Олександр Гаврош. "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу", "Галуна–Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя"
29 вересня 2011, 12:28   Автор: Наталя Марченко

Гаврош О. Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу / О. Гаврош ; іл. І. Ключковської. — Л. : Вид-во Старого Лева, 2007. — 191 с. : іл. — (Українська сила).Для дітей середнього шкільного віку
Гаврош О. Галуна–Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя : казка / О. Гаврош ; худож. О. Мазур. – Л. : Вид-во Старого Лева, 2010. – 374 с. : іл.
Для дітей середнього шкільного віку

О.Гаврош. "Неймовирні пригоди Івана Сили". ОбкладинкаКоли автор пише кілька книжок поспіль про пригоди одного й того самого героя, з’являються багатотомні серії книжок (як ось пригоди джури Грицика та О.Гаврош. "Галуна - Лалуна". Обкладинкахарактерника Санька, історії про подорожі Незнайка чи Еллі). Що зробиш, коли читачеві цікаво знати, що буде далі, а письменникові й самому, певно, хочеться з’ясувати все до останку в долях і характерах власних героїв.
Та дві книжки Олександра Гавроша, які розповідають про пригоди одного й того самого героя — Івана Сили — зовсім різні. І той, хто прочитав першу з них, буде страшенно здивований наступною, бо замість подальшої правдивої розповіді про пригоди та перемоги знаного українського силача, опиниться разом із ним на дивовижному Острові Щастя…

Чому і навіщо?!!!

Дивне запитання. Хіба є хоч хтось у цьому світі, хто не хоче бути щасливим?!! Відтак, немає жодного сумніву, що й цілком реальний парубійко із закарпатського села Білки Іван Фірцак, який здобув славу найсильнішої людини світу, теж прагнув щастя. Так само як ти, я, чи сам письменник, якому, певно, страшенно хотілося з’ясувати, де ж те щастя ховається й що воно за одне…

Отже, в першій книжці про Івана Силу розповідається про дещо наївного, але напрочуд сильного, доброго та справжнього у почуттях і вчинках героя, його дивовижних друзів і неочікуваних ворогів. Разом із Іваном ти опинишся серед вантажників пана Ковальського та зазнайомишся зі справжнім «фаховим» злодюжкою Міхалем Голим, потрапиш на тренування до доктора Брякуса та в закулісся мандрівного цирку Аделії Бухенбах. А ще у цій карколомній, але справдешній! історії діють злощасний агент Фікса, розважливий вуйко Микульця, недолугі капітан Миколайчик і слідчий Бенцик, імпозантний імпресаріо Пандорський, красуня Мілка, злостивий карлик Піня та ще сила-силенна цікавих персонажів. Найдивовижніше, що зрештою всі пригоди закінчуються й життя кожного з героїв доходить щасливого кінця — усі знаходять собі пару та заняття до душі.

Чарівну казку небувалого всесвітнього успіху звичайного закарпатського парубійка розказано…

Але що стається, коли все уже щасливо завершилося? Чи стали насправді щасливими ті, кому вдалося перебороти всі труднощі, знайти свою «королівну» чи «принца» та ще й «королівство» на додачу?!

Ось про це й розповідає наступна книжка дилогії, яку сам автор назвав казкою. Це феєрична, вигадлива та неймовірно весела подорож уже відомих тобі з першої книжки персонажів до острова Галуна–Лалуна, котра нібито наснилася Іванові Силі за рік після описуваних раніше подій.

Найцікавішими, як на мене, в цій новій розповіді є образи непосидющих, винахідливих і непереборно оптимістичних діток Івана Сили та Мілки — Пузика (він же «індійський вождь Велика Пелька»), Гузика (він же «піратський капітан Лиса Борода») та Маруськи-Постривай (вона ж «привидус сміховантус класу простирадлус підвиду маціпуціс»).

