Слоньовська Ольга. Дівчинка на кулі
16 січня 2015, 18:06   Автор: Наталя Марченко, Тетяна Качак

Слоньовська Ольга. Дівчинка на кулі : роман / Ольга Слоньовська ; дизайнер обкл. Л. Іволга. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 397 с.

«Присутність небесної опіки давала мені силу вижити в нелюдських умовах існування, не впасти духом, не зневіритися, не проміняти місію свого таланту й призначення на сите заробітчанство».

Як тобі такі слова? Думаєш, вони – цитата з якогось древнього страшенно мудрого дядька, який пройшов у цьому світі довжелезний шлях і зробив купу всього величного й знаного?

Ні! Це роздуми простої сільської дівчинки, котра не дозволила світові «забити» себе у «відведене» їй від народження місце.

Дівчинки дуже звичайної та незвичайної водночас, котра народилася в багатодітній сільській родині, мусіла скрізь і завжди самостійно відстоювати свою правду та страшенно прагла щирої материнської любові...

Історія Олі вражає.

Історія Олі смішить і тішить.

Історія Олі заставляє задуматися не лише дітей, але і їхніх батьків. 

А ще це – чудова, напрочуд щира та жива розповідь про час і людей, які бувають такими різними! Часто, на жаль, жорстокими та страшними у своїй дрібній підлості... Тому це складна й «важка» книжка, над якою душа плаче від болю та несправедливості, з якими стикається героїня.

Та якщо ти любиш дивитися на світ відкритими очима й готовий співпереживати справжнім людським драмам, якщо втомився читати «теплі історії» та блукати у вигаданих світах, – це твоя книжка!

Наталя Марченко

Дорослому читачеві

«Це роман про дитину, але він не лише для дітей»

У контексті розмов про літературу для дітей так чи інакше торкаємося проблем дитини та її буття, дитинства як особливого періоду становлення особистості, формування світогляду, життєвих принципів. Сучасні українські письменники репрезентують різноманітні моделі розгортання у текстуальній площині дискурсу дитинства. Окремої уваги дослідників і критиків вимагають тексти, в основу яких лягли спогади автора про власне дитинство. Відразу зринає кілька запитань: Цей текст для дітей чи про дітей? Чи кожен текст про дітей цікавий і зрозумілий сучасним юним читачам? Автобіографічна розповідь подана з точки зору автора, дорослого письменника, чи оповідача-дитини? На чому особливо акцентує автор: на образі головного героя чи на тих подіях, які відбувалися? Власне ці запитання я ставила собі перед тим, як починала читати автобіографічний роман Ольги Слоньовської «Дівчинка на кулі».

Історія про дівчинку Олю вразила відвертістю розповіді, глибокими психологічними ракурсами зображення головних героїв, насиченою екзистенційною проблематикою. Художній світ вибудовується на хронологічному висвітленні ключових подій, епізодів, переживань дівчинки. Читач із перших рядків знайомиться з непосидючою дитиною із багатим внутрішнім світом, яка прагне материнської любові, але всіма своїми вчинками викликає тільки гнів і роздратування. Вона особлива, її оберігає «напівпрозорий ангел, притискаючи вказівний палець собі до вуст». Нанизуючи спогади з дитинства на сюжетну нитку, авторка пише про переїзд Олі до родичів у Львові, навчання у школі, вступ до інституту. О. Слоньовська заводить мову про речі, про які «говорити вголос» наважиться не кожен автор.

«Життя, як воно є» – фраза, якою можна означити проблематику твору. Авторка не оминула увагою проблем психологічного, соціально-побутового, суспільно-політичного планів. Тут йдеться про дитячу самотність, страхи, емоції, переживання, душевну біль і радість, розмірковування та мрії; про непрості стосунки з батьками, вчителями та ровесниками; про захоплення, уподобання та складні соціальні умови; про радянські реалії, які випали на долю покоління, до якого належить героїня роману; про поведінку вчителів у ситуації тотального ідеологічного пресу.

Умовно у романі можна виокремити три частини: у першій йдеться про життя Олі у цьоці, у другій – про шкільне життя, у третій – про підготовку та вступ до інституту, роки навчання.

До епізодів, які запам’яталися найяскравіше, належать ті, де описано дитячу наївність та безпосередність Олі у розмові з відвідувачами львівської кав’ярні, малювання зоопарку на стінах квартири, намагання наслідувати поведінку цьоці Дозі, пригода з мотоциклом і втеча до циган. Вставлення пісень, анекдотів, які запам’ятались Олі з дитинства, викликають хвилю щирого сміху.

