Національна бібліотека України для дітей
     
Віртуальна довідка1
Наша адреса:
03190, Київ, вул. Януша Корчака, 60
 
Написать письмо
 
 
   
Пошук по сайту  
 
Skip Navigation Links.
Про бібліотеку
Загальна інформація
Режим роботи
Контакти
Структура
"Вікно в Америку"
ЗМІ про бібліотеку
Спонсори
Благодійний фонд розвитку
Державні закупівлі
Послуги та сервіси
Новини
Замовлення екскурсій
Масові заходи
Клуби за інтересами
Психологічна служба
Віртуальна довідка
Версія для слабозорих
Електронні ресурси
Електронний каталог
Електронна бібліотека
Видання бібліотек для дітей
Інтерактивні ресурси
Ключ
Почитайко
Т.Г. Шевченко для дітей
Книжковий експрес з минулого
«Україно, ми твої діти» (серія)
Бібліотека у форматі Д°
Природа і людина (рек. покажчик)
Музей книги
Творчість дітей
Освітні заклади Києва
Пам'ятні літературні дати
Вибрані Інтернет-ресурси
Для дітей
Для дорослих
Дитячі бібліотеки в Інтернет
Це важливо знати
Читання - справа сімейна
ІнфоТека для дітей
ІнфоТека для дорослих
Інтернет-безпека для дітей
Інтернет-безпека для батьків
На допомогу бібліотекареві
Професійні новини
Бібліотеки України для дітей
Мережа бібліотек України для дітей
Національна секція IBBY
Асоціація дитячих бібліотекарів
Сторінка методиста
Проект "КОРДБА"
Інформаційна культура користувачів
Бібліотека + IT
Нові книги України
Книги обмінного фонду

Вступ

    Дитяча література... Багато років письменники, критики, літературознавці, читачі намагаються знайти відповідь на питання: у чому її головна місія? Чим вона відрізняється від дорослої? Як потрібно писати для дітей? Певно, ці питання із категорії, так званих, вічних, бо кожне покоління відповідає на них по-своєму. Тривалий час вважалося, що книга для дітей має повчати, передавати досвід поколінь, виховувати. Дорослі ніби стояли над дітьми, намагаючись донести до їхньої свідомості вічні істини та відомості про буття. Згодом, приблизно із середини минулого століття, ситуація змінилася: діти на повний голос заявили про те, що вони нічим не гірші за дорослих, а може, кращі й розумніші. У вічному конфлікті батьків і дітей дитяча література стала на бік останніх. Про це свідчать хоча б герої Астрід Ліндгрен або Крістіни Нестлінгер. І тоді вже дорослі відчули, що діти їх не розуміють.

    Але дитяча книга — не лише засіб виховання, її місія — не лише виховувати і розважати. Це — унікальна можливість спілкування між людьми. Передаючи не лише знання, а й емоційний заряд любові, який рівною мірою необхідний кожному у будь-якому віці, звертаючись як до дитини, так і до дорослого зарубіжна дитяча література останніх двох десятиліть ніби стерла невидимі грані між дитинством і дорослістю. Про це свідчать книги Філіпа Пулмана, Девіда Амонда, Жаклін Уілсон (Англія), Ульфа Старка і Марії Гріпе (Швеція), Йона Колфера (Ірландія) і Клауса Гагерупа (Норвегія), Корнелії Функе і Пауля Маара (Німеччина), Юти Трайберг (Австрія) і Енн Брашерес (США). При усьому різноманітті жанрів сучасної дитячої літератури зарубіжжя досить важко визначити ту вікову категорію, до якої звертаються ці автори, адже вони однаково цікаві і дітям, і дорослим. Ці книги краще за все можна визначити англійським висловом — «for young adults» — «книги для юних дорослих», «книги для тих, хто дорослішає». Саме так пропонуємо назвати виставку творів сучасної зарубіжної літератури для дітей, де можна представити твори Філіпа Пулмана, Жаклін Уілсон, Йона Колфера, Корнелії Функе, Марії Гріпе, Ульфа Старка (Додаток 1, інші назви «До шістнадцяти років...», «Пишуть сьогодні для тебе...», «Сучасники Гаррі Поттера»). Вважаємо, що така виставка буде цікавою для читачів-учнів 5-9 класів, оскільки на ній будуть представлені твори різних жанрів на будь-який читацький смак. Добре було б лишити біля виставки книгу відгуків, де читачі можуть поділитися своїми враженнями про ту чи іншу книгу або автора, а також порекомендувати її ровесникам.

