Роман Наталії Довгопол «Знайти країну амазонок» на сімдесят відсотків є пригодницько-історичним, тридцять відсотків припадає на елементи фентезі. Відтак події в творі розгортаються стрімко та непередбачувано. Колориту (шляхом введення застарілої лексики, описів місцевості та деталей побуту тощо) додає також історичне тло – бурхлива й драматична епоха на межі XVI – XVII століть.

Україна в той час належала до Речі Посполитої, а знаковим соціальним прошарком, що на століття маркував цей період нашої історії, стало козацтво. Письменниця у різний спосіб наголошує унікальність людей, які його творили. Зокрема цьому слугують сюжети в сюжеті, як от: «Нас було троє амазонок. Вирушаючи за стіни фортеці, ми вирішили більше ніколи не повертатися. Міріна закохалася в запорожця і, переодягнувшись хлопцем, пішла з ним воювати на Січ. Коли в них народилася дитина, Міріна осіла у зимовнику, потім вона дізналася, що її чоловіка стратили турки. Вона не могла змиритися, тому віддала дитину на виховання скоромошці. Повинна була забрати її, як повернеться з війни, але загинула»[1].

Наталя Довгопол повсякчас посилається на міфологію та історичне минуле. Так, на поєднання в одному сюжеті амазонок та шляхти XVI – XVII ст. її надихнула концепція «сарматизму». Шляхтичі вважали, що вони є потомками сарматів, котрі походять від союзу скіфів та амазонок. На цій деталі ґрунтується кульмінація твору: щоб перемогти антагоніста, потрібно було створити союз між нащадком скіфа та амазонкою.

Заслуговує на увагу також мова твору: змальовуючи тогочасний побут, письменниця широко використовує застарілу лексику та історизми (гайдуки, чумаки, фалюндиш, лісові люди (розбійники), конфекти, тюрбани, діаріуш, куманець, обрус, пачкарський, Понтійське море, очілля, жупиця, мужицька дуда, дихавиця та інш.). Також твір ілюструє тогочасні порядки та кодекси (наприклад, повнолітня у дівчат – 15 років, у хлопців – 17-18 років; або те, що дівчата та жінки не вміли читати і писати, бо їм це «не годилося»). Правдоподібні описи, пейзажі, колоритні слова дають змогу читачеві зануритися і відчути образ того часу.

У романі присутні дві фабули[2] – лірична та епічна. Різниця полягає у тому, що впродовж твору простежується послідовна розповідь про чотирьох головних персонажів, а наприкінці читачам відкривається невелика, «пунктирна» фабула, що розкриває секрети минулого та допомагає зрозуміти всю багатогранність сюжету[3].

Оповідь ведеться від третьої особи. Оповідач емоційно та лаконічно передає емоції та почуття героїв твору. Рушієм сюжету виступають діалоги, завдяки яким читач дізнається про внутрішні та зовнішні конфлікти персонажів.

За структурою текст містить п’ять частин, кожна з яких у свою чергу поділена на сегменти: Матей, Волоцюга, Катря та Талестра (імена головних персонажів роману). У межах певної частини читач дивиться та аналізує події крізь призму того чи іншого персонажу. Таким чином, кожна з тринадцяти «події»-епізодів сприймаються різносторонньо, а внутрішній світ і характер персонажів можна простежити глибше.

Роман «густонаселений». Яскраво виписані, виразні другорядні персонажі виступають однаковою мірою і як негативні, і як позитивні щодо головних.

Герої твору – підлітки, які попервах ненавидять один одного. Авторка зазначала, що намагалася створити чотирьох найгірших персонажів, які б нікому не імпонували та навіть відштовхували[4]. Вони всі різні, але мають дещо спільне: «Волоцюгу покинули, як і усіх їх. Він таврований, як і всі вони, – про них ніхто не заплаче, їх ніхто не чекає вдома. Ні в кого з них більше немає дому»[5] – усі підлітки були нещасними, не знали любові та батьківського тепла. За словами авторки, вона сама не бачила кінцевого результату їхньої спільної подорожі, писала його поступово, простежуючи зміни внутрішнього світу та поведінки героїв[6].

