Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Вакансії
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Клуби за інтересами
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

   Письменник Іван Андріанович Багмут був невситимим мандрівником. Свою любов до подорожей пояснював так: «Бачити життя, людей, свою країну. Ні, не так. Насамперед хотіти бачити. Так хотіти, щоб ви не могли всидіти вдома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя». Син письменника згадував, що йому рідко доводилось бачити батька. Навіть інтер’єр кабінету письменника був незвичним: «На підлозі — шкіра великого бурого ведмедя, на стіні — роги оленя, на письмовому столі — ікла вепра — дикого кабана. Невід’ємним атрибутом кабінету І. Багмута була географічна мапа. Біля неї часто можна було побачити невтомного мандрівника, який намічав і обдумував майбутні маршрути». (І. Заєць). Маршрути подорожей Івана Андріановича пролягали через Карелію, Алтай, узбережжя Охотського моря, Казахстан, Індію, Європу, Кубу… Письменникові не один раз доводилось ризикувати життям: то він висів у горах над проваллям (був альпіністом), то потрапляв у страшні сибірські хуртовини, а то долав на плотах річкові пороги. І всюди були зустрічі з цікавими людьми, споглядання природи, знайомство з різним способом життя. Оскільки Іван Андріанович мав поетичну душу і легко сходився з людьми, це стало багатим підґрунтям для написання його творів — нарисів, оповідань, повістей.
   Народився Іван Андріанович Багмут 7 червня 1903 року у селі Байбаківка Царичанського району Дніпропетровської області у багатодітній сім’ї сільського вчителя, викладача математики у церковноприходській школі. Мати майбутнього письменника була талановитою вишивальницею. Після закінчення сільської школи хлопець вчився у класичній гімназії та учительській семінарії, щоб здобути професію вчителя. Отримавши диплом, працював у Байбаківській школі. У 1922 році став студентом Харківського сільськогосподарського інституту, потім здобув літературну освіту. Харків тоді був столицею України. Іван Андріанович включився в активне літературне життя. Тоді ж він став подорожувати. На матеріалах цих подорожей написав кілька книг нарисів: «Подорож до Небесних гір», «Карелія», «Вибухи на Півночі» та ін. За вигаданим звинуваченням у 1935 році письменника було засуджено на 6 років позбавлення волі. Відбував покарання у республіці Комі. Термін заслання закінчився у 1941 році. Після звільнення був начальником геолого-розвідувальної партії. Коли почалася війна з німецькими завойовниками, письменник попросився на фронт. Його прохання задовольнили. Але 1943 року Івану Андріановичу у результаті тяжкого поранення ампутували ногу. Письменник повернувся до Харкова і деякий час працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. А потім перейшов на творчу роботу. Фронтове життя знайшло відображення у повісті «Записки солдата». На цю тему письменник написав ще кілька творів, зокрема відому повість «Наш загін «Смерть фашистам!».
   Діяльна натура письменника не витримувала «ув’язнення» у стінах квартири. І, спираючись на палицю, письменник продовжував свої подорожі. Про пережите і побачене вирішив розповісти дітям. Так з’явилась книжка «Господарі Охотських гір», яка приваблює своїм пригодницьким сюжетом, пізнавальними описами картин природи, життя північного племені орочів. Про працю як велику школу життя повість письменника «Голубе плесо». Серед головних героїв твору найбільше запам’ятовується хлопчина Панас, який з ентузіазмом працює на спорудженні ставка. А ще повість притягує дотепними та смішними епізодами. Іван Андріанович — справжній майстер оповідання для дітей і про дітей, в яких знайшли відображення багато життєвих історій. Це і спогади власного дитинства, коли був цар і поміщики («Шматок пирога», «Злидні»), і враження від далеких подорожей («Гарячі джерела»). Оповідання його невеликі за обсягом, лаконічні, але мають реалістичні і, водночас, захоплюючі сюжети. 1947 року видавництво «Молодь» запропонувало І. Багмуту написати книжку про суворовців. Суворовські та нахімовські військові училища почали створювати з 1943 року. Письменник їде в суворовське училище в Чугуїв Харківської області. Поселяється там, стає членом колективу, записує розповіді, враховує поради. Так народжувались герої повісті «Щасливий день суворовця Криничного». В українській літературі для дітей вона стала помітним явищем. Повість виховувала самостійність, мужність залишатися самим собою у критичних ситуаціях. І цим відрізнялась від більшості тодішніх творів для дітей.
   Якось під час зустрічі з дітьми Іван Андріанович пообіцяв написати жартівливу книжку. Нею стала повість «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим». Письменник написав кілька п’єс, це такі твори: «Одного разу в колгоспі», «Ясне питання», «Степи цвітуть». П’єси засвідчили хист І. Багмута як комедіографа. Лебединою піснею І.А. Багмута стала повість «Життєпис слухняного хлопця» (1969 р.). Будучи автобіографічною, вона не є біографією письменника, описом його дитинства та юності. У ній відобразився життєпис його покоління.
   1973 року Іван Адріанович Багмут став лауреатом головної «дитячої» премії у галузі літератури — премії імені Лесі Українки, за такі твори: «Наш загін «Смерть фашистам!», «Щасливий день суворовця Криничного», «Голубе плесо», «Шматок пирога».
   Уся творчість письменника пройнята вірою в людину, у те, що людська праця і розум здатні подолати усілякі перешкоди. Творчість І. Багмута різноманітна. Він вигадник, любитель романтичних пригод і глибокий реаліст. Разом з тим письменник був людиною свого часу і це знайшло відображення у його творах. Як написав відомий поет Б. Бичко, «Той, хто прочитає твори Івана Багмута назавжди залишиться вдячним йому за ті хвилини радості, які могли дати тільки справжнє мистецтво, справжня художня література».
   Помер письменник 20 серпня 1975 року у Харкові, де і похований.