    Якщо запитати будь-кого, яку книгу із сучасної дитячої зарубіжної літератури він може назвати, відповідь не важко передбачити: «А! «Гаррі Поттер!». Незважаючи на полярність думок (від обожнювання до різкого неприйняття), які викликав герой Джоани Ролінг, мусимо визнати, що маємо дякувати малому чарівнику, кумиру сучасних дітей. По-перше, він знову привернув дитячу увагу, розбещену телебаченням, комп’ютерними іграми та Інтернетом, до книги. По-друге, врешті-решт з’явився герой, який, попри всі свої чаклунські здібності, виявився близьким та зрозумілим дітям своїми переживаннями, страхами, проблемами, допомігши їм краще зрозуміти себе і світ, в якому вони живуть. А якщо для цього жанр реалізму — затісний, то чому б не покликати на допомогу магію і чаклунство, вдало перемішавши жанри фентезі і соціальну сатиру, детектив і психологічну прозу, захоплюючий з першої до останньої сторінки сюжет і серйозні філософські роздуми про вічні цінності і проблеми буття.

    Усе сказане стосується і всесвітньо відомих книг англійського сучасного письменника Філіпа Пулмана, лауреата премії Астрід Ліндгрен 2005 року, чиї твори, зокрема тетралогії «Темні початки» та «Саллі Локхарт» («Салли Локхарт», рос. пер.), посідають почесне місце серед сучасної фентезі. Створюючи власні фантастичні світи, Пулман надає їм риси реальних історичних епох, примушуючи читача замислюватися про реальні проблеми. «Книги Філіпа Пулмана — у всякому разі, кращі з них і, перш за все, трилогія «Темні початки», — чимось невловимо нагадують братів Стругацьких. Ця схожість лежить не в площині сюжету чи стилю і, звісно, не в декларованому письменниками «атеїзму». Ця схожість в їх постійному настроюванні на діалог, готовності до полеміки, до суперечки, одним словом, до того, що нібито ненароком, поволі змушує читача думати, або погоджуючись з доказами своїх опонентів, або висуваючи аргументи проти».1

    Посперечатися із Гаррі Поттером здібностями і популярністю може і Артеміс Фаул — дванадцятирічний вундеркінд, герой серії романів сучасного ірландського письменника Йона Колфера. Назвати його позитивним взірцем для підлітків важко, адже саме у ньому письменник, за власним визнанням, втілив риси найвидатніших злочинців. Він ніби знущається над прагненням до успіху будь-якою ціною. Ах, ви захоплюєтеся всякими там Рокфеллерами та Морганами, що розбагатіли шляхом махінацій або навіть прямого криміналу? То ось вам юний цинічний, але до біса розумний злочинець, що плює на суспільну мораль, зате виходить переможцем! Проте не так вже й просто плюнути на мораль без наслідків, адже кожен наш вчинок — це крихти, які зважуються на терезах добра і зла? Яка з них переважить? У таку ситуацію потрапляє Мег Фін — героїня твору Йона Колфера «Список бажань», малолітня злочинниця, яка гине вже на перших сторінках роману, але не може втрапити ні до раю, ні до пекла — шанси однаково рівні. Отже, Мег знову відправляють на землю, щоб допомогти старому Лоурі, якого вони пограбували із приятелем Ригачкою, виконати чотири найзаповітніші бажання. Без нудного моралізаторства, проте з добрим гумором (чого лише варті осучаснені картини потойбічного життя!) автор роздумує про сенс життя, проблеми батьків і дітей, необхідність прощати і робити добро, відповідальність за свої вчинки... Чи зацікавить дітей ця книга? Безперечно, особливо якщо бібліотекарі поводитимуться так, як їхня ірландська колега місіс Мерфі — героїня повісті Йона Колфера «Дуже страшна місіс Мерфі» («Очень страшная миссис Мерфи», рос. пер.), яка знайшла найефективніший спосіб долучення дітей до читання і перетворення їх із книгоненависників на завзятих книголюбів. В її бібліотеці не можна ні посміхатися, ні бешкетувати, ні навіть кроку ступити з килима, а лише сидіти поруч з книжковими стелажами кілька годин поспіль. Хіба не потягнеться малий бешкетник у таких нестерпних умовах за «Томом Сойєром» чи «Хоббітом», а прочитавши одну-дві сторінки, не захоче читати ще. Якщо бібліотекарі і не скористаються методами дуже страшної місіс Мерфі, то все ж таки радимо використати цей смішний, дотепний і дуже корисний твір для постановки вистави у театральних гуртках і студіях дитячих бібліотек, яка буде доречною, наприклад, під час проведення Всеукраїнського тижня дитячого читання або у Всеукраїнський день бібліотек.