У першому розділі постають перед читачами чотири головних персонажа: Катря (князівна «Міль»), Волоцюга (Богдан), Матей, Талестра. На початку роману їх об’єднувало лише те, що вони живуть в одному містечку – Замкове. Та згодом стає зрозуміло, що життя кожного з них засноване на таємницях і брехні. Відтак, кладно поділити персонажів на негативних і позитивних. Матей, Волоцюга та Талестра мають багато недоліків і дуже часто роблять помилки та ображають оточуючих, але в ході пригоди вони змінюються на краще.

Щодо справжніх лиходіїв, то їх четверо : пан Вітковець (батько Матея), іноземний купець Франческо, князь Замковецький (батько Катрі) та Мирослава (жінка, яка прихистила, а потім жорстоко підставила підлітків).

Кожний із героїв мандрівки відіграє ключову роль у ліричній фабулі.

Катря (Князівна «Міль») – «Смикана, нескладна, непомітна врешті-решт, дівчина слугувала мішенню для глузування. Щоправда, лише в ті рідкісні часи, коли про неї згадували. Матей з легкістю уявив дівчину міллю, яка літає під стелею....»[7]. У дівчини дуже складна доля. Вона ніколи не знала любові, поваги та співчуття, її зневажали всі, навіть власний батько. Коли мати дівчинки померла при пологах, батько зненавидів доньку, бажав, аби та померла, повернувши йому кохану дружину. До всього дівчинка має непоправний «ґандж» – відсутність правиці. Авторка свідомо внесла цю деталь в образ, наголосивши тим, що будь який «дефект» в людині – лише її особливість, хоча суспільство не завжди готове ставитися до того адекватно: в ході оповіді Катря доводить, що вона справжня княжна і її «ґандж» аж ніяк того не заперечує і не применшує.

Катря зростає над собою буквально на очах читача: від сторінки до сторінки загартовуються її тіло та характер. Дівчина постійно перебуває у внутрішньому конфлікті із собою та  в зовнішньому – з Матеєм, котрий цькує та морально знущається над нею. Катря дає хлопцеві гідну відповідь, бо, хоч і дозволяла собі бути слабкою та беззахисною ледь не перед усіма, щодо нього виявилася нескоримою.

Дізнавшись таємницю своєї матері, дівчина вирішує, що настав час змінити своє життя та знайти місце, де її будуть сприймати за рідну. Саме тому вирушає в дорогу, взявши з собою найнеобхідніше – кульгаву собачку Жульку та мішок із книжками. Тут простежується схожість між головною героїнею та її собакою. Жучку подарував Катрі старий монах, який вчив її читати. Він був єдиною людиною в замку, яка приділяла час дівчині та щиро співчувала. Коли він назавжди покидав палац, то подарував їй собачку: «Тримай, знайшов її біля брами. Попіклуйся про неї, вона така ж нещасна, як і ти. Тримайтеся разом. Дитино, бережи себе»[8]. Паралель між двома скаліченими та самотніми душами, які знайшли одна одну посилюють враження від змін, які відбулися з дівчиною.

Жахливим, справжнім монстром у романі постає батько Катрі. Пан Вітковець (батько Матея) та князь Замковецький (тато Катрі) одного вечора грали в карти і князь програв доньку: Катря та Матей мали одружитися, хоча навіть не були знайомі. Цікаво, що на загал Н. Довгопол явно протиставляє образи батьків та матерів: жінки в текст зображені дуже різними, але всі вони – хороші матері для своїх дітей. Цей контраст додає роману дещицю феміністичного дискурсу. Авторка наголошувала, що він присутній у творі, але здебільшого – в позиції рівності. Скажімо, Катря з Матеєм повинні були знайти один одного, бо він рятував і підтримував її фізично, а вона змінювала його на краще.

