Галина Малик. "Абра&Кадабра"
8 серпня 2012, 15:51   Автор: Наталя Марченко, Лілія Овдійчук

Малик Г. Абра&Кадабра : повість-сюр / Г. Малик ; худож. Г. Пономаренко. – Ужгород : Поліграфцентр “Ліра”, 2011. – 94 с. : іл.Для дітей середнього шкільного віку

Г. Малик. "Абра&Кадабра". ОбкладинкаП’ятикласник Вася-Денвер не любив учитися і навіть мав кілька предметів, які ненавидів лютою ненавистю, як от, хімію. А ще він ненавидів власне ім’я, бо ж Васею можна назвати лише лоха, і страшенно заздрив крутим хлопцям та завжди уважно дивився під ноги, сподіваючись, що хтось загубить барсетку, туго напхану баксами…А що барсетка все не знаходилася, виміщав зло на випадкових собаках, котах і «слабаках»…

Але якось і з Васею-Денвером трапилося чудо - з’явився інопланетянин!..

Що з того вийшло? З якого дива жоден пацан навіть не помітив, що у Васі купа нових прибамбасів - і крута мобіла, і комп, і «фірма» від кепки до шузів? Чому ціле місто раптом втратило спільну мову й останніми, здатними порозумітися між собою, виявилися не чиновники, військові чи хоча б учителі, а міські пам’ятники?!!

Прочитай цю невеличку за обсягом, але на диво повчальну та захоплюючу книжку, - і дізнаєшся.

А ще, можливо, втямиш, чому так важливо залишатися Людиною, навіть якщо цілий світ довкола прагне перетворити тебе на «споживача», та осягнеш, як БАГАТО важить насправді для кожного з нас зокрема і спільноти загалом така буденна на перший погляд річ як МОВА…

Наталя Марченко

Дорослому читачеві

Епідемія «Абракадабри» у містечку У., або «Що було б, якби…»

Галина Малик як дитяча письменниця не потребує представлення. Її твори: казки «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», «Подорож Алі до країни Сяк-Таків», повість «Сміятися заборонено!», п’єса «Пригоди в зачарованому місті», фантастичні повісті «Злочинці з паралельного світу» та «Злочинці з паралельного світу-2» поціновані читачами: дошкільнятами, молодшими школярами, підлітками та дорослими. Два останні стали знаковими творами у дитячій літературі останніх десятиліть. Про це свідчить перша премія Міжнародної книжкової ярмарки у Києві «Книжковий сад» у номінації «Світ дитини» за книжку «Злочинці з паралельного світу» (2002), спеціальний диплом Міжнародної книжкової ярмарки у Києві «Книжковий сад» за книжку «Злочинці з паралельного світу-2» (2004), а також присудження літературної премії імені Лесі Українки за повість «Злочинці з паралельного світу».

Автори нового проекту програми з української літератури для 5-9 класів включили твір «Злочинці з паралельного світу» для додаткового читання п’ятикласникам, а студенти-філологи, майбутні вчителі української мови та літератури, вивчають фантастичні повісті «Злочинці з паралельного світу» та «Злочинці з паралельного світу-2» у межах дисципліни «Дитяча література» з циклу професійної та практичної підготовки.

Нещодавно з-під пера письменниці вийшов новий твір — повість-сюр «Абра&кадабра», адресований одночасно дітям і дорослим.

Проте, повість ще мало відома широкій читацькій аудиторії: у 2007 р. з’явився журнальний варіант («Однокласник», 2007), а в 2011 р. у ужгородському Поліграфценті «Ліра» «Абра&кадабра» вийшла як книга. На жаль, вона, поки що, не надійшла навіть до обласних бібліотек. Вдячна Галині Малик за те, що надіслала свою повість електронною поштою і я мала змогу прочитати  її.

Перше, що зауважила після прочитання: в «Абракадабрі» Г. Малик продовжує розкривати очі читачам на виразкові хвороби суспільства, які кровоточать і потребують кардинального втручання нехай не хірурга зі скальпелем, а хоча б письменника з сатирично-іронічним пером.

Паралель, яка сама собою напрошується: у «Злочинцях із паралельного світу» один із персонажів, хом’ячок Хомка, наділений, як і всі інші тварини, людським даром — мовою, втратив здатність говорити, як тільки потрапив до клітки й отримав омріяне сите, безпечне та бездумне життя. У новому творі мову втратили люди, точніше перестали її розуміти.

Отже, саме мова є одним із головних персонажів нового твору Г. Малик. За жанром «Абра&кадабра» — повість-сюр, оскільки події відбуваються не в реальності, а «над» реальністю, за визначенням автора, «що було б, якби». «Sur» з французької — «на», «над». У літературознавстві префікс сюр- найчастіше поєднується із поняттям реалізм, тобто сюрреалізм. Цей термін «від франц. Surrealisme — (сюрреалізм — надреалізм) позначає авангардистський напрям у літературі та мистецтві. Теоретики сюрреалізму пов’язували з новою течією надії на побудову нової художньої реальності, яка була б реальнішою («надреальною») за існуючу» 1.