    Як бачимо, проблема дитячого читання вирішується дорослими, причетними до дитячої книги, по-різному. Також різні причини примушують вчителя, соціального працівника чи художника взятися за перо або пензель (або сісти за клавіатуру комп’ютера), щоб спробувати свої сили у царині красного письма. Одна з найвидатніших німецьких письменниць сучасності Корнелія Функе, яка багато років працювала з дітьми-інвалідами, стала письменницею для того, щоб розфарбувати яскравими барвами фантазії світ для тих, хто з дитинства обділений радістю повноцінного життя і спілкування. Героями її книг «Король злодіїв» («Король воров», рос. пер.), «Мисливці за привидами» («Охотники за привидениями», рос. пер.), трилогії «Чорнильне серце», «Чорнильна кров», «Чорнильна смерть» стали діти і підлітки, а реальний світ переплітається із химерним та фантастичним. Так трапилося із героїнею «Чорнильного серця», дванадцятирічною Мегі, батько якої, палітурник Мо, володіє чарівною властивістю оживляти героїв тих книжок, які він читає вголос. Але ж у книгах існують не лише позитивні персонажі, а такі, як жорстокий владолюбний Капрікорн та його підлеглі. У наш час, коли читання замінюється споживанням інформації, книги — павутиною Інтернету, а співчуття книжковим героям — спостеріганням за захоплюючими сюжетними колізіями, Корнелія Функе розглядає книжки як рівноправну частину нашого життя, об’єкт любові, турботи і захисту. Серед інших фентезі-історій це фактично єдине зізнання любові до книжки, до паперу, і до чорнила, яке літерами вимальовує казкові образи, здатні втручатися у реальне життя. Ця любов авторки ненав’язливо, тактовно прищеплюється читачеві, а якщо ще й додати епіграфи до кожного розділу, взяті зі скарбниць світової дитячої літератури — від Редьярда Кіплінга до Рональда Даля — то, певно, видавцям слід саме «Чорнильне серце» видати у серії «Для тих, хто не любить читати», а бібліотекарям — запропонувати як найефективнішу книгу, яка перетворить нечитача на читача, а читача поверхового — на читача вдумливого. Використовуючи повість Корнелії Функе, радимо провести для читачів-учнів 5-9 класів літературну гру «Пригоди навколо Книги» за прикладом телевізійної гри «Розумники і розумниці» (Додаток 2).

