|
Нагороди, звання, відзнаки |
14 січня 1983 року в Києві, на вулиці Богдана Хмельницького, 68, у будинку письменників РОЛІТ, де жив Вадим Собко з 1935 по 1981 роки, встановлено бронзову пам’ятну дошку (барельєф: скульптор А. В. Кущ, архітектор П. П. Купрій). |
|
Літературознавчі статті |
Матеріали з Інтернету:
Собко Вадим Миколайович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [вебсайт]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Собко_Вадим_Миколайович (дата звернення: 18.02.2026). — Назва з екрана.
Собко Вадим Миколайович [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України : [вебсайт]. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-891255 (дата звернення: 18.02.2026). — Назва з екрана.
У фондах НБУ для дітей:
Логвиненко М. Романи Вадима Собка : літ.-критич. нарис / М. Логвиненко. — Київ : Рад. письменник, 1978. — 227 с.
Письменники-лауреати Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка : бібліогр. посіб. / Добровільне товариство любителів книги УРСР ; упоряд. Т. Андрущенко, Л. Зінчук ; наук. ред. В. Бородін ; відп. за вип. М. Закусило. — Київ : Добровільне т-во любителів книги УРСР, 1989. — 160 с. : іл., портр. — [С. 56-57; 155]. |
|
Бібліографія |
У фондах відділу рідкісних та цінних видань НБУ для дітей:
Собко В. Любов : роман / В. Собко ; обкл., форзац, фронтиспис і кінцівка І. Хотінка. — Харків ; Одеса : Молодий більшовик, 1935. — 139 с. : іл. |
|
Біографічна довідка |
Вадим Миколайович Собко – український письменник, автор романів, п’єс про наполегливу працю українського народу. Народився Вадим Миколайович Собко 18 травня 1912 року в Москві в сім’ї військового інженера.
Після закінчення Луганської профтехшколи працював на будівництві Харківського тракторного заводу. У 1939 році Вадим Миколайович закінчує Київський державний університет, почавши трудове життя на Донбасі.
На початку творчості В. Собко пише вірші й нариси про героїку шахтарської праці. В 1931 році у видавництві «Український робітник» побачила світ перша книжка його нарисів про шахтарів «Прощай обушок!». Одна по одній виходять друком збірки: «Погляд вперед» (1932), «Торпеда» (1933), «Мій товариш» (1933), «Лінія» (1935), «Новели і балади» (1936) та поема «Мікрон» (1934).
У подальшому поезія не стала головним жанром у його творчості, Вадим Собко невдовзі залишає поезію і пише повісті, романи, п’єси.
Визнання В. Собку принесли його нові прозові твори: повісті «Скеля Дельфін», «Край синього моря», роман «Любов», пригодницькі романи «Граніт», «Крейсер». Роки Другої світової війни письменник провів на фронтах, серед воїнів, ділячи з ними гіркоту відступів і втрат, радість перемог, працюючи в армійських газетах. У роки війни В. Собко написав роман «Кров України» (1943), який становить першу частину трилогії «Шлях зорі». Згодом побачили світ інші частини трилогії – романи «Кавказ» (1946) і «Вогонь Сталінграда» (1947).
У наступні роки вийшли романи «Запорука миру» (1950), «Біле полум’я» (1952), «Стадіон» (1954), «Звичайне життя» (1957), «Нам спокій тільки сниться» (1959), «Срібний корабель» (1961), «Макіївська затока» (1962), «Суворий друг» (1963), «Перші краплини дощу» (1968) та інші.
Помер 12 вересня 1981 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі. |