Нова книжечка Анатолія Григорука «В Поторочі чорні очі…» дуже ошатно видрукувана знаним тернопільським видавництвом «Навчальна книга – Богдан» у 2010 р., радує насамперед соковитою добірною мовою, що непомітно бере владу над читачем і стає йому рідною стихією. Виразні барвисті малюнки Світлани Бялас художньо доповнюють і підтримують чарівну «гру слова», затіяну з маленькими читачами автором.

Вміщені до книжки віршовані загадки легко запам‘ятовуються та побудовані на основі впізнаваних, але «охимерених» описів звичних предметів. Одні з них ніби вийшли з дитячих «страшилок», де між «страшенно страшним» і «страшенно смішним» немає межі («Порохотяг», «Колун і пилка»), інші – схожі до традиційних віршованих загадок, але кожна – художньо завершена мініатюра зі своїм героєм і сюжетом.

Щодо лічилок, то хіба що «Королівський торт», «У човні» та «Йди усіх шукати» можуть бути використані в грі. Натомість, «Наша хата», «Нещасливе» число» та інші цілком придадуться, аби зробити цікавішим рахунок чи для вправлянь на логіку.

Серед швидкомовок є як дуже вдалі (скажімо, «Птиця перепелиця…», «Висохло на сонці сіно…» та ін.), так і переобтяжені щодо ритму («Дрімала ворона…», «Сорока сорок років…») чи словоформ («Зайчисько ані на часиночку…»). Та кожна, попри навчаючу складову, являє собою повноцінну художню мініатюру, має власний настрій та яскравий ключовий образ.
Окремої розмови заслуговують вірші-переплутанки, котрі пропонують читачеві «виправити» автора. На перший погляд проста, ця весела гра не лише впевнює малюків у власних силах і знаннях, а й привчає уважно читати текст, сприймати як належне живу гру мови, дає змогу відчути смак «вигравання» зі словом.

Книжечка «В Поторочі чорні очі…», попри дрібні недоліки, стане справжньою знахідкою для вихователів, учителів молодших класів, логопедів і будь-кого, хто переймається, аби українські діти мали власні веселі та доладні швидкомовки та інші «навчаючі» віршики.

Анатолій Іванович Григорук народився 20 березня 1932 р. в селі Махаринцях на Вінниччині у родині службовця.
Навчався у Бердичівській середній школі, на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.
Вчителював на Хмельниччині, працював викладачем на кафедрі стилістики рідного університету. З 1958 р. – обіймав посаду редактора, а згодом завідувача редакції видавництва дитячої літератури «Дитвидав» (згодом «Веселка»). З 1968 р. – працює у редакції журналу «Малятко».

Перша книжка Анатолія Григорука «Семафори відкрито» побачила світ 1964 р. у рідному авторові видавництві «Веселка». Згодом до читачів прийшли «Гусак Червонолап», «Сніговик-дражнилко», «Жилетка «Пінгвін», «В цьому дворку як у вінку», «Пухова сніговиця», «Солом’яне море», «Вийди, вийди, сонечко», «Чим хата багата», «Що край, то звичай», «Побрехенька про лиху напасть», «Волелюбний вітер», «Праправнук барона Мюнхгаузена», «Мала купа», «Автобус бабцю віз горою», «Слон в аптеці» та ін.

Анатолій Іванович знаний і як поет, і як прозаїк, і як перекладач. Його вірші, казки, оповідання та повісті на морально-етичні теми, пізнавальні мініатюри, що розкривають перед дитиною довколишній світ, пісні відзначаються цікавими сюжетами та справді дитинною спрагою веселої словесної гри та вигадки. Водночас вони дають змогу дорослому чимало розповісти дитині про здавалося б звичайні речі, навчати жартуючи, переконувати, не моралізуючи. Тому чимало творів письменника увійшли до читанок для початкової школи та різноманітних збірників.

Анатолій Іванович Григорук — член Національної спілки письменників, заслужений журналіст України, відмінник народної освіти, лауреат премії ім. Наталі Забіли.