    Вдумливим читачам адресовані книги відомої сучасної шведської письменниці Марії Гріпе, яку небезпідставно називають спадкоємицею Астрід Ліндгрен. Написані ще у 70-х роках минулого століття, вони стали відомими українському і російському читачеві не так давно, адже містична проза Марії Гріпе не вкладалася у рамки соціалістичного реалізму радянських часів. Та й взагалі її твори — філософська казка «Діти склодува», психологічна повість «Елвіс Карлсон», таємничо-містичні книги «Сесилія Агнес — дивна історія» («Сесиллия Агнесс — странная история», рос.пер.) або тетралогія про Кароліну («Тень на каменной скамейке», «Дети теней», «... И белые тени в лесу», «Тайник теней»), детектив «Гнойовий жук літає у сутінках» («Навозный жук летает в сумерках», рос. пер.) — важко вкладаються у певний жанр. Проте є у них спільні риси, за якими легко впізнати твори Марії Гріпе серед інших книг: самотність і неприкаяність героїв, заплутані лабіринти людських стосунків, тривога, недосказаність, імпульсивність, баланс між реальністю і вигадкою, містикою і філософією.

    Загальновідома істина: книга — джерело знань, за її допомогою дитина пізнає світ. Сучасний англійський письменник Девід Амонд, лауреат премії Андерсена 2010 року вважає, що дорослі, даючи дітям лише механістичне уявлення про навколишній світ, тим самим підрізають крила їхній фантазії. Його книгу «Скелліг» («Скеллиг», рос. пер.) також зараховують до жанру фантастики, але сам письменник впевнений, що працює у жанрі магічного реалізму, а дива у його книгах — буденними. Хто такий Скелліг? Про це не знає навіть герой книги, хлопчик Майкл, який знаходить невідому нещасну істоту у старому гаражі. Але ні йому, ні його дивній подружці, чорноокій Міні, не так вже важливо, хто він і звідки: вони у міру сил допомагають Скеллігу, годують його, лікують. Добра справа змінює світ: врятований дітьми Скелліг допомагає маленькій сестричці Майкла, яка народилася із важкою хворобою серця. А сам зникає безслідно, лишаючи дітям питання: «Навіщо людині лопатки?.. Невже колись ми вміли літати і звідти у нас росли крила? Ті крила, які у жодному випадку не можна підрізати».

    Не заважайте дітям пізнавати цей світ у всіх його барвах, навіть найпохмуріших, не ховайте від них знання про те, що існують горе, хвороби, смерть — такі думки червоними нитками проходять на різних сторінках книжок сучасних дитячих письменників. Проте робити це слід тактовно і дуже обережно. Хворий на лейкемію Мемет із однойменного оповідання сучасного німецького письменника Пауля Маара не впевнений, чи зможе він колись одужати. Але у лікарні дідусь Менцель, в якого шансів вижити ще менше, аніж у Мемета, радить своєму малому товаришу по нещастю: «Немає нічого страшнішого за самий страх! Є один перевірений спосіб позбутися страху. Постарайся чітко уявити, що з тобою буде через десять чи двадцять років. Чим ти займатимешся. Ким станеш. А якщо в це щиро повірити, то воно обов’язково станеться!». І коли збувається заповітне бажання старого Менцеля — зустріч зі шкільним товаришем, — це стає найкращими ліками для хлопчика: Мемет яскраво уявляє, чого він прагне у житті: «Коли я виросту, то матиму багато-пребагато друзів. І ми будемо гуляти собі на сонечку і йти поруч — нога в ногу».2

    Схожу ситуацію описує і сучасний французький письменник Ерік-Емануель Шмітт у повісті «Оскар і Рожева Дама» («Оскар и Розовая Дама», рос. пер.). Допомогти десятирічному Оскару, змученому хворобою, жахом, розпукою, вже не може ніхто — ні лікарі, ні батьки. І єдина людина, яка його розуміє і розумно розраджує — це нянечка з лікарні, Рожева Дама, у минулому, за її словами — чемпіонка з боротьби. Саме за її порадою Оскар пише листи до Бога і проживає свої останні дні, які випадають перед святом Різдва так, ніби один день йде за десять років. Ні, різдвяного дива у цій історії не відбувається: Оскар помирає. Але помирає, не лише виростаючи духовно за кілька днів, але й допомагаючи іншим людям по-новому подивитися на життя. Саме це не дозволяє перетворитися його трагічній історії ні на сентиментальну, ні на жорстоку безнадійну розповідь.