Катря пішла в дорогу, щоб знайти собі новий дім, але, пройшовши всі випробовування, знайшла справжню «себе», зрозуміла, чого вона хоче від життя та врешті-решт стала коханою дружиною. Дівчині варто було подолати довгий шлях, виплутатися з багатьох халеп, щоб зрозуміти, що її справжній дім на батьківщині, у Замковому, поруч із коханою людиною.

Матей – багатий шляхтич, сухий, холодний, гордовитий і вродливий шістнадцятирічний хлопець. Цей підліток відігравався на оточенні: цькував та принижував інших, посилаючись на статус багатого шляхтича. Батько його ніколи не любив, порівнюючи з іншими, на його думку, «кращими синами». Знущання батька та зникнення матері в ранньому дитинстві зробили юнака морально вбогою людиною, не здатною на теплі почуття до інших. Його місія в романі – піти разом з ненависною йому Катрею шукати шлях до Амазонії. Він спочатку сам не розумів, навіщо це робить, але саме на цьому шляху в хлопця проявилися совість і співчуття. Матей пішов у подорож «негативним персонажем», а повернувся справжнім героєм. Він брав відповідальність за тих, кого ненавидів, навчився бачити в людях хороше, а головне – збагнув, що може стати кращим за свого батька, може стати гідною людиною, вартою любові.

Талестра – амазонка, яка дізналася про це лише у дев’ятнадцять років, будучи все свідоме життя вродливою скоморошкою, що зводила з розуму своїми танцями. Її життя виявилося ілюзією, бо дівчина не знала, що жила в прийомній сім'ї, де їй не дісталося ні любові, ні дружби, бо бачили в ній тільки джерело прибутків. Жили вони бідно, натомість амбітна дівчина прагнула влади, грошей, дорогого одягу та коштовностей, а ще мала вибуховий характер, дратівливий і непоступливий. За легендою «справжня амазонка завжди знайде шлях додому», тому Катря і втягує Талестру в неймовірну та складну подорож. Дівчина пристає, бо сподівається здобути владу і статки. І лише її не змінює спільний Шлях. Талестра зраджує друзів: знайшовши країну Амазонок, вона приводить туди антагоніста. І хоча отримує другий шанс і змогу спокутувати провину, читач не знає, чи впорається дівчина з тим викликом.

Отже, Талестра не змогла віднайти себе у цій подорожі, як це зробили інші персонажі, не змогла вирішити власний внутрішній конфлікт: дружба та любов, чи гроші та влада? Зрештою, коли в ході бою стало зрозуміло, що Матею загрожує смертельна небезпека, скоморошка-амазока вступила в бій на стороні друзів: «Ще крок – і вони обоє стояли спина до спини, націлючи гострі леза на нападників. – Що ти в біса робиш? – процідив Матей. –Визначся вже, на чиєму ти боці. – Та я визначилася. Аж раптом виявилося, що в мене є совість»[9]. Героїна вчинила багато злого, наробла помилок, за що і поплатилася: «На доріжці стояв Волоцюга, тримаючи на руках Талестру. Він затискав рукою рану на її животі, але кров заливала позолочену смальту й усіяну ромашками траву»[10].

Хоча дівчина занадто довго була зрадницею, та в останній момент, найнапруженіший, змогла розв'язати конфлікт зі своїм внутрішнім «Я». Тому не померла, а була врятована амазонками, які саме їй, а не іншим пораненим войовницям, віддали цілюще золоте яблуко. Символ яблука відсилає нас найперше до біблійного сюжету, але тут воно набуває також міфічного значення: «Насінина чарівної яблуні – це дар німфи Гармонії. Діва-Змія по давнім оповідям дала цю насінину амазонкам, коли ті вже втратили надію захистити себе, прогодувати свій невеликий приморський табір»[11]. Тобто, ця насінина була символом надії на збереження гармонії, а яблуко пожертвували Талестрі, даруючи їй надію на життя, котре дасть змогу виправити скоєні в минулому помилки.

