Віталій Запека. Полінка
7 червня 2023, 1:38   Автор: Наталя Марченко

Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Всеволода Нестайка – 2022

Премію засновано Національною секцією Міжнародної Ради дитячої та юнацької книги (UA IBBY), Національною бібліотекою України для дітей, ГО «Українська асоціація працівників бібліотек для дітей» та родиною Всеволода Нестайка за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України для відзначання сучасних українських дитячих письменників.

Запека, Віталій. Полінка : для дітей від 4 до 80,5 р. / Віталій Запека ; іл. Н. Олійник. - Харків : Vivat, 2022. - 171, [3] с. : іл. - (Мрійники).

 

Усі насправді класні дитячі книжки трішечки «неправильні». Власне, написані вони правильно й малюнки у них гарні, а ось герої зазвичай творять щось таке, за що в житті мало кого похвалить дорослі. Ось згадай – що Вінні чи Карлсон, Аліса чи Пеппі – усі бешкетують, встрягають у всілякі недоладні справи та роздумують про дивні речі. І що цікаво, дорослі зазвичай опиняються в епіцентрі їхніх пригод і часом зовсім не проти тогоsmiley.

Напевно так відбувається, бо Справжнє Дитинство не буває прісним, нудним і безбарвним. Навіть помилки та негаразди у дитинстві мають власний радісний і обнадійливий сенс! А буденність щомиті сповнена відкриттями та знахідками.

Оця книжка про дівчинку Полінку та її дідуся-видумляку – саме з таких «неправильних» класнючих дитячих історій!

Написав її в окопах російсько-української війни воїн, який мріяв про пригоди з власною онучкою, котра лише мала народитися.

Він зібрав у книжці всю радість, добро та любов, які мав у серці, й розповів веселі історії про звичайне щасливе життя дуже щасливих людей. Розповів про Життя та Дитинство, на котрі заслуговуєш ти і кожна дитина в Україні та світі.

Тому бери мерщій до рук цю чудову книжку, читай і радій! Нехай твоя радість стане твоєю Суперсилою!

Наталя МАРЧЕНКО.

 

Дорослому читачеві

Цьогоріч Лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Всеволода Нестайка стала повість письменника-воїна Віталія Запеки «Полінка», ошатно видана харківським видавництвом «Vivat» та з гумором і ніжністю проілюстрована Наталією Олійник. Інтелігентні соковиті малюнки художниці напрочуд гармонують із так само інтелігентним і водночас бешкетним текстом.

Сам твір спершу викликав у мене певний острах своїми «габаритами»: понад 170 сторінок про чотирирічну! дівчинку видалися непереборною перешкодою на шляху «умовного читача» – дошкільника чи молодшого школяра. Згодом до того додалися просто шалено «антипедагогічні» пригоди та будні розважливих, цікавих до всього малюків Полінки та Миколки і їхніх непогамовних дідусів, «гендерна незбалансованість» тексту, ейджизм,.. а потім «дивні дорослості» полишили мою переобтяжену «критеріями оцінки текстів для дітей» свідомість і залишилася лише щира дитинна радість читання!

«Полінка» – дуже цілісний, оригінальний і свіжий текст, що відверто й просто відповів на сьогоденний запит щодо літератури для дітей. По суті, він про два найменше зрозумілі сучасникові та огорнуті міфами покоління – пострадянських «старих» («покоління Х») і «малих» останнього часу («покоління А»).

На диво, взаємодія між ними вибудовується легко й природно – юні енергійні мудрагелі-бунтарі чудово доповнюють дорослих вигадливих трудоголіків-неформалів. У тексті ця гармонійність постає насамперед у способові оповіді: представник старшого покоління (автор) говорить голосом молодшого (героїня-оповідачка), бачить/осмислює світ крізь спільну, але подвійну лінзу. Думаю, досвід фахового фотографа дав змогу письменникові дуже органічно піймати у фокус дитячого сприйняття героїні очевидні, але зазвичай не помітні для дорослого речі, слова, вчинки. І не «здрібнити» їх, а роздивитися під іншим кутом зору.

Саме на цій, нічим не завуальованій, очевидній і дорослому, й маленькому читачеві «правді життя» засновується неповторна атмосфера повісті. Тут відверта дурість дорослих в очах дорослих (як ось двічі покусані ноги діда Леоніда, розгромлена м’ячем діда Полінки кухня та знищена через його недалекоглядність клумба та ін.) для дітей – лише такий само досвід, як і будь який інший. Вони ж бо ще не знають (хоча й здогадуються) про його "неправильність". А лякати їх наперед наслідками (цілком поправдими, до речі, хоча й не завжди приємними), знеохочувати малечу в бажанні Діяти в самому зародку намірів щось зробити, дідусі-відчайдухи аж ніяк не хочуть. Тому в повісті «всерйоз», не відволікаючись на дурниці дорослих засторог перед життям живуть саме діти, а влаштовують всілякі дивні "бешкети" старші. І «рівень дорослості» в кожного з героїв – різний та геть не пов'язаний із його віком, а рівний, як це не дивно, рівневі їхньої внутрішньої свободи та відповідальності.

Хотілося б відзначити точність і влучність відтворення типових характерів людей старшого покоління у повісті. Хоча саме це й викликає найбільший супротив у дорослого читача: надто впізнавані їхні стереотипи у поведінці та вчинках, надто багато «старого» в цих направду чудових персонажах. А нам так хочеться бути «новими» й «відповідними» цьому часові, залишатися рівними своїм онукам!

