Наукові дослідження




 

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЗАСОБАМИ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

ЗОБРАЖЕННЯ ВІЙНИ У ТВОРАХ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО

І МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Національна ідентичність – одна з найважливіших ідентичностей, яку має пізнати людина під час дорослішання. Якщо людина не здобуває цього досвіду, то у дорослому віці нею надзвичайно легко маніпулювати. Ми бачили приклад такої тотальної маніпуляції, коли національність було стерто, а люди жили у світоглядних координатах «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз» (В. Мільдон [3]). Денаціоналізація сприяє створенню псевдоідентичності «тутешніх». Це явище на пострадянському просторі досліджували В. Єленський [1] і М. Рябчук [5].

На мою думку, в системі виховання патріотичні національні ідеї та актуалізовані національні архетипи обов’язково мають бути присутні у творах сучасних українських авторів. Особливо важливим це питання постає у наш час, коли в країні йде війна. І, щонайперше, ця війна – світоглядна.

Вважається, що дітям ще рано читати твори «про війну». Проте якщо простір дитини повністю відмежувати від актуальної реальності (Майдан, війна на сході України і є нині саме такою реальністю), то згодом такі діти будуть не готові до зустрічі з дійсністю, коли «захисна стіна», збудована дорослими, почне зникати. У такому разі дитина або буде психологічно травмована, або підсвідомо сама «викине» зі свого простору цю частину реальності. І тим самим протиставить себе суспільству.

На сьогодні в Україні видано небагато прозових патріотичних україномовних книг для дітей. Акцентуємо увагу на прозі, бо саме в оповіданнях і повістях розповідаються важливі для національного самоусвідомлення історії. На прикладі двох творів для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку можливо показати різнотипність структур зображення сучасних подій.

Повість Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» [2] – реалістична і складна психологічно. Від маленької дівчинки-художниці дізнаємося, як її батько був на Майдані і загинув. Як і в реальному житті, у творі одразу після перемоги Майдану починається війна. Люди тікають з місця бойових дій, серед утікачів і переселенців є діти, з якими також знайомиться юна художниця. Та важливо, що смерть не панує над життям, бо невдовзі в родині головної героїні народжується сестричка. Це один з багатьох важливих символів перемоги життя над смертю у цьому творі. В основу книги покладені історичність та психологічна реалістичність, які домінують у тексті.

Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття. – Київ: Академвидав, 2018. – 320 с. – (Серія «Монограф»).

 

Актуальність дослідження сучасної української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття обумовлена принаймні двома важливими чинниками. Перший з них — порівняна новизна обраного матеріалу: останні два десятиліття. Літературний процес цього періоду недостатньо осмислений критикою, а література, адресована дітям та юнацтва й поготів не ставала об’єктом ґрунтовних і серйозних наукових студій. Вона тільки зараз входить в історію української літератури, причому й досі точаться суперечки щодо маргінального статусу цього сегмента літератури й повноцінності його як об'єкта філологічних студій. Монографія Тетяни Качак у цьому плані є одним із небагатьох цілісних, завершених літературознавчих досліджень, у якому, немов у дзеркалі, докладно розглянуто цікаве й репрезентативне явище — сучасну українську прозу, адресовану юним читачам.

Не менш важливим є другий чинник — актуальні методологічні орієнтири дослідження. В основі теоретичної концепції визначення і обґрунтування розвитку означеної галузі літератури — системний аналіз поетики текстів. Літературознавчий аспект підсилено гендерним, постколоніальним прочитанням художніх творів. Наскрізним є використання інструментарію наративного підходу, концептуальних положень рецептивної поетики та естетики. Ці моменти добре прописано у теоретичному розділі монографії й проілюстровано у практичній частині роботи.

Об’єктом дослідження стали твори письменників (Івана Андрусяка, Ніни Бічуї, Олександра Гавроша, Олеся Ільченка, Андрія Кокотюхи, Галини Кирпи, Богдани Матіяш, Марії Морозенко, Галини Пагутяк, Степана Процюка, Олени Рижко, Ірен Роздобудько, Оксани Сайко, Василя Теремка та ін.), які пишуть для широкого кола читачів, і тих, які пишуть переважно для юнацької аудиторії (Андрія Бачинського, Валентина Бердта, Лесі Ворониної, Сергія Гридіна,Ольги Купріян, Галини Малик, Зірки Мензатюк, Марини Павленко, Володимира Рутківського та ін.). 

