Поетеса, прозаїк, критик, літературознавець, перекладач, літературний редактор,

член Національної спілки письменників України

Кирпа Галина Миколаївна народилася 1 січня 1950 року на хуторі Тарасівка, що біля села Любарці, Бориспільського району Київської області. 1966 року закінчила Любарецьку середню школу. П’ять років проходила «життєві університети», працюючи на фабриці, в радгоспі, друкаркою у видавництві, журналістом, бо з першого разу не вдалося поступити до вищого навчального закладу. Але мрії, якщо в них вірити, завжди збуваються. Навчання на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1971–1976) стало відкриттям неповторного світу й вирішило письменницьку долю на все життя.

З 1969 до 1978 року працювала у видавництвах «Дніпро», «Мистецтво». Пізніше – літературним працівником газети «Молода гвардія», редактором відділу журналу «Барвінок», підтримувала тісні творчі взаємини з журналом «Соняшник». Загалом журналістській роботі віддала 12 років (1978–1990). З 1989 року – на творчій роботі.

Галина Кирпа – автор поетичних збірок «День народження грому» (1984), «Гостини» (1986), «Цвіт королевий» (1988), «Ковток тиші» (1999), «Профіль вечора» (2013), книг для дітей «Катруся з роду Чимчиків» (1992, повість у новелах), «Будинок старий, як світ» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003), вибраних творів «Місяць у колисці» (2012), яку номінували 2013 року на здобуття літературної премії імені Лесі Українки, народознавчої книги «Забавлянки мами Мар’янки» (1992, у співавторстві), «Мій тато став зіркою» (2015), «Тринадцятий місяць у році» (2017), «Абетка рідного дому» (2017), віршів та оповідань у збірці «Чарівний вузлик» (2000). У віршах Галини Кирпи для дітей «постає первісно-дитинний світ, коли ще речі тільки-но називаються, усе навколо – щойно побачене» (Марія Литвин).

Її твори перекладені албанською, білоруською, польською, російською, французькою мовами. Друкувалися в Польщі, Білорусії, Чехії, Словаччині, Канаді, США.

Друга грань таланту – перекладацька. Зроблене вражає. Переклади ніколи не робить на замовлення – тільки для душі. На одному із сайтів Інтернет-ресурсу зізнається: «Немає інтриг, детективів чи містики. Усе просто: я хочу перекладати, сідаю, працюю – і мені йдуть назустріч. Коли я вибираю книжку, працює інтуїція – і ще жодного разу не підвела. Наприклад, мене ніколи не приваблювали бестселери…». Перекладає з білоруської, данської, німецької, норвезької, шведської.

Крім безлічі публікацій у періодиці, колективних збірках, хрестоматіях, антологіях, окремими виданнями в перекладах Галини Кирпи побачили світ книги: Валентин Лукша «Літо цілий рік» (1985) – з білоруської; Бенні Андерсен «Пригоди Невсідомика» (2005), Ганс Християн Андерсен «Казки» (2006), Оле Лун Кіркеґор «Отто – носоріг» (2010) – з данської; Джеймс Крюс «Флорентіна» (1983, 1991) – з німецької; Турмуд Гауґен «Цепелін» (2006), Клаус Гаґеруп «Маркус і Діана», «Маркус і дівчата» (2006), «Маркус і велика футбольна любов» (2011), Ева-Марія Люнд «Викрадач ангелів» (2007), Ґру Дале «Хтозна що, або Свято першого зуба» (2007), Кнут Гамсун «Містерії» (2007), «На зарослих стежках» (2013), Ганна Гаґеруп, Клаус Гаґеруп «У страху великі очі» (2009), Марія Парр «Вафельне серце» (2011), «Тоня Ґліммердал» (2012) – з норвезької; Ян Екгольм «Людвігові Чотирнадцятому – ура!» (1989), друге видання «Людвігові Хитрому – ура, ура, ура» (2009), Кристіна Фалькенланд «Моя тінь» (2004), Марія Ґріпе «Ельвіс Карлсон», «Діти склодува» (2006), Ульф Старк «Мій друг Персі, Бофало Біл і я» (2008), Свен Нордквіст «Петсон, Фіндус і намет», «Полювання на лиса» (2009), «Петсон, Фіндус і торт на іменини», «Як Фіндус загубився», «Петсон, Фіндус і переполох на городі» (2010), «Різдво у Петсона» (2012), Астрід Ліндґрен «Сонячна галявина», «Домовичок Нільс Карлсон», «Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці» (2010), Оке Гольдберґ «Туре Свентон, приватний детектив» (2010), Ульф Старк «Диваки і зануди» (2015) – зі шведської.

Як критик і літературознавець активно виступає зі статтями, рецензіями, оглядами, інтерв’ю про українських митців з материкової України (Ірина Жиленко, Лариса Письменна, Надія Андріанова-Гордієнко, Євген Попович, Віктор Близнець, Марина Павленко, Микола Вінграновський, Петро Засенко, Ольга Сенюк, Людмила Задорожна, Наталка Позняк), діаспори (Ірина Гошовська, Леся Храплива-Щур, Ольга Мак, Віра Вовк, Микола Щербак), зарубіжних письменників (Ганс Християн Андерсен, Астрід Ліндґрен, Сара Лідман, Авґуст Стріндберґ), презентуючи їхню творчість у газетах «Літературна Україна», «Молода гвардія», «Слово Просвіти», «Витоки», «Жива вода», журналах «Дзвін», «Всесвіт», «Зарубіжна література», збірнику «Література. Діти. Час» тощо.

Не менш важливою сторінкою серед творчих здобутків Галини Кирпи –  упорядкування посібників, підручників, хрестоматій, антологій. Саме в цьому виді діяльності її творча доля тісно переплітається з долею чоловіка Дмитра Чередниченка, поета, перекладача, літературознавця, громадського діяча. Спільними зусиллями під псевдонімом Оксана Верес 1992 року було видано шкільні читанки «Ластівка» (2 кл.), «Біла хата» (3 кл.), «Писанка» (4 кл.), а 1993 року «Зелена неділя» (для позакласного читання). Це були перші національні підручники для початкової школи, у яких, за словами К. Стеценка, знайшов своє втілення «принцип виховання дитини на основі пробудження художнього почуття, бажання краси як вічної правди». До читанок увійшли перлини народної творчості, класика, чи не вперше в незалежній державі твори українських письменників з-поза меж України, а також сучасних авторів.

Крім цього, разом було впорядковано тритомну читанку-хрестоматію для дошкілля «Український садочок» (1997–998), хрестоматію світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» (2007) у трьох книгах, антологію поезії української діаспори «Листок з вирію» (2001, 2002, 2011) у 3-х книгах.

Заслуги Г. М. Кирпи та Д. С. Чередниченка перед національною педагогікою видатні, але до цього часу належним чином так і не поціновані. Адже, крім усього зазначеного вище, вони розробили концепцію «Історія в початковій школі», здійснили теоретико-методичне обґрунтування моделі Малої академії народних мистецтв та впровадження її в життя шкіл України (тепер це відома всім Мала академія наук, яка вперше починалася з Гнідинської школи Бориспільського району). Можна згадати й видання щомісячної українознавчої газети для шкільництва «Жива вода» у 1991–2002 роках (Д. Чередниченко – головний редактор, Г. Кирпа – член редколегії), впорядкування та підготовку до друку творів для дітей П. Чубинського, В. Сухомлинського, Л. Полтави та багатьох інших.

Співпрацюючи з Гнідинською школою, Галина Кирпа доклала багато зусиль для організації творчих зустрічей з відомими людьми. Співавтор (спільно з В. Стрілько) посібників з етики для початкової школи «Андрійкова книжка» (1кл. – 1992, 2 кл. – 1992, 3 кл. – 1993, 4 кл. – 1996) саме для цієї школи, у якій уперше в Україні було запроваджено уроки етики для молодших школярів, і які пізніше стали надбанням для всієї України.

Останнім часом Галина Миколаївна і Дмитро Семенович активно співпрацюють з бориспільською громадою. 14 листопада 2012 року відбулася презентація книги Г. Кирпи «Місяць у колисці» в Бориспільському державному історичному музеї (відділ «Сучасний Бориспіль»), тут же презентували й буквар Д. Чередниченка «Соколик». У березні 2013 року у Бориспільській дитячій бібліотеці подружжя представляло свою творчість на святкуванні Всеукраїнського тижня дитячого читання. Твори Г. Кирпи опубліковано в газеті «Термінал» та краєзнавчому альманасі «Бориспільський край», її творчість є предметом дослідження на всеукраїнських науково-практичних конференціях «Краєзнавство як феномен історичного розвитку та державотворення України» (м. Бориспіль), вивчення в курсі української літератури (розділ «Література рідного краю») відповідно до програми «Література рідного краю. Літературна Бориспільщина» (2009), рекомендованої науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів. 27 березня 2017 року на сцені Муніципального театру Бориспільської міської ради з успіхом відбулася прем’єра лірико-патріотичної драми, присвяченої Героям Небесної Сотні, поставлена за мотивами книги Галини Кирпи «Мій тато став зіркою».

Г. М. Кирпа – лауреат премії імені Івана Огієнка (1996) в галузі освіти; «Світослов» (2005) за «Чисте сяйво метафори», м. Коломия; імені Максима Рильського (2007) в галузі художнього перекладу зі скандинавських мов; премії «Кришталевий птах» (2011); літературної премії імені Олени Пчілки (2016). Нагороджена Грамотою президента Форуму видавців у Львові (2004). Член Національної спілки письменників України з 1986 року. Живе і працює в Києві.

Повість «Тринадцятий місяць у році» увійшла до списку премії «Книга року ВВС-2017» та до переліку книжкових видань на здобуття премії Президента України «Українська книжка року» (2017), а книга Ульфа Старка «Диваки і зануди» в перекладі Галини Кирпи за рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги увійшла до почесного списку IBBY Honour List 2018.

