Наукові дослідження




Жанр як історична категорія залежить від руху текстуальної реальності; він еволюціонує разом з текстами й поза ними не існує. За словами Дмитра Лихачова, жанри «вступають у взаємодію, підтримують існування один одного й одночасно конкурують один з одним» » [7, с.55-56]. З-поміж численної кількості варіантів модифікації жанрових структур є фрагмент жанру в іншому жанрі. У новітніх теоретико-літературних студіях осмислено типологічну характеристику вставних текстів, особливості їх інкорпорування в основну оповідь, своєрідність функціонування вставних складових у творах різної стильової приналежності тощо. «Жанрово викінчені фрагменти тексту, введені у масштабніший епічний твір, пов’язані з його художньою структурою» [8, с. 204] налічують низку формальних показників: невеликий зміст, конденсованість викладу, композиційна завершеність тощо. У науковому вжитку обіграні дефініції «включений жанр» (Тетяна Бовсунівська), «інкорпорована історія» (Олена Бровко), «вставне оповідання» (Валентин Халізєв), «текст у тексті», «текст про текст» (Юрій Лотман) та ін., що здебільшого вживаються як синонімічні.

Специфіка вставної новели перебувала у полі уваги Зинаїди Голубєвої, Тамари Денисової, Івана Денисюка, Миколи Пащенка, Василя Фащенка та ін.

В останнє десятиріччя в українському літературознавстві спостерігаємо активізацію студій літератури для дітей і про дітей (У. Баран, І. Бойцун, О. Гавура, Т. Качак, М. Кіяновська, Н. Марченко, Л. Мацевко-Бекерська, Л. Овдійчук та ін.). У своїх працях учені прагнуть охопити весь жанрово-тематичний спектр дитячої літератури у синхронії та діахронії, вибудувати чіткий термінологічний інструментарій, розширити методологію досліджень через ознайомлення із зарубіжним досвідом.

У контексті поновленого інтересу до дитячої літератури перспективним дослідницьким полем видаються інтермедіальні дослідження, що розглядають тексти для дітей у зв’язку з іншими видами мистецтва. Так, Емер О’Саллівен зазначає, що дитяча література (і культура) більш марковано відзначається своєю інтермедіальністю, ніж т.зв. доросла література. На думку науковця, цікавий предмет для досліджень становлять взаємозв’язки між різними медіа, наприклад, між сюжетами і персонажами, які первісно з’явилися у тексті й були адаптовані у велику кількість різних медіа [5, 196].

У сучасному культурному просторі дитяча література найбільше точок дотику має з кіномистецтвом, що засвідчує принаймні щорічна динаміка екранізацій творів для дітей та юнацтва. Не залишилась осторонь цього процесу і проза про enfant terrible, що експлікує традиційний образ бешкетника, відповідно пропонує авторські інтенції щодо реалістичної та ідеалістичної візій дитинства, і яка активно перекодовувалась на мову кіно. Свою увагу зосереджуємо на одному з найвідоміших творів про шибайголову – оповіданні О.Генрі “Вождь червоношкірих” – і його кіноекранізаціях.

Світ дитини в літературі
29 вересня 2015, 9:11   Автор: Ігор Леонідович Михайлин

Світ дитини в літературі

 

Рецензія на кн.: Кизилова В. В. Художня специфіка української прози для дітей та юнацтва другої половини ХХ століття : монографія / В. В. Кизилова. — Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. — 400 с.

Література для дітей та юнацтва — органічна частина загального літературного процесу, складний соціокомунікативний феномен, який розвивається за своїми власними внутрішніми законами.

 

Дискурс маскулінності в сучасній пригодницькій прозі для дітей та юнацтва.

Література для дітей та юнацтва — художні твори різної жанрово-родової приналежності, що адресовані читачу відповідної вікової категорії, задовольняють його емоційні, естетичні й етичні запити; на них поширюються закони, властиві художній словесності загалом. Специфічна адресність літератури для дітей та юнацтва, особливості рецепції переконливо свідчать про той факт, що маркерами її «читабельності», як правило, виступають перипетійний сюжет з численною кількістю неймовірних ситуацій, композиційна довершеність, атмосфера гри, таємниці, вигадки, яскраві самодостатні характери персонажів, словом, усе те, що характеризує пригодницьку літературу. Вона, на глибоке переконання, найбільше узгоджується з життєвим досвідом реципієнта, успішно адаптується до реалій розгерметизованого соціуму й водночас віддзеркалює суспільно-психологічні, культурні трансформації.

Якщо в площині так званого дорослого дискурсу за пригодницькою літературою через її шаблонність, стереотипність, розважальність закріпився т. зв. «комплекс неповноцінності», то для дитячого середовища твір з пригодницьким сюжетом — це оптимальний варіант діалогу дорослої людини, автора твору, і несформованого, непідготовленого (в силу вікових психофізіологічних особливостей) до сприйняття масштабних узагальнень, філософських, психологічних надбудов читача-дитини. Саме тому розважальність, гра, фантастика, несподіванка — той гачок, на який легко вловлюється реципієнт, — успішно експлуатуються сучасними дитячими письменниками, що робить їх твори цікавими, затребуваними й популярними в дитячому середовищі.

«НЕСКІНЧЕННА ІСТОРІЯ» ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА:

НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Доповідь у рамках VI Міжнародного симпозіуму «Література. Діти. Час», 12 вересня 2015 р.,

22 Форум видаців, Західний науковий центр МОН та НАН України.

 

Упродовж останніх десяти років спостерігаємо за розвитком дискусій навколо понятійного апарату в системі дослідження літератури для дітей та юнацтва не лише в Україні, а й у світі. Десять років тому, в 2004 р. у межах світового конгресу дослідників дитячої літератури у Трініті коледж (м. Дублін, Ірландія, організатор — IRSCL) дискусії велися навколо питань реалізації передусім репрезентативної літератури для дітей та юнацтва у загальнолітературному процесі. Метою було створення відповідних умов для літературознавчих досліджень цього специфічного феномену в межах вивчення історії та теорії розвитку літератури загалом. У 2014 р. фахова полеміка у межах Міжнародної конфернції «Структура канону та зміна канону у дитячій літературі» (Canon Constitution and Canon Change in Children’s Literature) у Тюбензькому університеті у Німеччині, де фактично були присутні ті самі провідні світові фахівці (Марія Ніколаєва, Пітер Хант, Анна Мюллер, Яна Мікота, Кімберлі Рейнолдз та ін.), зосередилася уже навколо питання канону в історії розвитку дитячої літератури.