…Хоча й вишукана та вразлива корова-чемпіонка Муся чи погано вихований бабцями та мамцями капітан Шара навряд чи колись тобі стрічалися в інших книжках . Як, до речі, й справжнісінькі дикуни, котрим довелося звикати до щасливого життя, про яке вони довгий час просто не здогадувалися…

Отож, коли захочеш дізнатися, хто такі Кузя-Макузя, Велика Сідниця, свиномицьки та псоптахи, як отримати звання Верховного Буби чи вступити до Армії Скель Свободи, а, головне, – у чому насправді полягає ЩАСТЯ – прочитай книжку про Галуну–Лалуну!

Щонайменше, ти отримаєш зо два тижні справжнього щиросердного реготу (якщо читатимеш із друзями — то й більше!), купу нових словечок про всякий випадок і … насправді серйозний привід замислитися — чи ти сам  щасливий насправді?!!!...

Наталя Марченко

Дорослому читачеві

Напрочуд своєрідна дилогія Олександра Гавроша про Івана Силу зацікавила мене насамперед неочікуваним поєднанням і розвитком стилістики (точніше сказати, способу мислення у межах тексту для дітей) двох визначальних на сьогодні в українській дитячій літературі її корифеїв: прозорість відтворення та впізнаваність минулого як безумовно притаманного сучасному читачеві досвіду В. Рутківського та прихована за вибуховою веселістю глибина морально-етичних настанов В. Нестайка знайшли у його творчості логічне продовження та оригінальний розвиток.

Перша розповідь Олександра Гавроша про пригоди Івана Сили, що започаткувала створену «Видавництвом Старого Лева» серію книг для підлітків «Українська сила», як і «Сині Води» В. Рутківського повністю заснована на реальній біографії конкретного історичного персонажа (силача із Закарпаття Івана Фірцака). Відтак, книжка містить низку елементів, які (попри всю карколомність сюжету та винахідливість образотворення автора) привертають увагу читача до реальності описуваних подій. Це й присвята пам’яті Антона Копинця, котрий першим переповів долю українського «Кротона» для загалу, й «Передмова, яку обов’язково слід прочитати», й історична довідка та звернення В. Вірастюка, котрий через сторіччя взявся повторити й перевершити здобутки земляка. Натомість художнє оформлення видання (художник Івета Ключковська; обкладинка: Галина Гінайло, Івета Ключковська) повністю підпорядковане не документальній, а художній складовій твору: навіть портретні замальовки Івана Сили ідентифікують його з реальним прототипом хіба на рівні окремих «ключових» елементів — вуса, довгообразе обличчя, пояс переможця тощо.

Сам текст, стилістично чимось близький звучанню безсмертного «Швейка» («промовисті» імена й прізвиська, іскрометні діалоги, правдива неправдоподібність описуваної дійсності тощо), розгортає перед підлітком розмаїтий, подекуди химерний, а почасти жахний і безглуздий світ буття українства в межах кількох імперій. Відтак усі персонажі твору напрочуд живі та колоритні. Навіть побіжно згадувані вуйко Микульця, пан Ковальський, доктор Брякус, капітан Миколайчик, Адам Кльоцка чи п’яничка Бідосько, як і супротивники Івана в поєдинках — Велет, чемпіон Магдебура, баварець Бієр-Мієр, японець Хамацурі — мають власні мовні партії, притаманні лише їм легко впізнавані риси чи й точно окреслену кількома фразами повноцінну біографію. Що ж до друзів/ворогів Сили — Міхи Голого та Мілки, агента Фікси і карлика Піні, Аделії Бухенбах та імпресаріо Пандорського — усі вони не просто створюють фон до розповіді про героя, відтіняючи ті чи інші його риси, а переживають поряд із ним своєрідне переродження. Так, Міха перестає «створювати враження» впливової людини, на яку можна покластися, а стає нею; Мілка прокидається з емоційного сну після втрати батьків до великої любові; Фікса буквально перероджується у провідника Фікуса, а Піня виявляє, що навіть упосліджений карлик стає вартим любові великої людини, коли замість злоститися починає співчувати й розуміти інших…

