ФОРУМ ВИДАВЦІВ У ЛЬВОВІ: ЩО В «ДИТЯЧОМУ» СЕКТОРІ?

(кілька думок після яскравих вражень)

В Україні нині вистачає всіляких книжкових виставок, фестивалів і конференцій. Але всі вони відрізняються від Форуму видавців у Львові як дружня вечірка у забігайлівці чи юбілей у ресторані від довгочікуваного родинного свята.

Форум має свою Господиню — незмінно привітну та гостинну, невтомну в своєму бажанні зробити все як вимріялося (а не як вийде!) пані Олександру Коваль.

Форум має свій неповторний дім — Львів, із його казковими вуличками, кавовим духом і нескінченними загадковими куточками.

Форум має свою родину — тисячі книжників із цілого світу — від сивочубих «метрів» — до зовсім юних «книгоманів».

Від першого свого приїзду на Форум до Львова і досі переконана, що це — полігон, на якому Україна відпрацьовує навички ЖИТИ по-новому, замість мріяти про «інакше».

Саме тут почали гуртуватися гуманітарії (і не лише!), які не просто мали ідеї, а й намагалися їх втілити.

Тут люди з різними культурними та навіть побутовими традиціями та звичками, люди різних поколінь і мов отримали змогу ненав‘язливо переймати краще одне в одного.

Тут щоразу на тебе чекає «нове» достойніше життя, починаючи з перших незвично ввічливих офіціантів і закінчуючи відкритою навстіж мерією та «недосяжними» топовими митцями і політиками, котрі мирно штовхаються між книжними розкладками як і всі інші люди...

Тут ми всі з року в рік учимося не лише писати та видавати книжки, а й ЧИТАТИ одне одного, ЧУТИ одне одного, БУТИ КОРИСНИМ одне одному та нашій країні.

Щоразу Форум «випрацьовує» у кожному з нас все нові й нові спромоги. Цьогоріч, як на мене, ми вчилися жити, «висмикунувши голову з піску».

Ми перестали сором‘язливо замовчувати так звані «делікатні» теми — починаючи з першого сексуального досвіду в дитячій літературі й закінчуючи кривавими обрізками «пуповини» між «братніми» народами...

Ми вчилися не поступатися своїм буденним щастям «бути просто людиною» у часи, коли героїв творить життя, а не тексти, коли навіть діти наживо зіткнулися з прямим протистоянням Добра і Зла.

І те, що Форум пройшов на диво безпечно та організовано як на такий складний час, великого варте!

А ще на цьогорічному Форумі здалося, що в Україні нарешті «повно-повністько» книжок для дітей.

Вони були всюди — на розкладках чи не кожного видавництва і на стендах усіх книгорозповсюджувачів, на капоті машини Капранових і на столиках кав‘ярень, на екранах і в руках. Вони майоріли всіма кольорами веселки. Вони малювалися, складалися і співалися. Їх можна було погладити, покусати, погортати і потицяти...

Та перші враження вляглися і нині розумію, що новинок було мало (особливо зваживши на 232 видавничі та книготорговельні структури, що брали участь у Форумі).

А книжок, насправді розрахованих на дітей, а не на «здитинілих» дорослих і можливості та симпатії «батьківського гаманця», — геть мало...

Останнє не означає, що книжки, свідомо створені винятково з маркетингових міркувань, обов‘язково мають бути «погані». Зовсім ні. Видавець має право враховувати спогади дорослих (які, зрештою, і купують книжки!) про власне дитинство та їхнє бажання погортати вишукано ілюстрований «альбом» улюбленого художника (вибачте, назвати таку красу «дитячою книжечкою» рука не здіймається)...

Але ж нам ідеться про книжки ДЛЯ ДІТЕЙ! Книжки, які дитина може читати САМА, не ризикуючи «перевести цінну річ», втратити зір чи завдати собі травм (досі пам‘ятаю, як кілька тижнів бинтувала ногу, на яку випадково «рогом» впала «збірочка» казок для наймолодших!).

Та на презентаціях під час Форуму книжок по-доброму «продажних» (красивих, яскравих і дорогих) була більшість.

ВСЛ продовжило розвивати маркетингову лінію «левотворення», випустивши в світ після віршованої «Казки Старого Лева» Мар‘яни Савки, прозову — «Маленьке левеня і львівська мишка» Андрія Куркова. Хоча історія про справжню «величину» людини цікава сама собою, «родзинкою» видання (як і в попередньому випадку) залишається ілюстрація (в даному випадку — Мар‘яна Пирожка), що тонко передає неповторний дух Львова. Дуже вчасно ВСЛ видало також «Казку про Майдан» Христини Лукащук. Книжка — цікава спроба поговорити з малечею про складні речі сьогодення. Та домінує в ній не «ЛІТЕРАтура», а зоровий ряд, заснований на християнських, літописних і народно-поетичних образах.

«А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» також привезла на Форум чергову серію неймовірних красивостей від своїх художників. І хоча мені особисто «Маленький принц» в баченні Владислава Єрка виявився зовсім чужим, створена ним книжка чарівно гарна! Так само важко відвести погляд від соковитих як східні шовки ілюстрацій Віктора Гаркуші у «Момотаро, або Хлопчик-Персик» та модерних чистих тонів малюнку Яни Грановської у «Казках-джатаках». Але гортаючи ці книжки, випускаєш текст із уваги...

Власне, видається, що подібні видання не слід вважати «книжками для дітей» у прямому сенсі, бо то вже є арт-буки, в яких художник фактично подає СВОЄ прочитання тексту, домінує, а отже закріплює в уяві читача лише ним самим помічені сенси (як те ж кіно). Власне читання як уявляння, як фантазування та домислювання зникає, поступаючись насолоді красою. Це, з рештою, теж добре... але не те...

Та якщо бути чесними, навіть у задекларовано «текстових» книжках (як ось «Гарбузовий рік» Катерини Бабкіної з настроєвими ілюстраціями Юлії Пилипчатіної (ВСЛ) чи намальована Костем Лавром модернова версія «Фарбованого Лиса» І. Франка («А-Ба-Ба…»)), нині якісно та художньо переважає ілюстрація...

До того ж чітко простежується тенденція, коли художники, замість шукати близькі собі по духу тексти, «дописують» власні малюнки... Тенденція, на мій розсуд, невтішна, хоча явна — ми скочуємося в книжку-концепцію, в книжку-ілюстрацію, в книжку, «дописану» до малюнку... слово поступається знакові... настають нові печерні часи...

Катерина Штанко й «Аграфка», Христина Лукащук і Кузько Кузякін, по суті, вже не потребують автора...

То чи є він в Україні нині — Автор, якого не розглядають, а ЧИТАЮТЬ?

Видається, що немає.

На перший погляд літератури для дітей — у сенсі ТЕКСТІВ, фахово і талановито написаних саме і тільки для дітей (а не для «родинного», «позакласного» чи будь-якого «разом із дорослим» читання) — серед новинок Форуму я фактично не помітила...

Була низка чудових «родинних» книжечок, які передбачають коментування з боку дорослого, спільне творення на основі тексту всіляких гарних і корисних речей тощо.

Мені до смаку припали: збірочка теплих і «по-мамські» мудрих оповідок Тані Щербаченко «Біла, Синя та інші» (ВСЛ); тиха, сповнена уважного придивляння до кожної нової зміни в дитині та городині історія Катерини Бабкіної «Гарбузовий рік» (ВСЛ), а також яскраве видання «Казок Лірника Сашка» із шаленими ілюстраціями Інокентія Коршунова («Зелений пес»), казок, які апріорі мають читатися вголос і справді здатні зібрати навколо себе родину.

Окремо варто згадати «Зубаті задачки» Кузька Кузякіна (ВСЛ) — ні на що не схожі, по-справжньому веселі «розвивалки», що інтригують та «затягують» і дорослих, і малих.

Чимало виявилося книжок про родину та родинність.

Я б відзначила продовження «кротячої» саги Тараса та Мар‘яни Прохаськів «Куди зникло море» (ВСЛ) та «Третій сніг» Івана Андрусяка («Фонтан казок»), які страшенно відлунили мені незабутніми Нестайковими «Пригодами в лісовій школі»...

Із віршованих новинок згадується насамперд впорядкована Лесею Ворониною збірочка Євгена Гуцала «Зайці в полі варять борщ» у чудовому оформленні Ольги Кваші (ВСЛ). А також «Татусева книга» Володимира Вакуленка.-К., із прозорими легко відтворюваними віршиками, які природно звучатимуть в устах кожного «пересічного» тата.

Серед перекладних видань, поряд із уже згадуваними «абабагаламагівськими» «Маленьким принцем» А. де Сент-Екзюпері, «Момотаро та інші японські казки» та давньоіндійськими будійськими «Казками-джатаками», варто згадати черговий додаток до потеріани —«Фантастичні звірі та де їх шукати» Дж. К. Ролінґ у перекладі В. Морозова.

Але мене особисто порадувала поява щемкої історії дитячих почуттів «Йорґен+Анна=любов» Вігдіс Йорт у перекладі Наталі Іваничук (ВСЛ) і чергова книжечка Дж. Вілсон у перекладі Володимира Чернишенка «Дівчатка зважуються» (Навчальна книга-Богдан).

