Літо емоцій-2024 у просторі «Затишний світ дитинства». Звітуємо
Літо, літо, літо! Скільки емоцій та нових вражень ти нам подарувало! Під час літніх дитячих читань у психологічному просторі «Затишний світ дитинства» дітлахи занурилися у пригодницький емоційний екшн. І розпочався він із емоції «Жовто-блакитної». Діти поєднали ці два протилежних за емоційним забарвленням кольори, і вийшов – патріотичний. Символом патріотичної емоції став жовто-блакитний метелик Батерфляй. Його крила наповнені 33-ма (саме стільки років минуло з часу відновлення незалежності України) сердечками миру та перемоги, а його вусики вказують шлях до захисників та захисниць, яким метелик приносить звістку про створений потужний патріотичний настрій, який увійшов у палітру нової емоційної абетки кожного маленького українця.
А що взагалі слугує підґрунтям для емоційного розвитку? Емоційний затишок. Саме ця емоція супроводжувала нашу другу зустріч. Символом затишку діти проголосили песика – хвостатого експерта із затишку. Складовою емоційного затишку слугують такі чинники, як дружба, відданість та вірність. Тому ми разом із дітьми створили символічний слід від лапи хвостатого друга, і ця величезна паперова лапа-колаж вирушила на схід України до наших захисників.
Чи притаманна дітям така емоція, як страх? Авжеж. І не лише дітям, а й дорослим, і нашим мужнім воїнам теж. Бо боятися – це вроджений емоційний процес, спрямований на еволюційне виживання. Сьогодні страх – ще й адекватна реакція на неадекватні обставини. Найпоширеніша причина дитячого страху – темрява. Яка природна реакція захисту від темряви? Сховатися під ковдрою з улюбленою книгою та іграшкою. То ж і ми під затишною ковдрою емоцій створили кейс самодопомоги, складовою якого стали підтримка друзів та близьких, можливість створювати чудернацькі маніпуляції з тінню під світло різнокольорового ліхтарика та безумовно читання пригодницьких книжок. Затишну ковдру отримав також і наш улюблений герой Помагайко. Під ковдрою він почувається в безпеці. Отже, подолання страху темряви в нашому просторі трансформувалося в цікаву та пригодницьку історію про те, що не такий вже і страшний той страх.
Радості дітей не було меж. Вони відчули себе героями!
Якою мовою спілкується радість? Мовою обіймів, усмішок, маленьких щоденних перемог, м’яких іграшок та книг із веселими історіями. Маленькі дослідники, наче під мікроскопом досліджували складові емоції радості. А які саме гормони відповідають за щастя, що потрібно робити, щоб відчувати радість? З’ясувалося, що треба просто дарувати радість іншим, бо це соціальна емоція. Ми це зробили! Радість була у кожній клітині великого організму бібліотеки. Наче гормони щастя, дітлахи розносили та дарували бібліотекарам свої усмішки та гарний настрій, а також зроблені власноруч символи радості – веселку і смайлики.
Наш простір поступово перетворювався в емоційну мушлю, де своє місце зайняла і агресія. Вона, наче величезний слон своїм тупотінням увірвалася до бібліотеки та намагалася вплинути на нашу зустріч. Але діти не розгубились, а, володіючи емоційною компетентністю, створили для себе практичні й продуктивні поради щодо конструктивного подолання власної агресії. А саме: пострибати, пограти в дартс, помалювати, порикати, як тигр, або ж – звернутися за підтримкою до близьких! І звісно, почитати казки та історії, щоб дізнатися, як із цим станом справляються улюблені герої. Виявилося, що вони його перетворюють у ресурс!
Чи всім це вдається? Питання риторичне. Адже іноді буває й таке – емоція перетинає межі нашого контролю. Ось тоді прокидається совість та шепоче нам, що ми зробили щось не так, і виникає почуття провини. Це добре чи погано? Дитячі експерти з питань емоційної стійкості говорять, що почуття провини не обов’язково має негативний вплив, воно просто сигналізує нам, що треба вибачитися, зробити висновки!
