За словами Марії-Христини Рамос «Дитинство не може бути осягнутим повністю, але його потрібно прийняти, привітати і обійняти. Якщо ми можемо надати відкритий простір для дитинства, я не можу уявити затишніше місце, ніж гніздо, звите зі слів, віршів, історій, ілюстрацій і музики».

Марія-Христина народилася у 1952 році в Сан-Рафаелі, Мендоза.

Її коротка, легка і тендітна поезія містить таємниці, які може відкрити кожен, а особливо діти, які не бояться забруднити руки, піти на річку, залізти на дерево, доторкнутися до жуків, збирати насіння і пелюстки...

Три її книжки було перекладено китайською, корейською і португальською. Твори письменниці вивчають в аргентинських університетах.

За творчий здобуток Марія-Христина Рамос отримала низку нагород і премій, серед яких: Премія за найкращий текст на «Латиноамериканському конкурсі Antonio Robles», організованому IBBY Mexico, за оповідання «De coronas y galeras»; Національна премія дитячої фантазії за «Un bosque en cada esquina» (1997 рік); внесення до Почесного списку ALIJA (Асоціації дитячої та юнацької літератури Аргентини) за книги «Un sol para tu sombrero» (1991 рік) та «Del amor nacen los rios» (2000 рік); Премія Crier від Фонду Ель Лібро за свою роботу з поширення дитячої та юнацької літератури; Іберо-Американська премія за літературу для дітей та молоді (2016 рік).

«Я слухала їх (дітей) на їхній висоті. Те, що вони хотіли розказати, здавалося значно цікавішим, ніж те, що міг розповісти будь-хто інший. Сяючі, сильні, чутливі, хвилюючі історії. Це та сила дитинства, яку я намагаюся показати у власних романах».

Марі-Од Мюрай народилася у 1954 році у Гаврі, Франція. Її батько – поет, мати – журналіст, брат Трістан – композитор, брат Лоріс і сестра Ельвіра – дитячі письменники.

Вивчала літературу в Університеті Сорбонни, тема її кандидатської роботи — адаптації класичних романів для юних читачів. Творчий дебют письменниці відбувся у 1986 році, коли вона почала писати невеликі історії для дітей у журналах «Astrapi», «J`aime Lire» і «Je Bouquine». За тридцять років, які присвятила виключно письменницькій діяльності, написала близько ста книжок для дітей і підлітків. Марі-Од створює особливих героїв своїх романів, яких легко впізнавати, і які дуже подобаються дітям. Її романи піднімають різні теми: політику, історію, любов, пригоди і фантазії.

Книжки письменниці перекладено 23-ма мовами.

Марі-Од любить зустрічатися зі своїми читачами не лише у Франції, а й в інших країнах, тому вона часто подорожує.

Як громадський активіст виступає за грамотність для усіх і розвиток навичок читання серед дітей, захищає права біженців та дітей-іммігрантів.

У 1996, 1998 роках була номінована на премію імені Г.К. Андерсена, у 2018 році увійшла до Короткого списку. За внесок у літературу Франції в 2004 році отримала Орден почесного легіону.

«У цьому світі ми занадто часто сфокусовані на активному жестикулюванні і голосних голосах. Натомість, я надаю перевагу звертати увагу лише на маленьку частинку інформації. Думки дитини – це дивовижний мікрокосмос, якщо його вивчати під мікроскопом».

Барт Мойярт - сьомий син у сім'ї, де народжувалися лише хлопчики. Він вперше побачив світ у Брюгге у 1964 році. Там він і виріс – у великому будинку на околиці міста. З дитинства любив читати і малювати, будувати будиночки на деревах.

Письменницький дебют Барта відбувся у 1983, у віці 19 років, а наступного року його книжка «Duet met valse noten» здобула звання кращої книги року. Її переклали німецькою, каталонською і японською. Книжка стала бестселером, класикою, основою для вистави і мюзиклу. Письменник відразу став вельми популярним у Фландрії і Нідерландах. Його книжками захоплюються діти, підлітки, дорослі і критики.

