Валентин Бердт. "Мій друг Юрко Циркуль та інші"
12 грудня 2011, 16:25   Автор: Наталя Марченко

Бердт В. Мій друг Юрко Циркуль та інші : шк. роман / В. Бердт ; худож. І. Ключковська. – Л. : Вид-во Старого Лева, 2010. – 269 с. : іл. – (Класні історії).Для дітей середнього шкільного віку

«Я відчував себе настільки самотнім, покинутим у цьому світі,
що коли б це був п’ятий поверх, то викинувся б з нього вниз головою»

В. Бердт. "Мій друг Юрко Циркуль та інші". ОбкладинкаКнижки зазвичай пишуть дорослі, які чомусь певні, що у дітей і проблеми «дитячі» — оцінки в школі, «несерйозні» перші почуття, «дрібні» перемоги чи програші, «дурні» забаганки та дивакуваті витівки…
Але насправді твої будні можуть бути значно жорстокішими та складнішими. Хоча б тому, що самі дорослі зовсім не обов’язково відповідальні та сильні. Вони можуть виявитися справжніми слабаками в ситуації, коли відступати вже нікуди. Вони можуть зрадити не тільки тебе, а й себе. Вони можуть бути байдужими, а не добрими, самозакоханими, а не вихованими, просто нікчемними… А ти вже достатньо виріс, аби все це бачити й розуміти… Але ж як хочеться і далі вірити у чудові дитячі казки, де все завжди завершується щасливо! Як важливо не здатися на відкуп здоровому глуздові такого недосконалого дорослого світу!
Саме про все це й розповідає новий шкільний роман Валентина Бердта про Вадька Журбіна та його друга Юрка Циркуля. Письменник присвятив його своїй доньці Яні та «її друзям з Харківського ліцею мистецтв № 133 з вдячністю за допомогу в написанні цієї книги», бо ця найсуворіша читацька редакційна рада залишила в оповіді лише живу правду буденного сучасного життя підлітків у одному зі «спальних» районів великого міста. Це трагікомічне життя, життя притлумлене пилом і смородом вулиці, життя, яке залишає по собі не глянцевий блиск, а подряпини та синці. Але саме воно, як ніяке інше, дає змогу людині скласти ціну собі, своїм друзям і ворогам.
Сюжетні перипетії книжки вразять будь-чию уяву, бо з історією хлопців тісно переплелися містичні пошуки «циганської» дитини Сніжани Зобари і нагле пограбування банку, «богемні» пристрасті Анжеліки Діанової та буденні учительські інтрижки.
Сподіваюся, тобі буде цікаво не лише читати цю книжку, а й обговорювати її з друзями. Тут справді є про що посперечатися!

Наталя Марченко

Дорослому читачеві

«Своє майбутнє ти повинен робити сам і вже зараз»
«Узагалі, я давно вже не мрію. Може, дорослішаю?..»

