Слухати

Волохата красуня

Гуляти мене водять у парк біля дому. Через дорогу переходити не треба, тому я бігаю без шлейки. Дуже зрідка мене беруть на повідок, коли ми ходимо на прогулянку містом. У парку гуляють й інші собаки зі своїми людьми, і всі ці люди теж люблять збирати какульки своїх песиків у пакетики — це так мило! У мене є товариш — чихуахуа Арнольд. Він дуже малесенький з ніжками-павутинками і хвостиком-бубликом. А ще Арнольд дуже красиво гавкає! Як я заздрю його голосу! Це не звичайний «Гав!», а довге й протяжне «Гау-вау-вау!». Я завжди його прошу так поспівати, а от його людина сердиться і ши­кає на нього: «Фу, Арнольде! Цить!».

Є ще симпатична бульдожка-француженка Тільда. Як ми з нею обіймаємось!

— Привіт, Тільдо! — гукаю я здалеку.

— Лео-Фу! Лео-Фу! Це ти! Це ти-и-и-и-и! — верещить Тільда і біжить мені назустріч. її вуха лопочуть, наче крила, щічки стрибають вгору-вниз, слина летить навсібіч, язик метляється на вітрі — це так романтично і красиво!

Я теж лечу до неї, аж шмаркля вистрибує мені з носа, але я її швиденько злизую. Ми обіймаємося передніми лапами, лижемо одне одному вуха. Тільда весь час намагається вхопити мене зубами за щоку, а я її — за задню лапу. Отак ми й борюкаємося у піску чи на траві. І нам це не набридає! Інколи до нас приєднується коргі Елтон Джон — і тоді ми борюкаємося одразу втрьох. Елтона не можна часто купати — у нього надто густе хутро, яке дуже повільно сохне, — тому його люди дуже зрідка дозволяють йому викачуватися в пилюці разом з нами. Бо нам що? Протер вологою ганчіркою — і чистий. Коли геть брудні — душем помити, рушником просушити — і все, можна знову гуляти.

Одного дня до парку прийшла неймовірна волохата красуня! Велика, струнка, синьоока хаскі. Вона підійшла до нас, понюхалася з Тільдою, поваляла лапою Елтона Джона, а потім взяла і одним рухом облизала Арнольда від вух до хвоста! «Гау-вау-вау-вііі!» — видав мій друг, впав на спину і почав дриґати ногами від захвату. А я? Я стояв з роззявленою пащею і пускав бульки зі слини. Вона була прекрасна!

— Фейко! Обережно з маленькими собаками! — гукнула її людина.

Фея! Яке чарівне ім’я. Тим часом Фея присіла попісяти.

Я почекав, як чемний хлопець, а потім попісяв на те саме місце, щоб вона знала, хто тут головний. Але Фейка знову туди попісяла, і я теж знову це зробив. А вона ще раз там присіла! Та скільки ж у ній тих пісюльок?! Мені вже нічим було перекрити її запах, але я все ж таки підняв лапу, вдаючи, що пісяю. Тоді Фея нарешті звернула на мене увагу.

— Привіт, малий! А ти нічого такий, не з боязких! — заметляла

вона хвостом.

— Авжеж, ти теж нічого така, навіть дуже... — не встиг я зробити комплімент, як Фея буцнула мене носом, і я перевернувся на спину, а вона вщипнула мене за щоку й почала тікати.

— Наздоганяй! — гукнула вона, і ми помчали.

Це була справжня гонитва. Ми були наче вовки, які полюють на здобич. Потім ми зупинилися і рили лапами метро до Австралії: я не знаю, де це, але Фея сказала, що це з іншого боку земної кулі. Легше не стало, бо мені соромно було запитати, що то за куля така. Потім ми втомлено падали в ті ями і молотили лапами у повітрі. Я знайшов палицю і побіг з нею до інших собак. Фея наздогнала мене, вхопила палицю з іншого кінця і побігла в протилежний бік. Я міцно стиснув щелепи, тож летів над землею, а Фея несла мене, наче прапор переможеної країни. Це була найкраща прогулянка в моєму житті!

— Феє, Феоклісто! До мене! — покликала її людина, пригостила смаколиком, і вони пішли собі.

— Бувай, Лео! Можливо, ще побачимося! — озирнулася до мене хаскі.

— Бувай, Феє! Я чекатиму!

Джерело: Захабура В. Волохата красуня / В. Захабура // Лео-Фу, або Я народився собакою : повість / В. Захабура. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2023. — С. 18-20.