Волоцюга. «Я тебе знаю, – випросталася Катря. – Бачила тебе кілька разів на Горі. Тебе ще називають.... – Волоцюга, падалішній, приблуда, самосійне, нагуляне, байстреня, – завершив за княжну Матей»[12]. Справжнє ім’я хлопця – Богдан. Через надзвичайно тяжке, сповнене горем і нещастями життя, Волоцюга стверджує, що він «немає імені, що він його втратив»[13]. Його виховувала мати, оскільки батько не визнав малюка. Коли хлопчику було шість, він знайшов маму повішеною і з того часу знав лише цькування та зневагу. Герой постає одночасно негативним (ніхто не знає, що він натворив у минулому та скількох людей убив; певний час вештався з розбійниками; брав участь у бійках і нападах; був злодюжкою) і позитивним (рятує та захищає життя друзів, чесний і розумний). У романі виконує роль своєрідного «Робіна Гуда»: інші мали певні власні очікування від подорожі, а він просто йшов, бо так було треба. Як вважає Волоцюга, його місією є захист Катрі, адже це єдина людина, яка ставилася до нього по-доброму та справедливо оцінювала його як друга та близьку людину.

У характері Волоцюги простежується зневага до себе, знецінення власного життя, невіра в своє право мати друзів, підтримку чи кохану людину. Юнак остаточно поставив на собі хрест, бо все життя йому твердили, що він ніщо, «волоцюга». Хлопець одержимий ідеєю помсти батькові, котрий його відцурався й тим убив матір і залишив сина на самому дні суспільства безіменним «ніким». Та в ході подорожі юнак відкривається як хоробрий герой, гідний мати нормальне життя. Волоцюга прив'язався до підлітків, котрі стали йому друзями та справжньою сім'єю, котрої ніколи не мав. В образі проступає «мотив жертовності» (готовий пожертвувати не лише життям, а й совістю задля «своїх»). У кінці твору він убиває людину, щоб зберегти сумління Матею: «Ти врятував мене? Не сміши. Моєму життю нічого не загрожувало – процідив Матей Волоцюзі. – Я врятував тебе від учинку, який ти сам собі ніколи б не пробачив. Хай би що ти просторікував, він був твоїм батьком. Ти любив його, і цей вибір... Був би для тебе заважким. Я ж свій вибір зробив уже давно»[14].  

Як бачимо, що головні герої роману дуже різносторонні, хоча й пов’язані власною травмованістю та виключенням із суспільства. Кожен із них не мав справжньої сім'ї, друзів і ніколи не знав любові. Подорож дала їм можливість стати кращими та кардинально змінити погляди на життя. Матей і Катря знайшли один одного та покохали. Талестру чекає майбутнє в Амазонії. Волоцюга знайшов визнання, друзів і свого брата. Час самотності та ізольованості минув. Для того, щоб усвідомити свою значущість і своє «Я», підліткам довелося пройти наскрізь усю країну та здолати ворогів.

На окрему розмову заслуговують «таємниці минулого», що стали у романі Наталі Довгопол потужним засобом формування характерів. Головні герої мали травмоване дитинство, яке стало причиною їхньої поведінки у дорослому житті та пояснює слабкі місця персонажів, страхи, комплекси тощо. Особиста таємниця дає змогу читачеві краще зрозуміти та сприйняти героя. Водночас «таємниці минулого» стали основою розвитку сюжету та додають напруги романові, поступово розкриваючись і тримаючи тим самим увагу читача.

