Забуті книжки


Вікове призначення рецензованих книжок позначається відповідними кружальцями:
 – для дошкільників
 – для дітей молодшого шкільного віку
 – для дітей середнього шкільного віку
 – для дітей старшого шкільного віку
 – для дорослих



Всеосяжні горизонти української мариністики
22 січня 2021, 15:45   Автор: Наталія Гажаман, Наталя Марченко

Тендюк, Леонід. Вогники в океані : морські оповідки / Леонід Михайлович Тендюк ; худож. Тетяна Капустіна. – Київ : Веселка, 1974. - 39 с. : іл. 

Тендюк, Леонід. Під крилами альбатроса : вибрані повісті й оповідання / Леонід Михайлович Тендюк ; худож. Володимир Василенко. – Київ : Веселка, 1981. – 510 с. : ілюстр. 

 

Зазвичай, коли йдеться про пригодницькі книжки, дія котрих розгортається в Україні чи стосується українців, уява відразу малює козацькі степи чи таємничі схили гір, звивисті вулички старовинних міст… І чомусь забувається, що найдавнішими шляхами, неймовірним простором пригод і пошуків у цих краях завжди були води. Дивовижної краси й сили древні ріки й моря відкривали жителям нашої землі неймовірні можливості й доступ до цілого світу, безмірно розширювали їхні горизонти. Тому не дивно, що мариністика завжди була присутня в українській літературі, де лірика В. Пачовського, Лесі Українки чи нашого сучасника Анатолія Качана сусідить зі щемкою прозою М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара, В. Сильченка, В. Рутківського, О. Лущевської, а традиція пригодницької вітчизняної повісті для юні неперервно струменіє від М. Трублаїні, до Л. Тендюка та А. Санченка.

Нині, коли стрімко починає відроджуватися інтерес до документальної, науково-художньої прози для дітей, мимоволі згадуються даремно призабуті морські оповідки Леоніда Тендюка для дошкільнят і його динамічні, живі повісті для підлітків, у яких справдешні подорожі й пригоди, факти й відомості оживають у напрочуд доступній і цікавій формі. Саме цю рідкісну рису творчості письменника відзначив колись поет Анатолій Лісовий: «Леонід Тендюк – унікальне явище в українській літературі, особливо в сенсі подорожувально-пізнавального, пригодницького жанрів». І це справі так.

 

«…Летить перо. Спішить рука,

І образів ріка іскриста.

А на обличчі Тендюка –

Броня поета й журналіста.

Він у газеті – ночі й дні

Пером картає все вороже.

Та журналіста у борні

Поет, я вірю, переможе».

Володимир СОСЮРА.

 

«Прозові твори письменника передовсім звернені до молоді, виховують у неї почуття мужності й стійкості перед житейськими бурями, вчать гідно нести горде ім’я – українець».

Віктор КОСТЮЧЕНКО.

 

Слова великого співця України Володимира Сосюри виявилися пророчими. Леонід Михайлович Тендюк став прекрасним поетом-лірикам. Та ще і яскравим, самобутнім письменником-мариністом, твори якого із задоволенням читають дорослі і діти. Він є лауреатом літературної премії імені Лесі Українки (1992 р.) за «Вибрані твори» у 2-х томах та збірку «Смерть в океані», а також лауреатом премії В. Сосюри (2008 р.) за поетичні твори.

А ще Леонід Тендюк – чи не єдиний з українських письменників, хто, за свідченням А. Санченка «…слід у слід пройшли шляхами нашого уславленого краянина Міклухи-Маклая на судні з тією ж назвою та ще й сфотографували нащадків новогвінейських людожерів на пам’ять…», мали автограф самого Жака ів Кусто на томикові Антуана де Сент-Екзюпері, та кому передмови до книжок писав уславлений на весь світ полярник, уроженець Севастополя І. Папанін.

Відмитися і Шануватися або Навіщо актуалізувати призабуте
19 листопада 2016, 13:33   Автор: Наталя Марченко

Mалицька К. Чистенький і Юрзи-Мурзи / К. Mалицька ; мал. К. Лавра ; на обкл. мал. А. Джанікяна. – Київ : Розумна дитина, 2016. – 24 с.

 

Широкий загал беззаперечно пам‘ятає слова чудової пісні «Чом, чом, чом, земле моя…»[1]. Та не кожний згадає, що належать вони Константині Іванівні Малицькій (30.05.1872–17.03.1947), дивовижній жінці, чий щоденний свідомий труд формував долі дотичних їй людей і зрушував духовні площини української спільноти. Хоча, на жаль,  усвідомлення значущості тих непомітних у своїй невтомності та послідовності дій прийшло до нас лише з часом…

 

Народилася Константина Малицька (знана зазвичай як Чайка Дністрова та Віра Лебедова[2]) 30 травня1872 р. у селі Кропивник Калуського повіту (нині – Калуського району, Івано-Франківської області), де її батько був парохом (греко-католицький священик). Мати майбутньої письменниці теж походила з родини священників (Гетьманчуків). Змалку дівчинка тяглася до знання. Навчалася у початковій та виділовій школах Станіслава, згодом – у Львівській державній семінарії. Чимало часу проводила у величезный бібліотеці собору Святого Юра у Львові й саме там вперше спробувала себе у віршуванні.

