Салюк Б. А. Perpetuum mobile дитячої літератури : типологія традиційних образів дитини-бешкетника : монографія / Б.Салюк. – Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2013. – 216 с.

Наукові студії, присвячені літературі для дітей і про дітей, набувають все більшого розмаху. Від спорадичних міркувань, критичних рецепцій окремих творів чи творчості письменників, дослідники прямують до теоретичних узагальнень, глибокого аналізу із використанням різноманітних підходів та апробацією новітніх методологій.

Література для дітей стає повноцінним об’єктом дисертаційних досліджень. Очевидно, розвиткові такої тенденції сприяє низка факторів:

• домінування філологічного, а не педагогічного підходу до аналізу творів для дітей;
•  стрімкий розвиток як оригінальної, так і перекладної літератури для дітей завдяки активному книговиданню та широкій палітрі видавничих пропозицій на ринку дитячої літератури;
• посилена увага суспільства (через діяльність громадських організацій у тому числі) до проблем дитячого читання та розвитку і популяризації літератури для дітей);
• увага до практики досліджень літератури для дітей зарубіжними науковцями та екстраполяція їх досвіду у вітчизняному літературознавстві.

Вивчення літератури для дітей як специфічного феномена позначене новизною і входить у коло наукових інтересів більше двадцяти українських дослідників. На тлі наукових праць з історії та теорії дитячої літератури вирізняється монографія Богдани Салюк «Perpetuum mobile дитячої літератури: типологія традиційних образів дитини-бешкетника». Дослідження привертає увагу насамперед особливістю об’єкта та предмета дослідження — авторка аналізує художні твори для дітей і про дітей українських та зарубіжних письменників, виказуючи при цьому докладне знання сучасних літературознавчих студій дитячої белетристики, вміння добачати особливості образотворення і проводити зіставлення.

Актуальність обраної теми — безсумнівна, адже досі в українському літературознавстві не проводилось ґрунтовного аналізу традиційного для дитячої літератури образу дитини-бешкетника, не було виведено його типових моделей. Основними критеріями традиційності образу бешкетника, на думку Б. Салюк, стали наявність власної інтерпретаційної традиції та впізнаваність з боку реципієнта. Спираючись на результати аналізу певного корпусу творів про enfant terrible реалістичного плану дослідниця виводить моделі двох типів традиційних образів шибеника, а для їх номінації використовує імена дитячих персонажів повістей Марка Твена.

Робота логічна, виважена, глибока. Слід відзначити її чітку і прозору структуру, яка повністю підпорядкована обраним принципам дослідження. Богдана Салюк висвітлює парадигму традиційних образів дитини-бешкетника, подає класифікацію та аналіз їх типологічних моделей, визначає специфіку їх функціонування в інших видах мистецтва, опираючись на компаративне вивчення літератури для дітей і про дітей. Особливим стає ракурс аналізу художніх текстів у світлі теорії традиційних сюжетів та образів. Виправданим є погляд на проблему через призму дихотомії.

Зрозумілою у контексті компаративних студій є увага авторки до дитячих персонажів творів Володимира Винниченка, Всеволода Нестайка, Григора Тютюнника як найяскравіших національних репрезентантів традиційного образу бешкетника, які охарактеризовано поряд із головними героями творів Марка Твена, Ніни Боден, Ірмгард Койн, Астрід Ліндгрен, О’Генрі та інших зарубіжних письменників.

Опираючись на дихотомію «комічне — трагічне», авторка логічно виокремлює два типи бешкетника: комічного (модель «Том Сойєр») та драматичного (модель «Гек Фінн»), які у єдності творять парадигму традиційного образу шибеника у літературі для дітей і про дітей.

Теоретичні міркування подані у першому розділі монографії («Бешкетник як традиційний образ літератури для дітей і про дітей») чудово проілюстровані аналізом репрезентованих типів бешкетника у конкретних творах у другому і третьому розділах («Комічний тип бешкетника: модель «Том Сойєр»» та «Драматичний тип бешкетника: модель «Гек Фінн»»). Значну увагу науковець надає таким аспектам:

1. генеза традиційного образу бешкетника комічного та драматичного типів;
2. національний характер героїв;
3. особливості портретування;
4. вид діяльності персонажа: бешкетництво-як-розвага / бешкетництво-як-бунт (у контексті проблеми «шибеник і суспільство / цивілізація»);
5. типи сюжетів та провідні мотиви прози, в яких центровано образ дитини-бешкетника;
6. хронотоп аналізованих творів як формально-змістова категорія, що визначає образ людини у літературі (за М. Бахтіним).

Імпонує вміння Б. Салюк розглядати літературні явища у діахронному та синхронному зрізах. Переконливими є міркування щодо походження комічного типу бешкетника від міфологічного Трікстера та його фольклорних і літературних наступників (простаків, ледарів, хвальків, балакунів, дурнів, брехунів), а драматичного типу бешкетника від епічного героя. Дуже влучно, на мій погляд, науковець вивела характеристики цих типів.

Погляд на досліджувану проблему через призму інтермедіального аспекту реалізації образу дитини-бешкетника висвітлено у четвертому розділі монографії. Ця частина роботи носить швидше оглядовий, аніж аналітичний характер, хоча містить цікаві порівняння літературних текстів та їх екранізації. Очевидно, авторці передусім йшлося про те, щоб показати високий рівень зацікавленості традиційним образом бешкетника з позицій різних мистецьких дискурсів.

Монографія Б. Салюк засвідчує, що література для дітей є не тільки повноцінним, а й багатогранним та цікавим об’єктом наукового дослідження. Поряд із завершеними дисертаційними роботами Ірини Бойцун, Ольги Будугай, Оксани Гарачковської, Наталії Резніченко, Олени Чепурної, Ольги Папуші, Світлани Присяжнюк, Уляни Гнідець праця молодої дослідниці із Бердянська належить до підвалин наукового дискурсу, який формується у вітчизняному літературознавстві і стосується студіювання дитячої літератури.

  Тетяна Качак