«Вона з тих людей, які не спішать виставляти себе й свою працю на люди. А борозна, яку Галина Кирпа багато років веде в літературі, глибока, зерну в ній добре, і воно дає та ще дасть щедрий урожай. Женці вдячні і йому, й землі» (Наталка Поклад).

Література: Жук З. Галина Кирпа: «Якщо перекладачі писатимуть романи, хто перекладатиме?»: [інтерв’ю] / Зоя Жук // Друг читача. – 2005. – № 24; Зиль А. Енциклопедія Бориспільщини (Кирпа Галина Миколаївна) / Андрій Зиль // Трудова слава. – 1997. – 25 грудня; Литвин М. Ніби причастя / Марія Литвин // Літературна Україна. – 2001. – 20 грудня; Мензатюк З. Галина Кирпа / Зірка Мензатюк // Рідне слово. Хрестоматія: У 2-х кн. – К.: Либідь, 1999. – Кн. 2. – С. 447 – 448; Шалак О. Виколихування місяця / Оксана Шалак // Слово Просвіти. – 2013. – 14–20 лютого; Поклад Н. На тепле літо / Наталка Поклад // Київ. – 1986. – № 2. – С. 150–151; Поклад Н. Галина Кирпа: «Думаю, прірви між поколіннями немає. Її створюють штучно. Прірва є між талантом і шарлатанством»: [інтерв’ю] / Наталка Поклад // Українська літературна газета. – 2015. – 11 вересня.

Володимир ЛИТВИН,

член Національної спілки письменників України.

***

Нещодавно писала невеличкий допис. Коли здивувалася, що так мало інформації про важливу інформаційну подію: «Це ж справді визначна подія для України. Думається, шпальти українських газет та інформаційних тижневиків повинні щедро рясніти заголовками "Визнання комунікативної місії перекладної літератури в новому часі" або "Українська авторка розширює горизонти сучасної літератури" тощо. Власне, не про заголовки розмова. А про достойне пошанування своїх своїми.

Посол Швеції в Україні Тобіас Тиберг, вручаючи Орден полярної зірки – шведську нагороду найвищого рівня за заслуги в галузі науки, літератури та культури, українській письменниці та перекладачці Галині Кирпі, зауважив, що завдяки перекладацькому таланту Галини Кирпи український читач може оцінити твори визнаних у світі письменників, які творили й творять для дітей і дорослих, зокрема шведських – Астрід Ліндґрен, Марії Ґріпе, Оке Гольмберґа, Ульфа Старка, Свена Нордквіста, Єсти Кнутсона, Барбру Ліндґрен, Ґунгільд Селін, Рус Лаґеркранц, Еллен Карлсон та інших.

До цього хочеться лишень додати: рівень загальнолюдської культури залежить безпосередньо від рівня інтелектуального продукту, що споживає кожен із нас. Читач, який доторкнувся до глибинної творчості класиків шведської літератури, тонше й вразливіше відчуватиме цей світ, розумітиме його залежність від Людини.

У своїй короткій промові недарма Галина Миколаївна вдячно говорила про свою незабутню наставницю – перекладача найвищого світового рівня Ольгу Дмитрівну Сенюк (пішла у засвіти 1 червня 2019 року). Адже й кожен із нас – це вкладена у нас праця тих, хто йде чи пройшов попереду нас. І кожен бере у життєву дорогу важливі знання, продовжуючи справу чи прокладаючи власну стезю.

Галина Миколаївна торує власний шлях чесно, відповідально і водночас жертовно. З вірою в літературу, просвітництвом провадячи інших за собою.

Орден полярної зірки свого часу отримали шведський вчений ботанік Карл Лінней, данський письменник Ганс Крістіан Андерсен, американська письменниця інтелектуалка Сьюзан Зонтаґ...

Нині цю високу відзнаку отримала українська авторка.

Ми щиро вітаємо шановану Галину Миколаївну! Водночас, щиро вдячні пані Галині, завдяки кому Україна пізнається заслужено із її найсильнішої сторони – потужного рівня інтелекту нації.

Вдячні також послу Швеції Тобіасу Тибергу за повагу до нашої країни, висловлену ним у вітальних словах. Вдячні також Швеції за сталу підтримку, яку надає безпосередньо Швеція Україні у складні часи протидії зовнішній агресії. Це для нас надважливо – відчувати плече підтримки, розуміючи цю надійність.

Що хочу додати тут іще?

Галина Миколаївна – автор багатогранний. Її авторські книжки – це справді добірне письмо, в якому кожен читач знайде щедрий засів на майбутнє – любові, добра, надії. Це те Світло, що дарує якісний текст. Разом із тим, переклади Галини Кирпи – це золотий фонд літератури, що збагачує націю через пізнання інших.

Мені ж хочеться іще сказати про упорядковані пані Галиною читанки: «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя»… І, безперечно, одна з перших тематичних хрестоматій, що представляє літературний процес у повноті своїй «Про маму» (2001). На довгі роки безцінний читацький скарб. Відтак і шкільні читанки, укладені спільно з Дмитром Чередниченком – високий взірець підручників для шкільництва. Чого таки справді бракує сучасній школі.

Життя випробовує сильних. Загартовує в непростих перипетіях. Коли бачу тендітну Галину Миколаївну, завжди знаю і розумію, якою сильною треба їй бути, щоб надихати на ЖИТТЯ інших – рідних і дорогих. В ній ця сила життя.

І мені щиро хочеться побажати Галині Миколаївні: нехай життя в подальшому щедро обдаровує Вас своїм сердечним теплом! Щоб Вам легше ступалося по цій землі, обтяженій турботами і клопотами.

Як Ви красиво посміхаєтесь! Сонячні промінчики у Ваших очах відбиваються радістю. І світ навколо, втішаючись, радісно сміється. Будьте щасливими завжди і повсякчас! Щастям щедро обдаровуючи інших, заслуговуєте на це сповна.

Ваша Марія МОРОЗЕНКО,

голова Київської організації НСПУ,

м. Київ.

***

З ювілеєм! Міцного здоров’я і радісної праці!

Галина Кирпа в поезії для дітей: володарка «чистого сяйва метафори»

Вона нагадує мені Дюймовочку – тендітну, ніжну і людяну, – що в поезії, що в житті. Її творчість для дітей духовно-витончена такою мірою, якою тільки й можна доторкнутися до дитячої душі, щоб не зруйнувати її.

Вона – це Галина Кирпа. Люблю поетичне слово Галини Кирпи. Насолоджуюсь насамперед її поезією і перекладами для дітей. Відчуваю її «чисте сяйво метафор» (вона лауреат премії «Світлослов» за «чисте сяйво метафори») та тендітне, щемке і трепетне поетичне мистецтво авторки. Люблю її переклади. Перелік перекладеного нею з білоруської, німецької, шведської, данської та норвезької мов – це 25-літня творча праця. Вважаю її класиком перекладу сучасної світової літератури для дітей. Її переклади зі скандинавських мов надзвичайно людяні й глибинно-українські. Завдяки їй українські діти полюбили героїв, якими захоплюються шведські і норвезькі діти: Людвіга Чотирнадцятого і Тутту Карлсон (Ян Екгольм — «Людвігові Чотирнадцятому — ура!"), Пелле Безхвостого (Єста Кнутсон — повісті про Пелле Безхвостого), Маркуса (Клаус Гаґеруп — «Маркус і Діана», «Маркус і дівчата», "Маркус і велика футбольна любов" та «Маркус і Сіґмунд»), дідуня Петсона та його котика Фіндуса (Свен Нордквіст – «Петсон, Фіндус і намет», «Полювання на Лиса», «Петсон, Фіндус і переполох на городі», «Петсон, Фіндус і торт на іменини», «Як Фіндус загубився», «Різдво у Петсона», «Коли Петсон сумує», «Хвилина півнячого кукуріку», «Фіндус іде з дому», «Різдвяний гном»).

Сама письменниця говорить, що любить Пелле Безхвостого, бо його котячі пригоди – це звичайнісінькі людські вчинки, а персонажі 12 книг про Пелле мають своїх прототипів. Шведський читач легко впізнає в них політичних, громадських і культурних діячів своєї країни.

Галина Кирпа – кращий перекладач, звичайно ж поруч із Ольгою Сенюк, творів Астрід Ліндґрен. Звідси і її любов до письменника Ульфа Старка, якого вважають спадкоємцем традицій Астрід Ліндґрен, лауреата багатьох літературних премій, зокрема, премії Авґуста (Стріндберґа). Тож українські читачі можуть відчути тонкий гумор і людяність його творів у перекладах Галини Кирпи: «Мій друг Персі, Баффало Білл і я», «Диваки і зануди», «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», «Маленька книжка про любов», «Тоді я був просто Ульф», «Сікстен». Нещодавнє відкриття нею для українського читача молодої норвезької письменниці Марії Парр («Вафельне серце», «Тоня Ґліммердал») і шведської авторки Рус Лаґеркранц («Моє щасливе життя», «Моє серце б’ється і сміється»)  – тож нині українські діти зростають із Леною, Трілле,  Тонею Гліммердал, Данею і Еллою Фрідою. І в цьому немає нічого дивовижного: адже нові переклади Галини Кирпи одразу стають читанковими. Якось подумалося, що кожен митець перекладає зі світових шедеврів тільки те, що співзвучне його вдачі. Коли запитала, Галина Миколаївна відповіла, що не перекладає тих творів і авторів, які не дають їй радості спілкування з їхнім світом…  За переклад книжки «Диваки і зануди» Ульфа Старка вона ввійшла до «Списку пошани» Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги — IBBY Honor List 2018.

