Читання вголос: книжка на повсякдень

Дитяча повість Дмитра Чередниченка «Чого Волошка запишалася» вийшла друком у видавництві «Грані-Т»  на початку 2012 року. Це низка коротких, написаних з гумором пригод домашньої кицьки, прикметної грайливою вдачею та виразним характером. Зближаючи у своїх історіях поведінку Волошки з поведінкою маленьких дітей,  автор торкається тем соціалізації, різниці поколінь та дитячої індивідуальності. А простий сюжет, лаконічна мова, невеличкі розділи, а також ілюстрації до майже кожного з них роблять повість Чередниченка зразком дитячої книжки для родинного читання.
Головна героїня повісті Волошка – звичайна домашня кицька, в якій, з гумором зазначає автор, «тече кров нащадків срібно-блакитних лісових мисливців». З перших же рядків книжки вона нагадує читачеві людську дитину, яка завжди готова поринути з головою в цікаві події. Щобільше, вона частенько сама провокує їх власною поведінкою.  Усі перипетії в повісті відбуваються в досить замкненому просторі – квартирі, де кицька мешкає зі своїми господарями. Утім квартира для Волошки – це окремий світ, де вона поринає в різні непередбачувані пригоди, а кому з дітей молодшого шкільного віку своя домівка не уявляється окремим світом? Дослідники стверджують, що маленькі діти щодня прокидаються готовими для пригод та гри.
Кицька Волошка не тільки розважається, але водночас і навчається. У колі своїх близьких чи друзів кицька, що є прототипом дитини, набуває досвіду й соціально необхідних навичок. Волошка багато чого пізнає з ініціативи господарів, бо вони дозволяють їй приміряти різні соціальні ролі. Часом вони самі організовують ті чи ті  ситуації, з яких кицька виносить певні «уроки». Варто зазначити, що описуючи «повчальні» моменти, Чередниченко легко обходиться без моралізування, наповнюючи текст тонким гумором і нагадуючи читачам, що попри антропоморфізм Волошки, вона насамперед кицька і діє по-котячому. Наприклад, у розділі «Як Волошку вчили за столом сидіти» кицька спочатку проявляє бажання навчитися культури й етикету, вона навіть просить тарілку й намагається зрозуміти, як правильно користуватися ножем і виделкою, утім скоро це їй набридає, тож героїня повертається до своєї тарілки на підлозі.  У розділі «Волошка і ялинка»,  коли до квартири вносять святкове дерево, кішка лише грається з ялинковими іграшками, а не допомагає прикрашати дерево своїй господині Олі. Суто по-котячому діє героїня й під час зустрічі із собакою: хоч би якою чемною не здавалася Волошка, зустрівши пса, кицька стає в погрозливу котячу позу. Але тут же, у  наступному розділі «Волошка і Фррр», своєю поведінкою кицька знову нагадує малу дитину, яка нафантазувала собі уявного друга «Фррр» і тепер не тільки бавиться з ним, але й радо розповідає про нього своєму господарю.
Роль гри й дитячих забавок у розвитку дитини Чередниченком неабияк підкреслена. Волошка не тільки активно бере участь в іграх із сонячним зайчиком, хмарою,  вербовими котиками, голубом, але вона також вдається до певних “метаморфоз”. У розділі «Хто прочитає Волошку?» кицька вдає, що вона книжка.  Ця ідея розвивається й у розділі «Романко читає Волошку», де демонструється, як легко дитина піддається грі. Автор не раз показує близькість між відкритою природою й характером Волошки та природою й характером дитини.
Книжка «Чого Волошка запишалася» звертається також до теми поколінь, ставлячи акцент на індивідуальності й спільності водночас. Наприклад, у розділі «Бабуся Волошка і киця Біленька» Чередниченко акцентує подібність культури дитини і людини похилого віку. Те, що переживає доросла кицька, переживає також і її мала вихованка: коли до кухні влітає ґава, обидві кицьки налякані. Такий епізод допомагає дитині розуміти, що страх властивий дорослим і малим, а шлях подолання страху часто залежить від допомоги й підтримки близьких людей. Цей епізод знову ж таки акцентує увагу на соціалізації дитини й демонструє залежність функції пізнавання світу за базовими  моделями психології.
Ілюстрації Наталки Клочкової радше відповідають епізодам, описаним у тексті, аніж створюють додаткові ситуації. Проте деякі моменти Клочкова успішно «дописує» пензлем. Часто в тексті згадується місце, де відбувається дія, але водночас не подано опису того місця. Або ж автор вписує в пригоди того чи того персонажа, скажімо, господарку, голуба, пса, та, знову ж, не подає детальних описів. Клочкова яскраво зображає фон епізодів, основні деталі, а також промальовує другорядних персонажів. Її малюнки слугують не тільки вокалізації й деталізації повісті, але також допомагають дитячій уяві.
Повість Чередниченка «Чого Волошка запишалась» можна назвати зразковою книжкою для читання вголос. Цьому сприяють проста лаконічна й милозвучна мова, короткі розділи, захопливі міні-сюжети, а також малюнки, що доповнюють і розширюють сюжет, які батьки з дітьми можуть розглядати та обговорювати разом. Прості життєві ситуації, описані в книжці, близькі маленьким читачам, які починають пізнавати світ зі свого безпосереднього оточення, власної домівки, що в перші роки життя є для них окремим мікрокосмом. Сюжети “Волошки…”  описують і пропонують маленьким читачам набуття нових знань і навичок та сприяють закріпленню вже набутого ними соціального досвіду.
Якісний текст для родинного читання створює тісний ланцюжок між дорослим і дитиною. На жаль, сьогодні практика спільного читання вголос, читання дитині на ніч поступово втрачається. Варто нагадати, що такий спільний дитячо-дорослий досвід виконує багато функцій. Читання вголос дітям дошкільного та молодшого шкільного віку впливає на формування цікавості до відтворення і запам’ятовування не тільки тексту, але і його звучання, вказують дослідники. Також, крім своєї естетичної функції, акт читання вголос допомагає дітям ототожнювати себе з головними персонажами текстів і пізнавати довкілля та реалії разом з ними. Якісна книжка для читання вголос не тільки розвиває навички слухання, читання, уяву та розширює вокабуляр, але також сприяє прищепленню культури книжки.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА.