Головний герой — Іван Сила — із його дитинною щиросердністю, сердечністю та неймовірною фізичною силою стає унаочненням визначальних для міфу українця в світі рис. Він гарний, наївний, добрий, дуже беручкий до роботи та витривалий, неперебірливий і чулий, а ще страшенно любить мамині галушки. Здавалося б, такий характер — швидше шарж на героя, ніж герой. Але поступово виявляється, що Силі можна не лише симпатизувати чи співчувати, а й по-справжньому заздрити! Ним варто пишатися! Адже ЖОДНОГО РАЗУ не переступивши межі людяності, не зрікшись у собі чистої дитячої віри в добро та людський обов’язок перед Богом і світом, він не лише перемагає, а робить сильнішими й людянішими всіх оточуючих. Отже, О. Гаврош, як і його старший колега В. Рутківський у творах історичної тематики, знаходить художньо правдиві засоби утвердження української філософії буття як переможної та об’єктивно виправданої стратегії перетворення світу на краще.

Про Івана Силу, як і про Боброка Волинського, не просто цікаво читати — поряд із ними не соромно називатися українцями!

Наступна книжка О. Гавроша про Силу не лише не продовжує розпочату в першій оповідь, а й вийшла в іншій серії «Видавництва Старого Лева» — «Планета Чудасія» — із підзаголовком «казка»!!!

Спершу це збентежило. Але феєрична атмосфера книжки, заснована на іскристому гуморі та міцному підґрунті чітких моральних настанов, сповнена неймовірною кількістю цілком «дорослих» натяків і підтекстів, прямо пов’язаних із нашим химерним сьогоденням, філософських і мистецьких ремінісценцій та просто блискуче виписаних сцен і персонажів, — не залишила місця сумнівам: «Галуна-Лалуна» — справді мудра та вигадлива казка для дітей, а ще більше, — для дорослих, які досі не зневірилися в тому, що з ними і їхніми дітьми все буде добре.

Книжку присвячено «Татові, який нас ніколи не сварив». І вже цим одним автор вступає до безпосереднього діалогу з читачем, вибудовуючи місточок між власною долею та досвідом і героями, яким дав життя в попередньому тексті. У подальшому (як зазвичай В. Нестайко) письменник раз-по-раз напряму звертається до читача, попереджаючи чи радячись, даючи поради чи коментуючи вчинки героїв. Це вдало підкреслює художнє вирішення видання Оксаною Мазур: якщо портретно достовірного зображення Івана Сили ми не бачимо, то сам письменник чудово «вималювався» на сторінках власного тексту (див.: с. 44). А що вся дія твору відбувається у сні Івана Сили — реальної людини та художнього персонажа водночас — казка перетворюється на своєрідну притчу про пошуки щастя по-українськи .

Власне, ми застаємо героїв цілком щасливими. Ось тільки самі вони про це не здогадуються, бо, певно, їм ніколи не спадало на думку якось із тим визначатися, та ще й, так би мовити, теоретично. Іван і Мілка живуть у рідному селі парубка, мають трійко малих видумляк і шибайголів (Пузика, Гузика та Маруську-Постривай) та шануються між людьми. Але раптом старі циркові друзі кличуть зустрітися — і галаслива родина Сил вирушає у подорож, де на них чекає славна поїздка залізницею і менш славне, але не менше захоплююче, плавання з капітаном Шарою до Острова Щастя…

Важко сказати, хто є головним героєм цієї оповіді, бо кожен із персонажів проходить власний шлях у пошуках щастя, і кожен із цих шляхів вартісний і цікавий для читача. Та, оскільки єдиною константою твору є вимріяні Іваном діти, гадаю, саме вони — незнищенно оптимістичні, справжні й щирі в кожному своєму вияві, щасливі в силу власної природи — і є головними героями та ідейним концептом твору. Власне, ніщо окрім них не має справжнього реального сенсу в житті Івана Сили в межах цієї розповіді, бо всі пошуки щастя зрештою виявляються сном, а реальність — лише дитя, що ось-ось має народитися…

Та й дорослі герої твору повністю закорінені в дитинство. Саме там витоки їхніх проблем і здобутків, характерів і доль. Так, листоноша Колик «завжди почувався винним», бо в дитинстві його постійно за щось сварили; капітан Шара певно ніколи не був дорослим, бо ним постійно опікуються «бубусі-мамусі» тощо. Натомість, діти Сили спроможні пізнавати та підкорювати світ, бо не «виховані» у тому схоластичному сенсі, коли всяка ініціатива придушується, а самостійна думка чи вчинок — караються.