Власна ж поетична та прозова творчість має особливий стиль – стиль Галини Кирпи, лауреата премії «Світлослов» за «чисте сяйво метафори». Щоразу, беручи до рук її нову книжку, з головою пірнаєш у те дивовижне мистецтво, де владарюють слово й емоції, де панує чистий світ її метафор. І щоразу боїшся необережним словом рецензій зруйнувати ту красу… І щоразу охоплює хвилювання: які слова не зруйнують той витончений світ, вибудуваний авторкою для дітей?

Справді, у кожній книжці Галини Кирпи вражає авторське світовідчуття, у кожній поезії для дітей звучить якась особлива мелодія – святкова і щоденна, навчись тільки чути її. Такими віршами якраз і вчать дитину чути світ, бачити його небуденність і чистоту, чудеса і реальність, вчать берегти його, щоб жодна крапелька роси не впала з його дивовиж.

Герої віршів Кирпи типові для дитячої літератури: ромашка, метелик, липа, лис, бджілка, хмарка – це образи з реального світу, та їхнє мислення і взаємини – то з дитячого світу. Їхні проблеми – на межі казкового, дитячого світу. Спілкуються ромашка із бджілкою, грибочок із хмарами, метелик із літаком, вітер з кульбабкою. Які проблеми в них? Звичайно ж, дитячі! Так, ромашці хочеться знати, чи гарно на ній блищить роса (Ромашка»):

На цій галяві так, немов у раї:

літають тихо бджілка і оса.

А я котрусь гукну і поспитаю:

– Чи гарно на мені блищить роса?

Метелик («Перед зливою») просить то одну, то іншу квітку розтулити свої пелюстки, заховати його від зливи:

Стулилися пелюстки у нагідки,

а мак червоний і собі стулився.

Метелик просить то одну,

                     то другу квітку:

— Іще хоч раз на мене подивися!

Гриб у однойменному катрені милується хмарами, відчуває насолоду і радість життя:

Пливіть, пливіть! Не зупиняйтесь, хмари!

А я постою й трохи роздивлюся.

Мені тут тепло, і мені тут гарно:

після дощів я тут рости учуся!

Бджілка в мініатюрі «Дивний лис» «на ніч несе пісні у вулик». Помітили? Не мед, а пісні! Ці казкові персонажі мають свій казковий світ і своє відчуття його краси. Вони наділені емоціями і відчуттями. Так, ошелешений красою розквітлої мальви, лис ніяк не втямить того дива – цвіту мальви:

Вечірні соняхи до неба підтяглись.

Бджола на ніч несе пісні у вулик.

До мальви й досі зазирає лис:

– Ти зацвіла чи просто усміхнулась?

Для липи святковою неділею став понеділок, бо вона цього дня нарешті зацвіла («Неділя»). Як щиро й безпосередньо вихлюпує вона радість свого першого цвітіння:

Хвалилась липа липі в понеділок:

– Я зроду ще такою не була!

Не день у мене, а свята неділя:

Сьогодні я нарешті розцвіла!

Жаба, жаб і жабеня («Біля озера») не можуть намилуватися «на свою зелену вроду». Відчуваєте? У природі немає нічого потворного:

Жаба, жаб і жабеня

йшли до озера півдня.

Стали й дивляться у воду

на свою зелену вроду.

Чудові мініатюри Галини Кирпи переконують: ось таким казковим бачить світ дитина. Для неї хмарка – ніби равлик, «вечір дибуляє, як журавлик. А матіола пахне, як своя». Таке сяйво метафор вмістилося в поезії «Ввечері»:

Пливе хмарина – сиза, наче равлик.

Мов бджілка, наробилася земля.

А вечір дибуляє, як журавлик.

А матіола пахне, як своя.

Подиву та неспокою героїні вірша «І це називається літо!» співчуваєш, бо й справді, як їй бути, коли:

Надворі – дощі та дощі!

Ну як мені мальву полити?

Чи йти поливати в плащі?

Світ природи в Галини Кирпи настільки олюднений, що він не тільки наділений людськими рисами та почуттями, але й тією високістю духу, яку мають високодуховні людські особистості. Цей світ – щемкий та духовний.

Взагалі у віршах Галини Кирпи світ дитини має надчутливу інтонацію. Дивовижно, але поетесі вдалося надати деревам, птахам та іншим персонажам зі світу природи ту витончену грань емоцій, за якою відчуваєш дитину. Щемкої людяності зазнає читач вірша «До осіннього листочка»:

Що тобі, листочку,

що тобі, маленький?

Як тобі лежати

на землі сиренькій?

Як тобі не спати

під холодним вітром?

Де тебе на зиму

до весни подіти?

Вірші Галини Кирпи мають свою розмаїту орбіту, в ній дуже виразно проступає тема родини, у якій панує любов і злагода, турбота й повага. І це справедливо, адже для дитини весь широкий світ міститься у найрідніших людях: тато, мама, дідусь і бабуся. А скільки ото почуттів за словами малої героїні вірша «Хмарки», яка захоплено вибирає між хмарками дивовижної краси свою:

Ця хмарка – ніби палац золотий.

А та – немовби хата з ластівками.

Однак дитина хоче таку, «щоб так було, як в мами». Що до цього додаси?

Найвище щастя для дитини – бути чиєюсь. Бути маминою і татовою, бабусиною, дідусевою, адже про всіх їх вона говорить – мої. Не бути самотньою. У світі ніхто й ніщо не повинно відчувати болю одинокої душі. Це відчуття бути чиїмось дитина у вірші «Нічиє дерево і моє» переносить і у світ природи:

Я знаю, що всяке нічиє дерево

хоче чиїмось бути.

Оця ось тополя – моя,

є у неї ім’я, –

я сама вибирала.

Назвала її – знаєте як? –

                                      Тетянка!

Природа тут озивається до дитини «кожним листочком», «ніби учиться говорити», а дитина вчиться слухати і чути кожен листочок.

Тема родини у поезії Галини Кирпи переплітається з темою суспільною. Тонку лінію цього переходу не відчуваєш, адже поетеса вибудовує світ навколо дитячої особистості. Від тата і мами, саме із родини у дитини ставлення до суспільних символів: до мови, до Батьківщини. Ці істини, на жаль, нині віддаляються від нас. Сучасний світ забуває, що всі ми родом не просто з дитинства, а з родини. Спілкування дітей з батьками вже майже витіснила віртуальна реальність. У Галини Кирпи, на щастя, струменить щемка атмосфера краси й тепла родинного світу. Такі узагальнені поняття, як етика людських взаємин набувають у її поезіях людяної щирості, бо дитина відчула їх уперше у своїй сім’ї. Тому й стають зрозумілими для дитини поняття рідного краю, рідної мови. Зашкалює рівень доступності для дітей таких непростих патріотичних творів. Як просто, по-дитячому поетеса піднімає проблему мови у вірші «Мова моя»! Читаєш твір і бачиш дитину з її дитячим мисленням:

Мова моя — мов дівчинка у віночку,

йде полем, іде лугом,

терновими стежками йде.

Мова моя — мов ластівка,

летить горою, летить долом,

провіщає мені ясен-день.

Замість збитих лозунгів берегти рідну мову, поетеса передала у вірші «Мова моя» щемливе відчуття рідності мови. Метафоричний образ мови – близький і зрозумілий, бо він – із дитячого світу: мова – це «дівчинка у віночку», вона – «мов ластівка». Мова – це «Берегиня, що на кожне своє дитятко дихає і тремтить». Та дороги її стеляться не тільки лугом, полем, але й «терновими стежками вона йде» до людей. І поетеса уславлює не лозунги, а конкретні справи дитини у її ставленні до мови:

Мова моя – БУЛА! БУДЕ! А нині

я терни в стежках визбирую,

щоб їй було легше ходить…

Дитина у віршах Галини Кирпи відкриває Батьківщину через рідні образи, в іграх і забавах. Скажімо, паперові каравели («Так гарно, що весна»), що їх пускають малі герої, обов’язково «причалять десь до рідної землі». І Березень (поезія-діалог «Розмова»), який вже човника придбав, веслує в українські краї, «у зелені, у вишневі, у краї свої»:

– Березню, де дів санчата?

– Та узяв продав.

– Хочеш човника придбати?

– Та узяв придбав.

– І куди ж це ти веслуєш?

У які краї?

– Та в зелені, у вишневі,

у краї свої.

Бути з Україною – це відчувати домівку, відчувати щастя. Саме такі почуття охоплюють лелеку («Скоро – дома»), який «через дощі, вітри і зливи міряє доріженьку знайому та й думає: «Ну от і я щасливий. Вже скоро – Україна. Скоро – дома».

У Галини Кирпи світ і мистецьки довершений, і духовно витончений, і трудящий («Усі трудяться»):

Дерево трудиться назеленітися.

Квіточка трудиться начервонітися.

Бджілка трудиться налітатися.

Метеличок трудиться нагойдатися.

Травичка – водички напитися,

Росинка – на білий світ надивитися!

І по-дитячому наївний та довірливий. Поетеса добре знає психологію дитини. Звідси у її віршах таємнича загадковість, що так вабить дітей («Щось зацвіте», «Щось зелене»). Але і в тій таємничій загадковості живе стільки людяності, що її відчуваєш на дотик. Щось Зелене – це «ще тільки Вітерець», що не хоче зривати листя з дерев, не хоче топтати квіти й зніматись, як вітер.

У Галини Кирпи явища природи зображені в дитячому сприйманні казковими істотами. Ось яким бачить дитина героя вірша «Де той дощ?»:

Ходить дощ у синім капелюсі,

із прозорою сережкою у вусі,

в чоботях з високими підборами –

долами, садочками і горами.

Ходить дощ по чагарях у лісі,

по хатині – на зеленій стрісі

і ніде-ніде не присідає...

