В епоху глобальних інформаційно-технологічних змін, на тлі викликів світових пандемій, особливо актуальними вважаємо питання переосмислення багатьма націями їхніх соціокультурних надбань. Частково це пов'язано з виявленням та дослідженням існуючих інформаційних прогалин щодо еволюції соціальних комунікацій відповідних держав.

У фаховому книгознавстві, котре вивчає етапи становлення соціальних комунікацій, розвиток писемності та книгодрукування, завжди актуальними питаннями є дослідження та подальше розкриття своїх історико-культурних пам'яток, до яких належать і дитячі книги надруковані до 1917 року.

В цьому контексті, цілком закономірною, вбачаємо потребу в проведенні атрибуції статистики друку дитячих книг в Україні до початку функціонування державної статистики друку. Принагідно зауважимо, що означена потреба базується на відсутності узагальнених систематизованих статистичних показників друку дитячих книг в дореволюційній Україні за хронологічними, географічними та мовними критеріями обліку.

На початку дослідження, зважаючи на його напрям, пропонуємо подальше використання терміну "стародруковані дитячі книги". На перший погляд така пропозиція, з книгознавчої точки зору, немає достатнього наукового підґрунтя. Приміром, працівники відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського застосовують таке визначення для книг надрукованих від початку запровадження друкарства в Європі до 1830 р. включно[1]. Таке ж саме тлумачення але вже для терміну "early printed books" застосовують спеціалісти Наукової бібліотеки імені М. Максимовича при Національному університеті України імені Тараса Шевченка, хоча на сайті назву розділу зазначено – "Old Printed Books"[2]. Єдина логічна відмінність серед цих текстових визначень полягає у кінцевій хронологічній межі: у Бібліотеки імені Вернадського – до 1830 року, а у Бібліотеки імені Максимовича – до 1800 року.

Окрім Наукової бібліотеки імені М. Максимовича використання терміну "early printed books" підтримують Британська бібліотека[3] та Російська державна бібліотека[4], щоправда остання за верхню хронологічну межу визначає першу чверть ХІХ століття.

Натоміть, Російська національна бібліотека[5] аналогічні книги визначає терміном "rare books". Такої ж позиції притримується Бібліотека Конгресу США[6].

Серед електронних джерел, на сайті Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого "Українська бібліотечна енциклопедія"[7], зустрічаємо ще один термінологічний варіант тлумачення книг випущених у період, що розпочався одразу після початку книгодрукування і до 1830 року – "hand press books".

Зважаючи на достатньо невизначене та умовне найменування книжкової продукції, яку випущено в період з середини XV ст. до першої чверті ХІХ століття, плануємо скористатися судженням директора Інституту книгознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, доктора історичних наук, професора, Г. І. Ковальчук. На її думку слід укомплектовувати відділи рідкісних видань вітчизняними друками ХIХ та навіть перших двох десятиріч ХХ ст., з огляду специфіки історії українського книговидання, цензурні утиски українського слова в ХIХ ст., на вкрай погане збереження таких видань та значення для України кожного них. Видатна науковець наголошує: "Не можна забувати, що в будь-якій галузі є, умовно кажучи, свої інкунабули, тобто перші видання цієї тематики, присвячені, наприклад, залізницям, автомобілям, кіно і т. п."[8].

Подібне твердження надає нам підставу вважати достатньо раціональним таке рішення, оскільки випуск дитячих книг в Україні розпочався доволі пізно у порівнянні з книгами для дорослих, а приблизне уявлення про незначну кількість дитячих книг, що збереглися дотепер, лише посилює впевненість у тому, що дитячі книги надруковані в Україні у ІІ половині ХІХ століття є стародруками в межах свого цільового профілю.

Відтак, науково обґрунтоване виявлення та узагальнення статистичних показників про випуск стародруків дитячих книг в Україні матиме вагоме історичне значення і сприятиме подальшому застосуванню статистичних методів досліджень в книгознавчих дисциплінах.