Нова книга В. Бердта — дипломант «Коронації слова–2010» — побачила світ у серії «Класні історії» львівського «Видавництва Старого Лева».
Ілюструвала видання Івета Ключковська. Її чорно-білі малюнки мають у собі більше тіней, ніж сам текст. Здається, герої існують лише на тлі довколишньої тьми. Навіть сонце над водою сходить, ніби продавлюючись крізь темні рої в небо… Гадаю, ілюстрації підказують читачеві, що світле найчіткіше бачиться на темному тлі, що треба вміти помічати тисячі відтінків сірості, аби не проминути серед буднів справжньої чистоти.
Автор визначив твір як «шкільний роман», але, як на мене, це — підліткова повість із елементами детективу та містики. Останні пожвавлюють сюжет, але й притлумлюють психологічну достовірність і життєвість історії загалом.
Головний герой і водночас оповідач Вадько Журбін — обдарована світла дитина, насправді варта і визнання, і любові, й подарунків долі. Але підліток належить до численної спільноти українців, котрі живуть «за межею бідності», тому притаманні сучасній європейській підлітковій літературі проблеми порозуміння у родині, позиціонування себе в оточенні тощо загострюються в його випадку потребою щоденної боротьби за фізичне виживання. Остання доростає рівня справжньої трагедійності, коли батьки підлітка виявляються неспроможними жити в прямому сенсі слова (мама «довела себе» до стану, коли єдиним шансом вижити стала дорога операція, а батько через неспроможність дістати кошти спивається). Вадько стає єдиною в родині дорослою людиною, здатною на свідомий вибір і вчинок.
Але чи про спасіння батьків йшлося? І чи той шлях обрав герой?
Повість називається не «Вадько Журбін у школі й дома», а «Мій друг — Юрко Циркуль». Чому? Певно тому, що єдине, що залишається непорушним, надійним і незрадливим у житті героя — їхня з Юрком дружба. В перших почуттях і в щоденній борні зі світом, на вістрі сміху та приниження й серед визнання та успіху хлопці жодного разу не підвели один одного. На відміну від батьків Юркові не треба пояснювати, чому в творі «Мій друг» Журбін писав не про нього, Циркуля, а про загиблого приблудного пса. Бо ж це аксіома: «У того пса в усьому світі не було нікого, окрім мене, а Циркуль і так знає, що я його друг» (с. 162).
Інші семикласники в тексті теж виглядають якщо не дорослішими дорослих, то явно рівними їм у практичності та вмінні осмислювати оточуюче й адекватно на нього реагувати. Так, мужнішою та людянішою своєї ображеної на життя бабусі є «Ворона» Сніжана. Екзальтована заможна бабуся Анжели «грає» у життя, тоді як гламурна поверховість онуки приховує натуру діяльну, здатну до справжніх вчинків і насправді вільних щирих почуттів тощо. Саме діти виявляють надможливості (містична історія Сніжани та Старого Цигана), натхнення (Вадькові осяяння з дідовим інструментом), пристрасті (боротьба та кохання Анжеліки). Але головна їхня відмінність від дорослих — нерозтрачена духовність, чистота як можливість залишитися людяним. «На Землі тільки діти найближче до Бога, бо їхні душі та серця не вражені злом, ненавистю та заздрощами». Ці слова чує в одному зі своїх містичних видінь «обрана» Сніжана. Тоді ж звучить інша теза: «…шлях каяття, спокути помилок не відкриває дорогу назад до володіння законами раніше відкритої таємниці. Такі люди все життя живуть з нестерпним болем у серці й невидимим тягарем на плечах…» (с. 205). І в її світлі вибір головного героя — піти з художнього ліцею, котрий попри всі поневіряння, міг відкрити йому шлях до покликання (в хлопчикові живе талант до різьблення, переданий дідусем) на користь друзів-однокласників видається доволі трагічним. Тим паче, зрештою виявляється, що і Юрко, і єдина духовно близька доросла людина — Антоніна Павлівна покидають не лише Журбіна, школу та Москалівку, а й Україну… Їх чекає нове «інше» життя закордоном. А що чекає на Вадька?..
Слід вказати, що образ математички, котра прийшла до усвідомлення всепрощення та любові як єдиного надійного способу жити по-людськи, доволі сильно нагадує Марсем із нашумілої повісті М. Аромштам «Коли відпочивають ангели». Певно тому, що всі справжні вчителі схожі своєю здатністю проникливо вглядатися в дітей, щоб «запримітити порухи внутрішнього життя», а всі типові «працівники освіти» — нікчемні й жахні по різному…
Загалом, образи дорослих у повісті доволі розмаїті у своїй жалюгідній недолугості. Вражає, що описані з погляду підлітків, вони не видаються вигаданими: саме такі Лідії Борисівни з «погордою та бридливістю» конвоюють до чергового «Бровка» бешкетників, діди-Трубачі сповідують нехитру теорію виживання по дворах, а всілякі обомжілі «Професори» та «Синяки» звично копирсаються на смітниках…
На останніх сторінках роману, заспокоюючи Юрка, чия родина вирішила емігрувати («Як я житиму без людей, з якими мені було добре, без міста, де я був щасливий?»), Вадько «розсудливо» проголошує дорослу банальність: «Батьки хочуть, як краще. Виходить, так треба…» (с. 256). Підліткові все ще хочеться, щоб був хтось старший, мудріший і могутніший, чиїй волі можна було без остраху скоритися для власного ж благополуччя.
Ось тільки, попри найблагородніші бажання, люди так часто не спроможні щось вдіяти… і відповідальність за власне життя ніколи не вдасться перекласти ні на чиї плечі… навіть найрідніших людей,.. навіть найвірніших друзів… Усвідомлення цієї простої істини робить людину дорослою. Але чи воно того варто?
«— Скажи мені, про що ти зараз думаєш? Не взагалі, а зараз?»
—    Щоб діти ніколи не ставали дорослими», — відповів Циркуль»…

