«Повість для дівчаток» в літературі для дітей та юнацтва ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ століття.

Специфіка моделювання образів

Література для дітей та юнацтва являє собою комплекс творів, що промовляють своїм змістом і формою до дитячого/юнацького універсуму, в основі якого – особливе світосприйняття, мислення, своєрідний світогляд, психологія тощо. Її природа як комунікативного явища не в останню чергу продиктована позалітературною реальністю (морально-етичними нормами суспільства, онтологічним цінностями, соціологічними канонами), ретранслятором якої в художньому тексті виступає його автор. Акумульований у творах життєвий досвід сприяє адаптації реципієнта в сучасному світі, його соціалізації. Відтак, цілком логічно, що в комунікативному діалозі автор – читач доросла людина, виступаючи його носієм, декларуючи універсальні суспільні істини, так чи інакше спонукає до їх засвоєння реципієнтом. Важливе місце з-поміж них посідають уявлення про гендерні суспільні ролі людини, гендерні стереотипи й гендерну ідентичність. На думку сучасних дослідників [13], література для дітей є впливовим агентом гендерної соціалізації.

Являючи собою складний соціокультурний конструкт (відмінності в ролях, поведінці, ментальних й емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим), гендер розуміється сьогодні як організована модель соціальних відносин між жінками й чоловіками, що не лише характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємодію в родині, а й визначає їх соціальні відносини в основних суспільних інститутах [3]. 

На зламі ХХ-ХХІ століть у літературознавстві з'явилася велика кількість наукових студій, в яких розглядаються проблеми гендерного характеру (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Оксана Забужко, Віра Агеєва, Ніла Зборовська, Євгенія Кононенко та ін.). Дослідники завертають свою увагу на роль статі і стосунки між чоловіками і жінками, особливості рецепції і презентації жіночих образів, категорії гендерних стереотипів; крізь призму гендеру розглядаються проблеми поетики художнього твору, особливості індивідуального стилю.

Гендерний підхід до літературного твору ґрунтується на переконанні, що гендер у різні історичні епохи, в різних країнах виявляє себе інакше. По-різному він конструюється і в межах однієї країни в різних письменників, що пов’язано насамперед з тим чи іншим художньо-естетичним напрямком (стилем, методом) [9]. Це припущення цілком справедливе і для літератури для дітей та юнацтва, в якій гендерні питання виявляють себе на рівні проблематики, особливостей моделювання характерів дівчаток і хлопчиків, їх гендерних ролей у процесі соціалізації, гендерних стереотипів тощо.

Вельми цікавим видається досвід сучасних видавництв, які маркують твори для дітей залежно від статевої приналежності їх адресата. Так, серія «Обережно, дівчатка», започаткована Видавництвом Старого Лева, презентує твори зарубіжних та вітчизняних авторів, споживачем яких має бути дівчинка. Крім того, й самі письменники, визначаючи жанр і соціальну адресу твору, подеколи вказують не вік адресата (для молодшого чи то середнього шкільного віку), а його стать (наприклад, І.Андрусяк повість «Стефа і її Чакалка» визначає як «дівчача повістина»).

Феномен т.зв. «повісті для дівчаток» в аспекті гендерних особливостей – актуальне питання, що на сьогодні ще недостатньо розроблене науковцями (спроба гендерної інтерпретації літератури для дітей початку ХХІ ст. здійснена Тетяною Качак [6]). Цікавим вбачається простежити її еволюцію за останні півстоліття з урахуванням стильових авторських інтенцій.

Автором великої кількості творів про дівчаток була Наталя Забіла. У збірці оповідань і повістей письменниці (1962) вміщені повість «Катруся вже велика», оповідання «Катруся і Павлусь», «Катрусина стрибайка», в яких головна героїня – Катруся – зображується автором у процесі зростання, розвитку і становлення. Твори написані в сумнозвісний період життя країни (50-ті роки ХХ століття), а тому основним їх імперативом стало виховання читача-дитини (незалежно від віку і статі) в дусі радянської ідеології. Велика увага в них приділена подіям в житті дівчинки, що нероздільно пов’язані з життям країни: першотравневе свято, поїздка до Москви й відвідування Мавзолею Леніна, Красної площі, дню виборів у Верховну Раду тощо.

