Творчість Григорія Аврамовича Фальковича – настільки особлива й самодостатня, що й характеристика її має бути (думається мені) окремішньою, не вписуючись у формат «з-поміж інших авторів». Не дивлячись на те, що про його твори охоче пишуть дослідники дитячої літератури, все ж таки вивчення особливостей авторського стилю можна означити початковою сходинкою пізнання.

Думаю, найліпше написати про автора Григорія Фальковича міг би… сам Григорій Фалькович. Або саме та Людина, котра має в собі рідкісно поєднувані якості: проникливий погляд углиб найпростішого та водночас простий виклад найскладнішого; тонке відчуття гумору… аж до контрасту щемливих сліз розчулення від пізнання чуттєвості в собі; доросла повага до дитини і дитинна чистота в Слові; художнє вміння міксувати барви життя у колоритні картини поетичних рядків... Словом, це – абсолютний Митець.

В сучасній українській літературі Григорій Фалькович насправді що чільний автор. Важливо, що авторитет цього автора не пафосно створений навкололітературними впливами та зв’язками (чого він, як бачиться, тримається осторонь), а за отриманням заслуженої та насправді що найзнаковішої відзнаки у літературній творчості – ЛЮБОВ ЧИТАЧІВ. Чого насправді не купиш, не здобудеш штучністю чи самопіаром. Не обмежену в часі перепустку у світ УЛЮБЛЕНИХ ДИТЯЧИХ КНИГ по праву здобувають УЛЮБЛЕНІ ДІТЬМИ АВТОРИ. Так, час диктує свої правила та запити читацьких уподобань, але справжнього все це не торкається. Незмінним у всі часи залишається попит на створене майстерно, філігранно, самобутньо, щиро і чесно, а іще й по-особливому чуттєво. Де й крізь роки відчувається доторк душі автора. Саме такою є творчість Григорія Фальковича, що має в собі безмір потужної сили, здатної здолати часопростір. Те, про що мріють фактично всі автори, і про що зізнаються відверто одиниці. 
Григорій Фалькович зробив багато в українській літературі. Його творчість дарує щедро радість на щодень, розвеселяючи в найсмутніші хвилини. Особливістю творчості Григорія Фальковича є й те, що він не повчає, а все-таки навчає. Ніколи не пише: таким ось будь, так ось роби, ти мусиш і т. д. А приклад подає ненав’язливо, з нотками веселого гумору, ніби потішну заводячи гру. 
Це – про веселу іскристість та чуттєву мудрість автора. А хочеться іще написати про його ж безпомильне відчуття творчості для дітей, яку він називає часом рятівною, бо додає вона оптимізму, радості, мимохіть зменшує вік і дарує хороший настрій. Творчість, що безборонно переходить вікові межі. «Всі ми, кожен з нас – старші або молодші один одного на роки свого дитинства», – так якось зазначив Григорій Фалькович, з притаманною мудрістю виводячи формулу власної дороги повернення у дитинство через призму яскравих образів та сюжетів. У дитячі роки насправді йому так мало припало того омріяного безтурботного дитинства, що знову й знову оте не вділене долею «оживає» у слові. Безцінний дар автора. Як рукотворне диво, що постає помахом руки справжнього чарівника. 
Наснилися доні небачені коні:
У яблуках – сині, без яблук – червоні,
Копита – посріблені,
Очі – як зорі,
Розвітрені гриви
І крила прозорі.
Це сталося в поїзді, в спальнім вагоні;
І мамі наснились казковані коні,
І татові коні явились у сни:
Уважно-уважно дивились вони –
Неначе просились летіти із ними,
Кудись вдалину чи уже з далини…
А по?тяг потя?г вісімнадцять вагонів
На довгих-предовгих аж сім перегонів,
І, заспані, спали вже кілька годин
Зелені вагони – усі як один.
І тільки у сьомім, у спальнім вагоні
Чекали світанку замріяні коні,
Злітали над потягом, над перегоном,
Когось виглядали над сьомим вагоном
І знов повертались крізь вікна бездонні –
Звичайні-казкові-небачені коні:
Без яблук і в яблуках, сині й червоні,
Копита – посріблені,
Гриви – розвітрені,
Крила – прозорі,
Очі – як зорі.
Це – мій улюблений вірш Григорія Фальковича. Він повертає миттєво і стрімко у дні дитинства. Кличе до незабутнього. Викликає радість і сум одночасно. І це те глибоке відчуття, яке цінуєш з роками все більше та більше. І чого з творчості Григорія Фальковича можна черпати цілими пригоршнями, як неймовірно чисту й смачну воду із джерела, а чи набирати жменями вдосталь собі на згадку, як духмяну та запашну суницю з літніх дитячих спогадів. Те, що дарує справжня творчість для дітей. І за що уперше насмілюсь сказати Григорію Аврамовичу СПАСИБІ.

Марія Морозенко

(Радивилів – Млинів – Малин (Млинівщина) – Луцьк, 28.06.2017 р.).