Читай також:

Ушкалов Л. Про дитячо-котяче / Л. Ушкалов // Буквоїд. – Режим доступу : http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/02/28/073725.html. - Назва з екрану.
Куява Ж. Як школярикові жить – киця Волошка навчить / Ж. Куява // Друг читача. – Режим доступу : http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/19190/. – Назва з екрану.

Український поет, прозаїк, перекладач, педагог, мистецтвознавець і громадський діяч Дмитро Семенович Чередниченко народився 30 листопада 1935 р. у с. Межиріч Канівського району Черкаської області. Закінчив Київський педагогічний інститут. З 1991 по 2002 редагував українознавчий часопис для українського шкільництва «Жива вода». З лютого 1992 року веде літературне об’єднання «Радосинь».
У доробку письменника поетичні книжки: «Отава», «Межиріч», «Золоті струни», «Сад», «Рось», «Доброю любов’ю», «Неопалима колиска», «Брама», «Родень», «Наші стежки додому», «Батиха», «Навистка», «П’ятерик». Також він автор науково-популярного видання «Павло Чубинський» та цілої низки чудових книжок для дітей: «Бедринець», «Чебрики», «Білич Чаїч», «Мандри Жолудя», «У країні майстрів», «Ковзанка», «Ми будуємо дім», «Жар-півень», «Священна діброва», «Гарна моя казочка», «Вишневий острів. Три повісті для дітей», повісті «Камінь-дерево», збірки казок, притч та оповідок «Летюча ящірка», «Ми ходили в зоосад», «Колискова для котика», «Горобець-хвастунець», українського букваря «Материнка»; шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя», «Соколик» (у співавторстві), «Листок з вирію» (у співавторстві).
Також Дмитро Чередниченко відомий як перекладач із чеської, словацької, литовської, білоруської, монгольської та латиської мов та дослідник творчості П. Чубинського, С. Васильченка, В. Сухомлинського, К. Стеценка, М. Кипу, Л. Полтаву, Г. Черінь, рід Симиренків та ін.
Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Литовської РСР, лауреат премій імені Павла Чубинського, Максима Рильського, Івана Огієнка, Лесі Українки, Литовсько-Українського культурного Фонду імені Тараса Шевченка та Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т.Г.Шевченка, кавалер ордена Великого князя Литовського Гедімінаса ІІІ ступеня та ордена Лицарський хрест – «За заслуги перед Литвою».