    Для того, щоб жити, малій або великій людині потрібна любов. Глибоко нещасні ті, які позбавлені її змалечку — саме звідти витоки дитячої жорстокості, цинізму, душевної черствості та егоїзму. «... Я пишу про знедолених дітей, які не мають свого місця у житті, я пишу про дітей, які тужать за любов’ю, розумінням, визнанням...», — зізнається сучасна американська письменниця Кетрін Патерсон, лауреатка премії імені Г. Андерсена 1998 року.3 Її одинадцятирічна героїня повісті «Прекрасна Гіллі Хопкінс» («Великолепная Гилли Хопкинс», рос. пер.) рано засвоїла урок: щоб вижити, потрібно бути жорстокою. Злою, мстивою, такою, яка не вміє любити і не знає, що це таке, коли тебе люблять — Гіллі потрапляє у родину жінки Троттер. Вона сприймає дівчинку такою, як вона є, розуміє її, відповідає на всі витівки безмежним терпінням. Не виправдовуючи вади своєї героїні, автор переконливо показує той шлях духовного розвитку, що проходить Гіллі завдяки цій непримітній жінці. «Не можна чекати від життя тільки хорошого. Не буває так. Ніхто тобі нічого не винен», — впевнена Троттер. — «Але якщо життя таке погане, чому ж ти така щаслива?» — «Хіба я сказала «погане»? Я сказала «нелегке». Та коли добре зробиш нелегку справу, тоді й зрадієш».4

    Темні сторони цього життя мало не від самого народження пізнають і героїні сучасної англійської письменниці Жаклін Уілсон: мати покидає у притулку малу Трейсі Бікер («Щоденник Трейсі Бікер», «Дневник Трейси Бикер», рос. пер.), новонароджену Ейпріл викидають на смітник («Дівчина-знахідка», рос. пер. «Девочка-находка»), сестри Стар і Долфін живуть із психічно хворою матір’ю-алкоголічкою («Розмальвована мама», рос. пер. «Разрисованная мама»), родину Пруденс і Грейс тиранить батько-деспот («Уроки кохання», рос. пер. «Уроки любви»), над дівчинкою Дарлінг знущається вітчим, і захистити від нього не може навіть любляча бабуся («Секрети», рос. пер. «Секрети»). Проте, на думку письменниці, вихід можна знайти навіть із найбезнадійнішої ситуації, головне — не втрачати здатності до співчуття і почуття гумору, навіть коли невесело. Тому попри усе, повісті Жаклін Уілсон життєствердні, сповнені оптимізму, гумору, а її героїні — дівчата із сильним характером: вони можуть помилятися, діяти необачно, але, врешті-решт правильно оцінююють і себе, і оточуючих. Взагалі повісті письменниці — це типова література для дівчат-підлітків. Особливо це стосується її книг «Дівчата у пошуках кохання» («Девчонки в поисках любви», рос. пер.), «Дівчата женуться за модою», («Девчонки в погоне за модой», рос. пер.), «Дівчата гуляють допізна» («Девчонки гуляют допоздна», рос. пер.), «Дівчата в сльозах» («Девчонки в слезах», рос. пер.). Проблеми і комплекси підліткового віку, перше кохання, конфлікти із батьками та вчителями є зрозумілими будь-якій тринадцяти-п’ятнадцятирічній дівчині, яка вважає себе дорослою, але, по суті, лишається ще впертою неслухняною дитиною, як подруги Еллі, Магда і Надін. Проте за впертістю і неслухняністю — бажання, щоб тебе зрозуміли і бажання зрозуміти саму себе. Саме це бажання і задовольняє письменниця із хитрим розрахунком: якщо дівчата-читачки не слухають дуже розумних і нудних дорослих, то нехай прислухаються до своїх ровесниць. Звертаючись до творчості Жаклін Уілсон, для читачок-учениць 7-9 класів радимо провести літературне шоу «Дівчача тусовка, або Жаклін Уілсон — це круто!», у ході якого використати елементи диспуту, інсценівки уривків з творів, «зустрічі» із героїнями письменниці, а також численні конкурси (Додаток 3). Вважаємо, що проведення такого заходу не лише популяризуватиме творчість Жаклін Уілсон, але й спонукатиме підлітків до невимушеного живого спілкування, у ході якого вони можуть висловлювати свої думки про те, що їх тривожить.