Акцентуючи на деталях, демонстративно наголошуючи на дитячій позиції висвітлення ситуації, письменниця емоційно описує шкільні історії. «Татарська орда зусібіч викрикала на мою адресу жовчні кпини, глузливий регіт кресав мою свідомість, як удари шаблюк, доторки чужих пальців спричиняли ефект випущених на мене із гармат бойових ядер… Відступати було нікуди, тож я вихопила з портфеля найтовстіший підручник і щосили луснула ним по голові першого-ліпшого хлопчиська, котрий сушив зуби за півкроку від моєї парти» [С. 147-148]. А після цього була розмова в учительській, де «дорослі дяді й тьоті навперебій пояснювали мені, яка я «ай-я-яй!», та, розмахуючи руками, як вітряками, утовкмачували у мою бідну голову, що в їхній школі такого ще ніколи не було й бути не могло, бо це взірцевий заклад, у якому діти не б’ються, що я – «дике село», «сільпо», «дєрьовня», що таких треба хапати за шкірку й відсилати в колонію для малолітніх…» [С. 148].

Оля розповідає про знущання Карги та Урюк, бійки з хлопцями, дружбу з Вовочкою, самоствердження у шкільному колективі, упереджене ставлення учителів, щоденні домашні обов’язки «маминої правої руки» і нелегкий побут. Драматично передано стан дівчинки під час перебування у інфекційній лікарні, коли за цілий місяць її жодного разу не провідала мама, а вона її так чекала.

Згадано у романі й про перші літературні спроби головної героїні, перемогу на конкурсі у Ірпіні, яку здобула за вірші, написані у «стані сутінкової свідомості». Справжню школу життя пройшла Оля й тоді, коли самотужки вступала до навчального закладу та стала студенткою.

Готуючись до вступних іспитів, щоб прикрасити голу стіну у гуртожитку, Оля купила картину Пабло Пікассо «Дівчинка на кулі», яка й стала її талісманом. «А дівчинка, яка балансує на здоровенному м’ячі, – дуже симпатична. Он як старається втримати рівновагу, не впасти! Чомусь у голові майнуло: точнісінько, як ми, нещасні абітурієнти!» [С. 343].

Назва роману продиктована не тільки назвою картини, а й символічним, близьким до ідеї роману змістом. Історія Олі – це розповідь про долю дівчинки, сільської дитини, яка зуміла досягти бажаного, не впасти, а «втриматися на кулі» навіть у найскладніші моменти життя. «Присутність небесної опіки давала мені силу вижити в нелюдських умовах існування, не впасти духом, не зневіритися, не проміняти місію свого таланту й призначення та сите заробітчанство» [С. 397].

Форма спогаду та сповідальність, іманентні риси автобіографічного письма, близькі дорослим читачам. Бажання подивитися на власне дитинство з висоти життєвого досвіду, згадати знакові моменти, суголосне із задумом та його художньою реалізацією О.Слоньовською.

В одному із інтерв’ю О. Слоньовська зауважила: «Це роман про дитину, але він не лише для дітей. Коли люди читають цю книжку, вони впізнають себе. Хай, може, вони так не чинили, як моя героїня, але вони чинили близько до того. Вони жили, переживали, бачили знущання батьків — це називалося в сім’ї «щоб діти не вилізли на голову». Насправді, це робилося не для того, щоб дитина не вилізла на голову, а щоб вона не опинилася за ґратами. Краще було дитину забити у зав'язі – «не можна, сиди тихо, не говори дурниць», щоб вона потім не мала життєвих неприємностей, ніж дозволити їй говорити все і сушити сухарі для тієї дитини.

Я хотіла ще й показати тло, епоху, і, на мою думку, це вдалося. Це портрет дитини на тлі епохи кінця 60-их – середини 70-их. Це те, що моє покоління дуже добре пам'ятає» [Ольга СЛОНЬОВСЬКА: Після виходу роману читачі завалюють мене листами «Бідненька дівчинко, як ти живеш?» // http://www.gk-press.if.ua/node/7832].

Спогади пережитого у дитинстві авторка частково подає із позицій дорослого. Про це свідчить не тільки стиль оповіді, а й часті вкраплення у текст міркувань про теперішнє буття, життєву позицію, професійний досвід тощо. Однак письменниця не губить тієї нитки дитячого світосприйняття та світобачення, притаманного маленькій Олі. Саме ці моменти зацікавлюють читача дитину. В невинних бешкетах й поведінці Олі діти неодноразово впізнають себе чи своїх товаришів. Епізоди з дошкільного та шкільного дитинства часто описані з гумором, іронією.

Історія О. Слоньовської буде цікава сучасним підліткам новим емоційним досвідом, можливістю пізнати суспільно-історичну дійсність недалекого радянського минулого зсередини, оцінюючи події з точки зору такої ж, як вони, школярки.

Тільки перечитуючи цей твір можна яскраво уявити кожен епізод, перейнятися долею непересічної дівчинки, пізнати шарм авторської мови і зануритись у художній світ, отримуючи насолоду від читання.

«Буяло-палало-цвіло-осипалося!... Бо що ж таки було насправді? Лише те, що вибірково залишила у своїх комірках примхлива пам’ять? Чи те, що намережила уява?» [С. 397].

Тетяна Качак.

Додаткова інформація

Коментарі до статті

Nata1


Цікаві роздуми Лілії Овдійчук про повість Ольги Слоньовської читай на КЛЮЧі в розділі "Наукові дослідження".