Дев’ятко Наталія. Злато Сонця, синь Води : фольк-реалізм / Наталія Дев’ятко. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2018. – 112 с.

 

"Не варто дошукуватися історичного у «Нібелунгах»; натомість варто шукати «нібелунгове» в історії".

Якоб Грим.

 

"Я почув одне бажання,

я одну охоту маю,

щоб до співу готуватись,

щоб почати швидше слово,

щоб на голос взяти пісню,

що наш рід співає здавна.

На устах вже тане слово,

мова поспіхом береться;

на язик вона мій лине,

рознімає мені зуби".

 

***

"Положімо руку в руку,

поєднаймо наші пальці,

заспіваймо ми жвавіше,

і почнім з пісень найкращих,

щоб їх слухали коханці,

щоб почули друзі й браття

в плем’ї тім, що літ доходить,

в підростаючим народі".

Зачин до «Калевали»[1]

 

Перед тим, як перейти власне до предмету розмову, себто до роману у новелах «Злато Сонця, синь Води», мусимо вибачитися перед читачем за розлогий відступ. Але концепція даного дослідження вимагає саме такої структури. Тож у першій частині мова йтиме про феномен епосу, його походження, характеристики та завдання – це теорія. Далі, використовуючи текст «Злата Сонця...», ми по мірі можливостей проілюструємо теоретичну частину на конкретному практичному прикладі. Задум тут головно полягає у тому, щоб довести, що «Злато Сонця, синь Води» – сучасний міфопоетичний епічний наратив, актуальний як на рівні «тут-і-тепер», так і на рівні «континууму множинності»[2]: епоси не старіють, а герої не вмирають.



[1] Переклад з фінської Євгена Тимченка.

[2] Термін дослідника Володимира Буряка, що позначає потенційну здатність тексту до актуалізації поза темпорально-кон’юнктурними обмеженнями; здатність тексту «працювати на Вічність».

 

Модерністська поезія для дітей Галини Кирпи
22 жовтня 2018, 11:48   Автор: Олена Захарченко

Мальовничий любарецький хутір Тарасівка на Бориспільщині. Навесні хуторяни хмеліють від цвітіння садів та солов’їного співу. Багата і родюча любарецька земля. Багата не тільки  врожаями, а й талановитими людьми. Саме на цій землі 1 січня 1950 року і народилася Галина Кирпа - самобутня письменниця та перекладачка. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Ще у роки навчання спробувала себе у видавничій роботі, яка тривала до 1989 року. Саме на цей час припадає вихід першої збірки поетеси «День народження грому» (1984). Згодом світ побачили збірки «Цвіт королевий» (1988), «Гостини» (1989), «Ковток тиші» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), "Профіль вечора" (2013). Та не лише поезії виходять з-під пера талановитої жінки. У 1992 році друком виходить збірка ліричних новел «Катруся з роду Чимчиків», а у 1999 - « Будинок старий як світ». 

У доброму світі казок Катерини Єгорушкіної
3 серпня 2018, 12:04   Автор: Тетяна Михайлова

Катерина Єгорушкіна — молода та досвідчена авторка творів для дітей. У її письменницькому доробку вже близько 10 різноманітних книг: «Музична подорож Золотого Каштанчика» (2010 р.), «Країна Сніговія» (2011 р.), «Будиночок з води» (2011 р.), «Дерево щастя» (2012 р.), «Птахи та Янголи» (2014 р.), «Чубчик» (2016 р.), «Ляля сонькає» (2016 р.) та інші.

Наш огляд присвячено двом книжкам К. Єгорушкіної, які вийшли у 2017 році: «Арчі» (екоказка) та «Пригоди Штанька» (казкова повість для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку). Обидва видання включено у серії: повість «Пригоди Штанька» — «Музична казкотерапія для малят», а екоказка «Арчі», як сказано у передмові до неї, започаткувала «серію повчальних казок для діток на екологічну тематику» [3, с. 3].