Вибрані твори. В 2 т. Т.1. Щасливий день суворовця Криничного : повісті

   Розпочинає книжку повість «Щасливий день суворовця Криничного». Її герої — учні школи. Але школи незвичайної. Ігор Криничний, Петро Маслюк, Юрко Череда, Костя Мовчан вчаться у військовій школі — суворовському училищі. Вони — майбутні військові, офіцери, діти недавньої страшної війни, що зробила їх круглими сиротами, чи напів сиротами. Головний герой повісті — Ігор Криничний. Його тато загинув на війні. А мама живе у місті біля моря. У майбутньому Ігор хоче стати морським капітаном, а поки що мріє здійснити подвиг. Хоча хлопцеві лише одинадцять років, і на зріст він низенький «від горшка — два вершка», але він не боягуз. До того ж негайно ладен довести свою хоробрість. Але ж хіба це так важливо принести, нехай навіть із підземелля, де гітлерівці мучили людей, пачку цигарок Петрові Маслюку (до того ж, знаючи, що у стінах училища палити заборонено)? Хлопчина розуміє дріб’язковість такого вчинку. Згодом Ігор здійснює справжній подвиг, але за інших обставин. Тоді генерал дякував суворовцю Ігореві Криничному за витримку і мужність, «…високе почуття дружби і справжню військову кмітливість». А потім настав щасливий день юного суворовця Ігоря Криничного. У повісті описано багато цікавих подій, пов’язаних з навчанням саме у військовій школі, змальовано цікаві вправи, що виховують любов до Батьківщини, загострюють пам’ять, увагу, привчають бути пильними.
   У цьому томі вміщено ще три твори І. А. Багмута. Це пригодницько-романтична повість «Господарі Охотських гір». У ній розповідається про жителів азійської Півночі орочів, їхній побут, звичаї, сувору природу. Повість «Записки солдата» — мужня правда про тяжкий подвиг наших людей у роки війни з гітлерівцями. Кожен аркуш повісті, за словами поета Валентина Бичка, це «…репортаж, сповнений пекучого болю за тимчасові невдачі і щирої радості за кожну, хай навіть і маленьку перемогу. Вона додає до багатьох різноманітних характерів наших воїнів ще один неповторний характер — характер самого автора, невтомного трударя війни, розвідника, бійця залізної снаги і невтомної витримки». Завершує том повість «Наш загін «Смерть фашистам!». У ній розповідається про підпільний загін твоїх однолітків, що боровся на нашій землі з гітлерівцями у роки війни.

Вибрані твори. В 2 т. Т. 2. Пригоди чорного кота Лапченка : повісті та оповідання

   Якось під час зустрічі зі своїми читачами І. А. Багмут пообіцяв їм, що напише жартівливу книжку. І дотримав свого слова, створивши жартівливу повість «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим». Як зрозуміло з назви, кіт Лапченко — головний герой цієї повісті з казковим сюжетом. Він — тварина розумна, спостережлива, наполеглива, любить пофілософствувати. Лапченко бачить усі достоїнства і вади людей. І, оскільки навчився писати, вирішив свої спостереження описати у книжці т ому, що деякі вчинки людей дивують кота. І Лапченко у книжці ділиться з людьми «…враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби». Цю повість можуть прочитати і дорослі, щоб краще зрозуміти свою людську сутність.
   Але, як і усі коти, Лапченко трохи шкідливий. То хазяйську вазу розіб’є, то з’їсть косметичний крем господині, то поласує котлетами з каструлі. За що і отримує найчастіше віником по спині. І не тримається довго в одного хазяїна, а переходить із рук в руки, живе у різних місцях. І кругом чомусь навчається. А ще з Лапченком відбувається багато смішних пригод та майже детективних історій, як це трапилось на водосховищі у рибному господарстві, де кіт на той час проживав. І, якщо ти уважно прочитаєш повість, то як і кіт Лапченко, добряче збагатишся знаннями, що стосуються розведення та вирощування риб.
   У цей том увійшла також повість «Блакитне плесо» та п’ятнадцять оповідань І.А. Багмута. Вони невеликі за об’ємом, чіткі за сюжетами, різноманітні за змістом, глибокі за характерами героїв, просто і легко читаються.

 
Останнє оновлення: 8/16/2019
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей