Коли йдеться про видання Т. Г. Шевченка для дітей, розмови про якість текстів, як і роздуми щодо їх актуальності чи доречності втрачають сенс, бо твори Кобзаря беззаперечно визнані вершинним явищем української культури, ще за життя автора ввійшли до кола дитячого читання й ось уже майже два століття незмінно присутні в ньому як стрижнева несхибна вісь.

То чим має дивувати перенасиченого видавничим та інформаційним розмаїттям сучасним читача чергове видання знаних усім поколінням українців віршів?!

Особисто мені припала до душі щирість виданого у 2013 р. у Черкассах Кобзарика «За сонцем хмаронька пливе…». Є щось кардинально правильне й відповідне самому духові Шевченкової творчості в поєднанні примітиву дитячого малюнка з сумлінним і, сказати б, охайним видавничим вирішенням книжки, яку впорядкували, проілюстрували та видали черкащани на пошанування 200-річчя з дня народження свого видатного земляка.

Дитяче бачення Кобзаря, мистецьке перепрочитання його текстів засобами живопису особливо вражає, коли береш до уваги, що й сам Тарас Григорович був за життя малярем такою само мірою, як і письменником. У цьому сенсі відразу помічаєш контраст між «журливістю» дібраних упорядниками текстів і світлою, соковитою барвою дитячих ілюстрацій. Шевченків світ у баченні його юних земляків сповнений зелені та сонця, простору і руху. Це світ відкритий, квітучий, гармонійний і людяний. У ньому людина не домінує і не потопає в оточуючому, а доречна та красива так само, як і кожна травиночка поряд із нею. Відтак, ліричний герой поета постає на малюнках не лише у традиційному вигляді «знедоленого пастушка» з книжкою чи сопілкою, а й замріяним хлопчиком, котрий бавиться з кошеням чи, розлігшись горілиць у травах, розглядає хмари тощо. Водночас, обов‘язкові для такого типу видань «кобзарі» та «козаки» постають у дитячій уяві в динамічних, почасти символічних (безликих) образах чи в статиці класичних «мамаїв».

Як і в поезії Кобзаря, у малюнках юних черкащан багато жіночих образів. Це дивовижні «мами», в зображенні яких неймовірним чином гармонійно поєднана іконописна чистота ліній і народна соковита декоративність. А також ціла галерея «дівчат», намальованих здебільшого як цілком конкретні, відповідні (за дитячою уявою) текстові характери, скажімо, гонорова красуня — до вірша «Ой стрічечка до стрічечки…» чи схожа до ельфійки «летюча» білявка — до «Маленькій Мар‘яні» тощо.

Надзвичайно цікавими є також спроби дітей зобразити самого Тараса Григоровича. Здебільшого це інтерпретації розмаїтих зображень поета «у віці», з вусами, сумними мудрими очима та високим чолом. Але щоразу він — частина величезного українського простору, будь то величний пейзаж дніпровських схилів, символічне зображення «України-калини» на тлі квітучого сільського краєвиду чи України-марева на тлі пожухлого казахського степу.

Та якщо ілюстрування книжки викликає лише щире замилування, до її текстового наповнення є зауваження. Так, передмова Василя Пахаренка виявилася посутньо побіжним переказом долі Тараса Шевченка, нічим не цікавішим, ніж виклад у пересічному підручнику. Гадаю, куди доречніше в данному разі було б розповісти про шевченківські місця Черкащини, цікавинки щодо перебування чи пошанування митця в цьому краї тощо.

Так само й стосовно добору текстів Т. Г. Шевченка маю зауважити, що невдалий порядок розташування віршів фактично нівелює намагання упорядників наголосити життєствердні мотиви творчості поета. Йдеться про те, що попри значну кількість чудової перевіреної часом (у сенсі вимог дитячого читання) пейзажної лірики та сюжетних мініатюр, «Кобзарик» містить низку складних для розуміння дітей молодшого шкільного віку та емоційно важких поезій (скажімо, «Ой люлі, люлі, моя дитино…», «Барвінок цвів і зеленів…», «Не називаю її раєм…» тощо). І, що важливо, саме вони розташовані на початку та в кінці книжки, творячи своєрідний «тужливий» кордон між читачем і автором.

На жаль, фактично відсутні у «Кобзарику» твори історико-героїчного звучання та християнська лірика Тараса Григоровича. Натомість чимало текстів «програмних» (здебільшого, про лихоліття та кріпаччину), які діти і так вимушені читати у шкільних посібниках.

Розумію, що питання добору текстів Кобзаря до кола дитячого читання дискусивне. Але переконана, що починати змінювти усталений і не завжди виправданий підхід до цієї проблеми слід саме в межах отаких «позашкільних» збірочок, які дають змогу донести до сучасної дитини Шевченкове слово не так у новій мистецькій (чи навіть новітній матеріальній!) формі, як у новій ЯКОСТІ. І шукати її, оцю нову, вітаїстичну й світлу, переможну якість Кобзаря слід негайно, тут і нині.

Що ж до рецензованого «Кобзарика», то серед його позитивних рис слід відзначити також зручний для читання шрифт, наявність відповідних вікові читача коментарів (поясненя невідомих слів тощо) та вказівок на авторство кожної ілюстрації.

 Загалом, збірочка справляє чудове враження. Її приємно брати до рук, цікаво гортати і зручно читати. Це в буквальному сенсі слова — ДОБРА ДИТЯЧА КНИЖКА.

Окремо хочеться наголосити, що насправді по-дитячому красиве та зручне до дитячого читання видання «Кобзарик «За сонцем хмаронька пливе…» створене при безпосередній участі працівників Черкаської обласної бібліотеки для дітей. Відтак, його якість засвідчує не лише непересічний творчий потенціал моїх колег-бібліотекарів, а й корисність і продуктивність співпраці книговидавців із фахівцями сфери дитячого читання. Хочеться вірити, що подібні видання не будуть в Україні поодинокими «позитивними прикладами», а стануть буденним явищем спільної плідної праці на ниві вітчизняної книжної культури.

Наталя Марченко