Події роману розгортаються кількома паралельними потоками, поступово розкриваючи все більше й більше «таємниць минулого». У першій частині «Дуб проростає із зерня» авторка знайомить нас із епохою та головними персонажами. Зав’язується інтрига, адже читач не розуміє, навіщо Катрі шукати країну амазонок і чому вона переконана, що ця країна існує. Назва розділу символічна: розпочавши шлях, герої починають «проростати» із себе самих як дуб із зерня: слабкі та морально понівечені підлітки вимушені вчитися жити по-іншому.

Другий розділ «Між рядками діаріуша» починає розкривати таємниці минулого, що стали поштовхом до пошуків дивовижної країни: Катря розповідає про передсмертне послання матері, що та написала на сторінках діаріуша та яке розкриває походження Талестри і Катрі як спадкоємиць амазонок. Герої отримують мотивацію знайти шлях до незнаної країни, щоб дізнатися всю правду про своїх батьків і про самих себе.

У третьому розділі «Кому потрібні герої» справжні труднощі починають виявляти в підлітках їхні приховані героїчні риси. Так, у сутичці між ткачами та хитрим бароном-іноземцем, Катря повелася як справжня князівна, сміливо втрутившись у протистояння між дорослими. Як наслідок, вдалося розв’язати багатолітний конфлікт і знайти собі нових приятелів, які згодом їм дуже допомогли.

Назвою четвертого розділу став вислів з латини «Deusexmachina», що позначає несподівану розв'язку, котра не випливає з природного перебігу подій, а штучна, часом пов'язана зі втручанням вищих сил. Після чергової халепи друзі продовжують свій шлях разом із чумаками та починають інакше дивитися один на одного: Матей «помічає» Катрю, а Талестра закохується у Волоцюгу. Водночас Н. Довгопол розгортає перед читачем колоритний світ побуту та звичаїв чумаків і тогочасних українців (показано ніч на Петра та Павла; кобзарів із дивовижними думами, що зберегли історію древнього краю). Саме пісня кобзаря розкриває підліткам, що мета їхньої подорожі може лежати там, де Дунай впадає у море. Водночас наростає напруження: батько Матея підкупив Талестру, аби та привела його з військом до країни Амазонок.

Заключний розділ «Де Дунай впадає в море» тримає читачів у постійній напрузі, бо нарешті всі «таємниці минулого» розкрито й час профанний буквально зливається з міфічним. Герої знаходять палац-фортецю, що на перший погляд виглядає раєм на землі. Та славні амазонки уже не сильні молоді жінки. Їхню драматичну історію (заснована на грецьких та осетинських міфах) розповідає очільниця войовниць Антіопа – зникла мати Матея, щоб підтвердити, що Катря та Талестра – амазонки, а Матей – нащадок скіфів.

Кульмінацією роману стає поява Олександра Вітковця, котрий із військом і Талестрою штурмують фортецю. У розв'язці з’ясовується, що Волоцюга – син Вітковця від гувернантки Богдани (батько зрадив її та сина, а згодом повісив жінку, щоб приховати свою таємницю), а відтак Матей і Волоцюга – рідні брати. Волоцюга йшов у подорож «самосійним байстреням», а повертався на додому Богданом, разом із братом і його дружиною. Розв'язка є зрозумілим, логічним завершенням цієї складної заплутаної історії: кожний із чотирьох друзів був пов'язаний один із одним таємницями минулого, а коли ті було розкрито, герої стали вільними й водночас іншими.

