З Гобітом у книжкові печери
13 липня, четвер, був звичайний день. Зібралися учасники Книжкових ігор у Літньому дворику, щоб велетенські розмальовки розмалювати. Малюють собі, розгадують зашифровані завдання і … раптом, несподівано у літературному дворику з’явився чарівник. Ніби з повітря матеріалізувався. І сказав він дітям: «Поведу я вас у печери зі скарбами небаченими! Але не всіх. Підуть тільки хоробрі, чемні і розумні. І ті, кому виповнилося вже 6 років».
Тут заплакала малеча, запричитали мами дітей від 4-х до 6-ти (які були попереджені про віковий ценз прогулянки в книжкові печери?). Все одно заплакали, і сказали, що їхні діти нічого не бояться, а вони – мами – теж дуже хочуть наші скарби подивитися. І вирушили усі. Йшли за Ґендальфом та за його чарівною картою – виявилося, чарівник просто з книги про пригоди Ґобіта матеріалізувався.
Спочатку прийшлося заскочити за чарівною паличкою – її знайшли у найчарівнішому відділі — мистецькому.
Потім прийшли на 2-й поверх, де ключ шукали, що двері до темної печери І рівня відмикає. Знайшли. Відімкнули двері…
І зустріли там Більбо Беґінса. Виявляється, цей розумний і завзятий до справи Ґобіт у книжкових печерах хазяйнує, книжки на полицях розставляє, впорядковує, тому всі книжки в обличчя знає – хоча їх тут понад півмільйона! Тож показав він дітям і матусям найкращі скарби, ще й дозволив по своїй робочій драбині піднятися. Тільки заборонив із полиць книжки знімати.
Перший та другий рівень печер пройшли без перешкод, та вирушили у печеру 3-го рівня. Тут на учасників чекало складне завдання: напередодні злющі ґобліни нашкодили Більбо Беґінсу та переплутали частину книжок. Тож треба було вибрати книжки українських авторів та перенести їх до печери 4-го рівня. Місія виявилася складною, і її мало не провалили деякі з неуважних читачів. Якби не Ґобіт – не вийти їм із печери.
На 4-му рівні складність завдання чомусь не злякала учасників – натренувалися, мабуть? Вони швиденько знайшли книжки, в яких є казкові чортенята, і радісно рушили на 5-й рівень.
Не встиг Більбо Беґінс відімкнути двері, як з-за завіси з павутинням та кажанами роздалося сичання: «Моя прелєсссьььть, їжа прийшла, ссссама прийшла…». І страшне чорне створіння в окулярах швидко замкнуло двері і пообіцяло з’їсти усіх одразу… або поступово. Читачі не розгубилися: «Ми не смачні, отруйні, солоні». Заговорили бідного Ґам-гама, він розгубився. Потім вирішив домовитися: «Якщо ви розгадаєте усі мої загадки – відкрию вам дорогу до ссскарбу… А якщо ні – ви мої!».
Як ви вже здогадалися – читачі усі загадки розгадали, тож прийшлося Ґам-гаму вести їх на підземний рівень до свого друга Гнома, в якого зберігалася записка з місцем знаходження скарбу.
Але який сенс у записках, якщо читати не вмієш? А Гном таки не вмів, тому чекав, коли хтось розумний прийде і допоможе. А тут ген аж 20 маленьких розумників набігло, все прочитали, скарб знайшли – цілий горщик золотих. Завжди голодний Ґам-гам хотів з’їсти монети і мало зуби не зламав, бо вони виявилися неїстівними. Ось тут нам і знадобилася чарівна паличка – Ґендальф почаклував, і монети перетворилися на шоколадні. І читачі отримали їх у подарунок від Гнома, як плату за допомогу. Але наші читачі щедрі – поділилися з усіма учасниками печерних пригод.
Тому, навіть Ґам-гам подобрішав, та вивів дітей на поверхню. А потім усі разом фотографувалися на згадку. А діти й матусі фотографували героїв екскурсії, і довго не могли повірити, що печерами разом із ними мандрували не справжні казкові персонажі, а бібліотекарі відділу формування та зберігання документних ресурсів, які й вигадали всю цю історію.
