"Українські легенди"
9 липня 2012, 15:18   Автор: Оксана Шалак

Українські легенди / упоряд. Г. Рогач ; передм. Я. Гояна ; худож. О. Губарєв. – К. : Веселка, 2011. – 195 с. : іл.Для старшого шкільного віку

"Українські легенди". ОбкладинкаТи любиш читати дивовижні історії про відважних народних ватажків і достойних лицарів, гордих і самовідданих панн і чарівні перетворення та неймовірну появу міст, річок і гір? Якщо так, то ти, звичайно, чув оповіді про заснування Олімпійських ігор чи відважного Робіна Гуда, про гусей, які врятували Рим, і чарівне місто Кітеж.

А чи знаєш, як за переказами виникла рідна тобі Київська Русь? Чи були Золоті ворота в Києві золотими? Які дивовижі трапилися в житті характерника Івана Сірка чи легендарного опришка Олекси Довбуша?

Ні?!! Тоді ось ця ошатна, вишукано проілюстрована народним художником України Олександром Губарєвим книжка – саме для тебе!

З її сторінок зійдуть велети, богатирі та князі давноминулих часів і відважні лицарі Запорожжя та чумаки. Зібрані тут легенди розкриють чарівні таємниці виникнення назв міст і сіл, гір і річок України. А твоя уява, сподіваюся, наповнить цей дивовижний світ рідної минувшини живими фарбами сучасного життя!

Дорослому читачеві

У фольклористиці тривалий час побутувала думка, що легенди й перекази — такий тематично різноманітний матеріал, що його втиснути у визначення за певними жанровими ознаками — надзвичайно важко. Однак перекази своїми зображальними засобами «не переступають» межі можливого, реального, а легенди — в основі мають вигадку, у яку, на відміну від казкової, вірили як у цілком можливу. Власне, це й стало тією визначальною ознакою, що відділяє легенду від переказу, а «неказкову прозу» від «казкової». Проте у живому побутуванні чіткі межі жанру не завжди помітно, оскільки формально легенди і перекази не такі стабільні, як казка.

До збірки «Українські легенди», що її опублікувало видавництво «Веселка» до 20-річчя незалежності України, увійшли ті фольклорні зразки, які вже неодноразово були опубліковані в академічних і популярних виданнях і які стали, так би мовити, «класикою» (хоч цей термін у фольклористиці не застосовують, оскільки естетична довершеність не є визначальною категорією; для науки про традиційну культуру однаково важливі й менш художні зразки, ба навіть уривки, зафіксовані від оповідача, що не є майстром).

Призначена для дітей збірка містить міфологічні («Люди колишні і майбутні», «Роса», «Чоловічки-богатирі»), історико-героїчні («Три брати — засновники Києва», «Іван Сірко», «Життя Олекси Довбуша»), соціально-побутові («Легенда про чумака»), топонімічні («Бойківщина», «Гуцульщина», «Стрий») та інші легенди і перекази. Помітно, що упорядники намагалися охопити історію України від найдавніших часів до ХІХ ст., подавши широку панораму героїчної боротьби, військових звитяг, побуту, повсякденного життя, не оминувши ландшафтних особливостей, де кожна ріка, гора, урочище береже пам’ять про минуле.
«Українські легенди» мають певний науковий апарат, який дає змогу дітям і батькам віднайти пояснення окремих діалектизмів, архаїзмів і мало вживаних слів. Передмова Яреми Гояна розкриває таємничий світ легенд, що тісно поєднаний із реальним повсякденним життям народу, власним життям письменника: «Любимо легенди, як рідних дітей, поєднали їх в одній книжці, мов у родині, і дали їй імення нашої нації — «Українські легенди».

Збірку проілюстрував відомий художник Олександр Губарєв — учень славетного Василя Касіяна. Його графічний епос оприявнює світ легенд, маляр інтерпретує зафіксовану у легенді історію, по-новому осмислює її, лінійно і композиційно довершує збережене у слові.

У «Заувагах» від редакції заявлено, що до збірки увійшли зразки «лише найхарактерніші, найцікавіші, ті, які відзначаються художньою довершеністю та сюжетною своєрідністю». Зазначено також, що тексти зазнали літературної обробки, однак зберігають стилістичні та діалектні особливості, що цілком правомірно для видання такого типу. Помітно, що до «Українських легенд» увійшли ті, які були основою попередньої збірки легенд і переказів, виданої «Веселкою» 1992 р. — «Змієві вали», де, проте, були наукові примітки, що містили паспорти опублікованих фольклорних зразків, короткі коментарі, список умовних скорочень використаних джерел і словник застарілих і діалектних слів. Видання 1992 р. засвідчує, що «наукове оснащення» зовсім не зайве для фольклорної збірки — нехай і неакадемічного характеру, бо дає змогу не тільки дітям, а й батькам глибше зрозуміти прочитане…

«Українські легенди» — це непересічні особистості, небуденні події, відображені в уяві народу, поєднані з міфопоетичним світом, це пам’ять, яка ніколи не померкне, допоки буде кому слухати і читати — адже талановиті оповідачі легенд живуть у народі доти, доки є їхня «аудиторія», допоки живе цікавість, любов до історії рідного краю в серцях юних і мрійливих!

Оксана Шалак,
кандидат філологічних наук,
фольклорист


Коментарі до статті