Зарубіжна дитяча література – особливий пласт світової літератури, написаної письменниками різних національностей на різних мовах і адресованої дітям;  це твори світової літератури, які ввійшли до кола дитячого читання. Вивчення історії становлення і розвитку зарубіжної дитячої літератури, як і теорії дитячої літератури загалом – питання актуальні і на часі. Нерозв’язаними залишаються не тільки проблема розбіжностей тлумачення поняття "дитяча література", окреслення її специфічних рис, а й проблема критичного переосмислення творів, які пропонувались юним читачам і з яких формувався своєрідний канон світової дитячої літератури. Професійних інтерпретацій потребують перекладені українською мовою твори для дітей сучасних зарубіжних письменників.
Метою статті є спроба висвітлити історичний та теоретичний аспекти вивчення зарубіжної дитячої літератури; окреслити її специфіку  та функції.

Аспект 1. Термінологія. "Дитяча література" – термін, наділений суперечливими тлумаченнями. У сучасних словниках та довідниках літературознавчого характеру знаходимо два різні визначення. Ю. Ковалів у  1 томі "Літературознавчої енциклопедії" розрізняє "дитячу літературу" і "літературу для дітей" і подає таке трактування: "Дитяча література – усна і писемна словесність, творена дітьми. До неї належать безпосередньо пов’язані з грою різні жанри фольклору… Дитяча література має синкретичний характер, специфічну художню форму з тяжінням до ритмізованого мовлення, словотворчості, розкутого фантазування. Поняття "дитяча література" охоплює також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо), опубліковані в періодиці для дітей" [1, 285].
У "Лексиконі загального та порівняльного літературознавства" Людмила Сердюк подає інше тлумачення, вважаючи, що "дитяча література – художні, наукові, науково-популярні твори, які написані для дітей. Найчастіше в це поняття включаються також твори "дорослої" літератури, що назавжди ввійшли в коло дитячого читання" [2, 149].
Таке ж тлумачення знаходимо у "Літературознавчій енциклопедії" Ю. Коваліва під поняттям "література для дітей".
Проблему дефініцій поняття "дитяча література" висвітлює у дисертаційній роботі та низці статей О. Папуша. Дитяча література – це "певна сукупність літературних творів, написаних або прилаштованих для дітей із цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину" [3, 20]. Зокрема літературознавець стверджує, що "у площині здорового глузду поняття "дитяча література" виникає на перетині трьох уявлень – про дитячий твір (як результат цілеспрямованої діяльності людини), дитяче читання (як взаємодію дитини з текстом твору – читання, слухання, перечитування, переказування, доповнення і т.д.) та дитячу книгу (як канонізовану форму, фізичний спосіб існування твору)" [3, 21].
В контексті аналізу художніх творів, написаних письменниками для дітей та тих, що ввійшли до кола дитячого читання, доречно було б вживати термін "література для дітей". Однак, зважаючи на поширену практику вживання терміна "дитяча література" у навчальній сфері й літературознавчому дискурсі та з метою упорядкування понятійного апарату, слід констатувати, що поняття "дитяча література" має два значення: вузьке (це література, створена самими дітьми) і ширше (література, написана письменниками для дітей різного віку). Використовуючи терміни "дитяча література", "література для дітей" при вивченні курсу "Зарубіжна література для дітей", орієнтуємося на ширше визначення першого і   розглядаємо їх як семантичні дублети.

Аспект 2. Специфіка дитячої літератури. Дитяча література як складова частина літератури загалом має свою специфіку: відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтується на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Специфіка дитячої літератури зумовлена віковими особливостями читачів, адже кожен художній твір розрахований на певну категорію реципієнтів, адресований дітям певних вікових груп: молодшої та середньої дошкільної (3-7 років), старшої дошкільної та молодшої шкільної (7-11 років), середньої шкільної (7-11 до 14-15 років) та старшої шкільної групи (від 15 до 18 років). Зрозуміло, що поділ умовний, бо не завжди можна провести межу між віковими групами,  що залежить від розвитку дитини, її природних здібностей, навиків, культури читання тощо. Часто твір презентовано для читачів молодшої та середньої чи середньої і старшої шкільних груп. Хоч ряд дослідників дитячої літератури виступають проти такого поділу. Наприклад, О. Папуша вважає, що "такі приписи, як "для дошкільників" чи "для молодшого шкільного віку", є уніфікованими читацькими адресами, "табелями про ранги", за допомогою яких дорослі позбавляють зайвого клопоту розуміти індивідуальність (а отже – і дбати про особистість)" [3, 23].
Зважаючи на той факт, що дитяча література враховує вікові потреби і можливості маленьких читачів, вона тісно пов’язана із педагогікою. Але не можна бачити у ній тільки "педагогічне заняття", бо така позиція викривлює її суть, виводить за межі мистецтва, обмежує освітньо-виховне значення.

