Корнієнко Т. Г. Недоторка: Психологічна казка
17 листопада 2017, 23:17   Автор: Наталя Марченко, Тетяна Качак

Корнієнко Т. Г. Недоторка: Психологічна казка / Тетяна Корнієнко ; ілюстр. Віолетти Борігард. – Київ : Час майстрів, 2017. – 104 с. 

Напевно в кожному класі є свої crazy — диваки, про яких відразу й не скажеш, що саме з ними не так. Просто не вписується людина в загальні межі та й по всьому!

Можливо, ти сам почуваєшся ось таким crazy? І щодня сам собі дивуєшся, навіщо взагалі йдеш до школи, де точно очікує нова порція знущань чи, в кращому разі, —  байдужий «ігнор»?

Але усі підлітки схильні до закоханості smiley. І усім підліткам важливо, аби їх розуміли й помічали. І кожний, навіть дуже дорослий, хоче любити…

Із психологічною казкою «Недоторка» бібліотекарка та дитяча письменниця із Севастополя Тетяна Корнієнко у 2014 р. перемогла у Всеукраїнському конкурсі дитячої літератури «Корнейчуковська премія» у номінації «Проза для дітей старшого віку». За рік у 2015 р. київське видавництво «Час майстрів» опублікувало її книжку оригінальною російською та українською (у перекладі Івана Андрусяка) мовами у серії «Рекомендуємо прочитати», підсерія «Перше кохання».

Головна героїня твору дев’ятикласниця Алевтина Диряєва на прізвисько Мийдодір — «біла ворона» й незмінний об‘єкт насмішок, бо має рідкісну патологію — мізофобію (параноїдальний страх перед брудом і мікробами). Саме тому перші почуття обростають для дівчинки абсолютно нетиповими проблемами, адже навіть торкнутися руки свого обранця — завдання, що потребує від неї неабиякої мужності на волі! Розібратися в собі та здолати внутрішні бар‘єри героїні допомагає мудрий дорослий художник і дитячий колектив. Щоправда, ровесники діють, як на мене, "драконівськими методами", примушуючи (і то не зовсім чесно!) Алевтину здолати себе, замість спробувати зрозуміти й прийняти її такою, як є. Та для тих, хто вірить у «силу спільноти» та домінування більшості над індивідом, ніяких протиріч у тексті не буде smiley.

До того ж, «Недоторка» легко читається та захоплює від початку до останнього рядка. Напружує хіба відсутність в оповіді Інтернету, мобілок та інших «рис сучасного», а також російськість культурного світу героїв. Зате приваблює приємний формат та цікаве оформлення видання, коли виконані «від руки» фрази наголошують «особливі» на авторський погляд моменти, а стильні двоколірні ілюстрації Віолетти Борігард додають змістових акцентів.

У будь-якому разі, ти не пошкодуєш, що взявся читати цю книжку. Бо її герої насправді ЖИВІ й схожі до тебе й твоїх однолітків, хоча й дуже незвичайні, «не такі». І події, що розгортаються у їхньому світі (а це насамперед світ внутрішній і дуже індивідуалізований, бо ж «психологічна казка») так само звичайно-незвичайні. І саме оця межа, коли реальність стає дуже-дуже ОСОБИСТОЮ, притягує у цьому творі найбільше.

Наталя Марченко.

Дорослому читачеві

Шкільний булінг як тема у літературі для дітей:

художня модель Тетяни Корнієнко

Висвітлювання у художньому тексті актуальних і складних проблем, які переживають діти і підлітки, — одна із тенденцій сучасної прози для дітей та юнацтва. Уже традиційно у реалістично-психологічних текстах письменники прописують проблеми дорослішання та соціалізації, спілкування дітей-ровесників та їх стосунків з батьками. Однак не кожен автор береться за теми, про які ще донедавна було не прийнято говорити у дитячій книжці. Одна з них — шкільне аутсайдерство, насильство, цькування. Орієнтуючись на цільову аудиторію читачів, автор має не тільки констатувати й художньо прописати у сюжет факти насильства й цькування, а вибудувати адекватну модель поведінки героїв у тих ситуаціях, які виникають, запропонувати щиру розмову  з дітьми. Зразковим прикладом такого тексту є психологічна казка Тетяни Корнієнко «Недоторка».