Попри ідеологічні нашарування, у повісті можна простежити, як авторка моделює гендерні стереотипи міжособистісного спілкування, що закладені суспільним ладом. Ієрархія родинних вартостей враховує насамперед статеву приналежність її членів. Так, батько – авторитет у родині, його основна місія – матеріальне забезпечення родини, тому більшу частину свого часу він працює, перебуваючи на роботі, «або сидів у своєму кабінеті і щось писав. Тоді дітям казали: «Тихше, татко працює» – і дівчатка намагалися розмовляти з ляльками півголосом» [4, стор. 59]. Матір – насамперед господиня, дбає за порядком у домі, виховує дітей. Вона є носієм кодексу правил, моделі поведінки, етикетних норм, що у процесі зростання на її прикладі засвоює й Катруся. Дівчинка у 8 років «багато чого вміє: прибирати, вишивати, мити посуд, картоплю чистити, доглядати братика Павлуся, – а він же такий непосидющий – просто жах! Мама завжди каже: «Моя помічниця» [4, стор. 171].

У конструюванні жіночих образів Наталя Забіла враховує принцип соціальної детермінованості. Декларуючи типові жіночі функції, що пов’язані насамперед з родинною сферою, материнством, письменниця водночас робить акцент і на поступовому зростанні активності жінки у сфері професійної діяльності, громадянських інститутах. Так, матір Катрусі працює креслярем, по-сусідству живе вчитель математики Варвара Іванівна, яку до того ж вибрали кандидатом у депутати, бабуся дівчинки працює в залізничному депо. Гендерна конфігурація, таким чином, фіксує подвійну орієнтацію жінки, яка в суспільстві реалізує себе не лише як матір, дружина, господиня, а і як професійний діяч, учасник функціонуючих у суспільстві соціальних інституцій.

У літературному творі персонаж ідентифікує себе, як правило, за набором певних вчинків, форм поведінки і спілкування (важливого значення набуває не лише суть дії, а також особливості поведінки у її процесі), рисами зовнішності, речами, що його оточують, думками, почуттями, намірами [14, стор. 178]. Єдність тілесного, духовного й соціального в особистості утворює традиційні нормативні моделі чоловіка або жінки, які підпорядковують прояви своєї поведінки тому соціокультурному простору, в контексті якого заявляють про себе як про індивідуальність.

Радянський режим й відповідно метод соціалістичного реалізму з його вимогами класового, ідейного відображення життя вимагав від Наталі Забіли основну увагу у своїх творах приділяти процесу виховання юної особистості в дусі комуністичної ідеології. Цим пояснюється й фактична відсутність глибини в розкритті внутрішнього світу героя, аморфність його емоційно-чуттєвої сфери, байдужість автора до психологічних проблем особистості. Письменниця моделює образи творів, послуговуючись у першу чергу канонічним набором рис радянської людини, що має вірою й правдою служити партії й державі, будувати комуністичне суспільство. Гендерні ж якості набувають другорядного значення й підпорядковані єдиній меті: запропонувати дитині для споживання, а, відтак, для наслідування, ту концепцію особистості (з урахуванням статевої ідентифікації), яка вважалася оптимальною на час написання творів письменниці. Герої, виконуючи в повісті певні гендерні ролі (батько ходить на роботу, матір готує їжу, прибирає, привчає Катрусю до порядку, донька допомагає матері по господарству, сумлінна в навчанні), набувають ознак схематизованості, перетворюються на нудних резонаторів певних соцреалістичних декларацій і гасел на кшталт: «Важливо те, щоб твої друзі були хороші радянські люди, і щоб кожен добре робив своє діло» [4, стор. 110].

Якщо творчість митців соцреалізму, зокрема в галузі літератури для дітей, виконувала насамперед дидактико-моралізаторську функцію, а «призначення більшості цих творів було наскрізь закличним і здійснювалося сюжетними побудовами й характерами, де годі шукати складності й надто психологічних ходів» [5, стор. 200], то літературний процес наступних десятиліть засвідчує поступову трансформацію художньо-зображувальних констант, актуалізацію психологічних прозових форм, орієнтацію на багатогранний характер героя. У цьому річищі цілком логічною стає поява творів, що орієнтуються на читача іншого, здатного у системі художнього твору шукати (і віднаходити!) цікавий і зрозумілий для себе зміст у поєднанні з оригінальною формою, деталі й підтексти, які протистоять відкритій дидактиці, задовольняють естетичні потреби, спонукають до затвердження нової ієрархії вартостей.

Повісті В. Рутківського «Ганнуся» – 30 років (адаптований до сучасності варіант виданий у 2012 році Видавництвом Старого Лева під грифом «Обережно: дівчатка»). Вперше вона побачила світ в Росії в 1977 році під назвою «Аннушка». У 1989 році в Україні з'явилася під назвою «Канікули у Воронівці». Письменник зізнається, що в її основу покладена «…реальна історія про доньку моїх добрих знайомих» [8].

На тлі пригодницького сюжету з чималою кількістю несподіванок, подорожей, кумедних ситуацій, що трапляються як з дитячими, так і дорослими персонажами твору, автор розгортає перед читачем історію дев’ятирічної дівчинки. Письменницька увага при цьому концентрується насамперед не на подієвому плині оповіді, а на емоційній і чуттєвій сфері персонажів.

Головна героїня – Ганнуся – не з’являється на початку твору, а буквально вривається в нього шквалом емоцій, які читач ще не бачить, а лише чує з телефонної розмови дівчинки й дядька Костя: «– Це-ти-костю-добридень-тобі! <…> А-ти-знаєш-костю-що-ми-тільки-тільки-приїхали-з-моря! – Тут Ганнуся увібрала в себе якомога більше повітря і закінчила: – Ох-і-чудово-там-було!» [12, стор. 22-23]. Відчуття схвильованості, піднесеного настрою, емоційного захвату передається не лише темпом голосу дівчинки, а й метушнею, яку їй вдається створити навколо себе (постійно щось падає з рук, дівчинка не може відшукати швидко потрібну річ у сумці, розповідь Ганнусі часто перескакує з однієї теми на іншу, втрачаючи при цьому логіку викладу). Даються взнаки психологічні особливості жіночого темпераменту, рівня активності та емоційності, вербальні жіночі здібності, що поляризують чоловіче й жіноче начала із відповідним культурним стереотипом [7, стор. 106-107].

Гендерна ідентичність особливим чином виявляє себе у процесі дитячої гри, яка, на думку науковців, в подальшому впливає на вибір певної життєвої моделі [11, стор. 167]. Під час подорожі на пароплаві Ганнуся пропонує Костеві погратися у вірші, і ця гра демонструє емоційну природу дівчинки, її оригінальне відчуття світу, відбиває динаміку її почуттів. Побачені в ілюмінаторі краєвиди, які з рухом пароплава по Дніпру щоразу змінюються, народжують нові поетичні рядки, при цьому дівчинці імпонує оригінальний творчий хід Костя, який абсолютно випадково лапи вовка назвав ногами: «– Ой, як гарно ти придумав! Не лапи свої вовчі миють, а «ноги»! зовсім як люди. Я аж почервонів. По самісінькі вуха. Від задоволення. Хоча по совісті, то так і не зрозумів, чим «ноги» краще від «лап» [12, стор. 40].

