Юлія Галаніна. Троє з міста
24 квітня 2017, 14:11   Автор: Наталя Марченко; Наталя Дев'ятко

Галаніна, Юлія. Троє з міста : 1-ша кн. з циклу «Акватика» / Юлія Галаніна ; пер. із рос. І. Андрусяка ; мал. В. Богданюк. — Вінниця : Теза, 2008. — 157 с. : ілюстр. 

 

«Йому нестерпно захотілося вирватися звідси,

побачити друзів і знову опинитися у своєму рідному світі,

де просто сяє сонце і віє вітер, суперечки вирішуються чесною бійкою,

і ніхто не збирається будувати державу від моря до моря на кістках і попелищах»

 

Вирішила розповісти-нагадати тобі про цю чудову історію, бо надто вже вона перегукується із нашим буремним сьогоденням.

А ще це напрочуд захоплива та добре розказана історія!

Є тут і найпрекрасніше в світі мирне квітуче рідне Місто, Серце Королівства. І нерозлучна трійця друзів, кожний із яких готовий прийти на допомогу, має купу талантів, але й до бешкету завжди готовий. Є непереможні воїни-лицарі, котрі так звикли битися задля мистецтва, не вбиваючи супротивника, що виявилися неготовими до безжального бою зі справжнім лютим ворогом. Є підступні (інколи страшенно жорстокі!) вороги. Є докладно та яскраво описаний світ, зі своєю географією та неймовірними тваринами, звичаями і віруваннями.

А ще в цій книжці багато над чим є подумати. Що таке справжній вчинок і чому за нього завжди доводиться відповідати? Що «править світом»? Чому гроші та сила залишаються в повазі, хоча, на правду, мало кого зробили щасливим?..

Мені здається, що прочитавши-проживши разом із героями цю важку й веселу, повчальну та неочікувану подорож, ти дізнаєшся багато нового про самого себе. А ще стовідсотково отримаєш величезне задоволення від читання!

Наталя Марченко. 

Дорослому читачеві

У далекі гори, у небезпечні мандри...

Як же мені хочеться, щоб в Україні було своє пригодницьке фентезі! Щоб захоплювало дух і не відпускало з першої до останньої сторінки. Але чомусь майже все, що з’являється в нашій країні у цьому жанрі, – це переклади.

Тому я й хочу трохи розповісти про цю книгу, щоб показати, яким має бути фентезі, щоб зацікавити дітей.

У казковій країні багато земель: книга нас зустрічає картою. Але головні герої цієї історії понад усе люблять своє Місто, Серце Королівства і столицю Акватики, в якій панують мир і злагода. Тому не дивно, що хлопці так захоплюються показовими виступами лицарів і турнірами. Реальної небезпеки в їхньому житті ще не було. Якщо, звісно, не сприймати за небезпеку проблеми з навчанням або зауваження про погану поведінку. А ви б не втекли з уроків, аби подивитися на бій свого улюбленого лицаря? Якщо не втекли б, то я вам, щиро кажучи, не повірю.

Місто збудоване за традиціями середньовіччя, коли на кожній вулиці селяться представники однієї професії. У майстрів є багаторічні традиції, символіка, кольори. Навіть імена своїм дітям дають після посвяти у професію, а до того вони називають один одного за прізвиськами. Так ми знайомимося з трьома друзями Живчиком, Смугастиком і Затичкою.

Один відмінник, інший мрійник, а третій – винахідник і бігун. Усі розумні, порядні і дружні. І вчитися люблять. Але ж коли такі справи... Коли мають виступати Непереможний Силач і Забіяка... Хто втримається?

Але, якби хлопці поводилися чемно і слухняно, далі нічого б не було. І загинуло б значно більше людей.

Ось тут хочу зупинитися і сказати відверто тим, хто вважає, що твори для дітей мають бути солодкими і виключно добрими. Не завжди і не для всіх жанрів автору треба обмежувати себе, аби дотриматися так званого «канону». Якщо з цієї позиції дивитися на цей твір, то він взагалі суперечить канону дитячої літератури. І саме тому настільки цікаво його читати.

Про що мова? Наприклад, про те, що герої іноді поводяться вкрай не педагогічно і нібито не можуть бути прикладом, але в реальності навпаки: це їхня внутрішня стійкість, сміливість і розум дарують перемоги. Знань та гарної поведінки було б для того замало.

Або коли вороги підступно нападають на місто, кров реально ллється, бо зайди нікого не шкодують. І це описується натуралістично, хоча й із мінімумом деталей. Так само реальні погрози, шантаж життям заручників та всі інші подібні речі. Те, про що читаєш у цій книзі, – правда, бо авторка не грається у піддвавки зі своїми читачами. І за це особисто я її дуже шаную.

Та повернемося до самої книги. Вийшло так, що троє друзів мають виконати почесну місію: бути зброєносцями на святі у палаці. Нічого надзвичайного, якби саме того вечора не стався неочікуваний напад. Полонили принцесу, скориставшись відсутністю її батька разом із військом, а з дівчиною ще кілька десятків майстрів і Забіяку, одного з найкращих лицарів Акватики. Багатьох на очах дітей убили, трьом друзям самим ледь вдалося врятуватися. А ще вони, ризикуючи життям, допомогли пораненому в спину Непереможному Силачу.

Як потім скаже Забіяка, пояснюючи свою поразку та рани: лицарі королівства звикли до показових дуелей і не прагнули чужої смерті. А от зайди, що полюбляють сірі кольори, до вбивств виявилися звичні. І їхній напад, якщо задумане вдасться лиходіям, буде лише першим у навалі, яка змете звичний світоустрій, хоча про те поки ніхто й не здогадується.

