Марина Павленко. "Миколчині історії"
25 жовтня 2010, 12:42   Автор: Наталя Марченко

Павленко М. Миколчині історії / М. С. Павленко ; худож. Д. Марцін. – К. : Грані-Т, 2008. – 103 с. : іл. – (Золотий лелека).  

Сподіваюся, ти вже читав «Пригоди Гекльберрі Фіна» Марка Твена, «Олівера Твіста» Ч. Діккенса, а можливо, й «Діти підземелля» В. Короленка. Не знаю, чи задумувався ти при тому, що головні герої цих книжок — знедолені, позбавлені повноцінної опіки дорослих діти, вимушені самостійно давати собі раду: знаходити не лише друзів та забавки, а й їжу, одяг і місце для ночівлі. На жаль, серед твоїх однолітків тут, в Україні, просто в цю мить живуть і виборюють своє право на щастя такі самі самотні й беззахисні «герої вулиці». Можливо, навіть серед твоїх однокласників за гордовитою шибайголовістю приховується вбогість, а за злістю — голод. А дивні пацани в дворі, до яких «не можна підходити», — такі самі діти, як і твої благополучні друзі, просто їм не пощастило…

Повість Марини Павленко саме про такого «нічийного» хлопчика Миколку, якому, як і його псові, життя відвело місце на вулиці. Ця розповідь ніби відкриває шпарину в світ отого «вуличного» життя для благополучних читачів. Письменниця намагається довести їм, що «брудні», «небезпечні», «заразні» й т. п. їхні ровесники зовсім інші: добрі, самовіддані, щирі й розумні, ось тільки немає нікого, хто б помітив у них усі оті гарні риси.

Красу Миколчиної душі та його непросте життя читачі бачать очима відданого хлопчикового друга пса Найди. Саме він коментує вчинки Миколчиних батьків-п’яниць і Товстухи та Літньої жінки, спостерігає першу закоханість друга і його перші поетичні спроби. Окрім того, Найда й сам як може допомагає господареві: двічі спасає тому життя, виставляє на посміховище Чіксу, демонструє перед однокласниками добру виучку, зрештою, допомагає шукати їжу, боронитися тощо.

На жаль, ніяких по-справжньому веселих чи захоплюючих пригод у цій книжечці тебе не очікує. Життя та думки Миколки, попри всю їх драматичність, описані авторкою побіжно й не викликають сильних емоцій. Так само відразу зрозуміло, кого слід зараховувати до «гарних людей», а кого засуджувати. Немає тут і складних морально-етичних колізій, котрі б потребували напруженої роботи душі.

Книжку оживляють реалістичні акварелі Дарини Марцін. Її герої впізнавані, симпатичні, а самі ілюстрації сповнені деталей і символічних натяків. Скажімо, кожен розворот позначений парою дитячих і собачих «слідів», ніби Миколка з Найдою тільки-що пройшли поряд…

Тому, хоча повість рекомендована дітям середнього та старшого шкільного віку, прочитай її краще своїм молодшим друзям. Гадаю, їм буде цікаво дізнатися, як ведеться маленьким «вуличним» ровесникам. Й водночас, вони не будуть надто перейматися прочитаним і навіть відчують насолоду від того, що самі вони такі хороші й благополучні та вміють співчувати чужому горю.

Дорослому читачеві

Ця повістина написана вже знаним автором Мариною Павленко на конкурс «Золотий лелека», що його започаткувало видавництво «Грані-Т». Можливо тому в творі так відчутна морально-етична настанова автора та намагання «правильно висвітлити» для дітей непросту соціальну проблему. Ситуацію ускладнило й те, що, адресуючи текст дітям середнього та старшого шкільного віку, авторка насправді пише для молодших школярів: усі ситуації оповіді видаються казковими, оскільки проживаються героями поверхово й розв’язуються завжди «як слід», а, отже, безболісно для читача; лексика головних персонажів (й собаки зокрема!), попри окремі сленгові слова, може бути зразком для учнів будь-якої гімназії; усі персонажі яскраво марковані як «позитивні»/«негативні»; усі висновки авторка робить і декларує сама, читач може лише приєднатися до її «щирої любові до обездоленої дитини» та відчути таке саме задоволення власною гуманністю.

Саме оця «сповнена чеснот» внутрішня позиція автора дратує найбільше. Адже коли Ви читаєте дилогію про Тома і Гека Марка Твена чи «Олівера Твіста» Ч. Діккенса, оповідання В. Винниченка чи В. Короленка, не кажучи вже про «Республіку ШКіД» Г. Бєлих і Л. Пантелєєва чи «Два капітани» В. Катаєва, підсвідомо асоціюєте себе з головними героями, переживаєте разом із ними непрості життєві колізії та жодним чином не відчуваєте їхню «інакшість», відстороненість від вас любимого. А в «Миколчиних пригодах» — навпаки: авторка завідомо знає, що її герой «не такий» хлопчик. Тому має на меті — довести читачам, апріорі «таким як слід» діткам, що й він вартий уваги й любові, що це хороший вчинок — товаришувати й допомагати таким «миколкам».

Але це завдання для проповідника, можливо, для вчителя етики, вихователя чи батьків, але аж ніяк не письменника. Через оцей відсторонений «погляд збоку» книжка (попри всі свої чесноти) втрачає художню вартість.

Розповідь ведеться від імені пса Найди, котрий щиро любить і шанує свого малого господаря та бере участь у всіх його пригодах. Пес уважний спостерігач: його зауваження точні, описи докладні, а висновки правильні. Світ Найди, як і годиться для собаки, чітко поділений на Ми та Вони й останні завжди вороже налаштовані та небезпечні. Але авторка час-по-час домальовує йому суто людські риси: сюжетні сни, внутрішні хитання тощо. Оскільки ці «включення» фрагментарні й, по-суті, характер Найди не виписаний, образ видається трохи надуманим. Сприяє тому і мова персонажа: звичайний «двортер’єр», вихований вуличним хлопчиком, користується розлогими реченнями та вишуканою лексикою.