У конкретному випадку йдеться про твір, який за жанровими ознаками має елементи надреального. Події відбувається у реальному місті, з реальними людьми, у наш час. Навіть поняття епідемія звичне та реальне. Фантастичною є  тільки хвороба. Якраз вона і є сюр-витвором автора, як і головний персонаж — мутант.

Сюжет повісті прозорий: у містечку з’явилася така собі техногенна почвара-мутант. Автор з подробицями описує її «народження»: на місці облитих нафтою та спалених дерев «на глибині, лежало щось, схоже чи то на кіндер-сюрприз, чи то на космічну капсулу, чи то на велетенську бруньку з невідомого дерева. Від тепла у бруньці почав хтось ворушитися. Він ворушився і ворушився, тихенько скреготів і кректав, і шкрябав зсередини товсту шкаралупу. Потім та шкаралупа тріснула і цей хтось почав рити землю. … земля посередині чорного круга, що залишився після багаття, заворушилася, і під місячний баняк вилізла, важко відсапуючись, якась чорна почвара». Саме ця почвара, що тягнула із собою щось схоже на ноут-бук, і стала рушієм сюжету та причиною епідемії хвороби «Абракадабра», що охопила місто. Автор підбирає для опису такі засоби, щоб читач розумів, що це «щось» є витвором неприродним, потворним і страшним, і, як з’ясувалося, дуже небезпечним. Набравши вигляду звичайної дитячої іграшки, почвара зовні такою й залишилася: «…На двох наче людських обличчях було по двоє пар очей і більш нічого, теліпалося чотири руки з трьома пальцями на кожній і чотири ноги».

За допомогою комп’ютерних технологій мутант винайшов вірус і заразив через хлопчика Васю (бо саме цей хлопчик підібрав «іграшку») жителів міста. Це була досить дивна хвороба: ніяких симптомів, крім чхання і різкого запаху улюблених страв або напоїв, людина не відчувала. Від неї не помирали, але катастрофічність її наслідків була очевидною. Особа, яка заражалася вірусом невідомого походження, переставала розуміти людську мову. Їй чулася лише одна фраза: «абракадабра».

У назві зашифровано й, одночасно подається розгадка, розкодування певних прихованих смислів. У більшості тлумачних словників «абракадабра» трактується як нісенітниця, безглуздя, казна-що. Отже, перший висновок такий: людей покарано за те, що мова у соціумі втратила первинний смисл, коли речі називалися своїми іменами, і перетворилася на нісенітницю, безглуздя. Адже дуже часто люди говорять не те, що думають, думають не те, що говорять, завуальовують за словесним плетивом суть справи, вчинку.

Проте можливий інший варіант розшифрування назви, якщо взяти до уваги значення, яке пропонує «Великий тлумачний словник української мови»: «Магічна формула, таємне слово, що їм приписувалася чудодійна сила» 2. Це магічне слово вживалося в давнину як заклинання проти різних хвороб. Ймовірно, що це формула порятунку та зцілення людини. Це застереження та спонука до розуміння того, що значить мова для суспільства, точніше, що означає її втрата.

Автор «приховує» головну думку за «абракадабричною» формою: людство втрачає велику розкіш — можливість спілкування, і є небезпека, що перестане розуміти себе, одне одного. Бо у сучасному світі мова — це навіть не засіб спілкування, а «словоблудіє». Тому й відбуваються на цій прекрасній планеті неподобства та злочини: війни (стріляють по мирних жителях військові, виконуючи чиїсь безглузді накази, так, як це відбувалося під час епідемії «абракадабри» у місті У.), злодіяння (ті, що біля керма, розкрадають державне майно, нищать природу). Так, начальник сьомого ЖРЕРУ наказав спиляти в одному з дворів 9-поверхівки всі дерева, які заважали ремонтувати теплотрасу, губернатор містечка У. ховається за мурами власної дачі від реальних проблем і прагне залишити цю недолугу, доведену до жалюгідного стану ним і такими, як він, країну та заховатися за високим парканом, якому ймення «закордон». Радник — друга особа в місті, настільки навчений мистецтву «словоблудія», що вже й не помічає власної словесної брехні. Гротескова ситуація: складаючи звернення до громадян, радник так захопився, що від реальної ситуації не залишилося майже нічого, крім слова «епідемія».

Завгосп гімназії, що одним із перших намагається перетнути кордон (щуряча натура — першим із тонучого корабля), відчуває тільки тваринний жах, коли бачить, як пам’ятник рушає зі свого місця та переступає через нього. Блискуче авторське порівняння: «Романа Миколайовича наче паралізувало. Він м’яко перекинувся на спину і так і завмер, наче отой жук, що прикидається мертвим, коли йому загрожує небезпека, або коли він просто лякається». Цей чоловік не дивується та не відчуває своєї мізерності, бо надто давно перестав бути повноцінною людиною.