Авторка історію чотирнадцятирічної дівчинки, яку всі вважають дивною, crazy, дуже вправно подає у вигляді щоденника. Юна оповідачка називає себе Недоторкою, занадто дбає про чистоту і боїться підхопити якусь заразу. Її обзивають Мийдодіром, знущаються з неї, провокуючи дурними ситуаціями і вчинками. Алевтина, саме так звуть головну героїню, добре розуміє через що усі її проблеми, намагається «якісь вправи придумати, щоб привчити себе не боятися бруду» [С. 17], але кожного разу знову біжить мити руки й обливатися перекисом. Її однокласники насміхаються, психічно і фізично принижують її, бо вона інша, не така, як вони. Гіперболізований показ страху дівчини перед брудом — один із засобів художньої репрезентації проблеми, підкреслення ключової ознаки, яка для однокласників стає мотивацією до булінгу. Це не типова ознака «іншого», який стає жертвою переслідувачів, цькування в учнівських колективах. Слушно в аспекті розгортання проблеми ставлення до іншого, «перевиховання білих ворон» «Недоторку» Володимир Чернишенко порівнює із повістю Івана Андрусяка «Вісім днів Бурундука» [Володимир Чернишенко. «Недоторка» як привід поговорити // http://www.barabooka.com.ua/nedotorka-yak-privid-pogovoriti/]. Паралелі з цією та й з іншими книгами, запропоновані критиком, — цікава оптика прочитання сучасних текстів певної тематики.

Головну героїню Тетяна Корнієнко змальовує неоднозначно, глибоко висвітлює її характер, внутрішні переживання, відчуття самотності й іншості, ставлення до себе і свого таланту. Алевтина вразлива, самокритична, невпевнена в собі, але в той же час відкрита до соціуму: «Ось що мене в собі дивує, то це бажання ходити до школи незважаючи ні на що» [C. 19]. Імпонує вміння письменниці вибудовувати психологічний портрет підлітка, вдаючись до гумору й самоіронії, промовистих порівнянь і самооцінки. Завдяки емоційній мові, авторка майстерно творить текст, близький читачам-підліткам енергетикою, досвідом, відчуттями й невмінням дати собі з ними раду.   «Я мчала через парк — кобила на дербі. Туфлі, як копита, — цок, цок. Серце десь у роті — стук, стук. І нестерпно жарко. У голові, в шлунку, в животі. Тому що раптом закохалася. Уперше в житті. Я одразу це збагнула» [С. 22].

Цікаво змальовані й інші персонажі твору. І хоч деякі критики закидають письменниці ідеалізацію і дорослий погляд на героїв, вважають, що зображені підлітки «поводяться нетипово для свого віку, а мабуть, радше так, як цього хотів би автор» [Христина Содомора. Недоторка. Правильна казка для підлітків // http://www.chytomo.com/issued/nedotorka-pravilna-kazka-dlya-pidlitkiv], все-таки ці персонажі не відштовхують, а притягують. Хто сказав, що підліток не може давати «виважені поради», проводити «культурні бесіди у парку на тему класичної музики та мистецтва», запрошувати дівчат на балет «Лускунчик», та мати зразкову зовнішність — «костюм з краваткою і сіра сорочка»? Напавено, кожен з нас знає таких підлітків у реальному житті J. Якщо ці образи індивідуальні, а не типові, то не означає, що вони неправдоподібні. Та й жанр казки передбачає ідеалізацію й героїзацію персонажів, деяку повчальність у їх поведінці й навіть дозволяє авторці не акцентувати на гаджетах чи соцмережах як «невід’ємній частини сучасних дітей» (це ж не реалістичний твір, який за законами жанру мав би (хоч тут теж можна сперечатися), як дзеркало, відображати дійсність).