Зрозуміло, що заможне, мирне Місто було не готове до такої підступності і жорстокості, тому не одразу оговталося й об’єдналося проти загрози. А вороги разом із бранцями вже відійшли далеко.

Хто б міг подумати, що за ними підуть троє сміливих хлопців, і їхня кмітливість зрушить чашу терезів не на користь злим силам? Сміливі перемагають зло, якщо тримаються разом.

«– Що вам якісь убивці-пірри, якщо ви не злякалися гніву самого пана Директора?!» (С.80) – жартують про цих хлопців.

А вчителі в Акватиці класні, мені самій кортить навчатися в такій школі, як головні герої. Навіть Король свого часу мав навчатися, і не просто бути учнем, перед яким усі схиляються, а стати найкращим, вчитися найбільше та найвідповідальніше, бо йому згодом доведеться керувати країною. Нам би таке ставлення до дітей багатих і впливових!

Діти швидко зрозуміють, наскільки реальність відрізняється від мрій та легенд, де герої мають сили десятків людей і диво-мечі. Вони сам-на-сам із зовсім не дурними ворогами, а їхня подорож – важка і небезпечна. З них спитають так само суворо, як і з дорослих, і від того стає просто неймовірно цікаво читати далі й далі.

Не переповідатиму, що побачили та пережили друзі у своїй мандрівці горами, що вигадували, щоб допомогти співвітчизникам, як ризикували і самі потрапити у полон або й бути страченими. Про все це треба читати... Ні, не читати, це треба пережити разом із героями.

Водночас, ці хлопці – не герої, а живі люди, які не замиловуються своїми вчинками і значимістю. Ось як думає один із них:

«Йому нестерпно захотілося вирватися звідси, побачити друзів і знову опинитися у своєму рідному світі, де просто сяє сонце і віє вітер, суперечки вирішуються чесною бійкою, і ніхто не збирається будувати державу від моря до моря на кістках і попелищах» (С.174-175).

Так ми дізнаємося, що у цій книзі конфлікт значно глибший: це ще й боротьба різних світоглядів...

Вороги – антицивілізація, і коли ми бачимо їхній побут, одразу зауважуємо відсутність пристойних манер, ба, й навіть, банального розуміння чистоти. Нічого не нагадує, хіба ні?.. Але зло не прийде, якщо його не приведе зрада. І зрадники у цій історії також присутні. Хоча останніх навіть зайди не шанують і принижують, коли домагаються свого. Слова, даного зрадникам, не дотримуються, і це теж гарний урок для читачів.

По-своєму вороги розумні, і відповідь на питання, що важливіше – золото чи залізо, – ми шукаємо й сьогодні.

«– Щось ти мудруєш, отамане! – гаркнув у відповідь пірр у порваній безрукавці. – З твоїм залізом метушні дуже багато. Треба було золото добувати. Готова грошва без жодних фіглів-міглів!

– Тупа довбешка, ось ти хто! – тупнув по стільниці Різаний. – Залізо – це зброя. А той, хто володіє мечем, може, звичайно, продати його, як останній дурень, і купити все, що треба. Але може прийти з цим мечем і просто взяти те, що йому хочеться! Якщо в нього на плечах не гарбуз!» (С.223).

І дуже добре, що у цій книзі, хай у дитячому варіанті, показані можливості боротьби з обома цими лихими «істинами».

Але найжахливішим, особисто для мене, але абсолютно правдивим, був той момент, коли зрадник дивується, чому сваряться вороги, вигадуючи, як прискорити роботу бранців.

«Січений пропонував повільно й жорстоко страчувати одного з бранців, щоб інші, нажахані цим, запрацювали швидше. Різаний же вважав, що краще вибити кожному бранцеві по зубу й пообіцяти робити так щодня.

Казуар крутився тут же й не розумів, чому отамани сваряться. На його думку, надійніше було б поєднати обидва засоби: стратити бранця, бажано Забіяку, іншим вибити по зубу, а краще по два, – і копальня запрацює зі страшною силою» (С.203).

Комусь може видатися, що такі слова занадто жорстокі для дитячої книги, але я категорично не погоджуся: як інакше показати, що зрадники і властолюбці насправді набагато гірші за жорстокосердних вбивць? Якщо такі, як Казуар, матимуть можливість віддавати накази і вирішувати чиюсь долю, вони накоять значно більше лиха, ніж загарбники.

Одразу обмовлюся, що, на щастя, до тортур у цій історії не дійшло. Ситуація вирішилася інакше, а Казуар таки отримав своє покарання.

А щоб не було так важко і страшно, у творі багато гумору, хоча складно назвати цю книгу гумористичним фентезі.

Детально і дуже яскраво описаний світ, його географія, звичаї, культура, міфологія, казкові тварини, але без зайвої деталізації, яка б зробила текст для дітей неповоротким і не цікавим. Змінюються і дорослішають головні герої, дізнаються багато і про світ, і про самих себе. Вони проходять і випробування славою, бо інакше довелося б бути прикладом для всіх, слідкувати за своєю поведінкою і більше не хуліганити. Навіщо така «не смачна» слава підліткам? А чого варті, наприклад, думки, одного з хлопчиків про цікавість усіх професій, і дуже важливо, щоб кожен займався своєю справою, а всі ці справи поєднувались у житті спільноти.

«Троє з Міста» – перша книга циклу про казковий світ. Не всі твори авторки перекладені українською, але, можливо, це станеться в майбутньому, й український читач зможе дізнаватися рідною мовою про подальші пригоди трьох юних друзів.

Але ще більше я хочу, щоб подібні книги писалися і видавалися українською!

Особисто я отримала величезне задоволення від читання цієї книги. Шкода, що вона не потрапила до мене в шкільному віці.

Наталія Дев'ятко

 

 


Коментарі до статті