Наталя Марченко

Додаткова інформація

Коментарі до статті

Велес


Кращ б діти стали РОЗУМНИМИ дорослими. А то виходить, треба померти. Все має про
Наталя Марченко


Це не книжка В. Бердта така песимістична, а, швидше, моя рецензію на неї :) Як цілком слушно зауважує у передмові М. Савка, за майбутнє героїв цієї оповіді не страшно, бо з них точно "будуть люди"... А те, що дорослі в підлітковій літературі загалом (і не лише України) у більшості своїй аж ніяк не тягнуть на зразок для наслідування - факт. Найчастіше щиру увагу до себе й реальну допомогу діти в сучасних книжках знаходять у дідусів із бабусями та у ровесників. Тоді як "чинні" дорослі довкола в кращому разі зайняті лише собою, а в гіршому - самі потребують чужої підтримки й допомоги... На жаль, розум не спасає від відчаю, а душевність не спроможна замінити духовність. "Хочеться вірити..." - неусвідомлене зізнання в неспроможності і чину, і віри. А ми ж, і діти наші чуємо його щодня!..
Nata


Я з Вами принципово не згодна! Писати цікаво, писати без занудства - не означає "розважати, лоскотати, дуріти". Можна бути інтелектуальним і водночас веселим, цікавим, винахідливим!
Якщо Ви вже категорично стверджуєте, що "герої книжок не є особистостями", будьте ласкаві, - назвіть які саме герої і яких книжок! Бо підлітки у тексті В. Бердта, який ми тут обговорюємо, - особистості!
Якщо заявляєте, що "ми підтримуємо цю інтелектуальну порожнечу", то йдеться про Вас, чи про авторів КЛЮЧа? Якщо останнє, то які саме з прорецензованих на КЛЮЧі книжок - "порожнеча"?!
+ саме висока читаємість книги і є ЄДИНИМ показником ПОПУЛЯРНОСТІ автора. Але Ви, певно, хотіли сказати, що популярність - не показник талановитості? Так?
сергій


Щодо тексту В.Бердта- не скажу, а от щодо тьми-тьмущої інших "дитячих" авторів, які відомі хіба що їхнім знай
сергій


Щодо тексту В. Бердта не скажу, а от щодо тьми-тьмущої інших "дитячих" авторів, які відомі хіба що своїм знайомим та районним бібліотекам, то перше речення шановного(ї) Кручі, видається надзвичайно влучним. Має рацію І.Андрусяк, коли каже, що біда нашої дитячої літератури сьогодні в тому, що вона стала модною. От і поперли в неї сотні тих, чиї інтелект, талант, майстерність не піднімаються вище колін. Для них головне - прославитися. утвердитися. І як наслідок -в багатьох районах України такі генії районного ба, й сільського розливу, набагато популярніші ніж Малик, Воронина, Гаврош, Дерманський чи той же Андрусяк.
Марія М.


Так само, як книга Валентина Бердта "Мій друг Юрко Циркуль та інші" спонукає читача до глибшого осмислення власних дій та вчинків, отак ось і ці суперечні відгуки закликають замислитися: а чи здатні ми прочитувати глибше твори, щоби побачити їх серцевину? Як на мене, цей шкільний роман не є таким простим, аби про нього говорити в узвичаєній площині "добре-погано". Із почуттям достойності та самоповаги, у своїх судженнях варто послуговуватися сталими критерієми оцінки літератури для дітей та, певна річ, зважати на читацький попит, що (якби не пручалися деякі дописувачі) таки сприяє популярності автора. На мій погляд, у цієї книги є одна важлива перевага, що виділяє її з розряду багатьох шкільних романів. Вона написана не звично ПРО дітей, а ДЛЯ дітей. Для дітей та дорослих, які в круговерті суєтних днів незрідко втрачають найголовніше - ЛЮДЯНІСТЬ. Ось про це нова книжка Валентина Бердта. А чи є ще щось важливішим?!
Наталія Дев'ятко


На мій погляд, проблема не тільки у цьому. Мені неодноразово доводилось бачити книги для дітей, які часто можна знайти саме в міських та районни бібліотеках, але які б могли становити конкуренцію київським чи львівським виданням, якби ці книги продавалися в книгарнях. Інша справа, що книзі автора з маленького міста часто неможливо потрапити не лише до книжкових мереж, а і до приватних книгарень. Не кажучи вже про якусь рекламну підтримку книги. А ще така книга дорога і тому не рентабельна, бо вийшла маленьким накладом, тому її навіть по собівартості навряд куплять, а тут ще й накрутка у книгарні... От і дарують бібліотекам та продають на презентаціях.