Аспект 3. Історична вертикаль жанрово-тематичного розвитку зарубіжної дитячої літератури. В залежності від адресата дитячої книжки художні твори мають відповідну тематику та жанрову природу. Вивчаючи історію зарубіжної дитячої літератури, зауважуємо, що спочатку провідною темою дитячої літератури була релігія, морально-дидактичні настанови старших. Паралельно у дитячій літературі поширюються історична та суспільна тематика, властива творам для дорослих читачів. З кінця ХVІ – початку ХVІІ століть актуальним було прославляння грамоти, навчання, книг. Дитяча література того часу була покликана прилучити дітей до навчання, виховати цікавість до знань, любов до книги. У ХVІІІ столітті тематика дитячої літератури розширюється, екстраполюючи тематичне коло "дорослої літератури", і тільки в кінці ХVІІІ століття твори для дітей набувають іманентної тематики, яка формується на основі інтересів самих дітей, зосередженні письменників на дитячих образах, поглядах на світ, переживаннях тощо. Починаючи з ХІХ століття активно розвивається тема протистояння добра і зла, у кожній літературі актуалізуються національні ідеї, поглиблюється морально-етична та суспільно-історична, соціально-побутова проблематика. ХХ століття внесло у дитячу літературу нові теми та проблеми, акцентуючи на психологічному портреті дитини, її соціальному оточенні, внутрішньому світі, враховуючи їх актуальність для даного часу, відповідність запитам сучасного їй читача. Сучасна дитяча література фактично позбавлена тематичного обмеження.
Тематика тісно пов’язана із жанровою формою твору. Для дитячої літератури властива та  жанрова система, що і літературі загалом. Правда, кожна епоха виводить на арену домінуючі жанри. Наприклад, із найдавніших часів у коло дитячого читання ввійшли твори таких жанрів як повчання, міфи, перекази, біблійні легенди, казки, байки. Перші твори, створені спеціально для дітей, нагадували швидше підручники чи навчальні посібники з елементами розповіді, образності, розважальності. Наприклад, видання байок Езопа у ХVІІ столітті супроводжувались поясненням смислу, тлумаченнями. ХVІІІ століття дало поштовх розвитку повістей і романів, байок та віршів про науку, а романтизм ХІХ століття – запропонував жанр казки та історичного роману. Жанрова система ХХ століття під впливом модернізму та постмодернізму набуває рис синтетичності та дифузності, що відбивається і на жанровій системі дитячої літератури. Популярність жанру "фентезі" на початку ХХІ століття провокує у цьому напрямку розвиток і дитячої літератури.
Окрім того, що кожна історико-літературна епоха диктує свої закони жанрово-стильового та тематичного аспектів розвитку дитячої літератури, враховується і залежність жанрової природи твору від адресата.

Аспект 4. Класифікація дитячої літератури за орієнтацією на читача. Особливості дитячого читання. Так, як підсумовує Людмила Сердюк, "для молодшого та середнього дошкільного віку – казки, маленькі вірші, книжки-малюнки на теми з навколишньої дійсності; для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку – ілюстровані казки про тварин, байки, вірші й оповідання класиків  і сучасних письменників; для середнього та старшого шкільного віку – науково-художня, пригодницька й фантастична література, художні біографії".
Підручник з дитячої літератури Д. М. Білецького та Ю. П. Ступака містить таку думку з приводу специфіки дитячої літератури: "...Дитяча література... є органічною частиною всієї художньої літератури і всіма своїми засобами здійснює спільну всій літературі мету – виховує молоде покоління... Отже, дитяча література – невіддільна від загального літературного процесу: вона формується на ґрунті загальної художньої літератури, тобто літератури для дорослих, на основі законів педагогіки й психології і здійснює єдність принципів мистецтва і педагогіки... Одначе твори дитячої літератури мають і свої особливі ознаки, які відрізняють їх від літератури для дорослих... Найбільш характерними ознаками дитячої літератури слід вважати:
а) наявність у творі предметного, конкретно-життєвого художнього образу;
б) ліризм розповіді;
в) динамічність розвитку сюжету;
г) багатство, точність та емоціональність мов.
Останні названі три ознаки – ліризм розповіді, динамічність розвитку сюжету, емоціональність мови –  властиві й для літератури, адресованої дорослому читачеві, але для дитячих творів ці риси особливо важливі. Художні твори, позбавлені цих характерних ознак, не можуть мати успіху у дітей".