«Знайти країну амазонок» Наталії Довгопол – типовий пригодницький роман, заснований на «авантюрі» (подорож, пригода), суть якого полягає в тому, що персонажі мають пройти крізь складні обставини, подолати внутрішні та зовнішні конфлікти, розгадати всі таємниці тощо та у фіналі вийти героєм з усіх перипетій. Авторка відправила у подорож людей різного соціального статусу, які в звичайному житті ніколи б не знайшли спільної мови, не покохали б один одного та аж ніяк не стали друзями. На перших сторінках роману читач має змогу зробити висновок про кожного з них і виявляє, що: Князівна Міль – тиха, нікому не потрібна, закомплексована дівчина; Матей – самозакоханий шляхтич; Талестра – самовпевнена скоморошка зі зміїним характером; Волоцюга – брутальний, нікому не відомий хлопець. Жоден на перший погляд не викликає симпатії чи захоплення, швидше навпаки. Але небезпечна непередбачувана подорож, підступні люди та складні ситуації поступово дають змогу підлітками розкритися. По суті перед читачем, як у чарівній казці, розгортається своєрідний обряд ініціації: герої пішли із рідного міста й опинилися на невідомому шляху, де немає дорослих і рідних, які можуть допомогти. Поступово кожен із них переродився. Волоцюга виявив себе хоробрим «Робін Гудом» і вірним захисником, а крізь свої травматичні спогади – світлою дитиною, котра все життя хотіла знати правду про своїх батьків, прагла любові та друзів. Князівна Катря виростала над собою з кожним днем подорожі й зрештою боролася пліч о пліч із друзями, маючи цілковиту певність у своїх діях. Матей навчився думати не лише про себе, а й про тих, хто поруч, а також зміг відпустити дитячі образи та усвідомив, що йому не обов'язково бути «як батько», а достатньо стати насправді доброю людиною. Талестра також змінювалася в ході небезпечної подорожі, навіть закохалася у Волоцюгу, але свій «урок» отримала лише у фіналі й чи засвоїла вона його, читач дізнається лише з наступної книжки.

На шляху до країни амазонок герої зіткнулися з такими пригодами (халепами):

• Розбійники ледь не вбили Катрю за наказом її батька. В цей момент її врятував Матей, який тоді її ненавидів та навіть не розумів, навіщо рятував. Смертельна загроза розбудила в ньому совість.
• Потрапили в сутичку між кравцями. Катря змогла вирішити проблему як справжня князівна.
• Визволяли Матея від батькового ув'язнення. Волоцюга першим пішов на допомогу, хоча й зневажав розбещеного шляхтича.
• Переховувалися у кабаках і занедбаних хатах. Розмови між друзями дали змогу їм краще дізнатися один про одного, а читачеві зробити для себе висновки щодо кожного персонажа.
• Викрадення Талестри. Відкрилася жертовність Волоцюги, котрий першим кинувся на пошуки. Проявилися щирі почуття між молодими людьми.
• Проживання у чужих людей. Навчило друзів, що не всім можна довіряти: одна з «добродійок»  таки «встромила ніж у спину».
• Дорога з чумаками – фінал пригоди. Перед читачами постають «змінені» свідомі себе герої, котрі довіряють один одному та люблять один одного.

Як бачимо, «авантюра» зіграла вирішальну роль у житті та становленні персонажів. Подивившись злу в очі, вони не могли більше бути самозакоханими, відлюдькуватими чи пихатими. Пригоди та далека подорож навчила їх жити, об'єднала колишніх ворогів у міцну сім'ю, якої ніхто з них раніше не мав.

Роман «Знайти країну амазонок» Наталії Довгопол зацікавить як підлітків, так і дорослих. Він легкий, захоплюючий, емоційний, читається на одному подиху. Водночас твір порушує низку складних проблем: батьків і дітей, становлення особистості, протистояння добра та зла, морального вибору, тощо. Приваблює також історична атмосфера, насиченість твору елементами міфу, яскравими картинами давнього повсякдення, застарілою та архаїчною лексикою. Колориту додають і легкі нотки фемінізму, що урізноманітнюють художнє тло.

Домінантою роману, зрозумілою підлітку, є твердження, що аби стати щасливою людиною, потрібно відпускати образи минулого та цінувати тих, хто щиро цінує і любить тебе.

Вероніка НАГОРНА,

студентка групи СЛукр 03-20 педагогічного факультету

романо-германської та української філології Київського національного лінгвістичного університету;

Науковий керівник: Тетяна МЕЙЗЕРСЬКА,

доктор філологічних наук, професор,

м. Київ.