У процесі вивчення історичних умов і соціокультурних факторів еволюції соціальних комунікацій нерідко постають проблеми, які стосуються виявлення та уточнення нових фактів, що є одним із процесів атрибуції досліджуваного предмету. Зрештою дослідження статистики друку дитячих книг в Україні з початку їх випуску і до початку державного обліку друку потребує комплексного дослідження на предмет організації обліку за хронологічними, географічними та мовними критеріями.

Мета публікації полягає у виявленні та узагальненні статистичних показників (за хронологічними, географічними та мовними критеріями) друку дитячих книг з початку їх випуску до 1917 року (початок державної статистики друку) на території, що відповідає межам сучасної України.

Об’єктом дослідження виступають стародруковані дитячі книги, натомість за предмет дослідження маємо – статистичні показники друку, які отримані внаслідок виявлення та узагальнення бібліографічних відомостей про наявні стародруковані дитячі книги в бібліотечних та музейних фондах сучасної України.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

• описати особливості початку інституалізації статистики друку в Україні;
• окреслити коло джерельної бази для достовірного інформаційно-бібліографічного аналізу;
• виявити та узагальнити статистичні показники друку дитячих книг в Україні з початку їх випуску до 1917 року, за хронологічними, географічними та мовними критеріями обліку.

Методологія. Дослідження статистики друку дитячих книг в Україні є напрямом в історії соціальних комунікацій, тому й передбачає використання загальних методів і правил історичних досліджень. В методичну основу дослідження покладено принципи історизму, об’єктивності та системності. Також атрибуція статистики друку дитячих книг, окрім використання традиційних загальнонаукових методів (історичного методу, аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, індукції та дедукції), вимагала застосування власних критичних підходів (аксіологічного, дескриптивного, структурно-типологічного та квантативного).

Історично склалося, що українська статистика друку, в тому числі й статистика друку дитячих книг, не лише постала на ґрунті суміжної галузі – бібліографії, а й довгий час була невід'ємною її частиною. На початку свого існування статистика друку, як "молода" наука, розвивалася в контексті загальної бібліографії. Але в умовах суворої цензури та жорсткого імперського обмеження українського книговидання стала очевидною неможливість здійснення загальнонаціонального бібліографічно-статистичного обліку видань.

Як наслідок, поступово з'являлися матеріали в яких розглядалися питання не всеукраїнського обліку, а значно меншого, локального характеру. Вони стосувались перш за все питань статистичного вивчення видавничої діяльності окремих видавничих центрів, літературно-наукових і громадських товариств та організацій. Тому цілком зрозуміло, що бібліографічний, а за ним і статистичний облік здійснювався насамперед відносно найбільших осередків видавничої справи[9].

Подібне звуження об’єкту статистичного дослідження обмежувало можливості для широких узагальнень і висновків, проте створювало умови для більш точного й глибокого його вивчення, що було під силу статистикам-ентузіастам, які не могли розраховувати на державну або чиюсь іншу суттєву підтримку.

Що стосується окремого статистично-бібліографічного обліку дитячих книг з моменту її першого випуску і до початку державного обліку в Україні, то можна впевнено стверджувати про його відсутність. Незважаючи на чималі бібліографічні та літературно-критичні відомості про збільшення масиву дитячих книг в Україні, відомості про друк дитячої книги в дореволюційній Україні дотепер не виокремлено серед загальних бібліографічних  списків, а наявні бібліографічні матеріали не завжди надають вичерпну інформацію про цільове призначення зареєстрованих видань.

На нашу думку, найбільш повним (в силу можливостей) локальним статистичним реєстром випуску дитячих книг можна вважати звітні матеріали Б. Д. Грінченка, які він навів у таблиці в середині статті "Видання коштом Івана Череватенка і премії його імені". До таблиці внесено відомості про 36 народних дешевих книг, випущених Б. Д. Грінченком з 1894 по 1900 роки[10]. Практично всі ці книги вважаємо прийнятними для дитячого читання. Окрім того, перед таблицею та після неї видавцем наведено список 29 книг, які цензура заборонила йому друкувати[11].

На жаль у 1900 році різні обставини примусили автора й адміністратора видань припинити випуск всеукраїнських народних дешевих книг за кошти благодійника. Гроші отримані за продаж таких книг поверталися у Фонд імені Івана Череватенка для видачі премій за науково-популярні книжки[12].