Наступна зустріч у просторі відбулася у формі квесту, де діти відчули себе у ролі детективів із розслідування емоційних справ. Чому панянка Оленянка несподівано схопилася та побігла, що ж за емоція у неї на обличчі? Чому білочка Анна така усміхнена? Дітлахи старанно збирали пазли емоційних кейсів, змагалися на швидкість та кмітливість! Після продуктивної роботи над опануванням навичок з емоційної компетентності потрібно було зробити емоційне розвантаження. Тож діти залюбки переглянули мультфільм «Головоломка».
У свій чек-лист ми звичайно додали найвідоміше почуття – любов. Вона складається з найрізноманітніших емоцій, які, на перший погляд, не поєднуються між собою. Як багато символів любові по всьому світу – голуби, лебеді, серця, качки-мандаринки, троянди, обійми та каблучки. Діти дізналися, як святий Валентин посприяв виникненню особливого свята – Дня усіх закоханих. Під час зустрічі діти збагнули – любов одна, а мов кохання аж п’ять і всі вони різні. Діти спробували дослідити, яка з цих мов властива їм? Після досліджень кожна дитина створила Книгу кохання, де записала свою власну мову, намалювавши символи та об’єкти любові.
А хтось у цей час сумував та гірко плакав. Це був Понурик – кіт, який жив сам по собі. Він не зміг завітати на нашу попередню зустріч та не відчув почуття любові. Тож, коли побачив дітей, відразу поділився власними переживаннями, а ще звернувся по допомогу: «Коли, як і що робити, коли тобі сумно?». Діти уважно слухали Понурика та допомогли йому перетворитися на Веселика. Оце так сила емоцій! Разом вони танцювали, сміялись, стрибали та читали веселі історії. І наш Понурик-Веселик втратив останню сльозинку на своїй пухнастій мордочці.
А як ви собі уявляєте привабливу сором’язливість? Навіть таку емоцію ми розглядали у нашому просторі! Понурик (він же Веселик) був у захваті від результату після практики з маленькими експертами з емоцій, тож прорекламував наш психологічний простір своїй подружці черепашці Сарі. Сара була дуже сором’язливою. Це помітили всі, як тільки черепашка завітала до простору. Коли вона ніяковіла, то ховалась у панцир. Тож для створення емоційного комфорту, діти перетворилися на черепашок і кожен приміряв свій панцир. Ми навіть створили уявний панцир сорому просто на нашому улюбленому батуті задля більшого розуміння механізму сором’язливості. Після підтримки та практичної взаємодії Сара зрозуміла, що знаходиться у безпеці, відчула довіру до дітей, тож із легкістю виходила за межі свого панцира. Наприкінці діти разом із черепашкою розробили практичні поради на випадок занурення у сором’язливість та збагнули, що цим станом можна керувати. Адже лише ми можемо вирішити, коли ховатися у панцир і коли виходити з нього!
У психологічному просторі влітку було багато несподіванок, витребеньок та витівок. Була там і повітряна Тривога, або Спокійна Тривога. Дітлахи одноголосно обрали другий варіант. Адже після сигналу ми всі, спокійні та зібрані, пішли до укриття-схованки. Там на нас вже чекали всі складові Спокою: книжки з цікавими історіями, грайлива пісочниця, м’які іграшки, тепле світло та пуфи. Після сигналу відбою повітряної тривоги ми повернулися у простір, де ділилися своїми враженнями та дійшли висновку, що навколо завжди можна знайти засоби для заспокоєння: спілкування один з одним, ігри, малювання, читання, медитація, музика тощо.
На завершальній зустрічі, яка проходила у темряві, ми усвідомили, що один елемент емоційної сфери завжди був із нами, але не виходив на сцену. Сміливість. Ця риса притаманна всім учасникам наших зустрічей, які попри відсутність світла, повітряні тривоги, постійну невизначеність продовжували розвиватися, читати книжки та усміхатися. Тож наприкінці зустрічі від накопиченої позитивної енергії, знань та навичок діти перетворилися на маленькі іскорки та віднайшли в собі суперсилу! Їхня яскравість вийшла за межі простору, і діти вирушили заряджати серця бібліотекарів та розсипати на своєму шляху запальні іскорки. І сталося диво! Раптом від цієї суперсили у бібліотеці з’явилося світло!
Ось таким насиченим було наше емоційне літо! Попереду нас чекає затишна та різнобарвна осінь, яка несе на своїх листочках перший дзвоник, радість зустрічей зі шкільними друзями, жагу до знань.
