геологією і природознавством, відвідував також лекції з фізіології людини при Харківському університеті, читав наукову природничу літературу.
Завдяки винятковим здібностям І. Мечникова без іспитів прийняли у 1862 р. на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Юнак закінчив його за два роки, екстерном здавши потрібні дисципліни.
Потім було відрядження на острів Гельголад (1864), що у Північному морі, для підготовки кандидатської роботи, участь у з’їзді природознавців у Гіссені, де після цікавого виступу йому аплодувало поважне зібрання вчених.
Згодом І. Мечников працював у Новоросійському (Одеса, 1867–1868) та Петербурзькому (1868–1870) університетах. Потім були роки наполегливої праці на біостанціях і в лабораторіях, за кордоном і в Україні, магістерська і докторська дисертації і, нарешті, кафедра зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету, де працював професором із 1870 р. упродовж дванадцяти років.
У 1869 р. І. Мечников одружився з Людмилою Федорович, але щастя було недовгим. Дружина захворіла і померла. Це було тяжким ударом для вченого. Вийти з депресії і знову радіти життю допомогла Ольга Білокопитова, яка в 1875 р. стала другою дружиною І. Мечникова. Родом вона була з Попівки, що на Черкащині. Подружжя часто приїздили до батьків. І.І. Мечников обладнав там лабораторію. Саме в Попівці в 1882 р. вчений здійснив відкриття в галузі фагоцитозу. Своїми дослідами Мечников довів здатність клітин знищувати в організмі шкідливі речовини та мікроби, тобто заклав основи вчення про імунітет, за що в 1908 р. і одержав Нобелівську премію.
Фагоцитарна теорія І.І. Мечникова спочатку мала більше супротивників, ніж прибічників. У той же час Луї Пастер не тільки підтримав, а й запропонував талановитому вченому роботу у щойно створеному інституті в Парижі.
У 1886 р. І. Мечников очолив створену ним разом з М. Гамалією першу у Росії і другу в світі Одеську бактеріологічну станцію, яка мала займалася виготовленням вакцин, щепленням проти сказу тощо. Однак через перешкоди, що чинила йому офіційна влада, вчений вирішив виїхати за кордон.
У 1888 р. Ілля Ілліч переїхав до Франції і до кінця життя працював у Пастерівському інституті. Тут учений досліджував холерну інфекцію, сифіліс, туберкульоз, кишкові інфекції, антагонізм бактерій, закладаючи основи вчення про антибіотики; працював над проблемою старіння і розробив експериментальні підходи до вивчення старості.
І.І. Мечников став провісником нового напряму в лікуванні. Він вважав, що найкращим методом збереження здоров’я є стимуляція власних захисних сил організму. Нині цей напрям розвивається і його називають саногенезом. Учений також започаткував науку про здорове харчування — геродієтику. Його ідеї спричинили сучасне вивчення ентеросорбентів як речовин, що здатні затримувати старіння. Теорія старіння І. Мечникова викладена у двох його творах «Етюди про людську природу» та « Етюди оптимізму» (1907). Ці праці цікаво прочитати всім, навіть не спеціалістам в галузі біологічних наук.
У Парижі Ілля Ілліч не забував про батьківщину. Він шість разів приїздив в Україну і Росію, вивчав розповсюдження черевного тифу, чуми і туберкульозу.
В Інституті Пастера вчений пропрацював 28 років, примножуючи його славу і престиж. Для І.І. Мечникова характерним був постійний пошук світоглядних та моральних основ діяльності. Про це свідчить його остання книга «Сорок років пошуку раціонального світогляду» (1913), яка є світоглядним фундаментом для багатьох поколінь людей науки.
Події, пов’язані з початком Першої світової війни, важко вплинули на І.І. Мечникова. У нього загострилася хвороба серця, що призвело до смерті. Великий учений помер 1916 р. у Парижі. Урна з прахом згідно з його волею зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту.
Світове товариство вшанувало величезні заслуги І.І. Мечникова перед людством. Ілля Ілліч був обраний членом Англійського королівського товариства, Паризької медичної академії і Шведського медичного товариства, почесним членом Віденської, Нью-йоркської, Ірландської, Румунської, Празької, Бельгійської академій наук, почесним академіком Київського університету, а також Російської академії наук.
Ім’я І. Мечникова присвоєно Інституту мікробіології та імунології Академії медичних наук України, Одеському науково-дослідному інституту вірусології та епідеміології, Українському науково-дослідному протичумному інституту Міністерства охорони здоров’я України (м. Одеса). Його ім’я носить Одеський національний університет, на його честь названі вулиці у Києві, Дніпропетровську, Львові.
Наведений нижче список літератури допоможе глибше дізнатися про життя та діяльність цієї геніальної людини.
Ганіткевич Я. [Ілля Ілліч Мечников] / Я. Ганіткевич // Історія української медицини в датах та іменах. — Л., 2004. — С. 226.
Історія в обличчях / матеріал підгот. М. Кушнір // Хімія. Біологія. — 2005. — С. 2–3.
Нікітенко Л. Листи щастя : кохання свого життя всесвітньо відомий біолог Ілля Мечников знайшов у селі Попівці на Черкащині / Л. Нікітенко // Україна молода. — 2008. — 20 груд. — С. 12.
Син України, громадянин світу // Календар знамен. і пам’ят. дат : 2005, ІІ кв. / авт.-уклад. О.В. Булгак [та ін.]. — К., 2005. — С. 47–52.
Шаров І. Мечников Ілля Ілліч / І. Шаров // 100 видатних імен України. — К., 1999. — С. 252–255.