«Нещодавно вичитала в однієї письменниці визначення хто є письменник, а хто творець.

То за її думкою, творець бере сюжети з життя, обробляє і виходить цікавий твір. Творячи, він намагається зберегти усі деталі: збиті носаки у черевиків, щербинку зубів, дощові краплі на листі. І ми йому віримо, бо ось воно — справжнє.

А от письменник ніби й виростає з реальності, але в його творі збиті черевики стають вазонами,  краплі дощу — діамантовими сережками королеви. Реальність для письменника лише поштовх і куди він заведе уяву, знає тільки Письменник небесний.

За такою логікою я — творець.

Бо поки мої твори живуть в моїй реальності.

А сама я шалено люблю фантастику, та таку у яку можу повірити. Якщо магія — то не «ой, не вмів — не вмів, а потім паличку знайшов і творю світи», а щоб навчався, помилявся, але не зупинявся на шляху до мрії.

Мої ж герої Ойка та Лишко — сучасні діти великого міста. Такі само, як ті, що приходять до мене в бібліотеку, з якими ми граємо у «Зрозумій мене» та «Твістер», читаємо в темряві з ліхтариком жахливчики і регочемо. Звичайно, це не конкретні хлопець та дівчина, але вони «зібрані» з мого сина та його друзів, з мене,  моїх друзів та їхніх дітей.

І великою мірою мої писання завдячують Василеві.

Васка (саме так ми його кличемо від народження) — це мій син. Він любить веселі книжки і якоїсь миті, виявилося, що він попрочитував усе веселе, кумедне, пригодницько-реготливе, що було вдома, у бібліотеці й у книгарнях. Довелося сісти та створити книжку для нього.

Доречі! Усі рецепти в повісті — це рецепти одинадцятирічного Василя. Тому не дивуйтеся, коли дізнаєтесь, що «тако» робляться інакше, ніж написано в книжці, але ці рецепти 100% смачні! І випробувані п’ятикласниками.

І ще така штукенція… перша книга пригод Ойки та Лишка справді не містить жодної вигаданої історії. І всі інші герої мають своїх прототипів. Стрибуча сусідка згори — це моя сусідка Мірра Самуїлівна, колишня акторка оперетти,  та інша сусідка — Ізабелла Наумівна (блакитнокоса бабуся);  Галина Петрівна — це Галина Іванівна, котра знала все про всіх сусідів; дідусь Лишка Петро Іванович — це Михайлович, котрий у 67 років навчився їздити на одноколісному велосипеді та досі дивує людей на Оболоні;  тато Ойки — зовні списаний із музиканта та байкера панотця Романа Коляди; студент-фізкультурник Вахтанг Аванесович — мій учитель фізкультури Вахтанг Аванесович .

Чесно, я ніколи не думала, що писатиму для дітей. Я й не пишу для них. Бо написане мною має бути найперше цікавим моїм близьким, які і маленькі, й дорослі.

Так, пишу я давно, як навчилася писати так ото й пишу. Тому казати, що я початківець не можу, бо оті шкільні твори, спроби, сценарії до КВК — оте все й було початком. Тому

ПОРАДА 1-а:

Завжди пишіть! Вірші, римовані дурнуваті вітання до свят, пісні та веселі переробки, дражнилки, обирайте в школі «твори на вільну тему» та пишіть від імені каструлі чи літака. Щоб потім, коли захочете написати оповідання чи повість, не мучитись «як і що робити», а сісти й написати!

ПОРАДА 2-а:

Ч И Т А Й Т Е. Бо тільки це виховує літературний смак і чуття».

Щиро ваша,

Валентина Захабура,

Київ, 16 березня 2016 р.