Хоча, і його господар теж мало скидається на «занедбану дитину»: він абсолютно бездоганний у своїх намірах, мріях і вчинках, розмовляє добірною українською, стежить за собою, шанує старших, прощає образи й прагне прекрасного. Миколка завжди чинить по-людськи: ділиться уловом з Найдою; після урагану насамперед кидається шукати матір; пишається, що їх з Найдою бізнес чесний; важко переживаючи приниження від «чікси», не тримає на неї зла; не курить і не п’є; допомагає малим і старим тощо. Це, так би мовити, ідеальна «занедбана дитина», яку автор ставить у ті чи інші «експериментальні» умови.

На жаль, оточуючий світ описаний так, що ви ніколи не скажете, де мешкає Миколка — у великому місті, чи маленькому селищі, де він навчається, хто його оточує. Хлопчик фактично не з’являється в тексті сам собою: він завжди існує в парі з Найдою («Вони обмацали голодними очима Вулицю», «Найда з Миколкою навіть знати не хочуть» тощо) або «з погляду Найди». Тому читач жодним чином не може співпереживати героєві чи прожити разом із ним описані драматичні ситуації. Йому відведено роль спостерігача, котрий максимум має побачити, що є ще й таке життя та зрозуміти, як поводитися «хорошій» дитині при зіткненні з подібними явищами.

Твір складається з низки частково пов’язаних між собою оповідань, кожне з яких розповідає про певний епізод із життя героїв. Найпобіжніше описано шкільні будні хлопчика. Хоча він третьокласник і, якщо вірити авторові, «Учілка» в нього цілком пристойна, вона абсолютно не переймається долею неблагополучної дитини: відзначає, що той міг би піти на математичний гурток, каже дівчаткам, що дарувати на «День воїна»… і все. Хоча навіть у найзатрапезнішій школі, коли б учень постійно приходив до класу обідраним, у розірваному взутті і т.п., прогулював, навіть зовсім байдужа вчителька мусіла б «піднімати шум», бо (як і дирекція школи!) несе юридичну відповідальність за дитину. Відтак, було б достовірно, коли б за Миколкою бігав дільничний, батьків викликали, пробували його «здати» до інтернату й т. п., але в поєднання «романтичного життя» хлопчика в Халабуді з учительською рекомендацією відвідувати математичний гурток я не вірю.

Інші дорослі в творі, хоча прописані докладніше, теж виглядають схематично й неприродно. Певний розвиток характеру й індивідуальність присутні хіба в Товстусі. Вона розмовляє суржиком, любить свою кицьку й по ходу розповіді розкривається: разом із героями ми дізнаємося, що це не просто ожиріла від безділля тіточка, а добра самотня душа. Також більш-менш докладно виписані лише Вітчим із Матір’ю та «Літня жінка». Кожен із них створює певний сюжетний привід для повчальних висновків. Так, розповідь про те, як Вітчим учив Миколку пити й палити, зрештою завершується «собачим» міркуванням: як добре, що Миколка пройшов таку «школу» і тепер не засвоїть уроки з «отих великих картин, які розвішані по місту й звуться рекламами». Пунктирні появи Матері, котра «іноді обіймає сина» та «пускає сльозу», не лише розкривають душевність і наївність Миколки, а й залишають наприкінці можливість для нічим не вмотивованого щасливого фіналу: герой поспішає додому в очікуванні подарунка від святого Миколая під подушкою. Та не те що читач, а й Найда сумнівається, що Мама насправді вигнала Вітчима і щось добре чекає на них вдома…

Історія з Літньою жінкою, котра пахне 1 «сонцем, літом і яблуками» , спасає очманілого від випивки та курева хлопчика, а згодом не пізнає його в «гарній дитині», котра не лише допомогла донести та висадити сажанці, а й зібрала та склала в ящики весь урожай (до речі, неймовірний результат для третьокласника!), веде до висновку, що: «…хай помагає і старим, і літнім! А ну ж серед них… трапиться людина, що колись урятувала тобі життя!».

А найдовша та найдокладніше прописана пригода з Товстухою та її кицькою Анхвісою 2, певно, має вкотре наголосити читачеві, яким неоднозначним є світ. Якщо в ході повісті загалом декларується, що попри свою «запущеність» Миколка значно ідеальніший будь-якого свого доглянутого ровесника, то перипетії з Товстухою виявляють, що за образом типової обивательки, котра тратить усі сили та любов на кицю, не помічаючи поряд голодної дитини, ховається самотня хвора жінка, здатна на справжнє співчуття та милосердя. Водночас, пара Миколка/Найда відтіняються парою Товстуха/Анхвіска: попри видиме благополуччя останніх, вони так само самотні, нікому не потрібні й знаходять відраду лише одне в одному. До речі, лише мова цієї героїні в творі індивідуалізована: Товстуха розмовляє суржиком, постійно розтягуючи голосні. Так само лише її можна уявити зовні: всі інші дорослі позбавлені конкретних фізичних ознак.

Дитяче середовище, в якому існує герой, описане так само фрагментарно. Ми стикаємося зі знеособленим дитячим гуртом в межах школи, Чіксою, її антиподом Катькою та маленькою Дівчинкою, котра має Конструктор і хом’яка Терточку.

Дитячий гурт набуває конкретики лише в досить симпатичній оповідці про те, як однокласники хвалилися домашніми улюбленцями, а Миколка назвав Найду «українською розвідницькою» породою та почав відстоювати. Насмішки переросли в суперечку, яку з честю розв’язав собака, чудово виконавши перед дітьми всі накази господаря (навіть зовсім неймовірну для інших собак команду «шухер»).

