Наукові дослідження




У доброму світі казок Катерини Єгорушкіної
3 серпня 2018, 12:04   Автор: Тетяна Михайлова

Катерина Єгорушкіна — молода та досвідчена авторка творів для дітей. У її письменницькому доробку вже близько 10 різноманітних книг: «Музична подорож Золотого Каштанчика» (2010 р.), «Країна Сніговія» (2011 р.), «Будиночок з води» (2011 р.), «Дерево щастя» (2012 р.), «Птахи та Янголи» (2014 р.), «Чубчик» (2016 р.), «Ляля сонькає» (2016 р.) та інші.

Наш огляд присвячено двом книжкам К. Єгорушкіної, які вийшли у 2017 році: «Арчі» (екоказка) та «Пригоди Штанька» (казкова повість для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку). Обидва видання включено у серії: повість «Пригоди Штанька» — «Музична казкотерапія для малят», а екоказка «Арчі», як сказано у передмові до неї, започаткувала «серію повчальних казок для діток на екологічну тематику» [3, с. 3]. 

XXI століття для світового суспільства взагалі і для українського народу особливо — це час динамічних змін в усіх галузях життя: в суспільній, політичній, науково-технічній, екологічній та інших сферах. І молоде покоління дуже активно реагує на ці зміни. Діти сьогодні “народжуються з комп’ютерами”, ледь не з пелюшок опановують будь-які гаджети. Це призводить до того, що дитині вже змалечку доводиться сприймати нечуваний в минулих століттях об’єм інформації. “Залізна завіса” за радянських часів взагалі обмежувала, спотворювала і заідеологізувала всю інформацію, яка була доступною. В сьогоднішніх реаліях не сформованій ще дитячій особистості дуже непросто зорієнтуватися в цьому потоці інформації, визначити своє місце в сьогоденні, сформулювати для себе певні пріоритети у відносинах з оточуючим світом, у навчанні, виховати в собі моральні, естетичні принципи, що допомагають людині вибрати свій шлях і розвиватися в позитивному напрямку.

Саме цей величезний об’єм інформації і необхідність аналізувати її, динамічні зміни в нашому житті сьогодні призводять, з одного боку, до раннього, ушвидшеного порівняно з минулими поколіннями дорослішання дітей, формування у них тих чи інших людських цінностей. А з іншого боку, діти в усі часи — все-таки діти: наївні, непосидючі, енергійні, допитливі.

Сьогодні часто бачиш дитину у 2-3-річному віці, що вже непогано орієнтується в гаджетах: мобілках, роботизованих іграшках, не кажучи вже про телевізор. У цьому вони часто-густо випереджають своїх батьків, всі новації засвоюють “з лету”. Росте дуже розумне, “продвинуте” покоління з великим інтелектуальним потенціалом.

 

А як у цього покоління зі станом і потенціалом духовним, моральним, психологічним, з формуванням людських якостей? Технічний прогрес їх не сформує.

«Нам в дітях народ колисать…» — такими рядками розпочинається одна з поезій відомої київської поетеси Світлани Йовенко. І в цій короткій фразі зосереджено весь філософський зміст і сенс розвитку дитини та становлення цілої нації. Одним з виховних аспектів дитячої психології, її інструментарієм є література, зокрема література для дітей. На сьогодні існує певна модна тенденція щодо написання та публікації дитячих книжок. Різні видавництва влаштовують безліч перформансів: зустрічі дитячого письменника із читачем, читання дитячого твору вголос, різноманітні квести, конкурси тощо. Водночас практикується й написання та видання творів, де авторами виступають самі діти.

У сучасному літературознавстві спостерігається подібна тенденція, можливо лише у менших масштабах. Найголовніше, — створення Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва та відновлення періодичного видання 70-80-х років «Література. Діти. Час», яке вміщує теоретичні та методологічні дослідження літератури для дітей, розкриває її специфіку, знайомить із новаторськими розробками. Теоретико-методологічну базу цього видання складають наукові праці Р. Мовчан, У. Гнідець, Л. Мацевко-Бекерської, Б. Шалагінова, де дослідники вдаються як до застосування літературознавчого аналізу творів, так і до вироблення різноманітних методичних практик для батьків та вчителів. 

Інші світи Григорія Фальковича
16 червня 2018, 12:28   Автор: Леся ДЕМСЬКА-БУДЗУЛЯК

Розмірковуючи про сутність поезії Мартін Гайдеггер висловив думку, що «поезія є не просто окрасою нашого існування чи якимось минущим захоплення». Насправді вона є тим фундаментом, на якому тримається історія. Її сутність — у називанні буття та речей. Основою людського існування є мовлення, стверджує філософ, мовлення як говоріння. Однак прамовою є поезія. Якщо прийняти таку логіку речей, то фактично можемо визнати за поезією божественну функцію творення світів. Ще М. Гайдеггер стверджує, що поезія нагадує ілюзію або сон, якщо порівнювати її з реальною дійсністю в якій ми живемо. Насправді ж все навпаки, твердить філософ — дійсною є мова поета.

Питання сутності поезії є далеко не зайвим, коли ми робимо спробу говорити про її місце і місце поета у реальному світі. За своєю природою, вона завжди діалогічна, відкрита, така, що передбачає наявність довіри між автором і читачем. Ба навіть більше, присутність віри у написане і прочитане. Віри у ту дійсність, в якій опиняються обоє.

Не буде перебільшенням сказати, що поезія для дітей в Україні найменш поцінована сучасними критикою та літературознавством, попри те, що проблема художності та змістовності творів, написаних для наймолодших, — можливо, одна з визначальних. Інше питання, крім нероздільності ЯК писати і про ЩО, — ідея, яку автор вкладає у той або той твір, книжку.

Відсторонення чи неуважність критиків до літератури для дітей (не дитячої літератури!) як теми несерйозної чи не вартої уваги відкривають дорогу арміям графоманів, тож книги професійного письменника (якщо він не має рекламних агентів) нерідко розчиняються серед видань, названих літературою (особливо літературою для дітей). Ігнорування проблеми призначення книжки, написаної для дітей (якщо, звичайно, це призначення не обмежене гонораром від замовника чи видавця, або претензією на роль автора) ставлять під сумнів і підважують те, що ми називаємо літературою загалом і літературою для дітей зокрема. До того ж відсутність універсального літературного часопису для дітей (не лише Інтернет-видань), брак досліджень літератури, написаної для дітей, поглиблюють цю проблему. Звісно, коло питань можна розширити, однак чи варто сподіватися вмістити їх у декілька абзаців або відповісти принаймні на одне з них вичерпно? Усе ж, спробую зупинитися на проблемі призначення твору — питанні ЩО, зазначивши, що це питання не виключає ЯК.