Проблема більшості "дитячих" авторів у тому, що вони пишуть не для дітей, а для їх батьків, і ця "література" розрахована на шаблонне сприйняття саме батьків, якою має бути "дитяча книжка". Це якщо книга для дошкільного і молодшого шкільного віку.
З книгами для підлітків ще гірше. Герої цих "творів" НЕ РОЗВИВАЮТЬСЯ, хоча саме завдяки психологічним змінам цих песонажів дитина має отримувати новий психологічний досвід.
Це принципова різниця між книгою для маленького читача і підлітка, а її майже ніхто з українських авторів не враховує, ось і виходить розважальна барвиста жуйка.
Наталя Марченко


Щодо проблем підліткової літератури варто глянути:
статтю О. Лущевської «Від припущення до визначення: підліткова література / література для юнацтва» (КЛЮЧ, «Наукові дослідження») та її ж рецензії на «Бубу» Б. Космовської («Мікрокосмос однієї родини») та «На межі можливого» О. Білоброва («Між можливим і реальним») на «Літачку»;
статті В. Вздульської «Міжкультурна взаємодія як тема в сучасній українській дитячій прозі», Т. Щербаченко «Соціальна марґінальність як рушій розгортання сюжету в сучасній українській прозі для дітей», У. Гнідець «Література для юнацтва крізь призму ускладненої простоти наративного дискурсу (на прикладі роману Крістіне Нестлінгер «Маргаритко, моя квітко)» та «Інакші/інші, чужі/свої діти. Нова література» (КЛЮЧ, «Наукові дослідження»).
У виступах М. Кіяновської, Г. Малик, В. Рутківського (КЛЮЧ, «Слово письменникові»).
Можна прослухати круглий стіл «Видання для підлітків у сучасному літературному та навчально-виховному процесі», зорганізований Т. Щербаченко.
Наталія Дев'ятко


Тоді варто додати до цього переліку і статтю Марічки Ніконової "Ініціальна функція підліткової літератури" (теоретична частина).
На "Ключі" вона теж є.

Наталю, це нормально, що ми розмовляємо про літературні тендеції під рецензією на книгу?
Наталя Марченко


Дякую, що нагадли! Звичайно, і ця стаття також "у темі" :)

А щодо розмови про літературні тенденції під рецензією, то це - НЕ НОРМАЛЬНО!!!
Під рецензією я сподівалася розмовляти про рецензовану книжку + про інші КОНКРЕТНІ книжки, які так чи інакше дотичні до цієї.
Але коли вже виникла певна дискусія, намагаюся максимально наповнити її інформацією :)

А про літературні тенденції, за первісним задумом, мати спілкуватися в "Дискусійному клубі". Там спеціально створений розділ "Специфіка дитячої літератури". Т.т. по задуму, користувачі мали б відкрити тему "специфіка підліткової літератури" й там все це писати :) Так само можна говорити й про фентезі чи будь-що!

+ Є ще розділи про "Книжкові новинки". Він для того, щоб КОЖЕН (зареєстрований в Клубі, звичайно :) ) міг оперативно розповісти про книжку, яка видалася йому вартою уваги. Т.т., коли немає часу на повноцінну рецензію, можна відкрити тему - про видавництво, книжку, часопис - і коротенько розповісти все, що порадувало чи, навпаки, - засмутило...
Тому, прошу всіх до "Дискусійного клубу"!
Оксана Давидова


Бачу, кількість коментарів і жвавість розмови, заохотять і мене прочитати цю книжку.
До речі саме сьогодні думала про те, що в сучасній дитячій і підлітковій (скоріше в підлітковій) літературі батьки не можуть допомогти дитині. Скоріше самі потребують допомоги. Що це - реальний стан речей, коли сучасні дорослі розгублені та інфантильні? Чи просто літературна мода? Чи не вирощуємо ми покоління, яке вважатиме батьків за щось, що скоріше схоже на тягар, ніж (хоча б) на рівню... Чи поважатиме своїх близьких? Чи це вже не «модно»?
Наталія Дев'ятко


"До речі саме сьогодні думала про те, що в сучасній дитячій і підлітковій (скоріше в підлітковій) літературі батьки не можуть допомогти дитині."