Герої Мойярта озираються довкола з відкритим і критичним мисленням, намагаються знайти своє місце у світі. Вони думають, відчувають і знаходять, а щоб їх зрозуміти — слід читати поміж рядків і занурюватися вглиб.

У творчому доробку автора — сценарії до вистав і фільмів, переклади книжок з німецької, англійської і французької, статті про дизайн до журналу De Standaard Magazine, а у 2003 році він дебютував і як поет.

Серія книжок «De Schepping «(Створення), «Het Paradijs» (Рай), «De Hemel» (Небо) – це проєкти, де поєднуються текст, ілюстрація і музика. Перформанси і музичні диски стають єдиним цілим з його творами. Автор – це оповідач, якому акомпанують оркестр і виконавці.

Більшість книжок письменника отримали вагомі міжнародні відзнаки. У 2019 році був нагороджений Меморіальною премією Астрід Ліндгрен.

«Діти повинні знати історію власної країни, досліджувати важкі епохи. Це не означає, що варто читати лише підручники з історії. Романи і оповідання переплітаються з ними у особливій суміші правди і життєвого досвіду».

Його життя було сповнене втрат і переживань, його досвід став основою для його творчості.

Фархад Хасанзаде народився у 1962 році в Абадані, місті на кордоні Ірану з Іраком. На початку восьмирічної війни (1980-1988 рр.) Абадан став зоною бойових дій і його жителі були змушені емігрувати. Фарад покинув свій дім і поневірявся по різним роботам, але все ж таки зміг зайнятися своєю улюбленою справою – письменницькою діяльністю. Життєвий досвід дав основу для створення широкого спектру характерів, подій, місць і можливість творити для різних вікових груп.

Фархад став одним із найбільш визнаних письменників сучасного Ірану. Своїми романами, історіями, переписами старих оповідей, поем, біографій і журналістських есе він зміг залучити до читання людей різного віку. Він пише про вплив війни на мирне населення, міграцію, бродяжництво, жителів нетрів, особливий світ юності, підліткову любов, смішні випадки, жарти, соціальні табу, описуючи різні географічні регіони і міста.

Одна з тем, яку часто розкриває письменник, – восьмирічна війна. Він зрідка описує битви або заворушення, фокусується на зображенні і поясненні наслідків війни для цивільного населення. Він дистанціювався від пропагандистської, офіційної військової літератури і пише про деструктивізм війни як справжній пацифіст.

Фархад піднімає ті незручні питання, які важко обговорювати, які майже не розкривають у дитячій і підлітковій літературі: сексуальні наруги і згвалтування, незадоволення дівчат своєю гендерною роллю — теми, які табуйовані в Ірані. Фархад Хасанзаде опублікував більше 80 книжок і отримав близько 30 національних нагород, номінувався на премію Астрід Ліндгрен. За його історіями знімають художні та анімаційні фільми.

«Кожна дитина народжується зацікавленою і допитливою – а ще й більш або менш нахабною; але я впевнений, що у кожній дитині живе інтерес. Якщо його годувати, він зростатиме, якщо ні, то зупинить свій розвиток».

Петер Свєтіна народився у 1970 році в Любляні, вивчав словенську мову і захистив кандидатську на тему словенської поезії у 2001 р. Він професор слов'янської літератури в інституті слов'янських мов в Alpen-Adria University в Австрії.

Петер Свєтіна пише для дітей, підлітків і дорослих. Його твори цікаві одночасно для читачів різного віку. Письменницький дебют Петера — книжка «Морж, який не хотів зрізати нігті», яка згодом стала основою для лялькової вистави.

Книжки письменника перекладені багатьма мовами світу: англійською, німецькою, іспанською, корейською, польською, латвійською, естонською і литовською.

У творчості письменник поєднує лінгвістичні експерименти, нонсенс і реалізм, фольклор і жарти, події і місця щоденного життя. Його поезія зображує рідне місто та міста, які він відвідав, а також надбання дослідження літератури для дітей і підлітків, які він здійснює у царині словенської поезії.