Структура публікації (умови угоди Бориса Грінченка з братами Миколою і Степаном Череватенками, статистична таблиця, список книг заборонених до друку, фінансова звітність і Статут Фонду) засвідчує прагнення видавця максимально звітувати про книговидавничу і книготорговельну статистики. Таке поєднання дає підстави зробити припущення про пошук Б. Д. Грінченком ефективних критеріїв видавничо-торгівельного обліку його видавництва, що є основою для об’єктивної статистики.

Аналіз критичних підходів щодо атрибуції досліджуваного предмету, окрім суспільно-історичної оцінки соціально-культурного життя в дореволюційної України, цілком логічно, передбачав використання сучасних інформаційно-бібліографічних джерел. Тож тематика дослідження зумовила звернутися до наявних довідково-бібліографічних ресурсів українських фондоутримувачів.

В основу джерельної бази покладено лише каталоги українських бібліотечних і музейних організацій, в фондах яких зберігаються стародруковані дитячі книги. Наразі мова йде про те, що для максимальної достовірності дослідження використано інформацію про дитячі книги, які збереглися до сьогодні, а не просто були описані та перераховані в бібліографічних покажчиках чи видавничих списках.

Для визначення кола відповідних фондоутримувачів пошук було розпочато з головної бібліотеки України – Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого (НБУ імені Ярослава Мудрого) – та надалі здійснено за списком організацій-укладачів українського бібліографічного репертуару. Мається на увазі, що пошук здійснювався через веб-сайт Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, яка є куратором організацій-упорядників Українського бібліографічного репертуару. Використано бібліографічну інформацію про стародруковані дитячі книги в бібліотечних та музейних фондах із пошукової бази даних "Зведений каталог української книги (1798–1923)"[13]. Цей зведений каталог української книги став складовою українського бібліографічного репертуару.

Наразі електронний каталог містить відомості про книги українською та російською мовами, видані з 1798 р. по 1923 р. в Україні, які зберігаються у фондах провідних бібліотек та музеїв України. Хронологічні межі каталогу встановлені від початку випуску нової української літератури (виходу в світ "Енеїди" І. Котляревського) до початку державної реєстрації друку Книжковою палатою України (м. Харків, 1923/1924 звітний рік). Принагідно зазначимо, що актуалізацією зведеного електронного каталогу постійно опікуються всі фондоутримувачі українських видань 1798–1923 рр.

Насправді, найбільш повний список організацій-укладачів українського бібліографічного репертуару – 80 бібліотек, музеїв й архівів різних рівнів й сфер підпорядкування – представлено на сайті Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого. Проте, одним з недоліків зведеного каталогу представленого на сайті Бібліотеки вважаємо відсутність можливості пошуку видань з фондів самої НБУ імені Ярослава Мудрого. Технологічно потрібний пошук можливо здійснити через інший електронний каталог – "Каталог рідкісних і цінних видань"[14], який має ту ж інтернет-адресу, що й "Зведений каталог української книги (1798–1923)". В кінцевому результаті такого пошуку було з'ясовано, що в електронному каталозі Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого розміщено 15 бібліографічних записів на дитячі книги українською мовою 1894–1916 років випуску.

Подальший аналіз відомостей зі зведеного електронного каталогу книг надрукованих в Україні українською та російською мовами з 1798 по 1923 роки виявив, що серед переліку провідних бібліотек та музеїв України є фондоутримувачі, котрі мають безпосереднє відношення до дитячих книг, а саме: Національна бібліотека України для дітей (НБУ для дітей), Запорізька обласна бібліотека для дітей, Київська обласна бібліотека для дітей, Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського та музей Національної академії педагогічних наук України (Педагогічний музей України).