Закінчивши навчання у 1892 р., Константина розпочинає учительську працю в Галичі, засновує читальню «Просвіти», активно долучається до місцевого церковного хору. Та за одинадцять років добрий розголос про молоду енергійну українську учительку викликав занепокоєння серед місцевих москвофілів та осіб пропольської орієнтації, і Чайку Дністрову в 1903 р. переводять до далекого села Бєча. Тодішній інспектор шкіл Буковини О. Попович запрошує  знану вчительку до великого буковинського села Лужани поряд Чернівців. Невтомна просвітниця зорганізувала в окрузі низку жіночих гуртків, а в травні 1905 р. заснувала «Жіночу громаду».

 


[1] Вірш «Чом, чом, чом, земле моя...» написаний 1904 р. на Буковині. Автор музики – Денис Січинський. На початку 70-х рр. минулого століття, завдяки Буковинському ансамблю, його художньому керівникові А.Кушніренкові та могутньому талантові М. Гнатюка, в репертуарі якого твір був майже 30 років, пісня народжується вдруге.

[2] Також мала псевдо та криптоніми: Горський Стефан; Кропивницька Віра; Лебедів Віра; Лебедова Віра; Лужанська Віра;; Растик; Vanellus; Кр. Софія; В. Л.; К.; К. М.; К. М…; к. м.; М.; М-а; М-ка К.; Віра Л.

 

Катастрофи — прекрасні?
31 травня 2016, 15:39   Автор: Наталя Марченко

Катастрофи — прекрасні?

 

 

Смолич Ю. Прекрасні катастрофи : наук.-фантаст. романи / Ю. Смолич ; мал. О. Довгаля. – Київ : Молодь, 1956. – 444 с. : іл. – (Бібліотека пригод та наукової фантастики).

Смолич Ю. Прекрасні катастрофи : повість / Ю. Смолич. – Київ : Грані-Т, 2010. – 112 с. – (Українська дитяча класика).

 

 

 

 

Чим інколи заворожують книжки, написані майже століття тому?

Можливо, схожість ситуації — нехай на іншому рівні «кола життя» — збурює підсвідоме прагнення вичитати між чужих знаків слова, що мають значення сьогодні, бо у круговерті перемін хочеться упевнитися, що хтось колись благополучно дав усьому тому лад… Чи ні?..

 

«Бував Смолич усяким, та все ж була в ньому інтелігентність, культура.

І ще було щось дитинне, беззахисне».

Олесь Гончар.

Юрій Смолич завжди видавався мені постаттю напрочуд цікавою і значущою. З його відверто «заплямованою» для «радянського» керівництва і так само для «національного проводу» біографією, недочитаністю «широко знаних» творів і громадською «всеприсутністю» при абсолютній людській самотності, він залишається для мене напрочуд чесним і відвертим у своїх нескінченних ігрищах із системою та власною слабкістю… Певно тому, що зазнайомилася спершу з книгами його спогадів і роздумів, далі була чудова автобіографічна трилогія про дитинство і юність, згодом прочитала фантастику… а відзначені радянською критикою і нагородами реалістичні «ідейні» романи та публіцистика так і залишилися нечитаними…

Найменше цей хворобливий, сутулий, короткозорий чоловік (класичний «ботан»!) пасував на роль авантюриста чи

героя. Здається, єдиним смаком у його бутті мала бути порохнява на фоліантах і присмак лікарняних пігулок, а єдиною таємницею — «пограбована» сусідська яблуня та, можливо, випадкова бійка… Але в тому слабкому тілі жив бунтівний дух, пройнятий думками про неспокій, душа, спрагла пригод і чину... Зрештою Смолич став віртуозним «гравцем» на життєвому полі, бездоганно вдаючи із себе іншу людину та творячи карколомні сюжети,..

нехай і в літературі. Навіть ім’я, вибите на його надгробку, — «Юрій Корнійович» — несправжнє. У метриці письменник записаний Георгієм, сином Корнелія. Та радянська міліція, видаючи у 1931 р. паспорт, «спростила» по-батькові до «Корнійовича», а розмовне Юрій приросло до нього змалку…

Маленькие шедевры Геннадия Глушнева
28 лютого 2014, 14:03   Автор: Ольга Чернецкая, Антонина Олейникова

Маленькие шедевры Геннадия Глушнева

Детям нравятся стихи Геннадия Глушнева

умные, добрые, полные звука и света.

Стихи Глушнева маленькие шедевры.

Н. Готовчиков

Хотите узнать, почему мальчишка вдруг стал черничного цвета? А почему тыква крепко уцепилась за изгородь? И может ли жучок поселиться в кармане? Угадайте, какое животное спит, свернувшись буквой О, а в каком овоще живет золотистый рой пчел? Ответы на эти и многие другие вопросы вы найдете в стихотворениях Геннадия Глушнева.

Цивілізаційний вибір або Історія, розказана півстоліття тому…
27 листопада 2013, 10:14   Автор: Наталя Марченко

Комар Б. Векша : повість / Б. Комар ; худож. оформ. М. Штаєрмана. — К. : Дитвидав УРСР, 1960. — 110 с. : ілюстр. — (Історична бібліотека). Для дітей середнього шкільного віку

Комар Б. Векша : повість / Б. Комар ; ред. серії та авт. передм. О. Гаврош. — К. : Грані-Т, 2010. — 135 с., портр. — (Українська дитяча класика).

Коли світ невпинно й кардинально змінюється, як ніколи хочеться ясності. У собі. В оточенні. У виборі, який тобі нав‘язують чи пропонують…

Можливо тому, діти, котрі щомиті ростуть і незворотно змінюються, так не люблять півтонів і етичної невизначеності, так прагнуть щирої «справжньої» правди та абсолютного «непогрішимого» знання...

Можливо тому, «заторможуючись» у своїй дорослості, люди втрачають цю дитинну спрагу істиного і, зрештою, остаточно «завмирають»…