Так давно ведеться, що мала дитина ділиться з батьками прочитаним (і навпаки), а підліткам складніше. Зазвичай нові книжки у родину приносять саме вони. Мені, наприклад, подобалось читати мамі вголос пригодницькі книжки, коли вчилася в школі. Або переказувати, якщо книжка була іншомовна, як Поттер.

"Скоріше самі потребують допомоги. Що це - реальний стан речей, коли сучасні дорослі розгублені та інфантильні? Чи просто літературна мода? Чи не вирощуємо ми покоління, яке вважатиме батьків за щось, що скоріше схоже на тягар, ніж (хоча б) на рівню..."

Тут треба розрізняти дорослих по віку. Маємо цікавий феномен "народжених у 70-ті", справді розгублених і часто інфантильних, що зумовлено історичними причинами. Майже всі вони втратили свої мрії і надії, коли розвалився Радянський Союз, мало кому вдалося реалізувати себе за нових умов. Тому для них здебільшого цікавий віртуальний світ, який їх затягує значно більше, ніж їхніх дітей, для яких віртуальність часто ще один інструмент. Так само і з комп'ютерними іграми. Звідси емоційне відлуння Радянського Союзу у тому, що вони люблять читати і дивитися, любов до пародій, стьобу, "наших відповідей" та ін.
З іншого боку, їхні діти народилися у 90-ті, коли буда демографічна криза. Їх мало, тому між ними всередині покоління немає потужної конкуренції, як це було до них і є після. Тому ці діти не навчені боротися за себе і стверджувати себе, насамперед творчо та інтелектуально.
Діти, народжені десь починаючи з 1998-го, вже інші. Придивіться до загальних тенденцій.
Тетяна Щербаченко


Моя здивовано-захоплена реакція на цю повість змусила вкотре замилитися над традиційним питанням: як же мало в нас розвинений процес "комунікації" "-автор-видавець-читач-критик-". Адже якби мені зараз не потрапила ця книжка до рук (а потрапила вона не тому, що я побачила її в книгарні й придбала, а майже "за збігом обставин"), я й далі продовжувала стверджувати, що в нас майже не розвивається література для підлітків... Тепер цей міцний паросток переконав мене, що все не так зле...
Даруйте, якщо далі -- офтопік :)
Наразі я вирішила тут висловитися через попередній коментар (Наталі Дев*ятко), останній абзац якого змушує посміхнутися. Шановна пані Наталю! Я народилася в 70-х роках, а моя старша донька -- в 90-х роках минулого століття. Утішний для читачів цієї дискусії факт: усі "соціально-психологічні" висновки, які які Ви тут навели, переважно або цілковито спростовує як моє життя, життя моєї доньки, так і життя моїх та її друзів-однолітків. Імовірно, Ваші висновки ґрунтуються на близьких Вам життєвих прикладах (а якщо на ґрунтовних наукових дослідженням, радо з ними ознайомлюся, будьте ласкаві, зазначте їх!), однак раджу Вам не спиратися, а тим паче -- вибудовувати якісь теорії (зокрема літературно-критичні), винятково на таких "феноменах":) Я б радила Вам звернути увагу не лише на "розрізняти дорослих по віку", як Ви пишете, а також і "за рівнем культурної традиції".
Якщо ж таки говорити про 70-та та 90-ті, не можна обходити увагою, що "початок" і "кінець" тих десятиліть кардинально різний. Приміром, про який вплив Радянського Союзу може йтися для народжених наприкінці 70-х? Коли ці діти досягли віку, який "відчуває" вплив системи, Союз уже був фактично розвалений...
З повагою, Тетяна
Наталія Дев'ятко


Доброго дня, шановна пані Тетяно!
Ні в якому разі не збираюся ламати списи щодо цієї теми. Принаймні, не тут і не зараз. Не бачу в тому сенсу. :)
Я народилася у 1983 році, тому таки довелося приглядатися до попередніх і наступних поколінь. У 1998-2008 це було особливо актуально, зважаючи на суспільні тенденції.
Вже не перший рік працюю в освітній сфері, тому виборка у мене значно більша, ніж коло знайомих, хоча ніяких спеціальних наукових досліджень не проводилось.
І зрозуміло, що навіть після подібних досліджень можна говорити виключно про відсотки або навяність домінантних тенденцій в межах свого покоління.
Мені б самій було цікаво подивитися на справжнє дослідження із соціологічною виборкою.
Тетяна Щербаченко


Пані Наталіє, на фразі "вибОрка в мене значно більше..." якраз і кінець змістовності нашого з Вами "аналізу" )
з повагою, Тетяна
марія