Та рівність між поколіннями, як тонко задекларував автор цим текстом, полягає у справжньому – справжніх пригодах і вчинках, справжньому інтересі й увазі один до одного, справжніх почуттях, справжній довірі та вірі у сили кожного.

Це тільки здається, що дідусь одне що робить – грається з онукою. (Зрештою, все людське життя – Гра!) Дорослий пропонує дитині Справжнє Життя. Наповнене щоденними, Справді для неї важливими та цікавими заняттями. Життя осмислене, сповнене неочікуваних, а часом і небезпечних речей, поразок і подряпин, але й відкриттів, набуття сили та досвіду.

Варто наголосити, що Віталієві Запеці, чи не першому в дитячій літературі України доби незалежності, вдалося створити живу, колоритну маленьку героїню покоління А – сучасницю читачів. Його Полінка (як і Ясочка Н. Забіли чи Аліса Л. Керолла) має виразний характер, уважний і питливий розум, яскраве почуття гумору та сміливість діяти. Дівчинка постійно спостерігає за життям, аналізує та осмислює його, але не відсторонено, а дієво, без страху втручаючись у події, навчаючись і дорослішаючи «на практиці». Саме її природний дитячий «відкривальний» спосіб осмислювати буття – головна родзинка повісті.

Окремої розмови заслуговує мова Полінки (власне, мова повісті, що формально є розповіддю дівчинки про перебування у дідуся з бабусею). Образна та виразна, з милими повторами фраз (як те притаманно малюкам), пересипана авторськими новотворами на зразок «кашопсування», «потрібності», «злодійська злодіячність», «скандальний пиріг великої смачності» (навіть не віриться, що автор їх вигадав, а не запозичив із дитячого життя) та «позиченим» мудрагельством (як от, «Мабуть, це наше жіноче — передбачувати дідусеве завтра» чи «Ось такі ми, жінки, загадкові!»), вона творить яскравий оригінальний текст. Так само чесно (і тому виразно, правдиво) промальовано, як саме дорослий світ трансформується та повторює себе в свідомості дитини (пригадаймо як Полінка старанно копіює вираз обличчя бабусі, «думає» фразами, почутими від мами, втілює «жіночу істерику» тощо).

Загалом гендерний контекст у повісті присутній дуже виразно та нагло відображає ту саму дратівливу «правду життя», що її воліли б не бачити. Бабусі обох малюків відчутно менше помітні в тексті. Водночас саме на них лежить весь тягар щоденної буденної непомітної роботи, як то прибирання, прання, готування, миття посуду, догляд за господарством і всіма, хто там живе, а також виправлення наслідків щоденних креативних рішень дідусів з онуками.

Полінка однозначно асоціює себе з «жіночою половиною» героїв, намагаючись наслідувати притаманні їм на її розсуд важливі практики (як ось «особивий погляд», «сум», «товаришування через годування», «солідарність» й т.п.). Але весь свій час дівчинка проводить із дідусем і другом Миколкою. Саме чоловіче товариство буквально творить її світ, розвиває, вчить і виховує героїню. Поступ дітей упродовж тексту фактично нічим не різниться: вони однаково «вчаться» обривати яблука в сусідському садку, стріляти з лука, малювати, писати, рахувати, кататися на велосипеді тощо. Бабуся й мама лише фіксують наслідки дій дідуся (вміння рахувати й знання літер, подряпини та брудний одяг і т.п.) та оцінюють їх. Лише раз Полінка долучається до бабусиних справ (готуючи на власний розсуд суп), але вимушена «солідаризуватися» з нею, бо жіночий світ виявляється надто дорослим: справжній "їстівний" суп треба вміти готувати й нічого веселого в тому немає, як і в щоденні домашній праці (до якої дівчинку, до речі, жодного разу не залучено, бо й сам дід-видумляка не надто звик перейматися щоденними клопотами).

Попри те, книжка – справжня знахідка та порадник із домашнього навчання та виховання. Адже кожна її сторінка – підказка, як зацікавити дитину, скажімо, корисною їжею (котру так весело «псувати») чи спонукати спати вдень (то ж «набиратися сили» для нових пригод, а не «спання»!), у якій формі зорганізувати вивчення літер і рахунку тощо. А ще тут є правильні слова та ідеї, як малюкові долати бар’єри непорозуміння й давати раду з невдачами, випадковими наслідками та неочікуваними вчинками тощо.

Та найважливіше, що в повісті В. Запеки «Полінка» є Дитинство. Щасливе, повноцінне, гармонійне та радісне Дитинство, котре наповнює серця старшого покоління Світлом, а дитячі – Силою вилюдніти.

Наталя МАРЧЕНКО


Коментарі до статті

N.marchenko


Прочитати розповідь автора про історію написання повісті можна тут : https://life.pravda.com.ua/columns/2022/01/22/247228/

Послухати уривок із книжки можна тут:
https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=QKLcjrsCzPc&fbclid=IwAR08bjYhyUc5gr2eXq8rgTA9PW00sYBKCfifWLpZf6Pc6wIcGGTtFU8PAbo

Побачити справжню Полінку, прототип героїні твору можна тут: https://www.facebook.com/100001271243092/videos/pcb.6285795788139400/1307621473431674

Як трійка фіналістів СУПЕРгри проходила квест за книжкою-лауреатом
Всеукраїнської літературної премії ім. Всеволода Нестайка (2022) «Полінка»: https://chl.kiev.ua/Default.aspx?id=10584&fbclid=IwAR2pgRKalQZekVJYhp2dMvhKu4kVNL36t9tyVXbza6ETLb4V5UiScBf5LoQ