А скажіть, чи хто на світі знає,

де той дощ, коли його немає?

Галина Кирпа як одна з відомих перекладачок добре обізнана зі світовою дитячою класикою. Кращі мотиви європейської лірики звучать і в її віршах – добро, людяність, милосердя, доброзичлива іронія.

Немало в її поезії переосмислених фольклорних мотивів дитячих забавлянок, замовлянь, загадок, кумулятивних казочок, колядок та ін.

Поетеса любить катрени. Бо вони – ознака мудрої душі. Бо хіба потрібно багато слів, щоб передати почуття замилування? Коротко, просто і мистецьки-довершено. Як у японських хайку чи танка. Бо це відкриття світу дитиною. Це її мислення, її захопленість красою, її уміння бачити казкове в реальному. Тож у центрі поетичного зображення Галини Кирпи – тільки дитина, тільки її світ, її мислення, її мовлення.

І ця дитина у поезії Галини Кирпи теж якась особлива: такої не зустрінеш в віршах інших авторів, вона осмислює світ і його складні істини дуже наївно. Вона Кирпина, її наївність така щира і тремка, що аж перехоплює подих. Хіба залишишся байдужим до дитячих проблем, які їх турбують? Ось, наприклад, герой вірша «Чого я другу не сказав?» міркує над тим:

Чого я другу не сказав

про золоті піски?

Ми подалися б з ним на став

шукать собі казки.

Турбує дитину (вірш «Що котам сниться?») «А чи є де вітру ночувати? Як нема — поклич його до хати». У вірші «Я буду немов дзвіночок» дитина осмислює не просто своє місце у світі природи, а і його ставлення до неї:

чи полюблять мене там трави

і гриби?

З усмішкою сприймаєш проблеми героїні вірша «Клопіт»:

Про свій клопіт я частенько

та й кажу бабусі:

– Коли вже я так, як ви,

в’язати навчуся?

Коли будуть слухняними

і нитки, і спиці?

Коли вже я Дюймовочці

сплету рукавиці?

А тоді ще й голубеньку

шапочку весняну...

Коли вже я, бабусенько,

бабусею стану?

Читаєш написане поетесою і починаєш розуміти: для того, щоб так відтворити дитину, треба самій залишатися дитиною. Галина Кирпа, і справді, мудра… Дитина.

Вчитуєшся в тремку музику її слів і розумієш, що світ щемкий і крихкий, він непроминущий і рідний. У цьому й переконують поетичні книжки для дітей Галини Кирпи. У серці малого читача знайдеться їм місце. Насолоджуймося чистим сяйвом її метафор.

Антоніна МОВЧУН,

кандидат педагогічних наук,

 заслужений учитель України, м.Київ

***

Відома письменниця, перекладачка з білоруської, німецької, данської, норвезької, шведської, авторка численних збірок поезії, новел, упорядниця поетичної антології української діаспори, читанок для дошкільнят і школярів, оповідань та повістей «Абетка рідного дому» (2017), «Мій тато став зіркою» (2015), «Тринадцятий місяць у році» (2017), книжок віршів «Слон мандрує до мами» (2001), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003), «Дивний лис і дивний ліс» (2019), вибраного для дітей «Місяць у колисці» (2011), Галина Кирпа святкує нині славний свій ювілей.

Писати для найменших – надзвичайно відповідально. Важливо не збитися на слова зі зменшувальними суфіксами, на манівці применшення всього малого. Бо писати для тих, хто й  читати гаразд не навчився, – це завжди спроба осягнути не осягнену досі ще одну малу (але велику у своїй дитячій святості) планету. Біблійне «Будьте, як діти!» має повсякчас пам’ятати кожен автор кожної книжки для малюків. Саме така Галина Кирпа – вона мудра і, водночас, дитинносвітла…

Уперше ми познайомилися понад 17 років тому в редакції журналу для дітей «Соняшник». Ми так довго говорили про літературу для дітей, про твори самих маленьких українських читачів, дитячу психологію, сприйняття друкованого слова.., що не помітили, як минув час і як нас застала ніч… Я потім згадувала ту розмову не раз. Розмов було у нас не так і густо – принаймні, завжди залишалося відчуття, що є іще багато невисловленого. Але у найтяжчі хвилини ми були разом – і цього досить, щоб і радість ставала спільною. Я ніколи не забуду присвят «Гніздечко у долоні», «Реставратор осінніх видив», що для мене стали найдорожчими, бо це не просто слова, це співпереживання, співчуття, це співпраця наших душ, від чого нам тепло і затишно у цьому непростому світі. Пригадала рядки давнього електронного листа: «Оксаночко, сьогодні рано зацвіла твоя перша фіалка! Дивиться на мене синім очком і усміхається.  Я її поцілувала і привітала з днем народження. НЕ журися, прошу тебе!  Думай про гарне!  Придумала - думай, як мені назвати первістку. Цю фіалочку…»

Наші тихі розмови

Не сполохають

            Навіть пташку.

Ми будемо говорити,

А вона, склавши крила,

            Дріматиме,

Примостившись на гілці

Нашої розмови…

            Кожна квітка,

Ім’я якої ми любимо,

Пам’ятає, як її

            Рятували

Спекотного літа.

Кожна пташка,

            Яка живе

В наших спогадах,

Ніколи не забуде долонь,

Що стали для неї гніздом…

Я маю чи не всі збірки поезії і прози Галини Кирпи, усі розкішні її переклади. Та й не тільки! Вона щедро обдаровує мене тими книжками, які читає сама, тим світом, який сама любить…Ми обмінюємося навіть насінням квітів і паростками вазонів, бо обоє любимо «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало» (як писав Олександр Довженко).

Я відгукувалася на видання доброї моєї приятельки – то були просто враження, роздуми, щире захоплення. І мені завжди, як у дитинстві, було радісно, що я однією з перших долучаюся до створеного дива, коли ще кожне слово, видається, тримає тепло душі і пальців, які ось недавно торкалися клавіатури…«Тринадцятий місяць у році» я читала, коли рукопис ще мав назву «Метелики на сандалях». Я мала щастя бути присутньою під час цього таїнства – бачити, як книжка з’являється на світ. Пам’ятаю, яким болісним було народження повісті «Мій тато став зіркою». Це пронизлива розповідь дівчинки, тато якої загинув на Майдані…І Галина Кирпа написала її так, щоб кожен відчув: ця книжка не тільки про трагедію, вона про світло, надію і любов…

А тепер – «Дивний лис і дивний ліс», де кожен чотиривірш – маленький шедевр, що відкриває дитині чарівний світ довкола:

На цій галяві так, немов у раї,

Літають тихо бджілка і оса…

Багато-багато радости, щемкого щастя на кожну мить попереду, на многії-многії літа – авторці Тихого Раю, який вона створила для дітей!

Оксана ШАЛАК,

етнограф, поетеса, м. Київ.

***

Дитинство, яке можна поторкати

"Коли б ви знали, як гарно бути маленькою! Так гарно, що я ніколи не хотіла вирости". Я вже давно виросла, а книжка Галини Кирпи знову, хай на один вечір, повернула мене у дитинство.

Воно пахне дідовою грушкою Марушкою, травою і лопухами, у яких лежиш, як у лісі, й дивишся на небо, бабусиними макоржениками і чорнобривцями. Тут є криниця, яку дід закриває лядою, надто на ніч. "Щоб туди бува не нападало зірок".

Це дитинство не моє, а маленької Катрусі, яка нам про нього розповідає. Але у ньому почуваєшся, як у своєму.

Воно велике і справжнє, веселе і сумне. Тут живуть мама і тато, які пишуть книжки. Тут є Дід і Баболя (так вона називає свою бабусю Олю).

У цьому затишному світі багато дитячих радостей. Усі вони живуть у Баболиній і Дідовій хаті, на грядках і в садку.

А ще є озеро Тихий океан, в якому купаєшся, доки не посиніють губи. Тут можна ловити мух для кицьки. І влаштовувати похорон для горобців.

У цей світ приходять і дорослі речі: зрада, байдужість, брехня, депресія, самогубство і смерть. І про них розповідається по-справжньому. Бо дитині теж про те треба знати. Так само, як про любов чи дружбу.

І от маленька Катруся після похорону Баболі біжить в кінець саду і сідає на розкарякуватий пеньок виплакувати душу. Майже як доросла. Бо бабусі, вони такі – коли йдуть, то забирають із собою і наше дитинство.

Галина Кирпа, яка написала цю книжку, вже сама давно доросла. Але, як і мама Катрусі, любить читати дитячі книжки, бо вони повертають її у дитинство. Вона їх ще й перекладає. Зі шведської, данської, німецької та норвезької мов.

Це завдяки їй з'явилися українські Фіндус і Петсон, казки Андерсена, історії про Пелле Безхвостого та ще кількадесят гарних дитячих книжок.

Мабуть, тому пані Галині вже як автору вдається заглянути у дитячий світ і не зрадити його. Не збитися на панібратство та жаргонні словечка. І не забути про те, що діти – це теж люди. І до них треба говорити дорослою мовою.

А мова у цій книжці – легка і тепла. Що не сторінка, та й натрапиш на щось таке, від чого аж мурашки біжать.

"Скоро небо таки знов засонцилося і вже не відсонцювалося до самого вечора". Або от таке: "А знаєте, чого вечір підкрадається так тихо, що ніхто не помічає, коли то стається? Бо він завжди ходить босоніж".

Є тут і "кишені глибокі, як кендюхи".

Зразу подумалося: як багато сучасних дітей знають це слово? І чи зрозуміють вони Катрусю, яка "роздивляється голубиний краєвид", "допомагає татові мовчати" або "любить думати про те, чого не буває". Як от про равликів узимку.

Мабуть, зрозуміють. Бо ж і вони, коли вчаться писати, можуть написати, як і Катруся, не "щастя", а "щасьтя".