За логікою речей, в різних точках віддаленого доступу до українського бібліографічного репертуару, тобто на сайтах організацій-укладачів, список самих організацій мав би бути однаковим. Натомість, на сайті Національної бібліотеки України для дітей цей перелік обмежується 27 бібліотечними та музейними організаціями різних рівнів й сфер підпорядкування, серед яких зазначено лише 2 дитячі бібліотеки: сама Національна бібліотека України для дітей і Київська обласна бібліотека для дітей. На наш погляд це пояснюється тим, що на цьому сайті подано скорочений варіант зведеного каталогу українського бібліографічного репертуару – "Книга для дітей в Україні 1798–1923 років"[15].

Що стосується ідентичності пошукових результатів через різні точки віддаленого доступу до українського бібліографічного репертуару, то тут також зафіксовано певні відмінності. Приміром, статистичні показники, які узагальнено з відомостей бази даних сайту НБУ імені Ярослава Мудрого по фонду НБУ для дітей дещо відрізняються від показників отриманих безпосередньо з сайту головної дитячої бібліотеки країни. Зокрема, немає бібліографічних записів 2 дитячих книг (випущених в Одесі у 1900 та 1911 роках), які зберігаються в дитячій бібліотеці. Окрім того, ще в двох бібліографічних записах на спільно випущені видання (у Києві та Одесі) зазначено лише одне місце видання – Одеса. Проте зазначено бібліографічні записи на видання, які не можливо знайти при пошуковому запиті через сайт НБУ для дітей – 1 книга (Київ, 1889), 1 книга (Одеса, 1890).

Після проведення порівняльного аналізу бібліографічних відомостей було прийнято рішення – брати за основу відомості з власних сайтів фондоутримувачів. Тож інформаційно-бібліографічний пошук за допомогою сайту Національної бібліотеки України для дітей видав такий результат: в фонді бібліотеки зберігаються 88 стародруків дитячих книг, з них 60 надруковано українською мовою, 26 – російською і по 1 книзі польською та французькою мовами (1842–1916 років випуску).

Стосовно безпосереднього пошуку через діючий сайт Київської обласної бібліотеки для дітей, на жаль, така процедура залишилась невиконаною через технічну недоступність до електронного каталогу[16], зазначеного в рубриці "Електронні ресурси"[17]. Проте, завдяки сайту НБУ для дітей з розширеними можливостями його електронного каталогу "Книга для дітей в Україні 1798–1923 років", зазначення "Київська обласна бібліотека для дітей" у пошуковому полі "Фондоутримувачі", вдалося виявити 5 книг (3 – українською і 2 – російською мовами) 1892–1913 років випуску, які ми вважаємо прийнятними для дитячого читання.

У фондах Запорізької обласної бібліотеки для дітей[18]  зберігається лише 1 книга – "Жизнь и произведения Тараса Шевченка" (Київ, 1882), – яка входить до державного бібліографічного репертуару, проте на нашу думку її не можна вважати  "дитячою", хоча її й включено до рубрики "Найдавніші книги "Юного читача".

Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського[19], відповідно свого цільового профілю, має у фондах старовинні підручники, навчальні посібники, атласи, хрестоматії, різноманітні зошити та збірники задач. Наявні у фондах педагогічної бібліотеки читанки і граматики, мають виключно освітньо-методичний профіль і розглядаються нами як допоміжні для навчання матеріали, тому не зараховуються до "дитячих книг". Проте Педагогічний музей України містить у своїх фондах аж 31 книгу (29 – українською і 2 – російською мовами) 1893–1916 років випуску, які, в межах географічно та хронологічно означених параметрів, вважаємо  "дитячими"[20]. Наразі варто зазначити, що бібліографічні відомості про наявні у фонді Педагогічного музею дитячі книги абсолютно ідентичні відповідним відомостям розміщеним на сайті Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, тобто у базі даних "Зведений каталог української книги (1798–1923)"[21].