Аспект 5. Специфіка дитячої книги. Ще однією особливістю дитячої літератури є поєднання художнього тексту та ілюстрації. Яскрава обкладинка дитячої книжки не тільки захоплює увагу дитини, а й готує її до сприймання змісту, сприяє естетичному вихованню. Ілюстрації до тексту є необхідним елементом книжок для дошкільного та молодшого шкільного віку, оскільки саме вони допомагають дитині глибше пізнати смисл тексту, ввійти у світ описуваних подій. Сучасні дитячі книжки ілюструються кращими художниками, але їх вклад у розвиток дитячої книжки залишається поза увагою дослідників.
Дитяча книжка чи то українського, чи зарубіжного автора не тільки розширює кругозір дитини, знайомить її з новими і цікавими подіями, явищами, а й допомагає сформувати у дітей знання, уміння й навички літературознавчого, естетичного, етичного характеру, забезпечує засвоєння художніх цінностей і готує до самостійної зустрічі з мистецтвом слова, до самоосвіти і самовиховання.

Аспект 6. Функції дитячої літератури. Традиційними функціями дитячої літератури педагоги та керівники дитячого читання вважають виховну та освітню. Виховувати кращі моральні якості дитини, сприяти формуванню цілісної, всесторонньо розвинутої особистості – мета дитячої книжки. "Для дитячої літератури взагалі притаманна дидактичність, педагогічна наснаженість — це й вирізняє її з-поміж інших текстів" [5].
Комунікативна функція, як вважає В. Кизилова, "привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття" [6, 239].
Естетична функція літератури є не менш важливою, адже через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору. Зважаючи на те, що у своєму естетичному розвитку дитина проходить етапи ознайомлення, пізнання і творчості, роль дитячої літератури у цьому процесі очевидна.
Науковці ж виокремлюють і риторичну функцію  дитячої літератури. Дитина, читаючи, стає співавтором письменника. Є багато прикладів, як враження від читання, отримані в дитинстві, ставали поштовхом до власної творчості.
Названі функції посилює гедоністична (функція насолоди, задоволення). У художньому творі, який читає дитина, мають бути наявні "складові", які б забезпечували досягнення евристичного ефекту. Без врахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання.
Володимир Богат – автор книг та численних статей з розвитку творчого мислення дітей 4-6 років так висловлюється про дитячу літературу:  "Дитяча література – це, перш за все, етична складова у формуванні дитини, та, що розвиває не лише її культурний потенціал, але й здібності, зокрема творчі. Я представляю таку дитячу літературу, що дає можливість дітям не просто дізнаватися щось нове, але й, завдяки методам розвитку творчого мислення, стимулює і розвиває їх творчий потенціал" [http://www.grani-t.com.ua/ukr/authors/47/].

Аспект 7. Популяризація дитячої літератури на сучасному етапі.  На сьогодні в Україні починають звертати увагу на розвиток дитячої літератури. Біля 250 видавництв спільно з авторами створюють книги для дітей, друкують переклади класичних та сучасних творів для дітей, написаних зарубіжними письменниками; художні твори презентують і кілька десятків періодичних видань для дітей. Постає питання тільки щодо якості цієї продукції.

Популяризації дитячої книжки та залученню дітей до читання, розвитку як української дитячої літератури, так і перекладацьким студіям зарубіжної дитячої літератури сприяють різноманітні заходи: щорічний Форум видавців – дітям у Львові, презентації, зустрічі з дитячими письменниками, семінари, наукові конференції, присвячені проблемам дитячої літератури і організовані університетами та Всеукраїнським Центром Дослідження Літератури для Дітей та Юнацтва. У рамках цих процесів розвивається критика і теорія дитячої літератури, формується наука про дитячу літературу.

Аспект 8. Дитяча література як наука. Теорія дитячої літератури, осмислення і вивчення текстів для дітей. З розвитком перших творів для дітей робляться спроби їх осмислення, з’являються окремі висловлювання про цілі, задачі і особливості дитячих книг. І якщо до ХVІІІ століття були тільки окремі висловлювання провідних діячів та письменників про літературу, то у наступні епохи статті про дитячу літературу з’являються систематично, створюється професійна критика, публікуються рецензії на дитячі книги. У російському середовищі у ХІХ столітті їх публікувала "Литературная газета", пізніше спеціальні журнали з дитячої літератури і дитячого читання (зокрема, «Новости детской литературы», «Что и как читать детям» тощо), на сторінках яких публікуються статті з історії дитячої літератури, рецензії, розвідки про дитячі літератури інших країн. Робиться спроба сформувати основні положення теорії дитячої літератури, показати її особливості.