Образ «Чікси» дуже спримтизований — це не жива дівчинка, а тиражована схема «золотого дитяти»: рожева, пахуча, зла та нетерпима. Коли вона зверхньо ставиться до принизливої на її погляд закоханості «задрипанця» Миколки, Найда, на радість усій школі (дівчинка ж «всіх достала»!), так само жорстоко мстить кривдниці господаря. Натомість, Катька виявляє до Миколки симпатію і, як наслідок, «винагороджується» його любов’ю (готовий витратити на подарунок дівчинці гроші, які важко збирав на нове взуття) та першими віршами. Та, ані «негідна» Чікса, ні «зразкова» Катька жодного разу не змальовані у спільній грі чи розмові з героєм. Повноцінне спілкування в Миколки відбувається хіба з Дівчинкою, в якої він ледь не поцупив Конструктор, а згодом допоміг дістатися додому та знайшов заблукалого хом’яка 3, та її малими друзями, що їм він розповідає про небо в річці.

У повісті чимало образів і ситуацій, що перегукуються із знаними на загал текстами. Так, Найдине коментування Миколчиного життя нагадує Гофманового кота Мура, Товстуха — «домомучительку» Малюка, пригода зі зникаючою «форелькою» схожа до розіграшу Карлсона з пампушками, а з гарбузячим опудалом — розмову з Карлсоном-«привидом».

Книжка гарно проілюстрована. Акварелі Дарини Марцін не лише реалістичні, а й певною мірою символічні. Скажімо, поєднання на обкладинці двох світів: Халабуди та Міста, зошита з промальованими основними персонажами, повних сонця вікон на брудних стінах тощо. Часто центральний персонаж малюнка ділить композицію навпіл: так, пара Миколка/Найда розмежовує Вітчима з його пляшками й «друзями» та школу з Чужими хлопцями; по різні боки опиняються схожа до Барбі «Чікса» та залиті каплями-листочками хризантем хлопчик і пес; протистоять тіні Вітчима та «літньої» жінки. Персонажі ілюстрацій інколи підказують подальшу долю героїв: так, Товстуха та її Анхфіска дуже симпатичні вже на першому малюнку. Загалом, в ілюстраціях дуже багато тепла й сонця. Хоча і пес, і хлопчик (як, зрештою, і в тексті) виглядають надто благополучними — вони повсякчас чистенькі, усміхнені й навіть Халабуда, Пустирище й т. п. малопривабливі в реальності місця виглядають поряд з ними дуже мило та охайненько.

На мене книжка справила двояке враження: це добре зроблений текст, із гарною мовою, сюжетом тощо, але споглядальна позиція авторки, ота дидактична вищість морального імперативу щодо героя, нищить саму суть оповіді, перетворює на загал гарну художню річ в прохідне моралізаторство на наболілій темі.


1. Запах — важливий маркер, адже оповідь веде пес.

2. В тексті імена мають лише тварини й хороші люди!

3. Вкотре (згадайте Літню жінку, Товстуху) всі помилки виправлено й ідеальність героя відновлено.
 

ВІДГУКИ ШКОЛЯРІВ НА «МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ» МАРИНИ ПАВЛЕНКО, НАДІСЛАНІ НА РЕДАКЦІЮ ЖУРНАЛУ «БАРВІНОК», ДЕ ПУБЛІКУВАЛАСЬ ПЕРША РЕДАКЦІЯ ПОВІСТІ

…Миколка часто прогулює школу, а це — гріх. Адже в майбутньому школа поможе йому знайти роботу. Народна мудрість каже: «Грамоті вчиться — завжди пригодиться».

Але він у всьому заступається за рідну матір. Правду кажуть: «Рідну матір ніким не заміниш». Це прислів’я підходить Миколці, адже його мама за нього — горою.

Не кожен виживе у Миколчиній ситуації. Копійками дуже важко назбирати потрібну суму. Хлопцеві треба змиритися, що він і далі повинен жити в Халабуді, бо з Вітчимом не вживеться в одній хаті. Схожа ситуація була в головного героя Даніеля Дефо «Пригоди Робінзона Крузо». Той теж самостійно зводив житло і піклуватися про П’ятницю, як Миколка про Найду, якого він так само визволив від людожерів, як Миколка Найду — від страшних лап болота.

Миколці не потрібно було красти в Товстухи і їм з собакою не треба було гавкати на Анхвісу. «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе», — твердить головне правило моралі. Якби Миколка краще вчився в школі, він би у 5 класі на уроках етики вивчив це правило. Може, тоді і його життя змінилося б.

Дружба між Миколкою і Найдою є справжньою, та ще й якою справжньою! Це не дружба — скарб! Можливо, у когось виникне думка, що коли забрати пса від Миколки, для хлопчика буде краще, він знайде друзів серед однокласників. Але ні. Тоді Миколка втратить частинку себе.

Миколчина мама — це теж скарб. Адже, хоч Миколка не дуже слухняний хлопчик, вона любить його, незважаючи ні на що. Жінкам важко стримувати свої емоції, і вони їх виплакують. Плакала Миколчина мама гірко, великими сльозами, з якими виходило хвилювання за сина. Собаки переживають по-іншому, тому Найді ті сльози здавались такими великими, що він назвав їх крокодилячими.

Українці давно знають, що таке пияцтво. «В горілці розум утопив», — каже приказка. Але розумні діти візьмуть від своїх горе-батьків гарні уроки, як це зробив Микола.

Збагнув Миколка і різницю між Чіксою і Катькою. Катьку він обожнює, складає про неї вірші, вважає, що любить… Можливо, коли вони подорослішають, кохання між ними вже не буде, але добре ставлення вже не зникне.

Миколка сильний. В нього добре серце. Він не втратив гідності, чесності. Він з усім справиться. Його діти будуть зростати в щасливій, дружній родині. Він справиться з перешкодами життя і не піддасться дурним спокусам. Це вже перевірено: багато дітей з простих сімей досягають висот.

Руслана Фалько, м.Ржищів, Київська область

…Миколчина мама — добра жінка, але дволика. Хоче й Миколку погодувати, і щоб Вітчим їй не докорив. Доля ж Товстухи вбачається мені як тиха і спокійна річка, сама вона розуміється на потребах живих істот, які не з доброї волі крадуть. Вона добра жінка, не повела Миколку в міліцію, а спершу спробувала нагодувати. Здається, Миколці на совісті стало радісніше, коли з Товстухою вийшла відверта розмова.