Або слово "КІНЬ", де м'який знак дивиться не в той бік, що треба.

У цьому світі ще немає планшетів і ніндзяго, діти ще не їдять попкорн і не п'ють коли.

Тут ще пишуть справжні паперові листи, які потім складають у "шухляду дружби", а з двоюрідним братом розмовляють про метеликів.

"Як ти думаєш,  – спитала я в Костика, – метелики вміють плакати? Костик навіть не захотів про таке думати і буркнув:

– Думай сама! Ну хіба їм є чого плакати?".

У світі Катрусі є ті прості речі, які потрібні кожній дитині. І які потім, коли ми вже виростаємо, перетворюються на щось майже магічне. Наші спогади із тих часів, коли нам було так добре, що аж не хотілося виростати.

У кожного вони свої.

Катруся, мабуть, згадуватиме, як Баболя змушувала їх мити увечері ноги, а дід казав: "Лягаймо спати, бо люди ніч розберуть", і як вони потім уранці, малі "вставайлики", бігли на грядку їсти полуниці.

А мені, коли я читала цю книжку, згадалося, як цокав годинник із зозулею у хаті моїх прабабусі Марусі й прадіда Федота, яким був борщ із їхньої печі, і як я теж, як і Катруся, їла білий хліб вмочений у воду і притрушений цукром. І нічого добрішого у світі наче й не було.

Марта ШОКАЛО,

член журі конкурсу «Книга року ВВС»

***

Дорости до глибини

Коли мене питають, чи маю в творчому доробку книжку для дітей, відповідаю: ні, ще не доросла. Це правда. Окремі вірші, добірки були, але до книжки, гадаю, ще далеко. Надто серйозна й відповідальна це справа – писати для дітей. На твори сумнівної художньої вартості для дорослих навчилась реагувати спокійніше, але для дітей!.. Нема виправдання ні горе-авторам, ні горе-видавцям. І барвисті малюнки не рятують, і якісний папір та дорогий друк…

Тим дорожчі для душі ті рідкісні перлинки, якими хочеш поділитися з малечею. Це ж коли набігаються, мультиків надивляться, просять прочитати про двісті тиш чи мандрівну квітку, про шпаків і шпаченят чи про Щось Зелене. Чи як уже повлягаються, переслухають і старі, й нові казки, що б їм ще такого цікавого на ніч розповісти? А нагадаю про їжаків, у яких вже «не світиться, полягали спати». Це ж неабихто підмітив, а сам старий кіт Мурко! І вже зовсім сонні засинають під «Місяць у колисці», і, може, навіть бачать уві сні:

Бабуся Ніч ходить

ген-ген до Дніпра

І при самому березі

у срібній блискучій воді

купає молоденького місяця-серпика…

Перевірено на своїх – вірші Галини Кирпи люблять і найменші, й трохи старші, серед яких і Сидьки, і Тиньки. Щоправда, Сидьки частіше стають Тиньками, ніж навпаки. Слухаючи вірші, часом впізнають себе, іноді порівнюють з тими, про кого написано. Ну як не «приміряти» до себе, скажімо, «Нічиє дерево і моє», коли там тополя має ім’я Тетянка – точнісінько, як наша старшенька…

Новий рік на порозі, а снігу нема. Накликаємо! Нехай би хоч «малий-маленький сніг, біленький чудасій…», нехай би вже прилетів та ліг! Різні поети по-різному писали про ялинку, та ніхто так, як Галина Кирпа. Найкраще деревце – не зрубане, а те, що в живих зірках, з живими птахами, сороками, що навчилися промовлять: «Ял-линко, не жур-рись! Ял-линко, з Новим р-роком!» Отак і створює поетеса святковий настрій, малює різдвяну стежечку, якою прийде Колядин. І ось уже світ довкола міняється, бо ж це так важливо: по-іншому на все подивитися, побачити, розповісти. «У лісі-лісі темному…»? Та ні! Ліпше так: « У лісі, у нетемному…» Тут літають білі янголи і шепочуться ялинки, не страхаючись сокир. Якщо вже мова про темінь, то навіть ніч у віршах Галини Кирпи – не темна, а золота!

«Сад — це Храм Квітів», «…рай –у гніздечку ластівки», «…мама – ангел і сестричка. А ще – бабуся, братик і дідусь». В таких віршах – живе тепло, зичливість, доброта. І діти це відчувають. Передати можна тільки те, чим ти сам живеш, що переживаєш, любиш чи ні. Галина Кирпа щедро обдаровує  діток. Не тільки  чудові вірші виходять (радше вилітають пташатами) з-під її пера. Читаю-перечитую повість «Тринадцятий місяць у році» та наче сама повертаюся в дитинство. Дитячі радощі й тривоги – не такі вже й дитячі… А мрії! Без них – ніяк, але ж вони не завжди здійснюються. Ото й гадаю: мені, мабуть, було би легше в житті, якби Галина Кирпа раніше написала, а я прочитала про те, що можна мати не лише головну, а й «запасну» мрію. Хай там як, але коли й готуватиму до друку книжку для дітей, то таку, щоб не було соромно перед маленькими читачами. Інакше – поможи, Господи, вчасно зупинитися.

Діти зазвичай кажуть правду: сподобався вірш чи оповідання або ні. Часом і говорити про це не мусять, видно ж, як слухають, як сприймають. Якось читала вірші Галини Кирпи дворічному малюку, котрий мало що розумів, та ловив інтонацію, настрій і ще, мабуть, щось, чого й дорослий не збагне, а дитина чує. Малятко усміхалося та чекало нового й нового віршика.

Люблю й поезію, і прозу, й переклади Галини Кирпи. Читаю-перечитую. Тішуся кожним майстерним живим рядком і по-дитинному нетерпляче чекаю нових творів.

Оксана ЛОЗОВА

***

Людина щирої душі

У житті буває так, коли випадкове знайомство стає важливою подією. Нам пощастило, доля звела нас з чудовою людиною. 15 років тому ми несподівано отримали пакунок із цікавими дитячими книжками від незнайомої нам людини з міста Києва. Нашій радості не було меж, адже бібліотечні фонди в той час зовсім не поповнювалися літературою, а тим більше книгами українською мовою. Так почалося наше знайомство з Галиною Кирпою. Згодом воно переросло у справжню дружбу.

Пані Галина – людина щирої душі. Дякуючи їй, у нашій бібліотеці з’явилося понад 300 змістовних, яскравих, цікавих видань. Про Галину Кирпу знають багато читачів нашої бібліотеки. Твори в її перекладі популярні не лише серед маленьких  читачів, яким вони, власне, адресовані, а й серед їхніх батьків, дідусів та бабусь. Вони створені зі справжньою любов'ю до дітей і спонукають бути чутливими, щирими, добрими. У її поезіях криється чарівна казка, якою можна захоплюватися, милуватися, дивуватися. Звідки ж та любов до всього навколишнього світу? Це дар Божий, який окрилює і налаштовує на політ фантазії, з висоти якої все бачиться прекрасним і захоплюючим.

Душа Галини Кирпи, як чутливий радар, відразу відреагувала на хвилюючі події, які сталися на Майдані. Так з’явилася книга  «Мій тато став зіркою». Презентація цього видання в бібліотеці залишила глибокий слід у душі кожної дитини. Зворушлива оповідь маленької дівчинки змусила нагадати юним читачам про трагічні події, що відбувалися в Україні й у нашому місті у 2014 році.

Галина Кирпа - чудовий майстер перекладу. Книги в її перекладі люблять читати і перечитувати. Дуже подобаються дітям неймовірно теплі історії про дівчинку Даню, героїню повістей «Моє щасливе життя» та «Моє серце б’ється і сміється» шведської письменниці Рус Лаґеркранц. А на казкових творах відомого шведського письменника Єсти Кнутсона про цікаві пригоди кота Пелле Безхвостого виросло вже багато наших юних читачів.

Нам, бібліотекарям, пощастило особисто спілкуватися з пані Галиною. Це незабутні зустрічі з цікавою людиною, чарівною жінкою, гостинною господинею.

Шановна пані Галино! Прийміть щирі вітання від колективу та читачів нашої бібліотеки з нагоди  ювілею! Ваше гаряче серце, великодушність, чуйність і доброта роблять життя кращим, а світ добрішим і яскравішим. Ми пишаємося дружбою з Вами. Від усього серця бажаємо Вам невичерпного оптимізму, натхнення, підтримки у всіх Ваших добрих починаннях! Зичимо Вам щастя, радості, міцного здоров'я, родинного тепла, творчого довголіття, нових книг, Божого благословення!

      Колектив та читачі

      бібліотеки-філії №8

                                                     м. Слов’янська Донецької області.

***

ЖАР-ПТИЦІ НА ЯБЛУНЯХ

(про творчість Галини Кирпи для дітей)

Галина Кирпа

ВСІМ ВИДНО ЯБЛУЧКО

Вітер зірвав із яблуні

найспіліше яблучко,

сів собі на моріжку

та й бавиться.

Всім видно яблучко,

а я бачу Вітра.

Якою має бути література для дітей? Щирою, такою, яка програмує на добро. Безумовно якісною, з посилами, які будуть доступними для розуміння й сприйняття дитиною, відповідати віковим категоріям. Бути такою, яка розвиває, надає досвіду, спонукає до праці над собою і до розумової співпраці із автором-письменником. Усе це про дивовижну творчість майстра слова – слова поетичного, прозового і перекладацького – Галину Кирпу.

А написала й переклала Галина Миколаївна для дітей дуже багато. Її мистецький світ витончений, барвистий, пройнятий щирістю, відвертістю, сердечною теплотою, повагою і прихильністю до дитини. У своїх творах письменниця ставиться до дитини як до друга, як до особистості, яка має в собі силу й мотивацію до розвитку.