У ХХ столітті з початком активної перекладацької діяльності українських письменників українською мовою видаються багато творів для дітей, написаних зарубіжними письменниками. Про ці книги з’являються відгуки, рецензії, опубліковані у періодичних виданнях. І, Франко, Б.Грінченко, Леся Українка, Олена Пчілка та інші діячі кінця ХІХ – початку ХХ століття неодноразово пишуть про дитячу літературу, намагаються осмислити її специфіку та завдання, окреслити основні принципи тощо. Протягом 1976-1980 видавалися щорічні збірники літературно-критичних статей про дитячу літературу під назвою "Література. Діти. Час".

На сьогодні такими збірниками є матеріали конференції та поодинокі статті, вміщені у періодиці. Щодо зарубіжної дитячої літератури, то осмислення окремих текстів, які ввійшли до кола дитячого читання, знаходимо на сторінках "Всесвіту", "Всесвітня  література у середніх навчальних закладах України", окремих інтернет-сайтах.

Тільки всестороннє глибоке дослідження фактів і явищ минулого допоможе створити об’єктивну картину кожної епохи розвитку дитячої літератури у різних країнах світу, встановити закономірності еволюції, сформулювати особливості дитячої літератури як самостійної галузі словесного мистецтва і на цьому побудувати наукову теорію, яка стане надійним інструментом дослідження дитячої літератури нашого часу.

Аспект 9. Аналіз проблем і перспектив вивчення зарубіжної дитячої літератури. Вивчення історії і теорії зарубіжної дитячої літератури стикається з низкою проблем різного характеру: 1) обмежена кількість українських перекладів зарубіжної дитячої літератури різних періодів і різних країн; 2) відсутність навчальних посібників та мала кількість наукових досліджень у даній галузі; 3)  несформованість методологічної бази і термінологічного інструментарію щодо побудови теорії дитячої літератури; 4) відсутність критики дитячої літератури; 5) розмите уявлення про історичну вертикаль розвитку зарубіжної літератури, синхронну горизонталь формування дитячої літератури різних країн та народів, побудовану на типологічному зіставленні та компаративному аналізі; 6) на сучасному етапі вивчення зарубіжної літератури часто зводиться до огляду творчості дитячих письменників-класиків, що входять в навчальні програми загальноосвітніх шкіл та меншою мірою тих сучасних авторів, твори яких перекладені українською. Останній факт тягне за собою формування неповноцінної картини, обмеженого уявлення про національні дитячі літератури (їх еволюцію та сучасний етап) зокрема та зарубіжної дитячої літератури загалом.

Аспект 10. Теоретико-методологічна база зарубіжної дитячої літератури. Щодо методології вивчення зарубіжної дитячої літератури, поширеними залишаються  принципи історико-літературний та порівняльно-типологічний. Перший полягає у вивченні дитячої літератури кожної країни у процесі розвитку, спостереженні за внутрішніми структурами явища, специфічними особливостями, закономірностями розвитку і якісними змінами тощо. Враховуються також історичні, суспільні та інші зовнішні фактори епохи та суспільства, дитячу літературу яких вивчаємо. Кожна епоха поєднує в собі традиції минулої епохи і новаторство, що відповідає духові їй сучасного. Враховується роль кожного письменника, який прилучився до розвитку і збагачення певної національної дитячої літератури, а відтак прилучився до формування золотого фонду світової дитячої літератури.

Типологічний підхід, що розглядає художні явища у синхронній площині, значною мірою є продуктивним при зіставленні тематико-проблематичних, жанрово-стильових та образно-наративних характеристик дитячої літератури різних країн.