Завдяки Вітчиму Миколка виробив у собі імунітет до курива і до реклам, що припрошують курити.

Катьчина душа дивиться на світ «синіми волошками», а Чіксині «сині волошки» закриті. «Сині волошки» — це дитяча невинність, як у ангела. Чікса дивиться на Миколку як на колготок, що вибився з-під ніг. Гіацинт, подарований Миколці Катькою, пробудив у ньому якусь трепетну радісну думку, і він сподівається на взаємність, яка з часом не забариться.

Такі діти як Миколка чи Катька неодмінно будуть щасливими, тільки трохи пізніше. Їм треба укріпитись у собі, і не давати себе в образу, а інші добрі люди це помітять. Добро живе в Миколці так щільно, що воно вже не повинно звільнити пробоїну для зла. А втім, хлопчик дорослішає, і з часом буде все більше ставати на варті своєї честі й совісті.

Олена Науменко, смт Талалаївка Чернігівської області

Взагалі-то Миколка добра людина. Він врятував песика, допоміг жінці нести саджанці, зібрав їй яблука. Він допоміг і дівчинці, яка заблудилася. Лагідно ставився до Найди, з розумінням. Не палив, мав терпіння. Звичайно, доброго в Миколці більше. Погане в ньому те, що він не мав друзів у школі, про вчительку говорив зневажливо, крав.

Він ще хлопчик, а батьків, сім’ї у нього немає. Ніхто не догляне, не порадить, не поспівчуває. Миколці бракує домівки, друзів, розумного і доброго батька. Але він щасливий, бо всіє сам про себе піклуватися. Ніколи не сумує. Безвихідь не про нього. Як дубок, міцний. І ще — вільний. Щасливий, бо має веселого песика — Найду.

Мені здається, щоб йому вижити, треба бути ближче до людей. Хоч би і Товстуха. Теж самотня, у неї нікого немає, крім Анхвіси. Доля її нещаслива, але вона зберегла любов і ніжність, співчуття до людей. Миколка міг би допомагати їй багато чим. А вона жаліслива. Потім шкільні друзі, вчителі. Мусить змиритися з тим, що сирота. З таких люди бувають, як Т.Г.Шевченко.

Миколка і Найда працювали дружно, доповнювали одне одного. Миколка бачив усе, що вгорі, Найда — все, що під ногами. Собака мав інтуїцію, Миколка — добрий розум.

У Миколчиної мами черстве серце, не болить за Миколку. Сльози у неї крокодилячі. У крокодила сльози ллються перед тим, я має ковтнути свою жертву.

Вітчим хотів навчити Миколку пити й палити. Робив це примусово й грубо. Це викликало в Миколки відразу до куріння й алкоголю, він зненавидів ці потворні «хвороби суспільства».
 
Чікса багата і горда. Людей вона не любить і не помічає. Її засліпили розкоші. У неї серце, мов граніт. Катька — чутлива, вона помітила, як нелегко живеться Миколці і зрозуміла, що він потребує уваги однокласників і подарувала йому гіацинта.
Миколка буде щасливим, бо вміє любити і дружити, працювати і мріяти.

Віталій Хмельницький, с.Зоря Донецької області

…Своє щастя Миколка знаходить у спілкуванні з собачкою Найдою, у проживанні в Халабуді, у своєму «бізнесі». Але йому бракує ласки і любові від мами, бракує справжнього друга. Через те, що з нього сміються і з ним не хочуть  спілкуватися, він не ходить до школи. Згадаймо, як Миколка змінився, коли в класі з’явилася Чікса. А в результаті — нове приниження. «Хто я, а хто ти! Щоб навіть дивитися в мій бік не смів, гидото!» — ось так Чікса крикнула Миколці й кинула йому квіти в обличчя. А ці квіти Миколка купив за гроші, які збирав на кросівки.

Миколці не потрібно звертати увагу на висміювання, а ходити до школи, тим паче, до нього гарно ставляться Катька, учителька, Товстуха. Чікса і Катька — це як небо і земля. Чікса — збалувана, багата дівчинка, якій замість мізок тільки плаття, а серце зовсім крижане. Миколка думав, що як вона гарна, то й добра, але це неправда. Катька — чуйна добра дівчинка. Таку подружку я б хотіла мати.

Миколка буде гарно вчитися, тому що в нього «казанок варить».

Марія Довбенко, с.Голубичі, Чернігівська область

…Миколці потрібно бути ближче до людей, адже вони завжди допоможуть! Вони можуть пригрозити Вітчимові, і той змінить своє ставлення до хлопчика. Миколка мусить перестати красти. Краще хай попросить. Миколці потрібно змиритися з тим, що в нього немає рідного батька.

Дружба між Миколкою і Найдою є справжньою! Миколка допомагає Найді так: годує, чухає «чорними півмісяцями» (Найді це дуже приємно), лікує песика, коли в нього рани… Найда помагає Миколці так: охороняє хлопця, допомагає в пошуках їжі, захищає від ворогів (у тому числі й від Вітчима), рятує від урагану…

Миколчина мама — слабохарактерна й безвідповідальна жінка. Сама винна у всіх негараздах, сама і плаче. А сльоза її, хоч і велика, як у крокодила, але холодна й нещира.

Товстуха — це хвора самотня жінка. У неї нікого немає, крім Анхвісочки! Товстуха ради неї, «конхфеточки», всю пенсію свою тратить!

Якби не Вітчим, Миколка навчився б пити й курити, адже на рекламних табличках, які розвішані по місту, життя з цигарками та алкоголем намальовано дуже красиво. В майбутньому я нізащо не візьму до рота сигарету чи пляшку з алкоголем!!! Це дуже шкідливо!!!

Миколка буде щасливим, бо він ще дитина, і в нього все попереду!

Світлана Косик, с.Малий Любіть, Львівська область

Миколці для щастя бракує доброї мами, тата, бабусі, дідуся. Але він щасливий, бо має справжнього друга Найду. На думку моєї мами, Найда гуманніший, ніж оточуючі люди. Найда допомагає Миколці нюхом, зубами і вмінням передчувати. Миколка має безліч ідей і руки.

Миколчина мама легковажна, безвідповідальна, не має сили волі, егоїстична, себе любить більше, ніж Миколку. Звірі — й то турбуються про своїх дітей. Товстуха про кішку (яку, до речі, об’їдає Миколка) турбується більше, ніж Миколчина мама про нього.

Миколка буде щасливий. Він привчений працювати, піклуватися про себе, вміє цінувати друзів, він гордий, розумний, добрий. Він ніколи не буде ставитись до своїх дітей так, як його матір, бо знає, що це таке.

Біля моєї бабусі живе Максим. Його мама наркоманка, п’яниця, злодійка. Усі мами забороняють дружити з ним. У нього є собака Бой, якого всі бояться. На думку мого тата, у нього перспектив у житті, як і в Миколки, майже немає, якщо не заберуть від матері.

Вітя Заленський, м.Умань Черкаської області.

…Я сподіваюся, що хлопчик буде щасливим. Вітчим зникне з їхнього життя, мама буде приділяти більше часу синові, він дружитиме з Катькою і Товстухою.

Наташа Анодіна, м.Конотоп Сумської області

…Миколці ліпше звернутися за допомогою до вчителів, Товстухи. Потрібно змиритися з тим, що він не може жити вдома. Миколка повинен сам покращити свої умови життя, краще підготувати своє житло до зими.

Миколка дружить з Найдою по-справжньому, вони мають схожі погляди на життя, підтримують і рятують одне одного.

Миколчина мама є безвідповідальною, бо допустила, що дитина живе на вулиці. Найда називає її сльози крокодилячими, бо сліз багато, але від них нічого не змінюється.

Як і Миколка, я також готова, всупереч рекламі, відмовитись у майбутньому від тютюну та алкоголю.

Катя Чорна, с.Паланка, Вінницька область

…Книжку «Миколчині історії» я вже прочитала. Тепер її по черзі читатимуть учні нашого третього класу. Особливо ті, хто не отримує журналу «Барвінок». У мене цю книжку просило вже 5 дітей і 2 мами.

А в «Домовичку з палітрою» на початку Марина Павленко наче про мене написала. У мене вдома теж скрізь хтось живе. Особливо коли темно. Навіть у тумбочці між книжками і в піаніно.

…Чи буде продовження книжки про Миколку? Бо дуже шкода, що всі історії закінчилися. Я навіть плакала. …

…Миколка щасливий, бо Бог дав йому добре серденько і розум. Йому треба поговорити з учителькою і дещо їй розповісти. У нашій школі є такий кабінет, куди деякі батьки приносять форму, взуття й інші речі, замалі на їхніх дітей. Миколка б не ходив у дірявому взутті. А ще він може піти жити до доброї бабусі Товстухи.

Бог і Ангел Охоронець оберігатимуть Миколку й допомагатимуть за добре серце.

А моя мама підказує, що йому треба піти у Богунівське училище (Миколка хоче служити в армії) і там про нього піклуватиметься держава. На канікули він приїжджатиме до Товстухи. А в неї житиме Найда. І подружить із Анхвісою.

Наталя Івасюк, м.Київ.

 



Дивіться інші рецензії на книгу :

Гончар Юлія Сім русалок від Марини Павленко // ЛітАкцент. – Літачок. – Режим доступу : http://litakcent.com/2010/11/16/sim-rusalok-vid-maryny-pavlenko.html
Куценко Олексій. Історія про псячого Миколку // СУМНО – спільнота блогів про культуру. – Література. – Літературна рецензія. – - 18 липня 2009 р. - Режим доступу : http://sumno.com/literature-review/istoriya-pro-psyachogo-mykolku/
Додаткова інформація

Коментарі до статті

Сергій


Нічого не вдієш - вчительська звичка М. Павленко повчати - незборима. От коли вона зрозуміє, що дитячій літературі більш притаманна гра і рівноправність автора і читача - їй ціни не буде.
Марина


Не сперечатимусь із Наталею Марченко: то її особисті враження і я їй дякую за відвертість. А от до шановного п.Сергія маю прохання: будь ласка, прокоментуйте мені, нетямі, ті моменти в моїх творах, де я повчаю (якщо Ви, звісно, хоч щось читали) і — чисто "по-вчительськи" вкажіть мені на них. Буду вельми вдячна, їй-Богу!
Марина


...Чи це так: не читав, але "підколоти" — "за компанію" — завжди готов?..
Nata


Щиро рада, що пані Марина достойно реагує на критику як на ДУМКУ одного з читачів.
Адже, на моє переконання, Марина Павленко нині - не лише УЖЕ ДОБРИЙ автор із власною манерою письма й поглядами на світ і завдання книжки для дітей, а й автор, який постійно зростає і саме як дитячий письменник.
Не даремно ж історія про Русалоньку з 7-б стала однією з найулюбленіших для дівчаток в країні! На жаль, за умовами існування КЛЮЧА (рецензувати саме нові надходження до НБУ для дітей) я вже не зможу висловитися щодо неї на цьому ресурсі... Хіба пані Марина напише ще одну історію про свою симпатичну героїню :) ...

А панові Сергієві раджу потратити вечір на якусь із історій про Русалоньку: там багато того, що може підмітити лише людина з "учительським" досвідом, але це зовсім інший текст, порівняно з "Миколчиними історіями" - відкритіший, більш динамічний, світлий не мораллю, а суттю...
Марина


Спасибі на доброму слові, яке додає сили повисмикувати колючки, позагоювати синяки і рухатись далі!!!
А чергову історію про Русалоньку "Теза" вже давненько тримає в себе і обіцяє видати до лютого. Була б дуже вдячна, якби Ви, Natо, й справді потім узялись про неї хоч щось мовити!..
Хай щастить у всьому!!!
Марина


...Що ж до "Миколчиних історій", то, попри все, мені здається, що все-таки і там усе дуже неоднозначно, і закидано камінням їх таки не зовсім справедливо...
:)
Nata


Господь, з Вами! Яке "каміння"?!.. То Ви, певно, ніколи насправді биті не були!... :)
У "Миколчиних історіях" усе з художнього боку більш-менш нормально: і мова рівненька, і образи прописані, й сюжет рухається, і т.п. Але ...мій чоловік свого часу працював у дитячій кімнаті міліції у районному центрі, де кожну "Миколчину історію" нам доводилося проживати родиною, інколи ділячись із тими дітьми останніми макаронами (памятаєте часи відсутності всього?) й лишаючи на їхніх руках свого годувалого сина... Тому я доволі хворобливо ставлюся до "фальшивої" як чемна недільна милостиня доброти!
Вважайте, що це в мене ДУЖЕ особисте... :)
Та, й попри все сказане, "Миколчині історії" - не найкраща Ваша книжка, й навіть не в рівні з іншими...
Але нащо Вам тим перейматися? Ви ж, Богу дякувати, не автор однієї книжки! І саме на злеті. У Вас попереду ще ДУЖЕ цікаві й значущі книги. Я абсолютно певна!

Чи той "Миколка" насправді чимось Вам дорогий і памятний? Якщо так, - розкажіть! Зрештою, ніхто ж не знає, чому раптом Вам спало на думку писати про "дитину вулиці".
Марина


Згодна: "Миколчині історії" писались зовсім без досвіду дитячої кімнати міліції і, здається, на той досвід і не претендують (про те має бути якась ЗОВСІМ ІНША книжка: напишіть). Радше з боку батьків "дівчинки з терточкою": просто подібна пригода з крадіжкою трапилася з нашою донькою, мене в саме серце вразили тоді стосунки хлопчика зі своїм псом... Решта (з ураганом уключно) — теж здебільшого особисте, пережите, пропущене через серце. Мети описати ВСЮ правду про дітей вулиці, повторюю, не стояло. Радше — привернути увагу, передати те, що заболіло. А ще — показати світло в кінці тунелю: навіть якщо в дійсності того світла нема і близько. Бо за щось же треба чіплятись... Тож чути про "фальш" трохи дивно. Тим паче, коли після опублікування твору в "Барвінку", в редакцію були десятки зболених листів: Миколку приймали за реальну особу, навіть радили вступати до військового училища в їхньому місті: мовляв, і вояком стане, як мріє, і годують у них добре тощо. Але з боку, мабуть, видніше...
юлія ткачук


марина павленко чудова людина і найкращий викладач УДПУ....В мене навіть є її книга "Русалонька із 7-Б" з автографом........Я пишаюсь тим, що знайома з такою людиною........Ви найкраща
Nata


Люба пані Марино!
Насамперед, ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ, що Ви знаходите час і бажання аби не лише писати достойні твори, а й спілкуватися щодо них із вдячними читачами й критиками! Коли б ще й інші Ваші колеги-письменники так само шанували інтерес і працю сторонніх людей!!!

Спасибі, що розповіли, як саме й чому народився "Миколка"! Адже це насправді важливо для історії літератури для дітей нашого століття!
Можливо, можна опублікувати на КЛЮЧі ще й кілька тих чудових листів із "Барвінка"?
Або Ваші власні роздуми про специфіку й завдання сучасної літератури для дітей?
Ми всі мали б чудовий матеріал для розмови і для вчителів, і для викладачів, і для бібліотекарів! Для всіх, кому не байдужі ні Ваша творчість, ні доля літератури для дітей!
Nata


Пані Юлю!
Висуваю Вам і Вашим колежанкам зустрічну пропозицію: напишіть рецензії-роздуми про будь-яку книжку Вашої цілком заслужено найкращої людини та викладача! Напишіть, чому Ви готові дати саме цей текст до рук своїм учням і, можливо, дітям! Що в ньому є такого, чого ніде й ні в кого більше немає?!
А ще була б ДУЖЕ-ДУЖЕ вдячна, коли б Ви розповіли про найгіршу книжку для дітей, із якою довелося зіткнутися впродовж останніх трьох років.
Надішліть на адресу НБУ для дітей із позначкою "КЛЮЧ".

Обіцяю, що всі рецензії зявляться на КЛЮЧі.
Як і звіт про обговорення будь-якого матеріалу з цього ресурсу.
Марина


Дякую, Юлю! Приємна несподіванка! :)
Марина


Дякую, Наталю (Марченко, як я все більше переконуюсь? :))!
Ваша пропозиція розмістити кілька дитячих листів, мабуть, і справді слушна й цікава. Тим паче, що редактор "Барвінка" п.Василь Воронович їх мені подарував. Чому б і ні? Діти-автори, мабуть, теж не заперечували б проти такого. Єдине, це потребує часу. Але щойно зберусь і це наберу їх на комп’ютері — надішлю їх Вам на емейл (ще не шукала, але ж, мабуть, у "Ключа" є електронна адреса), а Ви вже там подивитесь, що з ними робити далі.
Успіхів у творенні сайту!
Марченко


Дякую!
Марченко


Пані Марино!
Щиро дякую за надані КЛЮЧеві чудові відгуки маленьких читачів!
Ми розмістили їх відразу за "дорослою" рецензією. І це, я певна!, - найкраще для неї сусідство!

Боже, як жаль, що інші автори так щиро байдужі до відгуків на власні твори!
Юля


Шановна, дорога пані Марино!
Дуже рада, що можу Вам висловити щиру вдячність за Ваші чудові книжки. Давно вже вийшла із віку Софійки, але Ваші книги про Русалоньку проковтнула з такою насолодою, яку відчуваєш під час читання лише у дитинстві. І як добре, що буде продовження! Вітаю Вас із наступаючим Новим роком і бажаю всього найкращого, а насамперед - творчого натхнення!
Марина


Ну, прямо справжня пора новорічних сюрпризів і добрих слів! Дякую, Юлю (де б ми ще поспілкувались, як не на цьому сайті? :)), дякую і Вам, Наталю, та всім творцям "Ключа"! З новорічними та різдвяними святами Вас усіх! Здоров’я, щастя, натхнення і гарних книжок!
Марченко


Спасибі ВЕЛИЧЕЗНЕ за плідну співпрацю та щирі вітання!

Нехай Новий Рік дарує Вам Божу ласку на кожну мить і втілення найчарівніших задумів!
Нехай пишеться та читається в смак!
Здоров’я всім нам духовного, душевного та фізичного! Нехай навколо наших добрих задумів гуртуються добрі люди, собі на щастя, а світові на добрий час!

Скоро КЛЮЧеві виповнюється 1 рік і ми щиро сподіваємося, що матимемо нагоду бачити Вас на цьому маленькому ювілеї.
сергій


Давно не заглядав до дискусійного клубу – а тут, виявляється, таке коїться!
Щодо “не читав – але “підколоти за компанію”, то маю сказати, що на стор. 78 Ви,, пані Марино, наприклад, замість “завихляв (заметляв)” хвостом” вжили “завиляв”, а це калька з російської. А в “...Проклятті роду Кулаківських” (стор 214) взагалі дивина. Ось послухайте: “Не поспішай відмовляти! Я вчуся! Вже на останньому курсі, заочно! Писатиму тобі без помилок!” Досі я гадав, що на останньому курсі отримують спеціальність, а не довідку про вміння писати без помилок.Що ж до “повчань”, то у Вас, на щастя, немає голослівних закликів на кшталт любити свою землю чи дотримуватися правил дорожнього руху, проте кожен Ваш прозовий твір є не повнокровним твором чи бодай картиною з чогось, а більш-менш кваліфікованою відповіддю на те чи інше запитання (педагога, життя, т.п.). І не більше. Особливо це стосується Миколчиних історій. Признаюся, я гортав їх в надії натрапити хоча б на один епізод, де хлопчик з собакою просто граються (бо ж власне, дружба хлопчика і собаки передусім має на увазі саме це), але так нічого й не знайшов. В мене навіть склалося враження., що Ви відповіли, на поставлене перед собою завдання – і доста, більше ні крапки, ні коми. В цьому відношенні Ваша творчість є дуже близькою до “Опудала” П. Железникова чи повістей А. Алексіна. Вони передусім носять повчальницький характер. І нічого образливого я не маю – просто був такий напрямок в радянській ліітературі, а поганий він чи навпаки, добрий, то вже інша справа. Мушу навіть зазначити, що доброї і мудрої повчальності нашій літературі дуже й дуже бракує. І Ви просто кинулися закривати собою цю амбразуру. Проте хотілося б, аби Ви мали вигляд не дічинки-відмінниці з бантиком за вухом, а багатогранною творчою особистістю. А поки що Ви для мене – майже протилежність Олександрові Гаврошу з його нестримною фантазією. Він навіть дійшов до того, що своїх історичних персонажів, особливо в “ Лагуні-Лалуні...”, робить товаришами по іграх! Уявляєте, який жах! Педагогіка за це сварить його пальцем: мовляв, хіба ж так можна поводитися з поважними людьми!- а Олександр показує їй у спину язика і робить по своєму. От би Вам бодай трохи тієї нестримності – і повторюю, Вам, як дитячому письменнику, ціни б не було! А так все правильно, все вірно, все в міру- а тому й нуднувато. Гарний голос, але поки що на дві, а не на чотири з половиною октави.
А найприкріше враження справили на мене відгуки на Вашу творчість. Складається враження, що їх авторів посадили за парти і змусили писати відповідь на одне-однісіньке запитання: як ви ставитеся до вчинків Миколки і його Найди? І жодної тобі оригінальної думки, жодної емоції на кшталт “мені подобається”, “я в захопленні”. Якісь роботи, вибачте, їх писали. Саме оце, на мою думку, і є гикавкою “вчительства” в його найнуднішому розумінні.
Але не переймайтеся, пані Марино! Ви чудова! І межам удосконаленню немає!
А на “вчительську” звичку Ви даремно ображаєтеся. В мене мама вчитель з 40-річним стажем. Бува, балакала зі мною як з третьокласником. Я їй: мамо, киньте ці вчительські звички! А вона щиро дивується: “Невже я ще й досі повчаю?” Ну, посміємося разом та й потому.

Марина


...Новорічні сюрпризи тривають! Перша радість: що п.Сергій, з легкої руки якого, власне, й почалась ця дискусія і за якого вже почали забувати, нарешті об’явився! Друга радість: першим у новому році до сайту завітав чоловік — кажуть, на щастя.:) І, нарешті, третя радість: п.Сергій таки читав, принаймні, точно тримав у руках як мінімум три моїх книжки! Спасибі й за істинно педагогічні (як і домовлялись) зауваження. Мабуть, із дечим не погоджусь (слово "виляти" цілком законно є в словниках; Сашко із "Русалоньки" навряд чи мав — оце вже справді пафосно — сказати: "О! Я вчусь, щоб отримати спеціальність!"; в "Миколчиних історіях" є купа розділів, де є просто розвага: той-таки "Невдалий жарт", "Свято першого снігу" тощо).
А щось, мабуть, візьму до уваги. Хоч не певна, що для цього неодмінно треба йти за Гаврошем (у нього свій стиль, абсолютно не маю нічого ні проти нього, ні проти показування язиків, але ж, погодьтесь, якщо це стануть робити всі, стане теж нецікаво). Згодна і щодо відгуків. Єдине застереження: вони-бо й справді писались як відповіді на запитання, які "Барвінок" чітко й конкретно поставив своїм читачам. І, думаю, якщо вчитатись, то й без вигуків "Захоплююсь" чи "Не подобається" можна ясно побачити, хто з дітей як сприйняв текст.
Ах, мені навіть жаль, що в "Літачку" на сайті "Літакцент" до статті про мене залишено лише "правильні" "солодкі" коментарі, і не завітав туди хтось такий же "неправильний", як-от п.Сергій!
І нарешті — четверта радість: з допису п.Сергія висновується стійке враження, що в нього вчителює не лише мама, але й сам він — якщо не за освітою, то точно за покликанням — переконаний педагог. Отже — вітання колегам?!. Або "посміємось разом та й потому"? :)
марія


П. Марино, дякую Вам за цю повість про Миколку та Найду. Я вже доросла людина, але останнє оповідання читала із завмиранням: "Чи то дістанеться Миколці подарунок від Св. Миколая?" Не знаю, де тут взяли "повчальність". Тобто, звичайно, книга вчить, вчить бачити і іншу сторону життя, не сприймати безхатченків як примар в людській подобі, вчить відкривати серце. Мені це набагато миліше за всі ці розпіарені фентезійні проекти, якими рясніє нині наша література. Хай Вам щастить! Творчих успіхів.
Аріша


хто знає як прочитати
Аріша


а Марина то це Марина Павленко так
Марина


Так Аріша
Аріша


Дякую
Марино а як прочитати вашу книгу
Алла


Як прочитати книгу?
кристина


бедный мальчик
міша


шановна марина павленко я дуже люблю ваші твори книги у вас дуже дуже цікаві прошу вас приїхати у наше місто хмельницький якщо ви побачили повідомлення пишіть буду чекати
міша


якщо ви є в вконтакті зайдіть на мою сторінку міша махлай
Марина


Михайлику, дякую за добрі слова! На жаль, в "Контакті" мене немає, але я є на Фейсбуці, або краще пиши мені на емейл: mpavlenko@bk.ru
оля погранична 11років


мені дуже подобаються ваші твори чи можу я почитать їх зараз любо який
оля погранична


я пишаюся вами
Natalia


Я ніколи не забуду як Ви читали нам після уроків "Домовичка з пів літрою" - так ми його всі називали :)
Дякую Вам за Ваші роботи. Натхнення Вам!
Бережіть себе :)
З повагою, Комарова, 2-В)
Марина Павленко


Ого, які сюрпризи!!! Олю, дуже дякую за добрі слова! Наталю Комарова!!! Де б ми ще побачились?))) Не сумніваюсь, що твоє волосся таке ж пишне й красиве, як було у 2-В класі!!! Так, ви були першими слухачами мого "Домовичка", хай геть і з "півлітрою"!)))) Спасибі! всього найкращого вам, дівчатка!!!
Вікторія


Марино Степанівно, я захоплююсь Вами і Вашою творчістю) Щоб побільше таких людей як Ви, то краще жилося б на Землі)))
Макс


Марино,скажіть будь ласка де можна прочитати вашу книгу "Миколчині історії" в інтернеті тому,що в нашій шкільній бібліотеці її немає?Дякую за розуміння


Максим 6-а
Наталя Марченко


Максиме, спершу ти можеш звернутися до найближчої дитячої бібліотеки. Адже саме дитячі бібліотеки мають у своїх фондах не лише книжки для засвоєння шкільного курсу, а й УСІ ІНШІ книжки та журнали, які видаються в Україні для дітей.
20111991


Тільки що уважніше перечитала коментарі, і мене вразив коментар "сергій 13.01.2011 в 14:15"))))...."....найприкріше враження справили на мене відгуки.........Якісь роботи, вибачте, їх писали"......... Сергію, а самому написати хоч щось подібне до тієї самої "Русалоньки" слабО????????
Вікторія


І ще: перш ніж, як на мене, критикувати творчість ТАКОГО масштабу, перечитайте, будь ласка, свій великий, але такий маленький коментар)
Марина Павленко


Дякую за увагу до моїх книжок!.. :-)
маша


гарний твір
пропропро


я не могу найти ету сказку
никита


и я не могу
настуся


я не могу найті "Миколчені історії"
Наталя Марченко


Ви зверталися до своїх місцевих дитячих бібліотек?

Також можна звернутися до видавництва "Грані-Т" (http://korrespondent.net/ukraine/events/3283506-stroytely-v-kyeve-razrushyly-dom-mykhayla-hrushevskoho) й замовити книжку поштою :)

чуча


тупо найтупіше
андрей


де знайти цю книгу
привр


как прочитать
Софя


Сказка хорошая. Спасибо большое!
Маргарита


Марино! Я, як вчитель літератури і як мати трьох дітей дуже вдячна Вам за такі чудові та повчальні твори. На своїх уроках я постійно рекомендую учням читати саме Ваші книги, бо тільки познайомившись із ними хлопці та дівчата стають добрішими, цінують те, що в них є, ЗА ЩО Я ВАМ ДУЖЕ ВДЯЧНА!!!
Марина Павленко


п.Маргарито і всі-всі-всі! Знов-таки, дякую за увагу до моїх книжок!!! Особливе спасибі за добрі слова... Дякую і "Ключеві" за велику роботу! Коли що — звертайтесь на мою електронну адресу, вона є вище в коментарях, про всяк ивпадок подаю її знову: mpavlenko@bk.ru
Всім — щастя, натхнення і миру!
Ельвіра


Мене звати Ельвіра я у 9 класі я дуже захоплююся вашою серію книжок Русалонька із 7_в.І в мене також читають її багато друзів ми всі чекаємо продовження після 5 книги атже ми таки не дізналися чи Софійка буде з Сашком,чи з Тузом Чи з Вадимом і чи збувся загадковий майбутній сон з Шафи і кого вибрала Софійка...Марина Павленко може напишите ще продовження?
Ельвіра


І скльки нам ще чекати?(як що не секрет)
Марина Павленко


Дорога Ельвіро, мені дуже приємно, що тобі й твоїм друзям сподобалась "Русалонька"! Ще приємніше, що ви хочете продовження. Але, я думаю, авторові треба іноді вчасно зупинитись. Тож і я вирішила нарешті дати Софійці спокій і можливість самій визначатись, "із ким їй бути". (Хоч, думаю, ти здогадуєшся, кого вона вибере). А щодо продовження... Сподіваюсь, невдовзі з’являться інші мої історії — про інших дівчат... І, хочеться вірити, вони будуть не менш цікавими за Софійчині... :-)
Ангела


Хххх
Крис


Прикольна )))))
Я хачу прадалжения!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!)))))))))))))))))))))))))))))))*******************№"Й""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""
варя


книга супер