Герої Гавроша цього разу не проживають «історію», а граються в дивовижну гру під назвою «життя». І роблять це так по-справжньому, що, гадаю, напрочуд точно та достовірно передають всю казкову абсурдність нашої дорослої реальності у сприйнятті дитини. Так, чудова сцена «нападу» на батька-силача малих бешкетників, засновані на слово-грі розмови про «Мамстердам/ Татстердам/ Бабстердам», «душтілчистку» чи «безлюдний» і «безкоровний» острів, на якому росте «цілий підручник ботаніки», зміни реальності, прямо пов’язані з появою «Пісеньки про Кузю-Макузю» та ін. докладно розкривають механізми «дитячого» способу пізнання дійсності, заснованого на асоціаціях і постійно змінюваному досвіді. Водночас, історія появи магазину «Сила сувенірів», винагородження вистави сухими пряниками, синьо-жовті галасливі птахи  (від яких доводиться відбиватися кашею, викрикуючи гасла: «Колумбіна» — чемпіон!» чи «Разом нас багато, нас — не подолати!»), свиномицьки (культова тварина, яку не їдять, а пестять) та трава «щасник» (часник від якого щасливо засинають) і душтілчистка (баюра, в якій можна «змити» злість і образу), які «знімають напругу, впертість і конфліктність», не лише — іронічна алюзія нашого «дорослого» сьогодення, а й по-справжньому щире, «дитяче» у своїй наївності намагання надати йому хоча б якогось сенсу.

Про історію тотального «ощасливлення» Галуни-Лалуни Великим Бубою острова Чачуною-Калачуною (колишній агент Фікса), внутрішнє протистояння двох непримиренних таборів аборигенів та роль і місце в усій цій вигадці Верховного небесника дорослим варто прочитати хоча б із міркувань оновлення запасу штампів у сучасній політичній сатирі ?. А напрочуд вишукані за звукописом сцени (як ось, заговорювання ос удавом Гобі) потішать не одного шанувальника мовних тонкощів!

Але я щиро сподіваюся, що, всмак пореготавши разом із власними дітьми над винахідливими та по-справжньому веселими розповідями письменника, дорослі й малі читачі не лише розгадають усі авторські натяки та запам’ятають усі вигадані ним слівця, а й помітять просте й вічне у своїй наївній правдивості та праведності переконання письменника, що щастя — «Це шлях, а не пункт призначення. Це вміння тішитися кожній миті, неважливо — радісна вона, чи не дуже» (с. 368).

А ще мені дуже хочеться вірити, що кожному з нас, як і героям О. Гавроша «Удача завжди на оминатиме вітрила. Навіть якщо в когось нагорі буде кепський настрій».

Наталя Марченко

Додаткова інформація

Коментарі до статті

Тетяна Щербаченко


Дотепно, щиро, пізнавально. І головне - те, про що ми останнім часом значно менше говоримо, ніби вже соромно про це говорити - тут присутня НАЦІОНАЛЬНА СКЛАДОВА, дитині пояснено (без усюдисутнього в таких випадках пафосу), чому своєю батьківщиною можна пишатися. Здається, що вже навіть ми, дорослі, потроху забуваємо це...
Дякую видавництву й Олександрові за славні кілька годин доброго читання :)
Оксана


Мій син із захопленням вже втретє перечитує "Неймовірні пригоди Івана Сили". Дякую пану Олександру за цікаву і корисну книжку.