Не можу обійти увагою також звернені до підлітків «Лотерею» Кароліни Пєкарської (Школа) та «Енн із Шелестких Тополь» Люсі-Мод Монтгомері («Урбіно»).

А ще...

Стоп!                                 

Адже більшість із названих книжок — справжня ЛІТЕРАТУРА для дітей!

Їх саме читають, а не розглядають... У них домінує текст, а не зображення. Гуманістичні сенси, а не маркетингові ідеї...

Отже, попри перше поверхове враження, книжок для читання в Україні ніяк не менше, ніж книжок для розглядання!.. А серед власне українських видань, коли придивитися, — їх навіть більше!

Мені особливо припали до душі: збірка оповідань про домашніх улюбленців «Друзі незрадливі» (ВСЛ), куди ввійшли твори переможців конкурсу «Мі-мі-мі. Наші улюбленці», який проводив Форум видавців у Львові; «Детективи в Артеку» Андрія Бачинського та «Перемагаючи долю» Олександра Зубченка в напрочуд симпатичних ілюстраціях В. Попського (ВСЛ), і, звичайно, безсмертний «Фарбований лис» І. Франка в модерновому хуліганському оформленні Костя Лавра («А-Ба-Ба…»).

Також зацікавила спроба Катерини Штанко написати повноцінну повість для дітей «Дракони, вперед!» («А-ба-ба...») та чергова історія Сашка Дерманського про Чудове Чудовисько, де є «відголос» Майдану («А-Ба-Ба...»).

Ще чекала продовження «Ганнусі» Володимира Рутківського, але ВСЛ не встигло завершити книжку до Форуму...

Звичайно, мої враження від видань для дітей цьогоріч дуже суб‘єктивні та неповні, як, зрештою, у будь-кого, хто мав щастя зануритися у вир цього найбільшого книжкового дійства в Україні. Адже на Форумі просто неможливо самотужки охопити все розмаїття подій і пропозицій! Особливо, коли модеруєш низку заходів чи вперше опиняєшся в ролі автора. (Страшенно хотілося накупити книжок і роздаровувати їх усім вдячним читачам. Але Форум виховує і самоповагу також — якщо вже зробив роботу, маєш скласти їй ціну й мати терпіння).

З дуже особистого — знайомство з напрочуд цільною людиною, цікавою письменницею, журналісткою та громадським діячем із Білорусії Наталкою Бабіною. Мимоволі подумала, що запитання, котрі вона ставила мені, я сама років десять тому задавала колегам, які жили та працювали у Львові та вже були більш обізнані з європейським буттям. Вразило її зауваження, що в Україні люди «літають», у сенсі — мають у душі поривання, чогось прагнуть, намагаються наповнити своє життя сенсом.

А ще видалося, що на цьогорічному Форумі відбувся своєрідний «біографічний поворот». Можливо тому, що смерть підійшла до нас так близько, що шкірою відчуваєш її подих, зріс інтерес до перебігу буття людини — великої і маленької? Не знаю. Та «По обидва боки колючого дроту» Юрія Луценка (А-Ба-Ба...), «Історії талановитих людей» Ірини Славінської (Брайт Букс), «Омріяний край» Лілі Хайд (Дуліби), «Спадок» Анни Шевченко (Нора-Друк), «Ірена Карпа — письменниця, співачка, мандрівниця», «Недержавні теємниці» Віктора Ющенка (Фоліо), «Стів Джобс: людина, яка мислила по- іншому» Блюменталя Карена (Навчальна книга – Богдан), мій, а чесніше сказати, наш із паном Володимиром нарис «Володимир Рутківський: тексти долі» (Навчальна книга – Богдан) — ось мала часточка відверто «біографічного» на Форумі, що привернуло увагу.

Доречі, оція рівність можливостей (коли думка, буцім, це ж неприпустимо — поставити в один ряд книжку Президента й нарис про дитячого письменника — просто не виникає) — теж надбання Форуму, де справді кожний має свого читача та цікавий світові.

І звичайно діти!

Діти на Форумі — живе майбутнє, яке приходить до тебе саме. Мудрі. Веселі. Впевнені та переможні. Щирі та милосердні. Книжники та видумляки. Вони мотивують на цілий рік!

Чого чекаю від наступного Форуму?    

Що не потрібні будуть посилені заходи охорони. Що на Книгманії будуть дітки не лише з усієї України, а й з діаспори, російської зокрема.

А ще сподіваюся представити читачам свій перший роман «Діти переступу», який обов‘язково «переверне світ» .

Наталя Марченко