Серія «Дитяча іронічна поезія» київського видавництва «Грані-Т» знайомить дітей із поетами різних часів і народів, котрі з гумором, а інколи іронічно чи й саркастично ставилися до себе та світу. В їхніх творах живе грайливе, непереможно радісне світовідчуття, котрим автори щедро діляться з читачем.
Пропонована книжка знайомить із творчістю одного з найпарадоксальніших російських поетів минулого століття - Олега Євгенійовича Грігор’єва. Малий вундеркінд і великий бунтар змалку, митець все життя вів безупинну боротьбу за власну індивідуальність, відтак працював ким-завгодно, тільки не митцем, бо ніяк не міг (та й не хотів!) навчитися «вписуватися» у вимоги часу. Зате його вірші для дітей («Я запитав електрика Петрова») жили в усній передачі так само, як свого часу пісні Висоцького. Та, на відміну від барда, поетові справді довелося двічі потрапляти до в’язниці «за дармоїдство» та «за бешкет і опір міліції». А ще його твори обурювали та дратували «генералів» від літератури та «справжніх педагогів» (згадайте образ «рожевої та пухнастої» пані Амбрідж), відтак, митцеві був заказаний шлях до Спілки письменників, а отже, перекритий доступ до друку. Та попри все, за текстами першої збірочки Олега Грігор’єва «Чудаки» (1971) зняли кілька випусків «Єралашу».
Згодом з’явилися ще дві збірочки: «Витамин роста» (1981) та «Говорящий ворон» (1989). Помер митець 1992 р. після довголітнього бомжування. Постійним його супутником в останні роки життя був лише портфель із малюнками та віршами. По смерті до читачів прийшли не лише твори для дітей, а й доросла поезія Олега Грігор’єва, й митець став напрочуд популярним і затребуваним.
Для українських дітей поезію цього неоднозначного, але дуже відкритого та насправді доброго автора переклав не менш парадоксальний у творчості та житті Олександр Ірванець. У його виконанні химерні, прості й водночас багатовимірні та неоднозначні твори О. Грігор’єва зазвучали щиро по-українськи не лише з видимого формального боку, а й сутнісно.
Серед поезій збірочки є зразки тонкого «чорного гумору» («Созон», «Кухар», «Прусак», «Що краще») й цілком «педагогічні» вірші («Чергування»), живі та водночас парадоксальні замальовки з життя («Бабуня», «Цукерки», «Сидорчук схотів напитись молока») та химерні словограї («Якось я праску намалював…», «Букет», «Дощ»).
Поет тонко відчуває узвичаєну несправедливість і дволикість дорослого світу. Скажімо, герой поезії «Ваза» зауважує:
Коли тато вазу розбив зненацька,
Він навіть доганою не відбувся.
- Посуд б’ється? Та це ж на щастя!
- Сказали мама, і дід, і бабуся.
Ну, а якби раптом, не приведи,
Таке учинив би я!
- Роззява ти! - Розтелепа ти! -
Кричала б уся рідня.

Вірш «Глобус» іронічно змальовує типову «класну» ситуацію, поставивши в ранжир «класні» оцінки та парадоксальні й «правильні» відповіді школярів.
Він зі щирою дитячою цікавістю приглядається до світу й помічає всі його парадоксальні невідповідності:
Я забився об ріг. Прикладаю до гулі монету.
Тож мені не кажіть ви, що кругла наша планета.

Й так само по-дитячи щиро та свіжо «пояснює» причинно-наслідкові зв’язки у цьому химерному й дивовижному світі:
Йшов носом проти вітру я -
Кирпатим став на все життя.

Але ключовим для розуміння внутрішньої позиції митця мені видається чотиривірш «В клітці»:
- Як тобі там, на гілці сидиться? -
З клітки спитала подругу птиця.
- Майже як в клітці. Одна різниця -
Мені свобода в ночі не сниться.

Наталя МАРЧЕНКО.

Дивіться також іншу рецензію на книгу: 
Шульга, Дмитро. Дитяча іронічна поезія: французький, бельгійський та російський погляд // Весь Кіровоград. – Режим доступу : http://www.kirovograd.net/sport_ease/2008/11/21/ditjacha_ironichna_poezija_francuzkii.htm