Прикладом може стати яскравий дотепний вірш «Гори»:

ГОРИ

Якось одна гора

прийшла до мене у вірші.

Коли це і друга гукає:

— А я ще горіша!

А я люблю обидві гори.

А я люблю, як і вчора:

і ту, що горіша за всіх,

і просто гору!

Її дитяча поезія сповнена живописом, любов’ю до природи. Герої віршів Галини Кирпи – це не тільки люди, –  часто це антропоморфні явища, стихії природи, рослини, тварини, які є невід’ємними атрибутами життя людини. І як прикро, що вони часто залишаються несправедливо непоміченими (самою ж таки людиною). Письменниця закликає і дитину, й дорослого вміти помічати світ навколо себе, шукати себе в собі, закликає до небайдужості, до вміння взаємодіяти з природою, не відокремлюватися, а почувати себе невід'ємним її елементом.

Пригадалась картина відомого нідерландського художника-графіка Мауріца Корнеліса Ешера «Руки, які малюють себе». Так і людина, дитина зокрема, має формувати, ліпити свій світ, своє небо, запускати у те небо літачки пізнання… Цьому й спонукає літературна творчість Галини Кирпи.

ОСІНЬ НА ЛАВЦІ

Там, де сонце золотить

яблука налиті,

вже на лавочці сидить

осінь в сірій свиті.

Очі в неї, мов рубін –

не такі, як в мами! –

русі коси до колін,

хустка з торочками.

Я до неї підійду,

сяду і всміхнуся.

– Ти красива, – їй скажу, –

й зовсім не бабуся!

Або ж іще один зразок – тонке відчуття, на рівні фізично невловимої частоти душі:

ДИВНИЙ ЛИС

Вечірні соняхи до неба підтяглись.

Бджола на ніч несе пісні у вулик.

До мальви й досі зазирає лис:

— Ти зацвіла чи просто усміхнулась?

Поетичний світ Галини Миколаївни дуже розмаїтий. Деяким її віршам притаманні: і колоритний чистий живопис Марії Буряк, і ментальність картин Марії Приймаченко, і філософські півтони на одухотворених полотнах Людмили Задорожної, ще деякі твори асоціюються із «дощовим» живописом Андрія Гука та полотнами інших неординарних талановитих художників. Тож між поетичним словом Галини Кирпи та живописом можна провести чіткі паралелі.

А ось ще один, сповнений космосу, вірш:

ПИТАННЯ

— Що в тебе болить,

яблунько?

— А... нічого...

Тільки оцей листочок,

що не хоче падати.

А як же вправно й дотепно поєднуються образи, підтексти зі смисловими навантаженнями, ритмікою, римою, мелодикою, взаємодоповнюють одне одного. Письменниця влучно ставить акценти, оперуючи цими мистецькими категоріями.

Галина Кирпа — автор поетичних і прозових книжок, зокрема для дітей: «Слон мандрує до мами», «Ну й гарно все придумав Бог», «Місяць у колисці», "Дивний лис і дивний ліс", «Катруся з роду Чимчиків», «Будинок старий, як світ», «Абетка рідного дому», «Тринадцятий місяць у році», «Мій тато став зіркою». До того ж вона упорядникувала багато шкільних читанок, антологій, альманахів, хрестоматій, поетичних збірок для дітей…

Вражає великий перекладацький доробок Галини Кирпи. Це переклади з білоруської, німецької, данської, шведської та норвезької мов. Поміж них Ганс Християн Андерсен, Астрід Ліндґрен, Свен Нордквіст, Марія Парр, Рус Лаґеркранц, Бенні Андерсен, Клаус Гаґеруп, Ева-Марія Люнд, Турмуд Гауґен, Еллен Карлсон, Оке Гольмберґ, Єста Кнутсон,  Оса Ґан Шведер, Оле Лун Кіркеґор та багато інших.

Й важливо те, що як і в своїй творчості, так і в перекладах тонко проступає ментальна приналежність до української нації, щирий патріотизм, такий необхідний для правильного формування свідомості дитини.

ХМАРКИ

Ця хмарка — ніби палац золотий.

А та — немовби хата з ластівками.

— Котру ти собі вибереш?

— А ти?

— Мені б оту,

щоб так було, як в мами.

Знаю Галину Миколаївну як людину, яка дуже багато й наполегливо працює, прискіпливо й вимогливо ставиться до слова. Воно в неї –  органічне, щире і щемке, тож, занурившись у її творчий всесвіт, хочеться стати його громадянином, хочеться бути причетним до справжності цих рядків.

1 січня у Галини Миколаївни ювілей, тож хочу привітати її та щиро побажати здоров’я, невичерпного натхнення для нових творів, перекладів, і, звісно ж, підтримки друзів та колег!

Катерина МІЩУК,

поетеса, художниця, лауреат премії ім. В. Симоненка,

україно-німецької премії  ім. О. Гончара, премії «Радосинь»,

Всеукраїнського конкурсу патріотичної поезії «Золотий Тризуб».

***

Ми вчилися разом у Київському університеті. Приятелювали. Галя вийшла заміж першою. Важкі 70-ті, зокрема й для мене: народження дітей, переїзд із Запечерки на Оболонь, розлучення…

Українське свідоме середовище не тільки намагалося передати своїм дітям рідну мову й традицію, а й усіляко старалося допомогти їм утримати дух, сформувати внутрішню певність – аби могли протистояти нівеляційному натискові системи, не почувалися ущербними «білими воронами» серед міського «общепонятного» клекоту. Для цього за будь-якої нагоди – на різні свята, імпрези, визначні події – збирали своїх дітей разом, розучували народні пісні та ігри, обмінювалися цікавими книжками й інформацією, просто спілкувалися. Дітям це подобалось, вони росли, міцніли. Наш оболонський гурт мав кілька «векторів»: літературний, співочий, політичний. Назву найближчих, із ким тоді (й згодом теж) спілкувалася родина Дмитра Чередниченка й Галі Кирпи: Оля та Микола Кагарлицькі, Алла й Іван Дебелюки, родина Обертасів – Ніна і Євген… Хоч як дивно, але ті нелегкі, навіть жорстокі роки згадую не раз із великою ностальгією: перші поетичні строфи, перші публікації, а потім – і перші книжки. Вони були нашим рятунком – і нашим протестом, присудом долі – і життєвим вибором.

Галя залучила мене до перекладів для журналу «Барвінок», де тоді працювала, і це була досить серйозна для мене школа. Як і літературна студія «Кобза» Володимира Омеляновича Забаштанського при видавництві «Молодь», до якої я тоді ходила, мов спраглий – до повноводої криниці. Дмитро Чередниченко написав передмову до моєї першої збірки поезій «Акценти», а потім і дав рекомендацію для вступу до Спілки письменників. Галя отримала письменницький квиток у рік Чорнобиля, я – на 2 роки пізніше…

Згадала це все, гортаючи Галину поетичну збірку «Профіль вечора» (2013), у якій вона, крім нових, подала і свої твори, написані в 1974–1999 роках. У них відлунюють тривоги і нАстрої того часу – тож не дивно, що здетонували і в моїй душі. Галя у своїх ранніх поезіях трохи інша, ніж зараз: радикальніша, категоричніша, відвертіша… А збірка загалом чудова, як і назва: багато пильного вдивляння у світ – і захоплення ним, багато болю від втрат та помилок, а Слово довершене, виношене, проте не важке. І, переконана, у кожнім серці відлунить цей дивовижно гарний і тремтливий образ: «Як пережити вечори холодні? // Як перебути вітер і сльоту?// Я квітка маку…»

Галина так багато напрацювала за всі роки, що цим можна лише захоплюватися. І гордитись. Її переклади з інших мов – то окрема неперебутня сторінка нашої літератури й культури загалом. А я згадаю хіба книжки для дітей – бо наша турбота насамперед про них: «Місяць у колисці», «Слон мандрує до мами», «Дивний лис і дивний ліс», «Тринадцятий місяць у році», пречудова – «Ну й гарно все придумав Бог» і дивовижно щемлива – про події Майдану – «Мій тато став зіркою»…

Люблю її ніжну й вразливу, сильну і горду душу, яка шукає тиші, адже «там, де тиша, //там дихає Бог. // Тиша – оселя Бога». Бо й сама це нарешті зрозуміла.

Наталка ПОКЛАД,

поетеса, м. Київ

***

"НАШІ КНИЖКИ МАЮТЬ БУТИ ВІЛЬНИМИ,

ЯК ПТИЦІ НЕБЕСНІ..."

(ЛИСТИ ВІД ПЕТРА СОРОКИ)

«Активне наше листування почалося з 2007 року, після виходу хрестоматії "Світ від А до Я". Він хотів тоді організувати зустріч з нами в Тернополі, в університеті. Його рецензії на мої книжки завжди були з його ініціативи, не з моєї, що мене вражало – звісно, приємно», – каже Галина Кирпа.

Я знала про це їхнє «перемовляння» крізь простір і час від обох. Вони раділи доброму слову, мов діти. Обговорення прочитаного, думки про сучасну літературу, переклади, рукописи і публікації, події в письменницькому житті, щемкі буденні радощі – Петро Сорока легко ділився з тими, чия душа була йому близька… Він і сам був дивовижний чоловік, письменник зі світлою дитинною душею – і вона, душа його, трудилася щоденно і щохвилинно. Про це свідчать поезія, проза, численні денники, рецензії, наукові статті… І твори для дітей – чудесний світ віршованої казки, досі гідно не поцінований…Ніхто не знав, не міг передбачити, що він покине нас так швидко, із такою легкістю, як писав, як ділився з усіма своїм світом. А якби можна було знати, то чи втримав би хто?! Втримати можна хіба слово – оце щемке і ще тепле від його голосу…  

А нині, цього світлого дня, Петро Сорока неодмінно був би на цій ювілейній сторінці. І є!