Окремої уваги заслуговують матеріали каталогу-путівника "Колекція "Українська дитяча книга 1885–1923 рр." Педагогічного музею України"[22], які є друкованим варіантом списку книг представлених на сайті музею у рубриці "Колекція "Українська дитяча книга 1885–1922 р."[23]. Однак наголосимо, що матеріали друкованого каталогу-путівника надають значно більше бібліографічної інформації про дитячі книги з фондів Музею. Зазначена колекція є складовою наукового об’єкту "Колекція стародруків Педагогічного музею України" (рукописи, стародруки та рідкісні видання 1477–1923 рр.). У каталозі-путівнику вміщено ряд анотованих покажчиків, які виокремлюють додаткові відомості про статистику друку дитячих книг, зокрема – "Автори, редактори, упорядники", "Перекладачі", "Художники", "Видавці і друкарі", "Культурно-освітні організації", "Видавничі організації", "Видавничі серії". Окрім того, каталог-путівник містить ще такі допоміжні покажчики: іменний, назв творів друку, друкарень, видавничих організацій і установ, видавців і видавництв, місць видань творів друку, екслібрисів, печаток, штампів, присвят, епіграфів та інших поміток[24]. Зауважимо, що всі бібліографічні описи видань науковці Музею розташували в хронологічному порядку, а в межах певного року – за абеткою авторів і назв. У каталозі-путівнику відомості про 123 дитячих видання структурно поділено на 5 груп серед яких для дослідження нами використано такі: "Україномовні оригінальні видання", "Україномовні перекладні видання", "Видання російською мовою" та "Збірники".

Бібліографічний пошук відомостей про наявність дитячих книг серед фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ), найбільшого із перерахованих раніше фондоутримувачів виявив, що на сайті цієї бібліотеки[25] взагалі немає жодного натяку на участь НБУВ у створенні бази даних "Зведений каталог української книги (1798–1923)". Про такий стан справ опосередковано свідчить і відсутність результатів пошуку через сайт Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

Натомість, сайт НБУ імені В. І. Вернадського пропонує пошук за допомогою тематичного навігатора[26]. Цей навігатор цілком виправдано можна вважати паралельним еквівалентом тематичних рубрик, оскільки пошук відбувається за розділами знань, які розташовано у логічній послідовності ідентичній структурі таблиць ББК. Покроковий пошук бібліографічних записів за допомогою тематичного навігатора на сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського виявив у фонді 6 дитячих книг (1883–1914 років випуску): з них 5 книг надруковано українською та 1 російською мовами.

Варто згадати, що від початку наукового дослідження наповнення джерельної бази передбачало пошук та виявлення бібліографічних відомостей про наявні дитячі книги у фондах Національної історичної бібліотеки України[27]. Проте видань, які б відповідали потрібним для дослідження хронологічним рамкам і класифікувалися за соціальним призначенням як "дитячі книги", так і не було знайдено.

В підсумку детальний бібліографічний пошук виявив, що в фондах українських бібліотек та Педагогічного музею сумарно налічується 145 дитячих книг надрукованих на території України з 1842 по 1916 роки і становить 132 назви. Одну з цих назв спочатку випущено видавцем Ф. О. Йогансоном у Києві та Харкові в 1897 році, а згодом ще дві назви випущено його спадкоємцем, П. І. Бонадурером, в Києві, Одесі та Санкт-Петербурзі у 1913 році. Беззаперечне лідерство за кількістю наявних у фонді видань належить НБУ для дітей – 88 книг, з них: 60 – українською мовою, 26 – російською мовою і по 1 книзі французькою та польською мовами. Значно менше дитячих книг зберігається в музеї НАПН – 31 книга, з них: 29 – українською мовою і лише 2 – російською. Вдвічі менші показники в НБУ ім. Ярослава Мудрого – 15 книг, і всі вони надруковані українською мовою. Ще менші цифри щодо фонду НБУ ім. Вернадського: 6 книжок (5 – українською та 1 – російською мовами). Найменшу кількість дитячих книг зафіксовано у фонді Київської обласної бібліотеки для дітей: 5 книг (3 – українською та 2 – російською мовами).