Навіть діти втягнуті у цей брудний і недосконалий дорослий світ: вони просто пристосовуються до умов життя Не випадковим був вибір почварою першої жертви та помічника. Це учень п’ятого класу гімназії Вася-Денвер, який ненавидів навчання, заздрив крутим хлопцям, бо не мав комп’ютера та найсучаснішого мобільного телефону. А поки цього всього не мав, то виміщав свою злість на слабших однокласниках, собаках, котах. Це типова сучасна цивілізована дитина з не надто забезпеченої сім’ї, де матеріальні проблеми є насущними, а будь-які інші не вирішуються з тої простої причини, що потреби у духовному, моральному, фізичному розвиткові просто не існує. І де ж взятися справжнім людським цінностям, якщо вони у цьому суперцивілізованому та до краю зматеріалізованому світі не в ціні. Школяр виявився доволі кмітливим хлопцем: швидко зрозумів, як мати вигоду із ситуації, що склалася. Він стає перекладачем, адже залишається чи не єдиним, хто розуміє людську мову. Отже, Вася почувається переможцем, героєм свого часу. Йому до рук припливло таке давно жадане багатство. І зовсім неважливо, який обирається для цього шлях - прихований чи прямий шантаж, вимагання, погрози: гімназист Денвер — господар становища. Утішені його найбільші амбіції: він має все, чим був обділений: найсучасніші комп’ютери, мобільні телефони, цифрові камери, одяг, гроші. Проте, біда в тому, що немає перед ким хизуватися: усі заклопотані спільною проблемою - втратою мови та можливості порозумітися. Завершення історії життя Васі трагікомічне: він сам стає почварою, оброслою золотавим хутром (подіяли краплі, які щоночі капав хлопцю у вухо мутант), зате обвішаний мобільниками, цифровими апаратами, з грубою чорною барсеткою на поясі. Автор показує своїх героїв у екстремальній ситуації, адже найкраще пізнається людина у випробуваннях.

Розв’язка твору доволі несподівана. Мешканців містечка рятують… пам’ятники. Вони у Малик незвичайні: коли місто спить, Воїн-Визволитель, Художники, Поет, Кобзар і Будитель збираються у міському альпінарії, обговорюючи новини. Пам’ятники — це авторське втілення вічного, божественного творчого начала в людині, незнищенності духу та непроминальних цінностей: добра, любові, честі. Саме тому вони непідвладні хворобі, що охопила місто. Пам’ятники єдині, хто не втратив безцінний дар мови і тому мають можливість домовитися, як бути у непростій ситуації.

Цікаво, що першопоштовхом до порятунку мешканців міста стає… жабеня. Такий прийом: поєднання іронії та абсурду, — автор обирає для увиразнення важливої думки: є надія на отямлення людини та людства, бо природа здатна до відродження та може допомогти братам своїм старшим (хоч як homo sapiens оцивілізовує навколишнє, тим самим нищачи все живе).

Для манери письма Галини Малик характерні простота і строгість викладу, відсутність пафосності. У цьому творі багато іронії, сатири, а то й сарказму в описах персонажів, їхніх вчинків, думок: «Хоч це й була відверта брехня, але радник губернатора вже так звик брехати народу, що це йому було заввиграшки. Однією брехнею більше, однією менше — яка різниця?! Та й мета її начебто була благородна — заспокоїти мешканців міста»; «Олодару Олодаровичу не подобалися ні епідемії, ні тим паче пандемії, а також стихійні лиха, які тягли за собою купу клопотів і нервів. Але... З іншого боку, у стихійних лих були свої плюси... Наприклад, великі гроші, які виділяє держава на подолання їх наслідків...»; «Отже, якщо подзвонить президент, він не зрозуміє жодного президентського слова. А кому потрібен такий губернатор, який не розуміє начальства?»; «Отож сливи, вишні та горіхові дерева спиляли бензопилою «Дружба», хоча про яку дружбу між пилкою і деревами, які вона пиляє, може йти мова».

Характерним для стилю Г. Малик є те, що за фантастичним сюжетом чітко проглядається реальність з усіма сучасними проблемами: екологічними, моральними, етичними, духовними, політичними. Своєю повістю-сюр «Абра&кадабра» дитяча письменниця зробила заявку на дорослого читача.

Твір Галини Малик — це застереження. Бездумне нищення природи, комп’ютеризація, бездуховність роблять свою чорну справу: людство, цивілізуючись, деградує. Такий парадокс спонукає до роздумів і дій.


 

1. Галич, О. Теорія літератури : підручник / Галич Олександр, Назарець Віталій, Васильєв Євген ; за наук. ред. О. Галича. – К. : Либідь, 2001. – 488 с. – С. 420, 422.
2. Великий тлумачний словник української мови / упорядник В. П. Ковальова. – Харків: Фоліо, 2005. – 767 с. – С. 8.

Лілія Овдійчук


Коментарі до статті

Галина Малик


Пані Ліліє, тепер нас двоє...
Галина Малик


Вибачаюся, пані Наталю, троє...