        Оксана ШАЛАК

5 липня 2011 р.

"Г. М., сьогодні вранці біг лісом до каплички, щоб помолитися (у глибині лісу є капличка св. Зосима і Саватія, і я майже щодня бігаю туди), а коли повертався додому –  осяяний і умиротворений – Ваш світлий образ, Галино Миколаївно, враз постав переді мною і я відчув, як чисто і вічно люблю Вас  і Ваше сімейство, аж захлинулася душа. Це так Ваше слово ожило, озвалося в серці, бо я прочитав майже все, що написали Ви і Д.С. Диво слова! Диво душі!

Будьте благословенні!!!"

6 серпня 2015 р.

"Дорогі друзі п. Галино і п. Дмитре! Оце вийшла у мене історична книжка. Посилаю її, але так одразу прошу не читати. Хай полежить, тепер така спека. Не до читання. До того ж на все свій час і нагода й на кожну книжку теж.

"Жезл і посох" – не книжка мого життя. Така, сподіваюся, на підході. Ви знаєте, це "Симфонія Петриківського лісу", яку обіцяє видати львівське "Апріорі". Побачу, чи дотримає слова. Книжку не підписую, бо зрозумів, що це поневолює її, прив’язує до конкретної людини, а наші книжки мають бути вільними, як птиці небесні, й мандрувати від одного читальника до іншого. Добре було б, якби колись ви пустили "Жезл і посох" у такий політ. Я великий книгогриз, і моя бібліотека величезна. Та бачу, нема для кого її тримати, хоч і умови для зберігання і навіть розширення є... Даруйте. Захопився.  А хочеться спокою, тиші, відпружуючої праці.

Я щодня в лісі.

Це рятує.

І далі пишу про ліс.

Та бачу, що читатимуть це тільки пташки і дерева.

І це добре.

Сердечно П.С."

2 вересня 2015 р.

(прочитавши рукопис "Мій тато став зіркою")

"Мила пані Галю! Сьогодні о 6-й ранку виїхали у Грицівці, де у нас великі городи. Щойно повернувся. Але в перерві між ритуальними поклонами (збирали картоплю) прочитав Ваше оповідання. Воно неймовірно гарне. Написане на такій щемливій високій ноті, що аж... І так добре, що прочитав його саме у Грицівцях, де у мене загострюються усі відчуття, де я вже більше плачу, ніж говорю. Люблю Вас, люблю Ваше слово, Вашу безсмертну душу. І це навіки".

19 вересня 2015 р.

"Пані Галино, з великою цікавістю прочитав Вашу розмову з Н. Поклад в "УЛГ". Глибоко, людяно, мудро, фахово. А ще сповідально-щиро. Без пустослів,я, лукавства і марнославства. Мені справді було цікаво і дещо захотілося перечитати вголос для Галі. Маленьке питання: чи я надіслав Вам "Жезл і посох", що його видав Шовкошитний? Щось мене переклинило. Я ніколи не записував, кому і куди посилаю книжки. Носив у пам'яті, але тепер став забувати. Старію. А ще львівське "Апріорі" видало мою "Симфонію Петриківського лісу", яку вважаю головною книгою свого життя. Але не тому, що сприймаю її як бездоганно зроблену, а тому, що нема мені життя без лісу. Нема й натхнення. З понеділка міг би відправити Вам...З львівського Форуму вернувся розбитий. Але це окрема розмова. Вітання рідним. Петро".

29 вересня 2015 р.

"Пані Галю (як я люблю це ім'я і здається мені, що всі жінки, які носять його – ангелоподібні) вітаю сердечно! Сьогодні зі Спілки письменників надіслали мені рукопис колективного збірника, що готується до друку. «Українська література за роки незалежності: тенденції, проблеми, підсумки». Прогляньте зміст. Як перекладач Ви на видноті і як дитячий письменник теж, але як поетеса Ви недооцінені й перебуваєте в затінні. Так мені здається. Можливо помиляюся. Петро"

2 жовтня 2015 р.

"Вітаю, пані Галю! Здогадуюся, що це Ви запропонували озвучити мої вірші в радіоефірі. Дякую! Так важливо, щоб вони долітали до людей... І, звичайно, ніхто їх ще не читав і навіть не поривався читати, бо яке сьогодні кому діло до письменника з глибокої провінції та ще такого, що ховається в лісі... Нині був на зустрічі з В. Лисом. Пішов зі студентами інституту мистецтв, які вчаться на акторів. Учора в нашому обласному драмтеатрі йшла п’єса В. Лиса за мотивами "Столітнього Якова". Я на виставу не пішов, а сьогодні Лис зателефонував і запропонував зустрітися. Трохи відпружився. Пише він багато, видається не менше, але чи рівноцінне це письмо, ще не знаю. Буду читати, купив дещо. "Столітній Яків" це справді його творча удача.  Петро".

30 жовтня 2015 р.

"Мила пані Галино, дякую за королівський дарунок. Прийшов з роботи майже знищений, розбитий, хворий, а прослухав Бориса Лободу – і повертаюся до життя, зцілений, осяяний, врятований його словом. Скільки душі, краси і душевного чуття вклав він у  кожну літеру. НЕВИМОВНО!!! Дякую! У святковий для Вас день Ви робите подарунки іншим. Істинно Господня настанова, ангельський жест. Вітаю Дмитра Семеновича зі Святом! Здоров'я і здоров'я, а ще любові, миру, добра, нових творчих планів і щасливого їх утілення. Обіймаю сердечно, і Галя приєднується до моїх побажань. Прошу передати мою подяку п. Марії Литвин і, якщо є така можливість, Борисові Лободі. Я напишу йому окремо. Ми давні приятелі. Він бував у моєму домі, ми мали спільну акцію у Тернополі і єднає нас Ганна Черінь. Петро".

10 листопада 2015 р.

(з приводу повісті «Мій тато став зіркою»)

"Вітаю Вас, мила пані Галино!

Яке чудове видання – святкове, сучасне, пронизане дитячістю і разом з тим далеко не дитинне, з трагічним осмисленням сутності життя. Дивовижна книжка! Все так гармонійно і артистично злито: і зміст, й ілюстрації, і дизайн! Все дихає небом і вічністю, але від землі не відірване. Перечитуючи зміст, кілька разів заливався слізьми. І тоді, коли човен з тілом батька відпливав у небо, і тоді, коли мама посивіла, і тоді, коли небо не бачить, бо зірок нема... Я такий перечулений після безсонних ночей і болю, але то не дрібні чи сентиментальні сльози знищеної життям людини, то сльози душі, викликані Вашим високим словом. Ще раз вітаю Вас і радію разом з Вами, бо знаю, що ця книга перетриває в часі і мене, і Вас, і наш лихий час. Наділена вона великою опірністю, а це для мистецької штуки, як кажуть у Галичині,  найголовніше. Усе ж інше додасться: і любов читачів, і відзнаки, і неминуча людська заздрість (хай їй грець!) Цілую Вашу невтомну руку. Петро".

14 листопада 2015 р.

"Дорога пані Галю!

Гризня за Шевченківську премію це ще одна ознака хохлянського ідіотизму, і мені дуже прикро, що я втягнувся в це ганебище, позаяк там панує не боротьба талантів, а відвертий «договорняк». Це знає кожна більш-менш обізнана з літературним життям людина. Але щоб Ви не думали про мене як про якогось хуторянського наївняка, то скажу Вам, що не я себе висунув, як більшись із тих, що вишикувалися у 60-пунктному списку, а ініціатива походила від справді достойних і навіть великих людей, які ту премію давно отримали. Назву хоча б Степана Пушика, Дмитра Кременя та Дмитра Іванова і надішлю фрагмент листа Сизоненка, який до цього був моїм затятим опонентом, що вилилося в нашу гостру дискусію на сторінках ЛУ.

Але, кажу, цей лист не для ширшого афішування. Сподіваюся також, що найближчим часом деякі рецензії тих письменників, які мене, так би мовити, лобіюють, будуть опубліковані, і я не виглядатиму смішним.

Це я написав тому, що передбачаю неприємні й здивовані запитання: ти що маєш всенародне визнання чи багатотисячні тиражі, що претендуєш на таку високу нагороду?

СИЗОНЕНКО – СОРОЦІ:

"Оце щойно прочитав «Жезл». Вражений до глибини душі. Скажу чесно, за три роки роботи в Шевченківському комітеті не читав нічого подібного. І маю певність, що ви сьогодні претендент №1 на Шевченківську премію. Телефонуватиму Сидоржевському, щоб Спілка висунула вас….

…Яка це вражаюче глибока книжка. Які чудесні пейзажі, психологічні колізії. Звичайно, у мене своє сприйняття Мазепи і я заберу його з собою в могилу. Я тут не згідний з Вами. Ви надто прикрасили його портрет, як надто зчорнили Петра Першого. Але в загальному написали велику книгу…

…А яка форма! Відповідає духові часу. Читається легко, відірватися неможливо. Ваш Самійло Величко – це Ви. Дивовижні роздуми над сутністю людського життя, про перехід, про те, як треба готуватися до смерті. Вітаю Вас!"

Петро Сорока".

1 січня 2016 р.

"Дорога пані Галино, вітаю сердечно з Днем народженням і Новим роком. Схиляюся перед Вашим талантом і щедрістю душі, люблю Ваше слово і Ваше велике серце... Добра, любові, многая літ!!! Надіюся, що вийшов друком збірник, фінансований НСПУ, де є моя стаття про Вашу творчість. Хай це буде моїм маленьким скромним подарунком. На більше не спромігся. Даруйте. Але життя триває... Петро Сорока".

27 травня 2016 р.