Також визначено, що серед досліджуваного масиву дитячих книг є такі, які мають свої дублети в інших фондах. Результатом порівняльного аналізу бібліографічних записів стародруків дитячих книг стало виявлення 12 дублетів: Львів – 6 назв, Київ – 3 назви, Чернігів – 1 назва, Гадяч – 1 назва, Катеринослав – 1 назва. Наприклад, Національна бібліотека України для дітей має в своєму фонді аж 10 книг, точні копії яких зберігаються ще в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого (5 книг), Педагогічному музеї України (3 книги) та Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (2 книги). Наступними за кількістю "книжкових повторів" по 6 книг є Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого (5 книг в НБУ для дітей та 1 книга в Педагогічному музеї) та Педагогічний музей України (3 книги в НБУ для дітей, 1 книга в НБУ ім. Ярослава Мудрого, 1 книга в НБУ ім. В. І. Вернадського та 1 книга в Київській обласній бібліотеці для дітей). Вдвічі менше повторень зафіксовано в фонді Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (2 книги в НБУ для дітей та 1 книга в Педагогічному музеї). І нарешті, найменшу дублетність виявлено у Київській обласній бібліотеці для дітей – 1 книга з фонду Педагогічного музею.

Окрім того, з’ясовано, що найстарішим виданням серед дитячих книг, про які відомо, що вони й до сьогодні зберігаються в зазначених фондах, є "Книга для юных читателей" Григорія Пехотинського надрукована російською мовою у 1842 році в друкарні Харківського університету.

Географічний аспект дослідження дозолив визначити шість основних осередків книгодрукування для дітей: Київ (58 книг), Львів (37 книг), Одеса (10 книг), Чернівці (8 книг), Харків (5) і Чернігів (5). В цих містах книги для дітей видавали відносно систематично протягом усього зазначеного періоду. До решти видавничих осередків належали Гадяч (1 книга), Катеринослав (4 книги), Коломия (1 книга), Кременець (1 книга), Немирів (1 книга) і Полтава (3 книги), Житомир (1 книга). Також виявлено, що видавати дитячі книги в цих містах, окрім Катеринослава, почали тільки на початку ХХ століття.

Хронологічний огляд дозволив виявити сталість у цифрових показниках за роками випусків в ІІ пол. ХІХ ст. і відносну динаміку зростання кількості дитячих видань, починаючи з 1904 року. Статистичні дані (див. Таблиця: частина 1 і частина 2) свідчать про те, що в хронології випуску української дитячої книги був присутній елемент випадковості. Частково це пояснюється обмеженістю технічної бази більшості видавців, які не завжди мали власні друкарні, належне устаткування та фінансові можливості.

Окрім того, змушені констатувати відсутність у випускних даних дитячих книг відомостей про тиражі. Наголосимо, що такий видавничий недолік унеможливлює здійснення повноцінного статистичного обліку дитячих книг цього періоду. Серед досліджуваного книжкового масиву інформацію про тиражі наведено тільки в 2 книжках (надрукованих у Києві на поч. ХХ ст.), які зберігаються в головній дитячій бібліотеці країни.

Бібліографічний пошук і дескриптивний аналіз зазначеної у дитячих книгах інформації про видавців (видавничі та культурно-освітні організації) дає підставу стверджувати, що найбільш сумлінними у наведенні вихідних відомостей є львівські видавці. Щодо антирейтинга з цього питання, помилки в оформленні вихідних відомостей дитячих книг переважно допускали видавці різних видавничих осередків, окрім основних вищезазначених.

В цьому контексті слід зауважити, що в переважній більшості проаналізованих видань наведено відомості тільки про найменування виготовлювача видавничої продукції (тобто друкарню) без імені чи найменування видавця. Як правило у дитячих книгах, випуски яких датовано кінцем ХІХ ст., вказували відомості про назви друкарень, прізвища їх керівників чи назви організацій від імені яких здійснено видання (прототипи сучасних відомостей про відповідальність). Наприклад, у книжках 1896 року випуску можна знайти такі відомості: "Друкарня Наукового Тов[ариства] імени Шевченка. Під зарядом К. Беднарського" – відомості про друкарню та прізвище її керівника, "Накладом Руського Товариства педаґоґічного" – відомості про організацію від імені якої здійснено друк дитячої книги або ж "Друкарня "Губернскаго Земства" – лише відомості про друкарню, "Видання Б. Грінченка. Друковано коштом І. Череватенка" – відомості про видавця та особу за допомогою якої випущено книгу.

