Заливчий Андрій Іванович

Прізвище, ім’я, по батькові     

найбільш вживане

Заливчий Андрій Іванович

псевдоніми

криптоніми

Роки життя

дата народження

26 жовтня 1892

дата смерті

13 грудня 1918

Географічний аспект

місце народження

с. Міські Млини, Зіньківський повіт, Полтавська губернія (нині — Зіньківський район, Полтавська область, Україна)

місце смерті

Чернігів, Чернігівська губернія, Українська Держава (нині — Чернігівська область, Україна)

місця перебування

Опішня, Харків, Казахстан, Полтава, Київ, Чернігів

Увійшов в коло дитячого читання

Письменник

Письменник

Основні дефініції щодо постаті

Український політичний діяч, революціонер, член Центрального Комітету Української партії соціалістів-революціонерів (травень — грудень 1918 року), член Центральної Ради 3-го складу, борець за незалежність України

Нагороди, звання, відзнаки     

Літературознавчі статті

Матеріали з Інтернету:

Заливчий Андрій Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [вебсайт]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Заливчий_Андрій_Іванович (дата звернення: 25.01.2023). — Назва з екрана.

Заливчий Андрій Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України : [вебсайт]. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-14750 (дата звернення: 25.01.2023). — Назва з екрана.

Бібліографія

У фондах відділу рідкісних та цінних видань  НБУ для дітей:

Заливчий А. Дитинство : автобіограф. новели / А. Заливчий. — [Київ] : Газета «Пролетарская правда», [1929]. — 45 с.

Іконографія

Електронні ресурси

Біографічна довідка

Заливчий Андрій Іванович народився в селі Міські Млини, тепер Зіньківський район, Полтавська область, Україна, у дуже бідній селянській родині: мати працювала наймичкою, а батькові часом доводилося прохати милостиню під церквою. Насправді був позашлюбною дитиною власника місцевого маєтку, харківського банкіра Рубінштейна. На його кошти закінчив із золотою медаллю 1-у Харківську чоловічу гімназію і вступив на юридичний факультет Харківського університету (1913 р.). Увійшовши до Харківської Української студентської громади, виступив одним із організаторів і керівників Юнацької спілки. Наприкінці 1915 р. очолив виступ проти відправлення на фронт неблагонадійних студентів. За це був засуджений до довічного заслання в Тургайському краї (Казахстан). Після Лютневої революції 1917 р. повернувся в Україну, ввійшов до харківського осередку партії українських есерів. Вів активну роботу серед селян, зокрема створював земельні комітети в Зіньківському повіті, редагував газету «Зіньківська народна управа». Брав активну участь у громадсько-партійній роботі. На Полтавському губернському з’їзді рад 25 лютого 1918 р. обраний головою президії Полтавського губвиконкому.
Після встановлення гетьманського режиму перейшов на підпільне становище. У травні 1918 р. обраний членом ЦК УПСР, увійшов до складу Українського повстанського комітету, який керував підготовкою повстання проти гетьмана. У листопаді 1918 р. очолив антигетьманське повстання у Чернігові. Під час бою загинув.
Мав неабиякий літературний хист. Ще в школі робив українські переклади поезій латинських авторів. Написав кілька новел автобіографічного змісту «З літ дитинства».