    Життя сучасних зарубіжних підлітків мало чим відрізняється від українських, якщо мати на увазі розваги, комп’ютеризацію і раннє статеве дозрівання. У них вирують ті ж самі пристрасті, наслідком яких в одну мить стають «дорослі» проблеми випадкової вагітності і невчасного материнства-батьківства. У непросту, хоча, на жаль, типову для нашого часу ситуацію потрапляє і Гізела, героїня роману сучасної австрійської письменниці Юти Трайберг «Синє озеро сьогодні зелене». Гізела вагітна, мати наполягає, щоб вона закінчила навчання, батько зовсім безпорадний, а її хлопець Георг пропонує їй жити разом. Роман зображує нам класичну проблему батьків і дітей. Гізела вчиться бути матір’ю, але вже не хоче бути слухняною донькою. Ії не покидає відчуття, що у боротьбі за любов маленької Ірени, вона має за суперницю рідну матір. Сама автор не стає ні на чий бік, а «підштовхує» обох жінок до порозуміння, хоча розводить їх по обидва боки барикад у бойових діях за новонароджену дитину. Ким є насправді її матір — спрутом, що придушує будь-яку надію дівчини на власне життя, чи дбайливою, занадто дбайливою, матусею? Ким є Георг — жалюгідним глевтяком із поглядом зацькованого пса чи порядним, до безтями закоханим хлопцем? Чи є справді Гізела творцем свого життя? Чиїми очима вона дивиться на світ? У цих роздумах Гізела знову йде до свого улюбленого лісового озера. До озера кольору свого настрою...

    Світовим бестселером став перший роман американської письменниці Енн Брашарес «Товариство Чарівних Джинсів» та його продовження («Дівчата у Джинсах шукають кохання (Друге літо Товариства)», «Доросле життя дівчат у Джинсах»). Описуючи віддану дружбу чотирьох дівчат, об’єднаних у Товариство Мандрівних Джинсів завдяки чарівному талісману — джинсам із секонд-хенду, які підходять усім чотирьом подругам із різними фігурами, — авторка підіймає питання, з якими зустрічається тією чи іншою мірою кожна людина: вічна проблема стосунків батьків і дітей, пошук власного коріння і свого місця у житті, впевненість у собі і самореалізація у творчості, кохання і дружба. Вміємо ми відпускати минуле, чи живемо із тягарем колишніх переживань? Чи варто відкрити серце коханню, коли серце вже розбите? Чи розуміємо ми оточуючих нас людей, насамперед — найближчих? Не даючи прямої відповіді на запитання, авторка примушує читача переживати разом з Кармен батькове одруження, а потім материне заміжжя і появу братика-суперника, смерть дванадцятирічної Бейлі разом із Тіббі, пошуки кохання і власного коріння разом з Ліною і Бріджит. І разом з героїнями шукати відповідь на питання: як можна подолати перешкоди із високо піднятою головою?