На нашу думку, такі правила оформлення вихідних відомостей дитячих книг досліджуваного періоду дещо ускладнюють статистичний облік видавців, оскільки за родом своєї діяльності характер виконаної ними роботи відрізняється від робочих процесів, які виконуються виготовлювачами, іншими слова – друкарнями. Отже, в досліджуваних музейному та бібліотечних фондах виявлено дитячі книги таких видавців і друкарень:

• Чернігів (1): видавець Б. Грінченко;
• Чернівці (4): Бібліотека для молодіжі, товариство "Руська бесіда", кооперативна кредитна спілка "Селянська каса", Чернівецька заміська філія товариства "Українська школа";
• Катеринослав (1): Українське видавництво в Катеринославі;
• Харків (4): музичний магазин А. Ф. Гергарда, Південно-російське книговидавництво Ф. О. Йогансона, видавці В. І. Потапов і В. І. Рапп;
• Київ (13): видавець П. І. Бонадурер, видавництво "Вік", видавниче товариство "Волошки", видавництво "Зоря", видавець Л. Ідзіковський, видавець Ф. О. Йогансон, видавниче товариство "Криниця", видавництво "Лан", Приватна жіноча гімназія А. Т. Дучинської, видавець І. І. Самоненко, Товариство дослідників Волині, видавництво "Український Учитель" (з 1908 по 1912 рр. діяло у Києві), видавець Є. Я. Федоров;
• Львів (5): Наукове товариство імені Шевченка, видавець К. Паньковський, меценат М. Ф. Поремба, Руське товариство педагогічне (з 1881 до 1912 рр.) далі Українське педагогічне товариство (з 1912 до 1926 рр.), Українсько-руська видавнича спілка;
• Одеса (3): видавець Е. Берндт, видавець П. І. Бонадурер, Південно-російське товариство друкарської справи;
• Полтава (2): книгарня Г. І. Маркевича, видавництво "Український Учитель" (з 1906 по 1907 рр. діяло у Полтаві).

Більш повним переліком відзначається список друкарень, в яких надруковано обліковані дитячі книги:

• Чернігів (2): друкарня Губернського земства, друкарня Губернського правління.
• Чернівці (2): друкарня "Руської Ради", друкарня "Руська школа";
• Гадяч (1): Гадяцька земська друкарня;
• Катеринослав (2): друкарня К. Андрущенка, друкарня С. Яковлева;
• Харків (4): друкарня А. Дарре, друкарня "Друкарська справа", друкарня Г. Молчадського, Університетська друкарня;
• Коломия (1): "Печатня А. І. Мизевича";
• Кременець (1): друкарня Л. Шумського;
• Київ (20): друкарня акціонерного товариства "Петро Барський в Києві" (з 1912 р. – друкарня "Петро Барський"), друкарня М. Барщевського, друкарня П. Бонадурера, друкарня В. Бондаренка та П. Гніздовського, друкарня С. Борисова, друкарня Давиденка, друкарня А. Гросмана, друкарня С. Єремеєва, друкарня Імператорського університету св. Володимира, друкарня Г. Корчак-Новицького, друкарня С. Кульженка, друкарня 1-ї Київської артілі друкарської справи, друкарня 1-ї Київської друкарської спілки, друкарня 2-ї Київської артілі, друкарня Я. Озоколова, друкарня І. Техоколофа, друкарня Є. Федорова, друкарня Г. Фронцкевича, друкарня М. Фріца, друкарня І. Чоколова;
• Львів (1): друкарня Наукового товариства імені Шевченка;
• Немирів (1): друкарня Р. Шерра;
• Одеса (5): друкарня Гальперіна і Швейцера, друкарня Л. Нитче, друкарня Південно-російського товариства друкарської справи, друкарня З. Слапака, друкарня А. Шульце;
• Полтава (2): друкарня Г. Маркевича, друкарня Ф. Шіндлера;
• Житомир (1): Волинська губернська друкарня.