"Мила пані Галино, у цьому "Жбані" 80% нових вражень від щойно прочитаних книжок, свіжих нотаток... Тільки дещо даю з давніх заготовок. І надалі думаю давати найсвіжіше, от тільки б Л. Г. дотримала слова і друкувала регулярно. Дякую за Ульфа Старка, прочитав з нестихаючою цікавістю. Як майстерно Ви подали його! З якою любов'ю. І так добре, що Ви озвалися, бо життя без Ваших листів таке прісне і одноманітне. До того ж це найкращі для мене ліки… Петро Сорока".

23 червня 2016 р.

"Пані Галино, доброго вечора!

Увесь Ваш образ і творчість завжди в мене асоціювалися з Оленою Пчілкою. І цю подібність я ношу в душі багато років. І ось тепер, коли прочитав, що Ви отримали премію О.П., бачу в цьому високий і щасливий знак підтвердження моїх інтуїтивних відчуттів. Не знаю, чи я радів би більше, якби отримав якусь нагороду, як нині радію за Вас. Дозвольте поцілувати Вашу невтомну руку і розділити радість нагороди з Вами. У Петриківському лісі хорально співають птахи, а я вигукую: «Давайте вип'ємо роси з келиха лісового дзвіночка!». Петро Сорока".

27 листопада 2016 р.

"Мила пані Галю, вітаю Вас!

Відблиск того луцького сяйва передався і мені. Радію за Вас і за глядачів. Ото молодці лучани (не знаю, як пишеться це слово). Судячи з світлин і текстівок вистава вдалася. ("Мій тато став зіркою" поставила в Луцьку дитяча театральна студія Наталі Журавльової – О. Ш.). Хотів би я бути на ній зі своїми внуками. Тернопільський ляльковий театр ставить таку сірятину, що не сказати. Один раз пішов і більше не тягне.

Це нічого, що ми рідко перегукуємося, Ви завжди в серці моєму. І Ваші книжки на видному місці. Погляну на них та Вас ізгадаю і заговорю подумки. Про здоров'я говорити не хочеться, така амплітуда хитань. Але працюю, пишу. Треба видати другу книгу про ліс (уже зверстана), але перша не продалася і надії мало. А я пишу третю (фрагменти були в "Березолі"). І сьогодні щойно повернувся з лісу. Багато свіжих вражень, так і хочеться записати. Та щось зупиняє: навіщо? Мало кого така проза цікавить. Тільки М. Шатилов обізвався на харківську публікацію. А книжка по суті пройшла непоміченою. Ті кілька добрих відгуків погоди не роблять і на реалізацію книжки не впливають. Видавець каже, що треба їздити з виступами, як М.Дочинець (щотижня 15 зустрічей, машина забита книжками і все продається), але для цього у мене немає сил, хоч машина є... Але то не моє…Обнімаю вас ніжно. Добра і миру. Панові Дмитрові вишньої допомоги".

12 грудня 2016 р.

"Пані Галю, знаю, що поступаю не зовсім правильно і логічно, але... як виняток, чи Ви не проглянули б одним оком ту віршовану казку, що в причепі? Був би вдячний. Я ще буду повертатися до неї, але так потрібен погляд зі сторони і критичні зауваження. Може, знайдете хвилину-другу? До того ж, це не спішно. І вибачте за нав'язливість. Нема кому показати – всі мої найближчі друзі, що були порадниками і критиками, вже у засвітах. А читати голим стінам важко. Петро Сорока".

19 квітня 2017 р.

"Христос воскрес!

Пані Галино, учора отримав Вашу книжку, яку Галя до вечора й прочитала. Таке з нею трапляється дуже рідко. Я просив, щоб читала вголос, але вона відмовилася. Враження має дуже гарне. Щебетала мені про неї перед сном добру годину. А нині буду читати я. Постараюся відгукнутися рецензією. Так планую, а як вийде – побачимо. Вітаю Вас з чудовим виданням. І для мене це свято. Поклін п. Дмитрові. Добра Вам і натхнення. Петро".

20 квітня 2017 р. о 10:00

"Христос воскрес!

Учора до глибокої ночі читав Вашу чудову книжку, а нині зірвався на ноги ні світ, ні зоря і засів за відгук. Написав рецензію на 4 ст. Ніби несогірше. Дам їй трішки відстоятися і надішлю у "Слово Просвіти" . Дав би в УЛГ чи ЛУ, але там лежать мої матеріали і не хочу їх примножувати. Але якщо Ви запропонуєте послати куди-інде, то я не проти. Можна продублювати в "Україні молодій", можна у якомусь журналі. Давайте подумаємо.... Вітаю Вас з класичним, хрестоматійним твором, який колись будуть вивчати у школах... Знаю, що кажу. Петро. Можемо порадитися й по телефону"

21 квітня 2017 р. 

"Пані Галино, все поправив і відіслав Голоті. Тільки треба, щоб Ви подарували їй книжку, або відправили електронкою обкладинку. Вірш про гриба не просто зачарував мене, а полонив, ніби засвітив у мені світло, шокував. Справжній шедевр!!!!!!!! Зворушує до сліз, хоч це усміхнені сльози. Ось так треба писати для дітей!!!!!!!!!!!!!!! Обнімаю душею, бо руками не можу. Петро".

26 червня 2017 р. 

"Пані Галино, най Бог щастить!

Ви так важко мовчите, що аж.... Я послав уже давніше "Рубаї" звичайною поштою. Невже не дійшли? Чи Ви десь у Єгипті-Туреччині? Даруйте, що турбую.... Петро".

30 червня 2017 р.

"Мила пані Галино!

Учора отримав Ульфа Старка. Відчуття свята. Прочитав три розділи, смакуючи... Дякую Вам. Нині продовжу читання. Кожне слово лагідно лягає на душу. Це невимовно. Згодом напишу більше. Дозвольте поцілувати Вашу невтомну руку. Ох, ці руки-рученьки наших жінок – золоті, спрацьовані, зцілюючі... Що ми без них у цьому світі? Добра Вам, стійкості й нових творчих звершень. Петро. Нині напишу Наді Кир'ян, щоб заопікувалася рецензію, бо Голота, увочевидь, засмикана".

17 серпня 2017 р. 

"Пані Галю, доброго вечора!

Голота повідомила на ФБ, що рецензія на Вашу книжку нарешті пішла.

А я  забув, що передплатив СП тільки на півроку і зараз газети не отримую  Знову буде надходити тільки з вересня. Чи не змогли б Ви для мене роздобути хоча б оту сторінку з відгуком? Може, ксерокс? Був би вдячний. І вибачте за мороку. Буде час і настрій, озвіться.

Знаю, Ви у праці, як квітка  в росі.

З ніжним потиском руки – Петро".

18 серпня 2017 р.

"Мила пані Галино, дякую за гарного листа.

Думав не просити СП, бо є електронний варіант, але принтер роздруковує тільки половину сторінки і нема на це ради. Все-таки хотілося б мати газету. Це якщо можливо... Особливо тим не переймайтеся. А "Заполоч" хотілося б мати. Нічого не читав О.З. (Олег Завадський). Щось надішлю на віддарунок. Кланяюся п. Дмитрові. Добра Вам і миру!

У лісі справді спека дозоляє менше".

4 жовтня 2017 р.

"Пані Галино, який я неорганізваний. Я гадав, що відповів Вам і подякував за "Заполоч". Виходить, ні. Каюся. Спишіть все на моє кепське самопочуття і пробачте. Я навіть щось собі записав у щоденник про цю збірку. Може, буде колись надруковане. Про публікацію "Повітря дит.літ" в інтернеті нічого не знаю. Не бачив. Якби Ви могли кудись закинути в повному обсягу, я тільки "за"...

Про Славка Павуляка... Що можу сказати? Остання його збірка виходила, наскільки мені відомо, кілька років тому. Я не можу її придбати, щоб надіслати Вам, бо вже пробував для когось дістати – нема. Маю одну для себе і тільки. А може я щось проочив свіже. Кепсько себе почуваю і майже нікуди не ходжу... тому... Коли про щось втішне довідаюся, дам знати. Добра і миру!

Петро".

5 жовтня 2017 р.

"Мила пані Галино!

Купив обліпиху. Рятуюся. До лікарів більше не піду. Вони тільки вбивають і викачують гроші. Мені, звісно, грошей не жаль, хоч вони і не падають з неба, прикро за марнотратсво.

Нині ж відправлю рецензію на «Буквоїд». Біль не робить мене кращим, він мене знищує. Я не знаю, для чого він узагалі існує. Це ж такий жах.

Добра Вам і миру!!! Доброго самопочуття  і таких книжок як "Тоді я був просто Ульф". Скільки незабутніх хвилин вона принесла мені... і приносить знову і знову. П.С."

3 січня 2018 р.

(поштою – разом з книжками "Мандри реп'яшка Чіпа" та "Це було у Дивограді")

"Дорогі друзі, п. Галю, п. Дмитре, вітаю вас сердечно з новим роком. Добра, миру, здоров'я!!! Оце вийшли мої казочки. Дяка Богу, знайшовся зацікавлений видавець. Про інше – телефоном. Ви завжди в серці моєму. Петро".

4 січня 2018 р.

"Доброго ранку, дорогі п. Галино і п. Дмитре! Дякую за добрі слова про казки. Дякую за дзвінок. Не міг говорити – був на вулиці, де стояв неймовірний галас. Маленьке питання: чи не змогли б Ви передати ці казки для Оксани Кротюк, або надіслати її адресу, якщо казки захочете подарувати комусь іншому? Я десь посіяв її координати. Оце ще голова і два вуха!

М. Сидоржевський просив надіслати ТОП-десятку кращих книжок минулого року, то я не міг не згадати перекладеного Вами, пані Галю, У. Старка. Але назагал ця ТОП-десятка – така умовність і навіть дурня. І мучився, і сердився, і грішив... Петро".