Пітер Свєтіна здобув славу історіями у стилі нонсенс, де дивовижні істоти з такими ж дивними іменами наповнені зачаруванням світом, а мудрість їхнього існування полягає у можливості поводитися як дитина, ставити абсурдні питання і отримувати у відповідь таку ж нісенітницю.

«Для підлітків, які перебувають у стресовому стані через побоювання майбутнього, які відчувають утиск своїх прав, які не знають, чого чекати, моя найбільша мета полягає у тому, щоб вони залишалися сповненими надії. Коли ти відкриваєш для себе світ літератури, вона дозволяє тобі втекти від реального світу, якщо тобі цього хочеться, але у той же час вона змінює тебе. Ти вже інший, ніж був до того, як прочитав книжку».

Жаклін Вудсон народилася в Коламбусі, штат Огайо у 1963 році, майже відразу переїхала до Південної Кароліни, де нею опікувалися бабуся і дідусь. У віці 7 років переїхала до Брукліна (Нью-Йорк), де живе до сьогодні. Вона радіє, що отримала досвід життя у різних штатах. Адже у різних штатах є різний спосіб життя: спокійний, сфокусований на громаді - у Південній Кароліні, активний, мультикультурний - у Нью-Йорку. Відчула, що мріє стати письменницею з 7 років, адже її мама постійно відводила до бібліотеки і перевіряла, що Жаклін прочитала за день.

Жаклін проводить безкоштовні читання у школах, особливо у тих, які не отримують достатнього фінансування або не вважаються престижними. У її творчому доробку 36 книжок для молодших читачів і підлітків. У своїй творчості розкриває теми міжрасових шлюбів, наркоманії, програми протекції свідків, життя в прийомних сім'ях. Те, що її виокремлює як автора, – присутність надії на краще. Її історії свіжі, цікаві, а розв'язка завжди задовольняє читача. Вона одна з небагатьох письменників, які пишуть про і для афро-американців.

Жаклін Вудсон здобула низку важливих премій, була номінована на премію Г.Х. Андерсена у 2014, а у 2018 стала лауреатом Меморіальної премії Астрід Ліндгрен.

«Діти ростуть, щоб стати дорослими. Вони виростають і згадують минуле, відшуковують ті книжки, які любили в дитинстві. Я не хочу, щоб вони були засмученими, коли побачать, що ті історії були нічим іншим, ніж дешевими книжечками, пристроями для розваги малолітніх. Немає сенсу в простеньких книжках-картинках, у них є резон лише тоді, коли діти зможуть читати їх знову і знову вже у дорослому віці і цього разу вже зачаровуватися ними як величними витворами мистецтва. Книжки-картинки заслуговують бути окремим видом мистецтва».

Сейзо Ташима народився у 1940 році в Осаці. У 1960 у віці 20 років отримав Золоту нагороду і Особливу нагороду на Національній виставці Постерів із зображеннями пам'яток архітектури. Закінчив факультет дизайну Мистецького коледжу Тама у 1962 році. У 1965 - опублікував першу книжку-картинку. У 1980 - спричинив великий резонанс своїм новим мистецьким стилем із книгою «Hora ishikorogaokkochitayo ne wasureyou yo» («Кинь камінь і забудь»). У 1990 році він долучився до страйків проти створення великого полігону сміття у Хіноде заради збереження лісу від вирубки і хімічного забруднення. На жаль, боротьба не привела до успіху, полігон таки було створено. У 1998 році у художника виявили рак, який спричинили хімічні сполуки із заводу та полігону сміття. Заради лікування Сейзо Ташима був змушений переїхати до іншої префектури.