Проведений аналіз дозволив здійснити атрибуцію статистики друку дитячих книг в Україні у ІІ половині ХІХ ст. – 1916 р., на основі чого було  сформульовано такі висновки:

• першим локальним статистичним реєстром випуску дитячих книг стали звітні матеріали Б. Д. Грінченка;
• за територіальною приналежністю випуск дитячих книг у дореволюційний період відбувався в 13 містах України: Гадяч, Житомир, Катеринослав, Київ, Коломия, Кременець, Львів, Немирів, Одеса, Полтава, Харків, Чернівці та Чернігів. Найбільше видань було випущено у Києві (58), Львові (37), Одесі (10) та Чернівцях (8);
• найстаріша книга, що збереглась серед бібліотечних фондів до цього часу, датована 1842 роком випуску;
• за хронологією випуску книг для дітей суттєве збільшення репертуару спостерігається в 10-х роках ХХ ст.;
• за мовною ознакою значно переважають кількісні показники масиву дитячих книг надрукованих українською мовою;
• за кількістю випущених дитячих книг серед видавців слід окремо виділити таких: "Руське Педагогічне Товариство" (згодом "Українське Педагогічне Товариство") видало 26 назв книг у Львові, видавництво "Український учитель" 14 назв книг видало в Києві та 1 книгу в Полтаві, видавець Б. Д. Грінченко видав 5 назв книг у Чернігові.

Бібліографічні відомості про наявні в бібліотечних і музейних фондах дитячі книги, як джерельна база проведеного дослідження, допомогли систематизувати й вперше узагальнити статистичні відомості про випуск дитячих книг у 1842–1916 рр. Зауважимо, що в подальших наукових дослідженнях статистики друку дитячої книги в Україні всі отримані цифрові показники не можуть бути меншими ніж у проведеному автором дослідження дескриптивному аналізі, оскільки передбачають подальше виявлення стародрукованих дитячих книг у фондах інших бібліотек, музеїв та архівів.

У підсумку припускаємо, що отримані в результаті бібліографічного дослідження та джерелознавчої оцінки факти значною мірою можуть бути використані як свідчення достовірності узагальнених статистичних показників випуску дитячих книг в Україні до запровадження державного обліку друку.

Джерела та література

1. Колекція"Українська дитяча книга 1885-1923 рр." Педагогічного музею України: каталог-путівник. Київ: Педагогічний музей України, 2015. 144 с. ISBN 978-617-7021-30-7.
2. ГРІНЧЕНКО, Б. Видання коштом Івана Череватенка і премії його імені. В Літературно-науковий вісник, 1901, [Річник 4, Т. 13], Кн. ІІІ. С. 193–200.
3. Київська обласна бібліотека для дітей [інтерактивний]. Київ: Київська обласна бібліотека для дітей, [б. р.] [дата звернення 09 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <http://child-library.kiev.ua>.
4. Національна бібліотека України для дітей [інтерактивний]. Київ: Національна бібліотека України для дітей, 2010 [дата звернення 08 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <http://www.chl.kiev.ua>.
5. Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого [інтерактивний]. Київ: Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, 2020 [дата звернення 08 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <http://rk.catalogue.nlu.org.ua/>.
6. НИЗОВИЙ, М. А. Українська статистика друку: основні етапи становлення та розвитку. Київ: Книжкова палата України, 2002. 96 с. ISBN 966-647-027-6.
7. Педагогічний музей України Національної академії педагогічних наук України [інтерактивний]. Київ: Педагогічний музей України, 2020 [дата звернення 09 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <http://pmu.in.ua>.
8. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського [інтерактивний]. Київ: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2020 [дата звернення 10 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <www.nbuv.gov.ua>.
9. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського [інтерактивний]. Київ: Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського, 2015 [дата звернення 09 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <https://dnpb.gov.ua/en/>.
10. Запорізька обласна бібліотека для дітей "Юний читач" Запорізької обласної ради [інтерактивний]. Запоріжжя: Запорізька обласна бібліотека для дітей, [б. р.] [дата звернення 09 квітня 2020]. Доступ через Інтернет: <http://zobd.zp.ua>.

Оксана ПЕТРЕНКО,

кандидатка історичних наук,

молодша наукова співробітниця

відділу стародруків та рідкісних видань Інституту книгознавства

Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.