Спілкування з Ганнусею у Воронівці духовно збагачує Костя. Він іншими очима став дивитися на річку і ліс, сільський сад, який насаджував зі своїми однокласниками в дитинстві. Справжнім відкриттям не лише для дівчинки, а і для Костя стали маленькі їжачки, що ввечері прогулювалися парком зі своєю матусею. Автор підкреслює тонку душевну організацію Ганнусі, якій хотілося «не те що погладити – до самого серця ладна притиснути їжачка» [12, стор. 78].

Письменник ненав’язливо вводить у контекст твору маркери жіночої ідентичності Ганнусі. Вони виявляють себе в описі одягу (костюмчик із зеленими квіточками, біле платтячко, сарафанчик у синю смужку – стор.175), умінні швидко знаходити спільну мову з жіноцтвом – п’ятилітньою Наталочкою, Костевою матір’ю, вчителькою Вірою Миколаївною, адаптуватися в сільських умовах, виконувати жіночу роботу по господарству («Ганнуся тим часом зібрала зі столу брудний посуд і винесла його надвір, до літньої кухні. Мама налила в миску гарячої води, і вони вдвох заходилися мити посуд. І так вже у них добре виходило, так злагоджено і вправно вони його мили і витирали, що я мимоволі замилувався» – [12, стор. 61]). Корелятом статево-специфічних характеристик є й особлива вразливість дівчинки, що виявляє себе в надмірній сльозливості, тузі за матір’ю, яка виливається в поетичні рядки, створені Ганнусею у стані душевного сум’яття, умінні тонко відчувати красу природи, емоційно реагувати на її мінливі стани.

Лейтмотивом повісті є любов до Батьківщини. Для автора твору немає нічого краще на цьому світі, ніж рідне село (і в цьому він зізнається Ганнусі під час розмови літнього вечора). Матір Ганнусі пише репортаж про життя українців на Далекому Сході і не перестає дивуватися, що вони живуть з Україною в серці усе своє життя. Про це дізнається дівчинка з листів, які мама надсилає у Воронівку. Їх читають не лише Ганнуся й дядько Костя, а вся сільська дітвора: «Інколи мені здається, що я нікуди й не їхала. Хати такі ж біленькі, як і в нас, садочки біля них, і всюди чути рідну мову. <…> Вони (тутешні хлопчики й дівчатка – В.К.) дуже цікавляться, як ви там живете, яка риба водиться в Дніпрі, які звірі бігають в придніпровських лісах. Повинна сказати, що мене в кожному селі запрошували до школи, щоб я розповіла про Україну, Київ і, звісно ж, про вас…» [12, стор. 143].

Варто відзначити непідробний інтерес, що виникає в дітей під час читання листа. Він спонукає їх до вельми шляхетної справи: зварити варення й відправити дітям Далекого Сходу, аби вони відчули любов і піклування про себе співвітчизників. Неважко помітити, що ідея – почастувати дітей солодощами – виступає індикатором суто жіночого вияву почуттів. Вона виникла у Ганнусиної матері й підтримана вчителем Вірою Миколаївною, яка випадково (автор неодноразово виділяє це слово в тексті повісті курсивом, логічно наголошуючи на пригодницькій специфіці повістування. Випадковий збіг обставин, на думку теоретиків жанру, виступає монтажною основою пригоди [2, стор. 55]) домовилася з головою кооперативу про цукор, з директором школи про фрукти для варення тощо. Щирі наміри Ганнусі і її друзів із села Воронівки, які так завзято працювали влітку в сільському садку, реалізовані за допомогою мудрих дорослих. В. Рутківський заперечує моралізаторство й відкритий дидактизм у спілкуванні дорослого й дитини, як це практикували представники соцреалістичної літератури, пропонуючи як альтернативу товариські взаємини, щиру дружбу, порозуміння й підтримку.