Сейзо Ташима опублікував близько 150 книжок різного характеру: смішні історії, серйозні історії про війну, народні казки, книжки для немовлят. Джерело його мистецтва – це гнів і життя. Вогонь його гніву продовжує горіти. Він продовжує пламеніти, починаючи зі сторінок вручну промальованої у 1962 році книжки Shibaten (Монстр Шибатен) до книжки-картинки з використанням комп'ютерної графіки Kaizoku (Пірат). Цілі його гніву – це війни, знищення природи, дискримінація і логіка сильного. Його книжки – це не пропаганда. Він вірить, що книжки-картинки повинні бути поза пропагандою, вони мають бути мистецтвом заради дітей.

У 1999 році його книгу «Daisuki» (Мій найулюбленіший) було внесено до списку ІВВY Особливих книжок для дітей з інвалідністю.

Через 50 років після дивовижного дебюту його книжки-картинки продовжують бути потужними, інноваційними, ніжними і пристрастними. Хоча, отримавши низку важливих нагород, Сейзо Ташима скептично ставиться до визнання і популярності, адже бореться проти признаних стилів. У свої 77 років він залишається одним із тих, хто продовжує знищувати старі концепції книжок-картинок. «Мої ілюстрації намальовані «милом», звареним з мого життя», — каже Ташима.

«Я створюю ілюстрації в залежності від того, наскільки історія мене надихає. Я люблю переносити текст на новий рівень через візуальні прийоми. Це принцип створення таких зображень, які сподобаються очам і мозку».

Ізабель Арсено ілюструє світову класику і власні книжки. Її поважають критики, адже вона створює власний новий світ для кожної історії, а її виразні яскраві резонуючі образи додають нових змістів навіть звичним текстам. У її творчому доробку - 17 книжок. У 2018 році журі премії імені Г.К. Андерсена рекомендували її серед 15 ілюстраторів, які варті світової уваги. Книжка з її ілюстраціями «Cloth Lullaby» отримала нагороду Болонья Рагацці у 2017 році.

Познайомитися з ілюстраціям Ізабель Арсено українські читачі вперше змогли у 2017 році, коли видавництво «Vivat» опублікувало її книжку «Джейн, лисиця і я».

«Малювання - у моїх генах, яке передалося у спадок від моєї сім'ї. Мене з дитинства стимулювали і давали багато матеріалів, щоб я могла виразити себе на папері. Коли я була ще малою дитиною, то вже знала, що як виросту, то стану ілюстратором».

Сильвія Веве народилася у 1954 році в Утрехті (Нідерланди). Вивчала графічний дизайн в Академії мистецтв в Арнемі. З 1987 року розпочала кар'єру незалежного ілюстратора в Амстердамі. Після роботи на низку журналів і газет у 1980 році проілюструвала свою першу книжку «Гном у школі». У її твочому доробку ілюстрації для 150 книжок, більшість з яких - для дітей.

З 1986 до 1993 року викладала дизайн ілюстрації в Академії мистецтв в Арнемі.

Наразі почала поєднувати малювання з використаням графічних ілюстраторів. З 1999 року успішно співпрацює з автором Bette Westera.

У 2012 році її ім'я як ілюстратора книги «Ik leer je liedjes van verlangen, en aan je apenstaartje hangen» включено до Почесного списку ІВВY. А у 2018 та 2019 роках художницю номіновано на премію Астрід Ліндгрен.

«Я хочу виразити почуття і емоції, сум і радість, використовуючи абсолютний мінімум. Поглядом, жестами, позами... ось, що найважливіше».

Олена Одріозола народилася у Сан-Себастьяні у 1967 році. Каже, що натхнення отримала від батька і дідуся, які були художниками; тітки, яка була гарним оповідачем; і Бастана - красивого місця, де у дитинстві проводила своє літо. У 1989 році після здобуття вищої освіти вісім років працювала в рекламній агенції, а з 1997 року присвятила себе виключно ілюстрації.

Олена Одріозола проілюструвала більше сотні книжок, які вийшли друком у різних країнах різними мовами (баскською, іспанською, галісійською, каталонською, англійською, французькою, португальською, китайською, японською, корейською, німецькою, італійською, бразильсько-португальською, голандською, польською і турецькою).