«Недоторка» — психологічна казка, тому психологізм і казкові компоненти тісно переплітаються. У житті Алевтини з’являється Іван, місія якого — врятувати «принцесу Недоторку». Письменниця заграє з читачем, коли не відкриває йому усіх карт подальшого розвитку сюжету, а змушує крок за кроком переживати ті емоції, які переживає оповідачка. Алевтина щиро закохується, насолоджується розмовами й зустрічами з Іваном, бо він її розуміє, йому цікава її думка. Не дивно, що вона  психує, коли бачить, як до Івана заграє Юлька, реве в подушку і намагається знайти притомне пояснення таким його вчинкам, цинічній зраді. В той момент їй так потрібен порадник і друг. Таким для неї стає художник дядько Володя. Дорослий, який переконує, що «кохання у будь якому віці поважати треба. Яка різниця, скільки тобі років. Адже переживання — справжні» [С. 57]. Натомість з мамою не завжди вдається досягти порозуміння.  А так хочеться, щоб її розуміли і з нею рахувались. В уяві читача Алевтина — це та дівчинка під парасолькою, зображена на картині з підписом «crazy». Символічний малюнок — згусток емоційних переживань героїні, сприймання себе і свого місця у світі, один із способів візуалізації центральної проблеми твору.

Розвиток стосунків підлітків на перший погляд драматично-традиційний: перше кохання — розчарування — зрада — приклад того, як подолати психологічну кризу і так вразливій дівчині. Із записки Алевтина дізнається, що Іван зустрічається з Юлею і щиро вірить у це. Вона слідкує за однокласниками, а потім йде на розмову з суперницею. А далі — ситуація, яка змушує Недоторку робити вибір: чистота чи життя однокласниці. І тільки тоді читач, як і сама оповідачка, дізнаються, що це розіграш. Виявляється, справжні почуття і дружба існують: не усім байдуже, що буде з Недоторкою. План, запропонований Іваном, спрацював, хоч був побудований на тих же проявах булінгу (приниження, образи, моральне знущання). Кульмінаційний момент, напружений і динамічний сюжет у синтезі із психологічними переживаннями й емоційними оцінками оповідачки того, що відбувається з нею, роблять твір читабельним і цікавим для читачів-підлітків.

Тетяна Корнієнко психологічною казкою «Недоторка» ще раз засвідчила, що перспектива читацької рецепції визначає способи й прийоми висвітлення будь-яких, а надто складних для дитячого сприйняття тем. Письменниця вибудувала свою систему цих способів і прийомів (проблематичні акценти, динаміка сюжету, мотиви казки і шкільної повісті, психологізм образів, засоби характеротворення, тип наративної оповіді, мова тощо) поетики адресованого юним читачам тексту про шкільний булінг. Читаючи цю книжку, переконуємось, що провідним принципом спілкування з дитиною є твердження:  через призму художнього світу говорити з дітьми треба про все, але для цього правильно підібрати форми, тон, ракурси, стиль розмови. Такі книжки особливо  потрібні й актуальні зараз, коли шкільний булінг стає явищем поширеним і системним. «Недоторка» — не тільки новий емоційний досвід для юних читачів, а дієвий інструмент зміни їх поведінки у шкільному колективі, ставлення до «іншого» й навіть подолання власних комплексів і страхів.

Тетяна Качак,

м. Івано-Франківськ.

 

 


Коментарі до статті

N.marchenko


Читай також:
Кузьменко Дмитро. Мити руки до чи після // Барабука. - Режим доступу: http://www.barabooka.com.ua/miti-ruki-do-chi-pislya/

Позиція автора рецензії увиразнюється, коли зважити на позицію Тетяни Корнієнко як очільника "Севастопольского клуба детских писателей" - Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=0hAylE3iD4w - Опубліковано 10 вер. 2014 р.