У повісті «Ганнуся», отже, на тлі пригодницького сюжету письменником розгорнуті «події» душевного виміру. Орієнтиром твору став багатогранний характер головної героїні. Моделювання її внутрішнього світу відбувається за допомогою актуалізації емоційної складової, що дало можливість продемонструвати читачеві гендерні константи персонажа, виявлені у виразно артикульованих фемінних рисах.

І. Кон, аналізуючи психологію статевих відмінностей, звертає увагу на радикальну зміну в сучасному суспільстві уявлень про систему диференціації статевих ролей і пов’язаних з ними стереотипів маскулінності й фемінності. Якщо традиційно чоловічі й жіночі види діяльності й особисті якості розрізнялися дуже різко і взаємодоповнювалися, утворюючи певну ієрархію, то сьогодні намітилася тенденція до нівелювання традиційних гендерних стереотипів [7, стор. 107-108]. Соціальні зрушення позначилися й на традиції зображення персонажів у літературі для дітей. Якщо у творчості письменників ХХ століття жіночі образи, як правило, відповідали традиційним гендерним уявленням (відмінність становив спосіб їх конструювання), то початок ХХІ століття фіксує у прозі для дітей поступову трансформацію гендерних рис.

Автором «дівчачих» (так їх маркує сам автор) повістей є І. Андрусяк. Його історії про Лізу і Стефу («Стефа і її Чакалка», «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли із дому») презентують читачеві дівчаток, в яких традиційні жіночі риси перетинаються із сучасними, враховуючи розмаїття індивідуальних варіацій. Поступовий відхід від гендерних стереотипів позначився на описі зовнішності головних героїв: вони одягнені в джинси, бриджі, проте не уявляють життя без блиска для губ, дезодоранта, гребінеця і гумочок для волосся. Письменник наголошує на нетиповій (з погляду фемінності) поведінці дівчаток: зовсім не вміють готувати їжу, проте люблять мандри, пригоди (топос мандрівки здебільшого притаманний особам чоловічої статі). Маскулінні риси накладаються й на світ їхніх ігор (вирушивши в подорож, Ліза і Стефа граються в детективів, і вбачають у кожному, хто зустрічався їм на шляху, злочинців). Дівчата відчайдушні, сміливі й несентиментальні, а на їх уподобаннях і пристрастях також лежить відбиток маскулінних рис. Їм не до вподоби «сюсюкання» бабусь, здивування в дівчаток викликає й сентиментальність «звичайнісінького хлопчика» Тараса, який дуже любить собак.

Водночас героїні позиціонують себе в універсумі як особи жіночої статі, наголошуючи на своїй інакшості у порівнянні з чоловіками/хлопчиками: «Ох, ці хлопчачі штучки! І чого в хлопчиків усе не так, як у людей? Навіть ґудзики – й ті мусять бути пришиті справа, а не зліва, як у кожної нормальної дівчинки!» [1, стор. 57]; «…він хоч і тато, але теж хлопчик, – а в хлопчиків завжди все не так, їх неодмінно кудись не туди заносить…» [1, стор. 61].

На думку Світлани Оксамитної, «демократичний розвиток європейських країн другої половини ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у гендерній свідомості та гендерних відносинах їхніх громадян» [10, стор. 139]. Слушне зауваження дослідниці цілком справедливе й щодо специфіки конструювання персонажів у художній літературі. Світосприйняття і світорозуміння письменника, його естетична свідомість і суб’єктивно-оцінна позиція неодмінно проектується на його літературну творчість і відображає особливості індивідуального стилю. І. Андрусяк вибудовує образи дівчаток у своїх повістях як носіїв гендерного демократичного світогляду, що позначається насамперед на особливостях ідентифікації себе в соціальному середовищі.