Статтю Марічки Ніконової "Ініціальна функція підліткової літератури" ледь спромоглася дочитати. З т.з. професійного психолога можу сказати, що це суцільна маячня душевно неврівноваженої особи. Особливо ж "цікава" практична частина :)
І висновки про "Гаррі Потера" як книжку-ініціацію, чи про "Піратів Карибського моря" в тому ж контексті. Чого ви сунете наших дітей у віртуальність? Що, реальне життя вже не має цінності для художніх описів?
Споглядач


Не дуже ви професійно, п. маріє, пишете своє ім'я. То і "висновки" ваші у цьому контексті про статтю Марічки Ніконової "Ініціальна функція підліткової літератури" дуже передбачувані...
Хто ще не читав цю статтю, рекомендую прочитати тут, на КЛЮЧі.
Марина


До "марія"

Тобто, «Людина-павук» і «Зоряні війни» - нормальні приклади і аж ніяк "не бентежать"?
А «Гаррі Поттер»і «Пірати Карибського моря» з контексту «Людини-павука» і «Зоряних війн» вибиваються?
Не виставляйте себе на посміх такими "вибірковими наїздами". :)))))))
Наталя Марченко


Читай також:
Віра Наливана. Чому так не хочеться дорослішати?.. // Друг читача.
miley


книжка - сууууупер !!!!!
Nata


Читай також:
Лущевська, О. Звертаючись до реалій // Великий їжак.
Наталя Марченко


Саме ця книга стала першим переможцем першої в Україні незалежної громадської премії "Великий їжак"!
Щиро вітаємо пана Валентина із заслуженою великою перемогою!!!
Чекатимемо на його нові захопливі та насправді сьогоденні твори!
Наталя Марченко


Шановна пані "бібліотекар"!
На жаль, я жодним чином до організації даного заходу не була причетна, хоча й модерувала фаховий круглий стіл.
У програмі було зазначено, що бібліотеки Жовкви мали відвідати і письменники, й запрошені вчені. Щодо себе, то ЖОДНИХ запрошень я не отримувала, на жаль.
А на "бібліотечний" круглий стіл міг прийти будь-хто з бажаючих. Можливо, ніхто з місцевих бібліотекарів просто не надто й рвався відвідати заходи "Великого їжака"? :))
З Вашого дозволу я перенесу цю розмову у "Дисусійний клуб", бо ж тут має йтися про книгу Бердта!
Тетяна


Книга Валентина Бердта - справді шикарна!!! Прочитала її з насолодою і захопленням авторським вмінням майстерно, просто і легко, цікаво розповісти про те, що близьке сучасним підліткам - стосунки ровесників, проблеми типових сучасних сімей; юнацькі переживання, мрії, дитячу безпосередність, а часом і максималізм у вчинках. Це справді дуже класна книжка!!! Недарма і вийшла вона у серії "Класні історії".
Наталя Марченко


Погляд К. Родика на письменника:
Родик, К. Школа преміального виживання : «Великий Їжак»: перемогла харківська перспектива // Україна молода. 2012. - № 088 за 20.06.
Нічка


Я щойно прочитала книгу...Спочатку мені все подобалось:цікаві персонажі, захоплюючий сюжет тощо. Щиро вболівала за головного героя. але прочитавши певний розліл, я зрозуміла, що він останній...так і не зрозумівши історію про маму(чи врятують її) я закрила книжку і розчарувалася...
Наталя Марченко


Читай розмову з письменником:
Валентин Бердт – про літературу для підлітків // Казкарка.
Наталя Марченко


Читай також:
Валентин Бердт: «Читач прагне творів, які б допомагали йому жити, надихали, радили, підтримували» / розмовляла Е. Заржицька // Буквоїд.
олена


підтримую коментар Нічки від 25.01.2013
Книга дійсно спочатку захватила, давненько не читала для підлітків книгу яку написано нормальною мовою, а не дорослим, який намагається "бовтати на їхній мові".
І сюжет реалестичний, але постійно різало оці запрошення на перекури ( ну не всі ж діти палять та й нащо на це робити акцент). Але чим ближче було до кінця, то більш було розчарування. Не зміг автор достойно вийти з ним же вигаданих перепітій, накрутивши гіпнозу, шаленого виграшу та ін. Таке велике розчарування на кінець. Але цілих чотири!! абзаца, які я постійно цитую для своїх читачів - за це дякую.