У 2005 і 2010 роках на Болонській книжковій ярмарці було проведено виставки її ілюстрацій, у 2006 році її ім'я внесено до Почесного списку ІВВY; також її номінували на Меморіальну премію Астрід Ліндгрен п’ять років поспіль у 2012-2016 роках.

Олену вважають ілюстратором-індивідуалістом, вона більше малює для себе, ніж для аудиторії. Постійно тримає блокнот для замальовок при собі, а під час створення ілюстрацій використовує олівці, акварель, туш і акрил. Вона отримала визнання критиків за вміння інтерпретувати текст таким чином, що герої отримують життя навіть поза історією. Цих героїв вже так багато, і вони настільки різноманітні, що можуть наповнити музей і створити світ, наповнений людьми і життям.

«Зазвичай я надихаюся простими щоденними речами. Якщо ми беремо прості речі і звичних героїв, і надаємо їм незвичних якостей, ставимо у неочікувані ситуації, ми можемо пов'язати реальний і уявний світи».

Івона Хмєлевська – польський ілюстратор, яка здобула світову славу, її творчістю захоплюються у Південній Кореї, Німеччині, Португалії, Іспанії, Мексиці, Китаї, Тайвані і Японії. Вона має низку престижних нагород у Варшаві, Сеулі та Мехіко. Є переможцем Болонського книжкового ярмарку у номінаціях «Нон-фікшн» (2011) та «Художня література» (2013). У її творчому доробку близько 40 книжок, ілюстрації для «Маленького принца», «Таємного саду», «Анни із Зелених дахів».

Івона Хмєлевська народилася у 1960 році у м. Паб'яніце, професійну освіту здобула в Університеті ім. Миколи Коперніка в Торуні. У 1990 році розпочала кар'єру ілюстратора.

У 2003 році на Болонському ярмарку дитячих книжок познайомилася з корейським істориком і літературним агентом Ювоною Лі. З того часу розпочалася їхня плідна співпраця, і роботи польського ілюстратора почали активно публікувати у Південній Кореї.

Художниця прагне навчити широку аудиторію вдумливо читати, уважно розглядати ілюстрації і розважливо мислити, щоб зрозуміти світ і усе, що нас оточує.

Івона Хмєлевська вживає найпростіші техніки і форми, стиль і наповнення. Часто користується олівцями, її малюнки світлі, наївні, завжди приємні і студійні, з великою кількістю повітря в ілюстраціях. У її арсеналі - ніжні, іноді зовсім бліді відтінки. Таким чином вона акцентує увагу на маленьких деталях, які можуть стати візуальним ключем до усієї історії.

«Дитинство – це дуже інтенсивний, дуже короткий момент у житті. Мабуть, коли ми ще діти, ми граємося, щоб репродукувати те, що бачимо в світі, який нас оточує. Винахідництво – це серйозна гра, це побудова світу у світі».

Альбертіне народилася у 1967 році в селищі поблизу Женеви. Вивчала декоративне і візуальне мистецтво в Університеті Женеви, диплом отримала у 1990 році. У 1991 — розпочала кар'єру журнального ілюстратора, співпрацювала з багатьма видавництвами у Швейцарії і Франції. У 1996 році одружилася з письменником Германо Зулло; їхня плідна співпраця стала прикладом успішної сімейної справи. З 1996 до 2016 року викладала трафаретний друк в Haute Ecole d’art et de Design у Женеві.

Альбертіне визнає, що не думає про читачів, коли працює над книжкою. Всю увагу приділяє малюнку, щоб ідея, історія і наратив поєдналися в одне органічне ціле. Спільно з чоловіком опублікувала близько 30 книжок для дітей. Особливість цих книжок полягає у тому, що вони постійно задають питання, а не відповідають на них; більшість їхніх історій так і завершуються питанням. Такий підхід дає змогу читачам самостійно рефлексувати після того, як останню сторінку вже перегорнуто.

За натурою Альбертіне спонтанна та елегантна, це також відчувається у її ілюстраціях.