Для сучасної дівчинки особливої ваги набуває відчуття власної свободи, заперечення дискримінаційного ставлення. «Ось навіть найостанніший нікчемний слимак, і той живе на волі й повзе собі, куди заманеться. І ніхто йому не каже: досить тобі, слимачку, бешкетувати, не повзи в малину, краще з’їси, слимачку, пиріжечок! А ми…<…> І де ж отой вільний дух? Де козацьке роздолля і права дитини? Усе слимаку під хвіст! З’їси, Лізонько, пиріжечок…Та мене вже нудить від тих пиріжечків! Мені чогось такого хочеться…такого…», – заявляє Ліза своїй молодшій сестрі [1, стор. 15].

Не менш важливого значення набуває і прагнення Лізи і Стефи до гендерного паритету. Виявом цього в повісті є стосунки дівчаток із Тарасом Дмитровичем, Власником Трилітрового Банку. Прізвисько це міцно закріпилось за сільським хлопчиною і стало маркером його кмітливості й тямущості. Поважаючи інтелектуальні здібності Тараса, дівчатка намагаються спілкуватися з ним «на рівних». Відтак, прагнучи мати Тараса своїм спільником у пошуках Золотого Коня, вони йдуть на зустріч із ним «не просто з ідеєю, а з бізнес-планом! Якщо гру обставити поважно й по-дорослому, як справжні бізнесмени, – він приставав на неї значно охочіше» [1, стор. 111-112]. Свідомість дівчаток, таким чином, набуває нових рис: прагнучи дорівнювати Тарасові, необхідно бути розумними, завзятими, тобто мати такі властивості, що раніше складали монополію чоловіків (І.Кон).

Повість «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому», отже, фіксує трансформацію норм статево-рольової диференціації, що позначається на статево-диморфічних ознаках індивіда, його соціальній самореалізації. Творчість І.Андрусяка в гендерному розрізі не є поодиноким явищем, а засвідчує тенденційні підходи до презентації образів дівчаток у площині сучасної літератури для дітей та юнацтва (їх типологічна спорідненість може бути розглянута на прикладі творів Ірен Роздобудько, Лесі Вороніної, Ірини Патаніної та інших сучасних авторів, що складатиме перспективу подальших гендерних студій).

На способі конструювання персонажів-дівчаток позначається специфіка дитячого сприйняття (адже література – це завжди діалог автора твору і його героїв з уявним реципієнтом) художньої реальності. Ліза і Стефа постають перед читачем щоразу новими ситуаціями, обрамленими в пригодницький сюжет повісті. Її змістовою властивістю є гра, і втеча сестричок від бабусь є ні чим іншим, як грою сучасних дівчаток: «Хто це втік?! Нікуди ми не втікали, погана пташко! <…> Ми ж просто так…Ми ж граємося, а ти нічого не розумієш у дівчачих іграх…» [1, стор. 126]. Гра виводить твір на інший рівень, вона позбавляє його сірої буденності і сприяє створенню автором іншого світу (реального й умовного водночас), залучає до нього реципієнта, який в силу своєї типологічної подібності до учасників гри – головних героїв твору – спроможний розкодувати зміст повісті. Гра має ще й потужний естетичний потенціал: вона дає можливість відчути задоволення й радість від «спілкування» з героями, схильними до створення несподіваних життєвих ситуацій, азарту, витівок.

Повість І.Андрусяка має виразно артикульований етнокомпонент, що розкривається в майстерно відтворюваному автором просторовому тлі. За допомогою вдало використаних міфологічних мотивів (міф про Золотого Коня і його пошуки дівчатками поблизу Куземина, міфічна печера на березі Ворскли), фольклорних легенд (про соловейка й сорокопуда, про дідугана із гори Замок) письменник відтворює атмосферу минулого, на якому лежить відбиток пам’яті й духу історії України.

Література для дітей та юнацтва, таким чином, як впливовий агент гендерної соціалізації виявляє свою пластичність щодо конструювання образів дівчаток, що обумовлено історичною епохою, художньо-естетичним напрямком та індивідуальною авторською своєрідністю.