    Без найменшого нудного моралізаторства, але з добрим гумором та ніжністю до своїх героїв описує пригоди невдахи-страхополоха Маркуса та його практичного розумного друга Сігмунда сучасний норвезький письменник Клаус Гагеруп у циклі повістей про тринадцятирічного Маркуса (українською мовою перекладені «Маркус і Діана. Світло Сіріуса» і «Маркус і дівчата»). Маркус Сімонсен, прозваний Мавпусом, лякається дівчат і водночас закохується по черзі в однокласниць, збирає автографи відомих людей і зустрічається із кінозіркою Діаною Робертс, переживає за власне боягузтво і постійно потрапляє у кумедні історії, зрежисовані другом. Він — типовий невпевнений у собі, але добрий і чуйний хлопець із багатою фантазією. Юним читачам він допоможе із гумором ставитися до самого себе і складних ситуацій у житті, дорослим — згадати власний підлітковий вік і краще зрозуміти своїх дітей, усім уважніше придивитися до тих людей, найчастіше невдах, яких називають диваками, тому що саме без них цей світ був би нудним і безбарвним.

    «Диваки і зануди» («Чудаки и зануды», рос. пер.) — так називається одна із повістей сучасного шведського письменника Ульфа Старка, яку можна назвати візитною карткою письменника. Звісно, майже усі герої письменника —диваки, і не просто диваки, а ті, які впевнено втілюють у життя дивацтва і примушують дуже дорослих і правильних читачів по-іншому подивитися на ту або іншу ситуацію. Так, Сікстен («Сікстен», рос. пер.) одружує власного батька, щоб звільнитися від його надмірного опікування. Берра, в якого немає дідуся, вибирає його для себе у будинку для людей похилого віку («Чи вмієш ти свистіти, Йоханна?», «Умеешь ли ты свистеть, Йоханна», рос. пер.). Малий Ульф перевдягається дівчинкою для того, щоб його сестричка, яка померла ще до народження, змогла подивитися на цей світ його очима («Моя сестричка — янгол», «Моя сестренка — ангел», рос. пер.), а дванадцятирічна Сімона, яку в новій школі прийняли за хлопця, впевнено грає цю роль протягом кількох днів, що призводить до низки кумедних подій («Диваки і зануди»). Письменник вважає, що сьогодні головною місією дитячої книги є та надія, яку вона дарує читачеві, адже нестача оптимізму у дитинстві призводить до тероризму у дорослому житті. З цим висновком важко не погодитися.

    Для популяризації сучасних зарубіжних авторів, які пишуть для дітей, пропонуємо провести для читачів-учнів 7-9 класів своєрідний театралізований огляд літератури під назвою «А ви вірите у дива»? (Додаток 4). Під час проведення такого заходу читачі матимуть можливість познайомитися із героями книг сучасної зарубіжної дитячої літератури та їх авторами. Дещо завеликий обсяг сценарію дасть можливість працівникам дитячих бібліотек працювати з ним, виходячи із власних можливостей: наявність літератури, відповідних матеріалів, матеріально-технічної бази тощо.

    Протягом багатьох років вважалося, що дитяча література повинна вчити жити і давала правильні відповіді на ті питання, які хвилюють дітей. Що першочергове у книзі для дітей — виховний момент чи художня майстерність — є ще однією нерозривною суперечністю. Бо дитяча література — це і одне, і друге. Зближуючи дорослих і дітей, вона долає загрозу тотального роз’єднання і вчить, що розуміти і прощати важливіше, ніж засуджувати. І разом з тим книга для дітей прочитується на різних рівнях і сприймається у кожному віці по-своєму, поєднуючи безпосередньо-щирий погляд дитини і життєвий досвід дорослого. Можливо, тому їх варто читати разом, привносячи ідеї розуміння і поваги один до одного із книжкової реальності у наше життя.

   

1. http://bibliogid.ru/calendar/okt-kalen06
2. Маар П. Мемет // Маар П. Старша сестра, молодший брат : оповідання. — Т., 2004. — С. 186, 189.
3. Півнюк Н. Привернути увагу п’ятикласників до сучасної дитячої літератури : матеріал для вчителя до вивчення теми «Із дитячої літератури XX-XXI ст.» / Н. О. Півнюк // Всесвітня л-ра в серед. навч. закл. України. — 2006. — №5. — С.36.
4. Там же, С.37.


До змісту Наступна


 
Останнє оновлення: 12/14/2018
© 1999-2010р. Національна бібліотека України для дітей