Культурологічний, біографічний та інші принципи актуальні при дослідженні як дитячої, так і літератури загалом. Методів, які застосовуються у пізнанні літератури, в тому числі і дитячої, на сьогодні досить багато. Найчастіше використовуються аналітичний, структуральний методи дослідження художнього тексту, але застосовуються й елементи генетичного, діалектичного, формального, психоаналітичного методів, феноменологічного опису, герменевтичної реконструкції тощо. Тобто, при дослідженні і вивченні зарубіжної дитячої літератури має місце методологічний плюралізм, адже "багатоманіття і різнорідність методів уможливлюють багатоманіття і різнорідність пізнавальних "прочитань" літератури, розширюють і поглиблюють розуміння текстів" [8, 36.]
Окремі питання, що висвітлюють проблеми зарубіжної дитячої літератури, намагались висвітлити у дисертаційних дослідженнях О. М. Папуша [11], В. І. Плахтій [9], М. Л. Ісакова [10].  О. Папуша виступила також з ідеєю створення проекту Лабораторії славістично-методологічних студій, ключовими завданнями якого є "концептуалізувати  уявлення про те, що дитяча література транслює та водночас конструює значення дитинства на різних культурних перехрестях в історії людини/людства, і застановити принципи функціонального підходу до цієї динамічної соціокомунікативної ділянки культури".
Великий вклад у висвітлення питання дослідження дитячої літератури внесла М. Славова, У. Гнідець, Н. Марченко.
Проте досліджень стосовно зарубіжної дитячої літератури не так вже й багато. Праці Е. Брандіса, Л. Брауде, Дж. Бадні, В. Проппа,  І. Франка, Л. Скуратовської  та інших, видані до 1990-го року, залишаються актуальними, оскільки, як правило, розробки сучасних українських науковців носять спорадичний і локальний характер. У полі зору молодих науковців окремі тексти чи творчість окремих  зарубіжних письменників (див., наприклад, статті із збірників матеріалів конференцій).
Однак, зважаючи на активну роботу дослідників дитячої літератури, можна сподіватись що побудова теорії дитячої літератури дасть свій результат. І поряд з усталеними педагогічним (розглядає дитячу літературу в основному як допоміжний засіб у навчанні і вихованні дітей) і психологічним (вважає специфічним особливості реципієнта, обумовлені його віком, або природу авторського таланту) методологічними підходами до розгляду дитячої літератури розвиватимуться нові аспекти дослідження, що відповідатимуть сучасним підходам до художньої творчості.
Підсумовуючи сказане, зазначимо: література для дітей та юнацтва є складовою частиною світової літератури і розвивається під впливом загальнонаціональних та загальнолітературних процесів, переймаючи модерні та постмодерні тенденції, нові жанрові утворення, стильову еклектику, змістові аспекти, які відповідають певному етапу розвитку суспільства.
Особливостями дитячої літератури є її відповідність рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтація на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Основними функціями дитячої літератури вважають виховну, освітню, комунікативну, естетичну, риторичну, гедоністичну.
Основною проблемою вивчення зарубіжної дитячої літератури постає відсутність чіткої методологічної бази і термінологічного інструментарію щодо побудови теорії дитячої літератури; спорадичність наукових досліджень  галузі зарубіжної дитячої літератури; відсутність навчальних посібників, українських перекладів творів дитячих письменників з інших країн.
Вивчення зарубіжної дитячої літератури базується на осмисленні десяти основних аспектів, серед яких термінологія, особливості дитячої книги і дитячого читання, теорія та критика дитячої літератури тощо.
Перспективною є робота щодо критичного осмислення дитячої літератури,  побудови нової методологічної системи підходів до її вивчення, а також їх засвоєння майбутніми педагогами з метою правильної організації навчання і виховання дітей за допомогою дитячої книжки, мистецтва слова.

Література

1. Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. / автор-уклад. Ю. І. Ковалів – К.: ВЦ "Академія", 2007.
2. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці : Золоті литаври, 2001. – 636 с.
3. Папуша О. Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу // Слово і Час. – 2004. - № 12. – С. 20-26.
4. Зарубежная детская литература: учеб. для студентов библ. фак. ин-тов культуры / сост. И. С. Чернявская. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1982. – 559 с.
5. Шалагінов Б., Назаров Назарій. Великий світ маленького дитинства // http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=460&Itemid=41
6. Кизилова  В. В. Дитяча література: стан, проблеми, перспективи // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А. Зарва. – Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2009. – Вип.. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. –  С. 236 – 240.
7. Богат Володимир // http://www.grani-t.com.ua/ukr/authors/47/.
8. Славова  М. Золушка или принцеса? Теоретические модели детской литературы // Славова М.  Волшебное зеркало детства. – К., 2002. – С. 5-14.
9. Література. Теорія. Методологія / упоряд. і наук. ред. Д. Уліцької; пер. з пол. С. Яковенка. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 543 с.
10.  Плахтій В. І. Формування основ моральної свідомості молодших школярів засобами дитячої літератури: дисертація канд. пед. наук: 13.00.07 / Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2003.
11.  Ісакова М. Л. Поетика керроллівського нонсенсу в історико-літературній перспективі : дис. канд. ф. наук : 10.01.04 – Д., 2008.
12.  Папуша О. М. Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу : дис. канд. філол. наук: 10.01.06 / Терноп. держ. педагог. ун-т ім. Володимира Гнатюка. –  Т., 2004.

Тетяна КАЧАК,
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри філології та методики початкової освіти 
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника