«Неначе писанка село....»
Завершує наш проєкт відродження культурної спадщини «Історії з бабусиної скрині» розповідь читачки Анни Олійник.
«Я пам'ятаю, коли була маленька, приїжджала до села, а там рушники, картини, подушки вишиті так пишно, що візерунки можна роздивлятись годинами. І досі, як побачиш старий вишитий рушник, неможливо відірвати погляд! Проте зараз таке зустріти можна рідко...
Перший спогад про хату, в якій проживала моя прабабуся – такий дитячий, яскравий. Ще тоді маленькою я добре запам'ятала відчуття, ніби опинилася у якомусь дуже барвистому мультику.
І це вже було з елементами сучасного інтер'єру. А от коли маленькою була моя бабуся, і особливо коли приходили свята, кімнати ставали наче писанки.
І хоч прабабусі Стефи, на жаль, уже немає з нами, та колоритні вироби того часу у нас зберігаються як сімейні реліквії. Все це вишите дбайливими і майстерними її руками: рушники, які висіли над образами у кожній кімнаті, обов'язково біля ліжка; ну дуже барвиста скатертина на скриню…
Та найбільше мене вражають вишиті штори, які чіпляли на кожні кімнатні двері! І навіть коли моя прабабуся була старенькою і погано бачила, все одно наполегливо виводила на полотні ниткою барвисті хрестики.
Я пишаюся, що це є моєю спадщиною, яку моя працьовита і майстерна прабабуся Стефа залишила мені. Я не загублю її в сучасному плині часу і колись передам своїм нащадкам як святу пам'ять про українські традиції нашої родини, наших предків.
Ці вироби є душею і символом мого роду.
Наш оберіг від прабабусі Стефи!».