Виникнення феномену «дівчача повість» пов’язане з загальнолітературною тенденцією маркувати тексти залежно від статевої приналежності їх адресата й педалюванням макрокосму героїнь, що дає можливість продемонструвати читачеві гендерні константи персонажа. «Горизонт гендерних очікувань» (Т.Гундорова) імпліцитного реципієнта задовольняється наразі не лише цікавим і зрозумілим для себе змістом у поєднанні з оригінальною формою, а й тими деталями й підтекстами, які заперечують відкриту дидактику, задовольняють естетичні потреби, спонукають до затвердження нової ієрархії вартостей. Еволюція «повісті для дівчаток» фіксує поступовий відхід від гендерних стереотипів у сучасному соціокультурному просторі, що позначився на статево-диморфічних ознаках індивіда, нормах його статево-рольової диференціації.

1. Андрусяк І. Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому : дівчача повість / І.Андрусяк. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2009. – 139 с.
2. Вулис А. В мире приключений. Поэтика жанра / Абрам Вулис. – М. : Советский писатель, 1986. – 384 с.
3. Дорофейчик С.М. Формирование гендерной идентичности младшего школьника посредством детской литературы [Электронный ресурс] / С.М. Дорофейчик. – Режим доступа : http://edu.grsu.by/alternant/?p=384. – Загл. с экрана.
4. Забіла Н. Оповідання, казки, повісті / Н.Забіла. – К. : Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1962. – 243 с.
5. Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. Кн. 2: Друга половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г. Дончика. – К. : Либідь, 1998. – 456 с.
6. Качак Т.Б. Сучасна українська дитяча література: аспекти гендерної інтерпретації / Т.Б. Качак // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А. Зарва. – Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С.424–435.
7. Кон І. Психологія статевих відмінностей / І.Кон // Гендерна педагогіка : хрестоматія / Перекл. з англ. В.Гайденко, А.Предборської; За ред. Вікторії Гайденко. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 106–111.
8. Марченко Н. Володимир Рутківський [Електронний ресурс] / Н. Марченко . – Режим доступу : http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=5541. – Загол. з екрану.
9. Мелешко Т. Современная отечественная женская проза: проблемы поэтики в гендерном аспекте (Образы женственности в творчестве современных российских писательниц) [Электронный ресурс] / Т. Мелешко. – Режим доступа : http://www.a-z.ru/women_cd1/html/br_gl_2.htm. – Загл. с экрана.
10. Оксамитна С. Гендерні відносини крізь призму громадської думки в Україні і світі / С.Оксамитна // Гендерна перспектива / Упор. В.Агеєва. – К. : Факт, 2004. – С. 135–147.
11. Річардсон Дж. Діти, гендер і соціальна структура: аналіз змісту листів до Санта-Клауса / Джон Річардсон, Карл Сімпсон // Гендерна педагогіка : хрестоматія / Перекл. з англ. В.Гайденко, А.Предборської; За ред. Вікторії Гайденко. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 166–173.
12. Рутківський В. Ганнуся : для молодшого шкільного віку / В. Рутківський. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2012. – 254 с.
13. Смьордова К.В. Вплив агентів гендерної соціалізації на формування гендерної ідентичності підлітків [Електронний ресурс] / К.В. Смьордова. – Режим доступу : http://conference.mdpu.org.ua/viewtopic.php?f=19&t=284. – Загол. з екрану.
14. Хализев В.Е. Теория литературы : учебник для студ. высш. учеб. заведений / В.Е. Хализев. – 5-е узд., испр. и доп. – М. : Издательский центр «Академия», 2009. – 432 с.

Віталіна Кизилова,

кандидат філологічних наук, доцент,

 докторант кафедри теорії літератури та компаративістики

Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Джерело:

Кизилова В. „Повість для дівчаток” у літературі для дітей та юнацтва ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ століття: специфіка моделювання образів / Віталіна Кизилова // Слово і Час. – 2013. – № 5. – С. 70–76.